14 січня 2025 рокусправа № 380/14911/24
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м. Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулася з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; код ЄДРПОУ: 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (місцезнаходження: пл. Центральна, 3, м. Чернівці, 58002; код ЄДРПОУ: 40329345), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову у призначенні пенсії за віком №134950022700 від 29.05.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період її роботи з 01.01.2004 по 31.03.2024 на посаді медсестри (сестри медичної) 1-го дитячого відділення в Інфекційній клінічній лікарні м. Львів (Комунальній інфекційній клінічній лікарні м. Львова, Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня», Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня») у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 22.05.2024 згідно з її заявою за № 3839 від 22.05.2024, на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ (в редакції, визначеній пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020) у зв'язку з досягненням нею пенсійного віку 50 років при наявності страхового стажу більше 20 років, в тому числі пільгового стажу за Списком № 2 більше 10 років.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що вона звернулася зі заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788 «Про пенсійне забезпечення», в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII із застосуванням показника вікового цензу у 50 років із додатком переліку необхідних документів. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №134950022700 від 29.05.2024 їй відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням позивачем пенсійного віку 55 років станом на день звернення.
Окрім цього, позивач звертає увагу, що з вказаного рішення також слідує, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області не зараховано до її страхового стажу в подвійному розмірі період роботи з 01.01.2004 по 31.03.2024 на посаді медсестри (сестри медичної) 1-го дитячого відділення в Інфекційній клінічній лікарні м. Львів (Комунальній інфекційній клінічній лікарні м. Львова, Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня», Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня»), що суперечить статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991.
Позивач вважає зазначене рішення протиправним і таким, що порушує її право на отримання пенсії в належному розмірі, відтак просить позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді від 29.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, 14.08.2024 подав відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що позивач на дату звернення за призначенням пенсії не досягла віку 55 років, який є обов'язковою умовою для набуття права на даний вид пенсії та передбачений статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Також повідомляє, що страховий стаж позивача за період роботи медсестрою (сестрою медичною) по 31.12.2003 обчислено з урахуванням норм статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у подвійному розмірі. Страховий стаж з 01.01.2004 по 31.03.2024 обчислений з урахуванням норм частин 2, 3 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в одинарному розмірі. Підстави для перерахунку стажу роботи після 01.01.2004 в подвійному розмірі відсутні.
Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області 15.08.2024 подав відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що страховий стаж позивача з урахуванням кратності становить 44 роки 0 місяців 0 днів, стаж роботи на пільгових умовах за списком №2 - 38 років 1 місяць 22 дні, проте позивач не досягла 55 років, що суперечить ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тому у Головного управління були відсутні підстави для прийняття будь-якого іншого рішення, окрім як про відмову у призначенні пенсії.
Крім того, вказує, що положення п. «б» ст. 13 Закону №1788, на які посилається позивач, не підлягають застосуванню, оскільки з 11.10.2017 положення Закону №1788 в частині призначення пенсії за віком на пільгових умовах не застосовуються. Окрім цього, будь-які закони та нормативно-правові акти застосовуються виключно в частині, що не суперечить Закону №1058. Відтак, спірні правовідносини регулюються саме ст. 114 Закону №1058, відповідно до якої для призначення пенсії позивачу необхідно досягнути 55-річного віку.
Також відповідач 2 повідомляє, що за змістом статті 60 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охороно здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у паталого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі. Однак, з 01.01.2004 набрав чинності Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто з 01.01.2004 всі періоди страхового стажу враховуються в одинарному розмірі. Оскільки, Закон №1058-IV набрав чинності 01.01.2004, то в подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону № 1788-ХІІ підлягають зарахуванню періоди роботи до 01.01.2004. При цьому, пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01.01.2004 застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Таким чином, періоди роботи в закладах передбачених ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення зараховуються:
- до страхового стажу в подвійному розмірі до 01.01.2004 та в одинарному розмірі з 01.01.2004.
Від позивача 22.08.2024 до суду надійшли відповіді на відзив, у яких підтримано позовні вимоги.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зі заявою від 22.05.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Вказана вище заява відповідно до екстериторіального розподілу єдиної черги завдань, розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №134950022700 від 29.05.2024 відмовлено позивачу в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного віку 55 років відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач не погодилася з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Пунктом 2 цього Рішення передбачено, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку з чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Суд встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку з цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Водночас, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік для позивача у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
У справі «Новік проти України» (18 грудня 2008 року) Європейського суду з прав людини зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз та стаж роботи має бути встановлений на рівні найменшої величини, встановленої Законом, у даному випадку вік 50 років та стаж роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на роботах, зазначених у пункті «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Так у цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Таким чином, перевагу слід віддати саме тому Закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статті 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
При цьому, суд звертає увагу, що дана справа відповідає ознакам, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20.
Так, у вищевказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Вказаний правовий висновок, викладений у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, підлягає обов'язковому врахуванню судом у даній справі в силу частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене вище, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Судом встановлено, що на час звернення позивача до відповідача зі заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 (22.05.2024), позивачу виповнилося 54 роки.
