13 січня 2025 року № 320/13467/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в м.Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Служби безпеки України в м.Києві та Київській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Служби безпеки України у м.Києві та Київській області щодо відмови ОСОБА_1 в доступі до державної таємниці у зв'язку з повідомленням недостовірних відомостей про себе.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що Головне управління Служби безпеки України у м.Києві та Київській області листом від 07.03.2023 №51/6-61490дск відмовило у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці з підстав повідомлення ним під час оформлення допуску недостовірних відомостей, а саме: неповідомлення того, що його дружина, ОСОБА_2 , є громадянкою російської федерації.
Позивач не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем такого рішення, оскільки відповідно до статті 23 Закону України "Про державну таємницю" у наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено у разі повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе, а не про близьких родичів.
Також позивач зауважив, що на момент заповнення ним документів для отримання допуску до державної таємниці йому не було відомо про наявність у його дружини громадянства російської федерації, оскільки на той момент він спільно не проживав та не вів спільний побут з ОСОБА_2 , а перебував у процесі розірвання шлюбу.
При цьому позивач зазначає, що зі слів ОСОБА_2 йому стало відомо про те, що у 2014 році його дружина, перебуваючи на території Автономної Республіки Крим, була вимушена оформити паспорт громадянина російської федерації, цей факт нею не приховувався та був повідомлений нею працівникам Головного управління Служби безпеки України в м.Києві та Київській області під час отримання нею, як головним бухгалтером Державного підприємства "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння", допуску до державної таємниці за формою 3, який їй було надано у 2017 році.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.05.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що відмова у наданні позивачу допуску до державної таємниці зумовлена повідомленням ним під час оформлення такого допуску недостовірних відомостей, а саме: не повідомлення про наявність у його дружини, ОСОБА_2 , громадянства російської федерації.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 відмовлено у задоволенні клопотань адвоката Матківського Тараса Олеговича про витребування доказів та здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 25.08.1998.
Як вбачається з трудової книжки, позивач з 16.12.2015 працював на посаді начальника режимно-секретного органу Державного підприємства "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння", яке було реорганізовано шляхом перетворення в Товариство з обмеженою відповідальністю "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння".
Судом встановлено, що Головне управління Служби безпеки України в м.Києві та Київській області листом від 07.03.2023 №51/6-61490дск, адресованим директору Товариства з обмеженою відповідальністю "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" Миколі Іванушку, повідомлено про здійснення перевірки начальника РСО ТОВ Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" ОСОБА_1 у звязку з допуском до державної таємниці за формою 2.
У вказаному листі відповідач повідомив, що у ході перевірки встановлено, що під час заповнення "Переліку питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці" ОСОБА_1 повідомив недостовірні відомості. Зокрема, у п.24 ("Зазначте відомості (ступінь родинного зв'язку, прізвище, ім'я, по батькові, рік та місце народження, громадянство, місце роботи (служби, навчання), посада, місце проживання) щодо Ваших близьких родичів (батько, мати, сестри, брати та діти віком до 16 років), дружини (чоловіка) або особи, з якою проживаєте однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Якщо є вітчим (мачуха), зазначте такі відомості про них"), ОСОБА_1 не зазначив, що його дружина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м.Синельникове, Дніпропетровської області, є громадянкою рф.
Відповідач зазначив, що виявлені в ході перевірки обставини підпадають під визначення п.1 ч.2 ст.23 Закону України "Про державну таємницю" (повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе), що є підставою для відмови у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці.
З урахуванням викладеного, Головним управлінням Служби безпеки України в м.Києві та Київській області відмовлено у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці за формою 2.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у наданні допуску до державної таємниці, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України, врегульовані Законом України «Про державну таємницю» (далі - Закон №3855-ХІІ, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону №3855-XII у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
- державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою;
- допуск до державної таємниці - оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації;
- доступ до державної таємниці - надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, або ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, цією посадовою особою відповідно до її службових повноважень;
- охорона державної таємниці - комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її матеріальних носіїв.
Відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону №3855-XII спеціально уповноваженим державним органом у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.
Згідно зі статтею 18 Закону №3855-XII з метою охорони державної таємниці впроваджуються, серед іншого, спеціальний порядок допуску та доступу громадян до державної таємниці.
Положеннями статті 22 Закону №3855-XII визначено, що залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці:
форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно";
форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "цілком таємно" та "таємно";
форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності "таємно",
а також такі терміни дії допусків:
для форми 1 - 5 років;
для форми 2 - 7 років;
для форми 3 - 10 років.
Допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України.
Для розгляду питання про надання громадянам допуску до державної таємниці державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, де працюють, проходять службу або навчаються громадяни, оформляються документи, які надсилаються до органів Служби безпеки України. Перелік та форми таких документів, а також порядок їх надання визначаються Кабінетом Міністрів України.
