14 січня 2025 року Справа № 280/9090/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 20.08.2024 №084450009329;
зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 13.08.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу позивача додатково періоди роботи з 16.10.1983 по 30.12.1983, з 02.03.1992 по 01.09.1992, з 02.09.1992 по 07.09.1992, з 15.06.1993 по 17.08.1994, з 06.12.1994 по 01.09.1995, з 24.07.1996 по 07.07.2000, період навчання з 1978 по 1985 роки згідно диплому НОМЕР_1 - п'ять років.
На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника. Наголошує, що в трудовій книжці НОМЕР_2 , дата заповнення 16.10.1983, яка належить позивачу, за період з 16.10.1983 по 26.07.2019 містяться записи про прийом та звільнення позивача, про її перебування на обліку у центрі зайнятості, всі ці записи виносилися відповідними посадовими особами, даних про їх недостовірність у відповідача не має, недоліки в цих записах наявні та вигадані не залежали від волі позивача та не можуть нею бути виправленими і відповідно їх наявність не є законною підставою для неврахування відповідних періодів роботи до трудового стажу. Таким чином, вважає, що має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу. При цьому, зауважує, що обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів. Крім того, вказує, що дипломом НОМЕР_1 підтверджено, що позивач навчалася у Уральському державному університеті по спеціальності російська мова та література у період з 1978 по 1985 роки. Пояснює, що період навчання вказаний у дипломі перебільшує п'ять років у зв'язку з тим, що позивач у період з 1987 по 1988 роки перебувала закордоном СРСР в Угорщині, де працював її чоловік. На думку позивача, у відповідності до чинного законодавства відповідач мав зарахувати до страхового стажу позивача п'ять років з цього періоду, оскільки законної підстави для неврахування стажу навчання у вищому навчальному закладі на підставі «оскільки період більше 5-ти років» не існує. Щодо неврахування періодів роботи на території російської федерації підкреслює, що оскільки трудовий стаж набутий позивачем на території російської федерації, тому при визначені права на пенсійне забезпечення суд відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є підстави застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав-учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація. Зауважує, що положення цієї Угоди були чинними на момент роботи позивача у спірний період, а дія цієї Угоди припинена згідно з постановою Кабінету Міністрів України №639 від 24.06.2023. відповідно до п.2 ст.13 Угоди про гарантії пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. З огляду на наведене, вважає, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком.
Ухвалою суду від 07.10.2024 позовна заява залишена без руху та позивачу надано строк для усунення зазначених судом недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк недоліки позовної заяви позивачем було усунуто.
Ухвалою судді від 25.11.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач проти позову не заперечив, відзиву на позов не направив.
На підставі частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 13.08.2024 звернулася до територіального управління Пенсійного фонду України (за місцем свого проживання) із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заява позивача про призначення пенсії була передана на розгляд до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Так, рішенням відповідача від 20.08.2024 №084450009329 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. В обґрунтування рішення відповідачем зазначено наступне.
Вік заявника становить 62 роки 11 місяців.
Право на призначення пенсії за віком визначений ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Страховий стаж особи становить 11 роки 26 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
період навчання з 1978 по 1985 роки, оскільки період більше 5ти років;
період з 16.10.1983 по 30.12.1983, оскільки при звільненні назва підприємства на печатці не читається;
періоди роботи на території російської федерації з 02.03.1992 по 01.09.1992, з 02.09.1992 по 07.09.1992, з 15.06.1993 по 17.08.1994, з 06.12.1994 по 01.09.1995 у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992;
період з 24.07.1996 по 07.07.2000, оскільки при звільненні відсутній підпис посадової особи (період зарахований по даним ОК-5).
