про закриття провадження у справі
13 січня 2025 року м. Київ 320/26570/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., здійснюючи розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
за позовомПублічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
доШевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
провизнання протиправною та скасування постанови,
Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови від 29.11.2023 №73449532.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Балаклицький А.І.) від 02.09.2024 відкрито провадження у справі.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2024 справа розподілена судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 прийнято справу до провадження, розгляд справи розпочато спочатку, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що провадження по справі підлягає закриттю з наступних підстав.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.
За приписами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.05.2019 № 2-рп (ІІ)/2019) наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист: невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Відповідно до частини 1 статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 ГПК України).
При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 68 постанови від 05.12.2018 у справі № 904/7326/14 зазначила, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Частиною 1 статті 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Отже, зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема ухваленого в порядку господарського судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.
Крім того, варто звернути увагу на те, що порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби встановлено Законом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною 1 статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 10.04.2019 у справі № 908/595/18 виснувала, що з правових норм, передбачених частиною 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням вимог статей 339, 340 ГПК України вбачається, що в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення при виконанні рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає відповідний господарський суд, який ухвалив таке рішення, за правилами господарського судочинства відповідно.
У постанові від 14.03.2018 у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких ці судові рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та незалежно від кількості стягувачів. Такий висновок зроблено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2018 у справі № 906/530/17 (провадження № 12-213гс18), від 17.10.2018 у справах № 5028/16/2/2012 (провадження № 12-192гс18) та № 927/395/13 (провадження № 12-189гс18).
До того ж у постанові від 14.03.2018 у справі № 660/612/16-ц Велика Палата Верховного Суду розглянула питання щодо юрисдикційності справ за скаргами на дії державного виконавця та зробила висновок про те, що вказані справи мають розглядатися в порядку того судочинства, якому постановлено судові рішення, на виконання яких видано виконавчі документи, і це правило діє і при виконанні зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано судові рішення, ухвалені за правилами однієї юрисдикції.
У той час, предметом даної справи визначено протиправна, на думку позивача, постанова про відкриття виконавчого провадження від 29.11.2023 ВП №73449532, яке відкрито з примусового виконання наказу №909/1152/17, виданого 27.06.2023 Господарським судом Івано-Франківської області, позивач є стороною у вказаному виконавчому провадженні.
Отже, ураховуючи наведені правові позиції та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження, що відкрито з примусового виконання наказу, виданого на виконання рішення, ухваленого у порядку господарського судочинства, повинно розглядатися судом, який видав виконавчий документ, за правилами господарського судочинства, у даному випадку - Господарським судом Івано-Франківської області.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.
Згідно вимог пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст.183, 189, 238, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Провадження по справі №320/26570/24 за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулось до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови від 29.11.2023 №73449532, - закрити.
2. Роз'яснити, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
3. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
4. Ухвалу направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Жукова Є.О.