При цьому, суд зауважує, що відповідачами не заперечується наявності у позивача необхідного стажу для призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Водночас, згідно з зробленим відповідачем-2 розрахунком на час звернення зі заявою про призначення пенсії страховий стаж позивача з урахуванням кратності становив 44 роки 0 місяців 0 днів, стаж роботи на пільгових умовах за списком №2 - 38 років 1 місяць 22 дні. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди.
Отже, станом на час звернення зі заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 позивач досягла 50 років, мала стаж роботи не менше 20 років, з нього не менше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
З огляду на викладене вище, доводи відповідачів про недосягнення позивачем відповідного віку, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах є помилковими, а оскаржуване рішення №134950022700 від 29.05.2024 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо правильності розрахунку страхового стажу позивача за період з 01.01.2004, суд зазначає таке.
Так, судом встановлено та відповідачами не заперечується, що період роботи позивача на посаді медсестри (сестри медичної) 1-го дитячого відділення в Інфекційній клінічній лікарні м. Львів (Комунальній інфекційній клінічній лікарні м. Львова, Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня», Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня») починаючи з 01.01.2004 відповідачем 2 зараховано до її страхового стажу в одинарному розмірі, тоді як періоди роботи до 01.01.2004 в подвійному розмірі.
Водночас, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-ІV).
Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV установлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених раніше чинним законодавством, окрім випадків, передбачених цим Законом.
Вказаний Закон набрав чинності з 01.01.2004.
Під час розгляду справи відповідачами не заперечується, що протягом спірного періоду з 01.01.2004 по 31.03.2024 позивачка працювала у інфекційних закладах охорони здоров'я на посаді медсестри (сестри медичної).
При цьому, пільги щодо обчислення стажу роботи в деяких медичних закладах передбачені ст. 60 Закону №1788-XII, згідно якої робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, закладах (відділеннях) з лікуванням осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Тобто, враховуючи найскладніші умови трудової діяльності, що провокують професійне «вигорання» в наведених вище закладах охорони здоров'я, законодавцем було передбачено спеціальну преференцію - подвійне зарахування стажу для призначення пенсії під час перебування на посадах медичного працівника в таких закладах.
Стаття 24 Закону України №1058-IV не скасовує ст. 60 Закону України №1788-XII та не зупиняє її дію.
Таким чином, порівняльний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що Закон України №1058-IV не встановлює обмежень щодо застосування ст. 60 Закону України №1788-XII при обчислення пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція ст. 60 Закону №1788-XII (із змінами, внесеними згідно із Законом №2205-VIII від 14.11.2017) є чинною на теперішній час та саме норма цього Закону є спеціальною під час вирішення питання про зарахування стажу для призначення пенсії на пільгових умовах.
Суд дійшов висновку, що передбачене статтею 60 Закону № 1788-XII право на зарахування стажу в подвійному розмірі не пов'язано із набранням чинності Закону № 1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною судом касаційної інстанції у постановах від 11.12.2018 у справі № 310/385/17 (2-а/310/47/17), від 23.01.2019 у справі № 485/103/17, від 04.12.2019 у справі № 689/872/17, від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17, від 27.04.2023 у справі № 160/14078/22.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Аналогічна правова позиція відображена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20.
Отже, суд вважає, що відповідачем 2 у спірному рішення також протиправно не зараховано в подвійному розмірі стаж роботи позивачки на посаді медсестри (сестри медичної) 1-го дитячого відділення в Інфекційній клінічній лікарні м. Львів (Комунальній інфекційній клінічній лікарні м. Львова, Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня», Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня») починаючи з 01.01.2004 по 31.03.2024.
Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч.2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому, завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача на пенсійне забезпечення, з врахуванням встановлених судом обставин справи, серед яких незарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 01.01.2004 по 31.03.2024 у подвійному розмірі, буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу позивача період її роботи з 01.01.2004 по 31.03.2024 на посаді медсестри (сестри медичної) 1-го дитячого відділення в Інфекційній клінічній лікарні м. Львів (Комунальній інфекційній клінічній лікарні м. Львова, Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня», Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня») у подвійному розмірі та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 22.05.2024, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Суд також дійшов висновку, що зобов'язати повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 22.05.2024 потрібно саме Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, як територіальний орган ПФУ, який у порядку екстериторіальності розглядав заяву позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про необхідність задоволення часткового задоволення позову.
Щодо судового збору, то відповідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачу пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 №134950022700 від 29.05.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (місцезнаходження: пл. Центральна, 3, м. Чернівці, 58002; код ЄДРПОУ: 40329345) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) період її роботи з 01.01.2004 по 31.03.2024 на посаді медсестри (сестри медичної) 1-го дитячого відділення в Інфекційній клінічній лікарні м. Львів (Комунальній інфекційній клінічній лікарні м. Львова, Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня», Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня») у подвійному розмірі та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 22.05.2024, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (місцезнаходження: пл. Центральна, 3, м. Чернівці, 58002; код ЄДРПОУ: 40329345) сплачений судовий збір в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяБратичак Уляна Володимирівна