Не погоджуючись з рішенням відповідача від 20.08.2024 №084450009329 про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Призначення, виплата та перерахунок пенсій регулюється Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV)
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно абзацу 2 пункту 15 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV (у редакції Закону України №3108-IV від 17.11.2005 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Статтею 7 Закону №1788-XII передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому, пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується
Згідно з частинами 1, 3 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однією із обов'язкових умов для призначення пенсії є підтвердження особою відповідного страхового стажу.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 року.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із абзацом 2 частини 4 статті 26 Закону №1058 наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
За приписами частини 3 статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до пункту 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
З огляду на положення наведених норм, до страхового стажу зараховуються періоди навчання за денною формою у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі, які підтверджені дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Зі змісту диплома НОМЕР_1 , який виданий на ім'я ОСОБА_2 зазначено, що вона у 1978 році вступила до Уральського державного університету та у 1985 році закінчила повний курс вказаного університету за спеціальністю російська мова та література.
Позивач вказує, що період навчання вказаний у дипломі перебільшує п'ять років у зв'язку з тим, що вона у період з 1987 по 1988 роки перебувала закордоном СРСР, в Угорщині, де працював її чоловік. Таким чином, позивач просить зарахувати період навчання з 1978 по 1985 роки згідно з дипломом НОМЕР_1 - п'ять років.
Суд зазначає, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно із пунктом 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Таким чином, для надання документів на підтвердження наявного трудового стажу законодавцем встановлений певний алгоритм дій, що йдуть у певній послідовності. Зокрема, як вже зазначалося вище, пунктом 8 Порядку № 637 визначено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Натомість, відповідач проігнорував вище зазначені нормативно визначені вимоги для належного прийняття та розгляду документів щодо призначення пенсії позивачу.
З урахуванням положень пункту 4.7. розділу ІV Порядку № 22-1 саме відповідач як орган, що призначає пенсію, повинен спочатку всебічно, повно і об'єктивно розглянути усі подані документи, надати необхідні роз'яснення, і лише після цього вирішувати питання про наявність чи відсутність права особи на одержання пенсії.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач належним чином не оцінював подані позивачем документи про період навчання, не надавав необхідних фахових роз'яснень, не пропонував в рамках наданих повноважень можливість надання додаткових документів.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання зарахувати до страхового стажу позивача періодів роботи з 16.10.1983 по 30.12.1983 та з 24.07.1996 по 07.07.2000 суд виходить з такого.
Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII до стажу зараховується до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За приписами статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За період до 1 січня 2004 обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону №1788-XII.
Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку № 637.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).
Пунктом 20 Порядку 637 передбачено, що у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
В довідці має бути вказано: період роботи, що зараховується до спеціального стажу: професія або посада, характер роботи: розділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включаються цій період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Таким чином, страховий стаж, набутий до 01.01.2004, підтверджується трудовою книжкою та документами, визначеними Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, а страховий стаж, набутий після 01.01.2004, підтверджується довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як встановлено під час розгляду справи з наданих позивачем документів, зокрема трудової книжки НОМЕР_2 від 16.10.1983, ОСОБА_1 працювала, зокрема:
16.10.1983 прийнята на посаду гардеробниці до Дому офіцерів, наказ №117 від 16.10.1983, з якої звільнена за власним бажанням 30.12.1983, наказ №143 від 30.12.1983 (записи №1, №2);
07.07.1996 прийнята на посаду бухгалтера в Жек-1 ЖБК «Фабрики», наказ №02 від 07.07.1996, з якої звільнена у зв'язку з переходом на іншу роботу 07.07.2000, наказ №08 від 07.07.2000 (записи №22, №23).
Суд зазначає, що на час заведення належної позивачу трудової книжки НОМЕР_2 від 16.10.1983 була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162).
Підпунктом 2.2. пункту 2 Інструкції №162 передбачалося, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 було визначено, що всі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, також по нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, кульковою або з пером ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11. пункту 2 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т. п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Пунктом 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення № 58 від 29.07.1993, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 17.08.1993 за № 110, передбачено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Згідно з пунктом 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій. Якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що мають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
З 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Разом з тим, у силу пункту 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно з абзацом 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
З приписів порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, що визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 вбачається, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником. Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки вперше, в тому числі і внесення до неї записів на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки, є підприємство роботодавець, а відтак відсутня вина позивача в тому, що трудову книжку роботодавцем оформлено із порушенням.
З огляду на наведені норми обов'язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації.
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства; вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист при вирішенні питань з призначення пенсії за віком.
На думку суду, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а тому нечіткий відтиск печатки на записі про звільнення та/або відсутність підпису посадової особи у записі про звільнення позивача не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з його трудового стажу.
Судом встановлено та відповідачем не спростовано, що в трудовій книжці позивача НОМЕР_2 від 16.10.1983, копія якої наявна в матеріалах справи, в розділі Відомості про роботу чітко по хронології відображено місце та роботу, яку виконував позивач, наявний відтиск печатки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25.04.2019 у справі №593/283/17.
При цьому, при ухваленні рішення судом враховано, що спірний період роботи у ЖЕК-1 «Фабрики» з 24.07.1996 по 07.07.2000 частково, а саме: з 01.01.1999 по 24.12.2000, врахований до страхового стажу позивача, про що свідчить розрахунок стажу (форма РС-право) та зазначено також відповідачем у спірному рішенні.
Стосовно позовних вимог в частині зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи на території російської федерації з 02.03.1992 по 01.09.1992, з 02.09.1992 по 07.09.1992, з 15.06.1993 по 17.08.1994, з 06.12.1994 по 01.09.1995 суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Як передбачено частиною 2 статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація (далі - Угода).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Відповідно до статті 11 вказаної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, з аналізу наведеного вище вбачається, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; трудовий стаж, пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою, а необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Судом встановлено, що у період з 02.03.1992 по 01.09.1992 позивач працювала вчителем російської мови і літератури у середній школі, з 02.09.1992 по 07.09.1992 секретарем-машиністкою у відділі торгівлі, з 15.06.1993 по 17.08.1994 на посаді психолога у відділі організаційно-мобілізаційного комплектування Військової частини НОМЕР_3 , з 06.12.1994 по 01.09.1995 на посаді секретаря-машиніста в Порошинській середній школі на території російській федерації, що підтверджено записами №№9-17 у її трудовій книжці НОМЕР_2 від 16.10.1983. Крім того, в трудовій книжці міститься позначка, що виправленому в графі №2,3 на 01.09. вірити, помітка завірена печаткою підприємства та підписом відповідальної особи.
Записи про періоди роботи позивача в російській федерації, виконані в трудовій книжці, засвідчені чітким відтиском печатки відповідного підприємства та не містить інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Протилежного відповідачем не зауважено.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.
Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Частиною 2 статті 13 Угоди передбачено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу чи не прийняття на території держав - учасниць Співдружності без легалізації необхідних для пенсійного забезпечення документів, виданих у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення та перерахунок пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди, а відтак і з денонсацією міжнародних угод.
Із наведених вище підстав суд також вважає необґрунтованою підставу для відмови у зарахуванні позивачу спірного стажу ту обставину, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з статтею 62 Закону №1788 та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідну постанову по справі № 638/18467/15-а Верховний Суд прийняв 30.09.2019.
Однак, як встановлено судом, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити спірний стаж позивача.
У зв'язку із чим, суд дійшов висновку, що неврахування відповідачем під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії відомостей про роботу носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства, відповідачем не було забезпечено розгляду наданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком шляхом всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення від 20.08.2024 №084450009329, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV періоди її роботи з 16.10.1983 по 30.12.1983, з 02.03.1992 по 01.09.1992, з 02.09.1992 по 07.09.1992, з 15.06.1993 по 17.08.1994, з 06.12.1994 по 01.09.1995, з 24.07.1996 по 31.12.1998 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 16.10.1983, період навчання з 1978 по 1985 роки згідно з дипломом НОМЕР_1 - 5 років, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву позивача від 13.08.2024 щодо призначення пенсії за віком.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Згідно із частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, яким прийнято протиправне рішення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.08.2024 №084450009329 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди її роботи з 16.10.1983 по 30.12.1983, з 02.03.1992 по 01.09.1992, з 02.09.1992 по 07.09.1992, з 15.06.1993 по 17.08.1994, з 06.12.1994 по 01.09.1995, з 24.07.1996 по 31.12.1998 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 16.10.1983, період її навчання з 1978 по 1985 роки згідно з дипломом НОМЕР_1 - 5 років, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.08.2024 щодо призначення пенсії за віком.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак