13 січня 2025 рокусправа № 380/17629/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Мартинюка В.Я.
розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження у м.Львові адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення №989 від 29.07.2024 року "Про демонтаж тимчасової споруди на вул.Клепарівська (поблизу входу до Краківського ринку)".
В обґрунтування позову зазначає, що у відповідача відсутні повноваження приймати рішення щодо демонтажу встановлених споруд. Також, звертає увагу суду на те, що вона не обізнана з актом обстеження тимчасової споруди, який повинен був складатись. Крім того, уважає, що тимчасова споруда була розміщена у відповідності до норм чинного законодавства. Більше того, уважає, що відповідачем не було дотримано процедурного порядку демонтажу тимчасових споруд.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що наявні інші ухвали Львівської міської ради та норми законодавства, які дозволяють приймати рішення щодо демонтажу тимчасових споруд. Крім того, відповідач уважає, що тимчасова споруда не входить до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові, а тому у позивача немає права на її розміщення. Також, звертає увагу суду на правові висновки Верховного Суду, які підтверджують повноваження органів самоврядування на демонтаж тимчасових споруд.
Ухвалою суду від 02.02.2025 року відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою від 04.11.2024 року справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою від 23.12.2024 року, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, судом встановлено такі обставини.
Працівниками Шевченківської районної адміністрації складено акт обстеження тимчасової споруди №4 від 19.04.2024 року, яким встановлено обставини не включення тимчасової споруди, яка не функціонує, та знаходиться за адресою у АДРЕСА_1 , до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові.
Даний акт листом за №4-36-24207 від 02.05.2024 року надіслано директору Департаменту містобудування для підготовки проекту рішення про демонтаж тимчасових споруд.
Відповідачем прийнято рішення №989 від 29.07.2024 року, яким вирішено демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на вулиці Клепарівській (поблизу входу в Краківський ринок).
При прийнятті даного рішення відповідач керувався Законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про благоустрій населених пунктів» , «Про місцеве самоврядування в Україні», наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», ухвалами міської ради від 21.04.2011 №376 «Про правила благоустрою Львівської міської територіальної громади», від 26.12.2019 №6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м.Львова», від 08.07.2021 №1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» і від 06.12.2022 №2679 «Про окремі питання здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території Львівської міської територіальної громади у зв'язку із введенням воєнного стану».
Змістом спірних правовідносин є відповідність спірного рішення критеріям правомірності, передбачених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV, з наступними змінами та доповненнями (далі - КАС України).
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, визначаються Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон України № 280/97-ВР).
Пунктом 44 частини 1 статті 26 цього Закону передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
До власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, у відповідності до положень пункту «а» статті 30 Закон України № 280/97-ВР, належать: організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян (підпункт 7); видача дозволу на порушення об'єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених законом (підпункт 17).
Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини, визначаються Законом України «Про благоустрій населених пунктів» від 6 вересня 2005 року № 2807-IV, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон України № 2807-IV).
У відповідності до положень ст.5 Закону України № 2807-IV, управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.
Суб'єктами у сфері благоустрою населених пунктів, у відповідності до ст.12 Закону України № 2807-IV, є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів встановлюються Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон України № 3038-VI).
Абзац перший частини першої статті 28 цього Закону дає визначення тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, згідно якого це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".
У свою чергу, згідно з положеннями частини третьої згаданої статті, розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Наведені норми у системному їх аналізі вказують на те, що законодавець розрізняє поняття малої архітектурної форми та тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, а також визначає різні нормативно-правові акти, які врегульовують їх розміщення.
Наявними у матеріалах справи договором №Ш-1272-17 від 11.10.2017 року на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасових споруд, паспортом прив'язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності від 21.05.2018 року, заявами позивача та відповідями виконавчих органів Львівської міської ради, як і спірним рішенням підтверджується правовий статус споруди на вулиці Клепарівській (поблизу входу в Краківський ринок) у м.Львові як тимчасової для здійснення підприємницької діяльності.
Відтак, до спірних правовідносин застосовують нормативно-правові акти загальнодержавної та локальної дії, які врегульовують повноваження відповідача щодо демонтажу тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.
Так, на виконання ч.3 ст.28 Закон України № 3038-VI наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року за № 244, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1330/20068, з наступними змінами та доповненнями, затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі - Порядок №244).
Положення пункту 2.29 Розділу ІІ цього Порядку передбачають вичерпний перелік підстав для демонтажу тимчасової споруди, а саме: закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки такої споруди, її самовільного встановлення.
Керуючись, у тому числі наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року за № 244, Львівська міська рада ухвалою №4526 від 23.04.2015 року затвердила Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові (далі - Положення).
Розділом 7 даного Положення визначено порядок демонтажу тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, у відповідності до пункту 7.6 якого такий проводиться на підставі розпорядження районної адміністрації про демонтаж.
Пунктом 7 ухвали Львівської міської ради №6107 від 26.12.2019 року «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова» внесено зміни у додаток 1 до ухвали міської ради від 23.04.2015 № 4526 “Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові“ (до згаданого Положення).
У відповідності до підпункту 7.8 згаданого пункту, замінено пункти 7.3 - 7.8 пунктами 7.3 - 7.7 які викладені у новій редакції, у зв'язку з чим, серед іншого, змінився повноважний орган, що приймає рішення про демонтаж, а саме: замість районної адміністрації таким є виконавчий комітет, та порядок демонтажу - без судового рішення.
Однак, у подальшому, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 року у справі за №380/2335/20, яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції від 24.06.2021 року, підпункт 7.8 пункту 7 ухвали Львівської міської ради №6107 від 26.12.2019 року «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова» визнано протиправним та нечинним.
Як наслідок, повноваженнями щодо прийняття розпорядження про демонтаж тимчасової споруди повернулись до районних адміністраціях у відповідності до Положення у старій редакції.
Більше того, у відповідності до п.7.8 Розділу 7 Положення, у редакції чинній після згаданого рішення суду, у разі невиконання власником ТС вимог пункту 7.6 районна адміністрація звертається до відповідного суду з позовом про примусовий демонтаж ТС, встановленої з порушенням цих Правил.
Серед іншого, суд не може залишити поза увагою і те, що відповідач при прийнятті спірного рішення керувався ухвалою міської ради від 08.07.2021 №1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради».
Даною ухвалою затверджено Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, згідно п.37 Розділу ІІ, якого до повноважень виконавчого комітету належить прийняття рішень щодо тимчасових споруд, які розміщені з порушеннями вимог законодавства України та актів міської ради.
При цьому, конкретизації яких саме рішень даний пункт не містить, як і інші пункти цього розділу.
Підсумовуючи викладене, суд уважає, що повноважним органом з прийняття рішень, у формі розпоряджень, про демонтаж тимчасових споруд є відповідна районна адміністрація, у відповідності до чинних нормативно-правових актів локальної дії.
Щодо аргументів відповідача про наявність у нього повноважень щодо прийняття рішень про демонтаж тимчасових споруд на підставі пункту 12.2.6 Правил благоустрою Львівської міської територіальної громади, затверджених ухвалою Львівської міської ради від 21.04.2011 року №376, якою також керувався при прийнятті спірного рішення, то дана норма стосується малих архітектурних форм, а не тимчасових споруд, правовий статус яких різниться, про що зазначалось вище. Як наслідок, такий аргумент не може бути покладений в основу судового рішення.
Щодо посилань відповідача на правові висновки Верховного Суду у постанові від 30.11.2021 року у справі за №1140/2981/18 та висновків Великої Палати Верховного Суду.
У відповідності до положень ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, у спірних правовідносинах судом встановлюються обставини наявності повноважень у відповідача на прийняття рішення на демонтаж тимчасової споруди, на підставі норм нормативно-правових актів локальної дії.
У свою чергу правові висновки Верховного Суду у постанові від 30.11.2021 року у справі за №1140/2981/18 та висновків Великої Палати Верховного Суду, на які посилається відповідач, не стосувались застосування нормативно-правових актів Львівської міської ради, а тому не можуть бути враховані при вирішені даного спору.
Інші доводи сторін не є суттєвими, а тому суд не надає їм правової оцінки.
Відтак, відповідач, приймаючи спірне рішення, вийшов за межі, визначених чинними нормативно-правовими актами локальної дії, повноважень, а тому таке рішення є протиправним, оскільки не відповідає критерію правомірності, передбаченому п.1 ч.2 ст.2 КАС України.
З огляду на викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Що стосується судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі не підлягають стягненню зі сторін спору.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати, прийняте виконавчим комітетом Львівської міської ради, рішення №989 від 29.07.2024 року "Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 ".
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМартинюк Віталій Ярославович