Надання допуску передбачає:
визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією;
перевірку громадянина у зв'язку з допуском до державної таємниці;
взяття громадянином на себе письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена;
одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з його допуском до державної таємниці;
ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.
Згідно зі статтею 23 Закону №3855-XII допуск до державної таємниці не надається у разі:
1) відсутності у громадянина обґрунтованої необхідності в роботі із секретною інформацією;
2) сприяння громадянином діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без громадянства, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України, або участі громадянина в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена у порядку, встановленому законом;
3) відмови громадянина взяти на себе письмове зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності його письмової згоди на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з допуском до державної таємниці;
4) наявності у громадянина судимості за тяжкі або особливо тяжкі злочини або за вчинення кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, передбаченого статтею 111-1 Кримінального кодексу України, не погашеної чи не знятої в установленому порядку;
5) наявності у громадянина психічних розладів, які можуть завдати шкоди охороні державної таємниці, відповідно до переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України і Службою безпеки України.
У наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі:
1) повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе;
2) постійного проживання громадянина за кордоном або оформлення ним документів на виїзд для постійного проживання за кордоном;
3) невиконання громадянином обов'язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.
Громадянина, якому відмовлено у допуску до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов'язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов'язану з державною таємницею, чи звільнено.
Відповідно до положень статті 24 Закону №3855-XII перевірка громадян у зв'язку з їх допуском до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України у строк до одного місяця у порядку, встановленому цим Законом і Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність".
У ході перевірки органами Служби безпеки України з'ясовуються наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої та частиною другою статті 23 цього Закону. За результатами перевірки органи Служби безпеки України надсилають протягом п'яти робочих днів з дня її закінчення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, що звернулися з приводу надання громадянам допуску до державної таємниці, повідомлення про надання або відмову в наданні такого допуску.
Наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 1, 3 і 5 частини першої статті 23 цього Закону, з'ясовується державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, що оформляє документи на допуск.
Повідомлення органів Служби безпеки України про відмову в наданні громадянам допуску до державної таємниці мають містити посилання на відповідні положення статті 23 цього Закону. Відмова не виключає повторного звернення державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з цього приводу в разі зміни обставин, за яких у наданні допуску до державної таємниці було відмовлено.
Статтею 25 Закону №3855-ХІІ визначено, що державний орган, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація зобов'язані у п'ятиденний строк з дня надходження повідомлення органу Служби безпеки України про відмову у наданні громадянину допуску до державної таємниці письмово повідомити такого громадянина про причини і підстави відмови.
Громадянин має право оскаржити рішення про відмову у наданні допуску до державної таємниці в порядку, встановленому законом.
Відповідно до статті 28 Закону №3855-ХІІ громадянин, якому надано допуск до державної таємниці, зобов'язаний:
не допускати розголошення будь-яким способом державної таємниці, яка йому довірена або стала відомою у зв'язку з виконанням службових обов'язків;
не брати участі в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена в порядку, встановленому законом;
не сприяти іноземним державам, іноземним організаціям чи їх представникам, а також окремим іноземцям та особам без громадянства у провадженні діяльності, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України;
виконувати вимоги режиму секретності;
повідомляти посадових осіб, які надали йому доступ до державної таємниці, та відповідні режимно-секретні органи про виникнення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або інших обставин, що перешкоджають збереженню довіреної йому державної таємниці, а також повідомляти у письмовій формі про свій виїзд з України;
додержуватися інших вимог законодавства про державну таємницю.
Як зазначено вище, відповідач листом від 07.03.2023 №51/6-61490дск відмовив у наданні позивачу допуску до державної таємниці з підстав того, що під час заповнення "Переліку питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці" ОСОБА_1 повідомив недостовірні відомості. Зокрема, у п.24 ("Зазначте відомості (ступінь родинного зв'язку, прізвище, ім'я, по батькові, рік та місце народження, громадянство, місце роботи (служби, навчання), посада, місце проживання) щодо Ваших близьких родичів (батько, мати, сестри, брати та діти віком до 16 років), дружини (чоловіка) або особи, з якою проживаєте однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Якщо є вітчим (мачуха), зазначте такі відомості про них"), ОСОБА_1 не зазначив, що його дружина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м.Синельникове, Дніпропетровської області, є громадянкою рф.
У позовній заяві позивач зазначив, що йому на момент оформлення документів для отримання допуску до державної таємниці не було відомо про дані обставини, оскільки на той момент він спільно не проживав та не вів спільний побут із ОСОБА_2 , а перебував у процесі розлучення.
На підтвердження наданих пояснень позивач долучив до матеріалів справи опис вкладення до цінного листа з відбитком відділу поштового зв'язку від 01.03.2023, а також фіскальний чек від 01.03.2023 про направлення позовної заяви про розірвання шлюбу до Фастівського міськрайонного суду Київської області.
Частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Згідно з частинами першою та третьою статті 115 Сімейного кодексу України передбачено, що розірвання шлюбу, здійснене в порядку, передбаченому статтями 106 і 107 цього Кодексу, повинно бути зареєстроване в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Розірвання шлюбу, здійснене органами державної реєстрації актів цивільного стану, засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Відповідно до частини четвертої статті 115 Сімейного кодексу України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту відсутності спільного проживання позивача з ОСОБА_2 та розірвання між ними шлюбу у спосіб, встановлений Сімейним кодексом України. При цьому, лише сам факт направлення до суду позову про розірвання шлюбу не є достатнім та допустимим доказом відсутності факту спільного проживання та спільного ведення побуту позивача з ОСОБА_2 . Крім того, на переконання суду, навіть окреме проживання позивача та відсутність спільного побуту з ОСОБА_2 не можуть підтверджувати необізнаність позивача про набуття його дружиною у 2014 році громадянства рф.
Суд визнає непереконливими твердження позивача на те, що набуття ОСОБА_2 під час перебування у 2014 році на території Автономної Республіки Крим громадянства рф було вимушеним, оскільки дані обставини не спростовують сам факт набуття вказаною особою відповідного статусу, що, відповідно, потребувало повідомлення про цей факт Головного управління Служби безпеки України в м.Києві та Київській області під час оформлення допуску до державної таємниці.
Стосовно посилань позивача на те, що ОСОБА_4 було повідомлено відповідачу про набуття нею громадянства російської федерації під час оформлення нею, як головним бухгалтером Державного підприємства "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння", допуску до державної таємниці у 2017 році, суд зазначає таке.
Відповідно до листа Головного управління Служби безпеки України в м. Києві та Київській області від 05.06.2023 №51/17/М-1437/24 ОСОБА_2 у 2017 році був наданий допуск до державної таємниці за формою 3, який надалі у 2020 році було скасовано у зв'язку з припиненням нею діяльності, пов'язаної із державною таємницею. Факт наявності у громадянки ОСОБА_2 примусового набутого нею громадянства рф не міг стати підставою для відмови у наданні їй допуску до себе до державної таємниці або його скасування згідно із Законом України "Про державну таємницю".
Отже, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 під час оформлення документів для отримання допуску до державної таємниці дійсно було повідомлено Головне управління Служби безпеки України в м.Києві та Київській області про набуття нею громадянства російської федерації.
Вказаний факт підтверджується також наданою позивачем копією Переліку питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці, який був заповнений ОСОБА_2 22.05.2017 та який містить інформацію про отримання нею паспорту російської федерації.
Проте, вищевказане не спростовує факт неповідомлення таких обставин самим позивачем при заповненні документів для отримання допуску до державної таємниці.
Більше того, у вказаному Переліку у відповіді на питання №24 ОСОБА_2 повідомила про проживання її чоловіка, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , що, згідно з відповіддю на питання №25, є адресою фактичного проживання ОСОБА_2 .
Наведене свідчить про те, що станом на 22.05.2017 позивач проживав разом зі своєю дружиною с за однією адресою однією сім'єю.
Крім того, суд звертає увагу на те, що зазначений Перелік питань, відповіді на які були надані ОСОБА_2 22.05.2017, був підписаний самим позивачем, ОСОБА_1 , як начальником Режимно-секретного органу ДП КБАО, 23.05.2017, що спростовує твердження позивача про його необізнаність з фактом набуття його дружиною, ОСОБА_2 , громадянства рф у 2014 році.
Також суд критично ставиться до аргументів позивача про те, що неповідомлення ним про факт набуття його дружиною громадянства рф не може бути підставою для відмови у наданні допуску до державної таємниці.
Так, відповідно до пункту 1 частини другої статті 23 Закону №3855-XII у наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено у разі повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе.
Суд зазначає, що до відомостей про особу, щодо якої вирішується питання про надання допуску до державної таємниці, відноситься інформація про членів її сім'ї, зокрема, дружину, що, відповідно, потребує надання даних про таку особу, у тому числі, відомі факти про наявність іноземного громадянства.
Інше розуміння створювало б умови для можливості повідомлення особою відверто неправдивої інформації про членів сім'ї, при цьому без ризиків настання негативних наслідків для особи, у володіння якої надається таємна інформація, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України.
Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 08 листопада 2003 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Марганецького міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 319, був розірваний рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04.12.2023 у справі №362/4782/23 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 115693655).
Таким чином, станом на момент оформлення допуску до державної таємниці позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , володів інформацією про наявність у неї паспорту російської федерації (оскільки підписував 23.05.2017 заповнений його дружиною Перелік питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці), а тому повинен був повідомити про цей факт.
У свою чергу, не зазначення (приховування) цієї інформації є підставою для відмови у наданні допуску до державної таємниці.
Враховуючи вищевказане, суд вважає, що відповідачем було правомірно відмовлено у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці, внаслідок чого підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати суд залишає за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.