13 січня 2025 року м. Львівсправа № 380/21896/24
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нездійснення перерахунку пенсії у частині встановлення підвищення до пенсії члену сімей, яких було примусово переселено, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01 серпня 2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснювати ОСОБА_1 нарахування підвищення до пенсії у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01 серпня 2024 року.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 08 серпня 2024 року відповідач здійснив перерахунок призначеної їй пенсії за віком, встановивши з 01 серпня 2024 року підвищення до пенсії як члену сім'ї, яку було примусово переселено, у розмірі 43,52 грн, керуючись підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі - Постанова № 654). Позивачка не погоджується із розміром встановленого їй підвищення до пенсії, уважає, що розмір такого підвищення повинен становити 25 процентів мінімальної пенсії за віком як це передбачено пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», адже підпункт 2 пункту 4 Постанови № 654 суперечить наведеній нормі закону, який має вищу юридичну силу, та звужує розмір суми, що належить до виплати реабілітованій особі.
У зв'язку з наведеним позивачка за захистом свого порушеного права звернулася з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.
Також до матеріалів позовної заяви позивачкою долучено попередній орієнтовний розрахунок судових витрат та повідомлено, що у разі розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, цей розрахунок слід розцінювати як усне клопотання про вирішення питання про розподіл судових витрат за результатами розгляду справи в суді першої інстанції.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач зазначає, що позивачка не є репресованою особою, яка зазнала репресій та мотивів у формах, визначених Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (зі змінами), яку надалі було реабілітовано, також не є членом сім'ї репресованої особи, яку було примусово переселено на спецпоселення, оскільки на момент здійснення репресій у 1951 році не проживала з репресованою особою чи з членом сім'ї репресованої особи однією сім'єю і не була пов'язана спільним побутом, позаяк народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, наданими документами не підтверджено факту примусового переселення та застосування до позивачки репресій, тому проводити перерахунок пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підстав немає.
Щодо визначення розміру підвищення відповідач відзначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 4 Постанови № 654 з 01 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Бюджетні призначення на виплату підвищень у інших розмірах, ніж у вказаній постанові, не передбачені. Крім цього, відповідно до частини четвертої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою-третьої цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом.
У зв'язку з наведеним у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, позивачка подала відповідь на відзив, в якій стверджує, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не здійснивши перерахунок її пенсії у частині встановлення підвищення до пенсії як члену сім'ї, яку було примусово переселено, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01 серпня 2024 року діяло протиправно.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 28 жовтня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд установив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як одержувачка пенсії за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 та не заперечується сторонами.
Згідно із свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 27 серпня 1977 року позивачка (прізвище до шлюбу - ОСОБА_2 ) 27 серпня 1977 року уклала шлюб зі ОСОБА_3 , прізвище позивачки після укладення шлюбу - ОСОБА_4 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 29 квітня 1955 року позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Алзамай, Алзамайський кос, Іркутська область (РРФСР), батьки (згідно з указаним свідоцтвом): батько - ОСОБА_5 , матір - ОСОБА_6 .
20 листопада 2013 року Львівська обласна рада видала позивачці посвідчення № НОМЕР_4 з правом на пільги, згідно із яким позивачка на території Львівської області має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Відповідно до довідки № 4/4-300, виданої Управлінням оперативної інформації Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, ОСОБА_7 , 1925 р.н., 09 січня 1951 року із села Вороців кут. Доманів Яворівського району Львівської області за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР від 20 січня 1951 року виселена на спецпоселення з конфіскацією майна в Іркутську область по політичних мотивах як член сім'ї посібника учасника ОУН, з якого звільнена 10 серпня 1956 року. На підставі статті 3 Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» реабілітована з поверненням конфіскованого майна або його вартості.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 08 серпня 2024 року № 913210163462 про перерахунок пенсії позивачці згідно з поданою нею заявою від 01 серпня 2024 року про перерахунок пенсії, зокрема, установлено з 01 серпня 2024 року «надбавку членам сімей реабілітованих Пост. № 654 п. 4.2» у розмірі 43,52 грн.
Листом від 23 вересня 2024 року № 1300-5903-8/162425 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило представника позивачки - адвоката Заваду Тараса Романовича у відповідь на його адвокатський запит від 18 вересня 2024 року, зокрема, про те, що розмір установленої позивачці надбавки членам сімей реабілітованих (Постанова № 654) становить 43,52 грн.
Позивачка, уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку пенсії у частині встановлення підвищення до пенсії члену сім'ї, яку було примусово переселено, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01 серпня 2024 року, звернулася з цим позовом до суду.
Зміст спірних правовідносин полягає у тому, що позивачка, як член сім'ї, яку було примусово переселено, уважає, що має право на виплату підвищення до пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а не в розмірі 43,52 грн, як це передбачено Постановою № 654.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Зміст нормативно-правових положень щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності через надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України від 17 квітня 1991 року № 962-XII «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (далі - Закон № 962-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.
Відповідно до статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи:
1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;
2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;
3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;
4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;
5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Частиною першою статті 4 Закону № 962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Статтею 1-1 Закону № 962-XII визначені такі терміни, зокрема:
вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР;
заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення;
репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом;
члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю були пов'язані спільним побутом.
Відповідно до пункту другого статті 1-3 Закону № 962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.
Суд зазначає, що приписи вказаних норм чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Отже, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 1788-XII) призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Аналіз наведених вище норм права вказує, що громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
У постанові від 13 травня 2024 року у справі № 500/5507/23 Верховний Суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про належність до членів сімей, яких було примусово переселено, дітей, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю та наявність у таких дітей права на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII.
Суд встановив, що позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою, яка народилася та перебувала на спецпоселенні разом із репресованою за політичними мотивами матір'ю ( ОСОБА_7 ), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 29 квітня 1955 року та довідкою № 4/4-300, виданою Управлінням оперативної інформації Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.
Отже, позивачка є членом сім'ї (дитиною) репресованої матері, оскільки народилася на спецпоселенні та на момент здійснення репресій проживала з репресованою особою однією сім'єю.
За вказаних обставин та, враховуючи висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 13 травня 2024 року у справі № 500/5507/23, суд доходить висновку про наявність у позивачки права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком як члену сім'ї репресованої особи (матері).
Така ж правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 31 травня 2024 року у справі № 500/3332/23, яку суд ураховує на підставі вимог частини п'ятої статті 242 КАС України.
Посилання відповідача на те, що позивачка не є членом сім'ї репресованої особи, яку було примусово переселено на спецпоселення, оскільки на момент здійснення репресій у 1951 році не проживала з репресованою особою чи з членом сім'ї репресованої особи однією сім'єю і не була пов'язана спільним побутом, позаяк народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 суд оцінює критично.
Суд повторює, що позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 на засланні, оскільки матір позивачки була звільнена звідти лише 10 серпня 1956 року, тобто більш ніж через рік і три місяці після народження позивачки. Очевидно, що матір та її дитина (позивачка) у такому разі проживали однією сім'єю та були пов'язані спільним побутом. Доказів протилежного відповідачем не надано.
Зважаючи на наведене, суд відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про те, що проводити перерахунок пенсії позивачки відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підстав немає.
Суд також звертає увагу на те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 08 серпня 2024 року № 913210163462 про перерахунок пенсії позивачці згідно з поданою нею заявою від 01 серпня 2024 року про перерахунок пенсії установлено з 01 серпня 2024 року «надбавку членам сімей реабілітованих Пост. № 654 п. 4.2» у розмірі 43,52 грн.
Тобто, право позивачки на отримання вказаної надбавки (підвищення) до пенсії визнано самим відповідачем, а фактично спірним у цій справі є саме розмір цієї надбавки (підвищення).
Стосовно покликань відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що відповідно до підпункту другого пункту 4 Постанови № 654 з 01 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн, суд зазначає таке.
За змістом пункту 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом другим пункту 4 Постанови № 654 (з наступними змінами та доповненнями) установлено, що з 01 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV з наступними змінами та доповненнями, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Згідно із частиною четвертою статті 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами 1 - 3 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Із урахуванням загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, під час визначення розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону № 1788-XII, який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10 жовтня 2018 року у справі № 446/1549/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі № 446/1515/16-а та від 06 лютого 2019 року у справі № 446/1848/16-а.
З урахуванням викладеного суд відхиляє вказані вище покликання відповідача у відзиві на позовну заяву на розміри підвищення до пенсії, передбаченого пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII.
Беручи до уваги наведене, суд констатує, що позивачка як член сім'ї, яку було примусово переселено, має право на підвищення до пенсії в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком як це передбачено пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІ, а не 43,52 грн як визначено Постановою № 654 та встановлено відповідачем у розглядуваній ситуації.
За цих обставин належить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нездійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 у частині встановлення підвищення до пенсії як члену сім'ї, яку було примусово переселено, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01 серпня 2024 року.
З метою належного захисту порушеного права позивачки належить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 як члену сім'ї, яку було примусово переселено, нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01 серпня 2024 року, виплату здійснити з урахуванням виплачених сум.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (абзац перший частини першої статті 139 КАС України).
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Отже, поверненню позивачці за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то такі будуть вирішені судом із урахуванням та в порядку, передбаченому частиною сьомою статті 139, статтею 252 КАС України.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нездійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 у частині встановлення підвищення до пенсії як члену сім'ї, яку було примусово переселено, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01 серпня 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 як члену сім'ї, яку було примусово переселено, нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01 серпня 2024 року, виплату здійснити з урахуванням виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) 1211,20 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 13 січня 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна