Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про забезпечення позову
14 січня 2025 року Справа №200/192/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Аляб'єв І.Г., розглянувши в порядку письмового провадження заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №200/192/25 за його позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
10.01.2025 до Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління ДПС у Донецькій області за номером 1050/05-99-24-10/ НОМЕР_1 від 30.09.2024 року «Про анулювання реєстрації платника єдиного податку» із 01.04.2022 р. та поновити з 01.04.2022 реєстрацію платника єдиного податку Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в Реєстрі платників єдиного податку; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області судові витрати, які складаються із судового збору, збору на забезпечення позовної заяви та витрат на правничу допомогу.
Ухвалою суду від 13.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження (без виклику сторін).
13.01.2025 до суду надійшла заява про забезпечення позову в якій позивач просить забезпечити позов шляхом зупинення дії рішення № 1050/05-99-24-10/ НОМЕР_1 від 30.09.2024 про анулювання із 01.04.2022, платника єдиного податку третьої групи ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на період до набрання законної сили рішення у даній справі; заборонити Відповідачу здійснювати реєстрацію платником податку на додану вартість ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на період до набрання законної чинності рішення у даній справі.
В обґрунтування вимоги про забезпечення позову позивач зазначає, що оскаржуване рішення порушує право позивача на застосування спрощеної системи оподаткування.
ОСОБА_1 не займається жодним із видів діяльності, які згідно з абз. 8 пп. 291.5.1. п. 291.5. ст. 291 ПК України підпадають під обмеження перебування на єдиному податку.
Зазначає, що скасування реєстрації платника єдиного податку, змушує платника зареєструватися платником ПДВ, причому якімсь чином це має відбутися заднім число - із 2022 року.
Крім того, у випадку задоволення позову, позивач повинен знов анулювати ПДВ за період, що минув поки розглядалась справа, а також анулювати всі податкові накладні, що будуть виписані на адресу контрагентів. Однак і у контрагентів, за податковими накладними ФОП ОСОБА_1 вже виник обов'язок подати уточнюючі декларацій з ПДВ. Наголошую, що рішення №1050/05-99-24-10/ НОМЕР_1 про анулювання реєстрації платником єдиного податку, має наслідком зміну системи оподаткування «заднім числом», подання уточніючих декларацій за 2022-2024 р.р., і це також свідчить, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача та невизначеного кола осіб (невизнання податкових накладних), а також фактичного зупинення господарської діяльності у зв'язку із застосуванням штрафних санкцій на ФОП до ухвалення рішення суду у цій справі.
Окремо наголошує, що ФОП фактично поставлене перед необхідністю застосовувати, при здійсненні господарських операцій, одночасно дві принципово відмінні системи оподаткування (одну за оскаржуваним рішенням і одну на випадок скасування оскаржуваного рішення), а це фактично ставить контрагентів у ситуацію потенційної невизначеності фінансових результатів (має контрагент право на податковий кредит чи ні).
У разі задоволення позову, виникне необхідність анулювати реєстрацію платника ПДВ та в подальшому анулювати всі податкові накладні за всіма контрагентами за весь період, із початку реєстрації і, відповідно подання всіма такими контрагентами уточнюючих декларацій із ПДВ з корективами.
Тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів позивача, для захисту яких вона звернувся до суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 154 КАС України заява про вжиття заходів забезпечення позову розглянуто без повідомлення учасників справи.
Суд, надаючи правову оцінку вимогам заявника про забезпечення позову, виходить з наступного.
Положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 4 ст. 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову відповідають предмету позовної заяви та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
Суд зазначає, що забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними, навести підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Наведені правові висновки щодо застосування положень КАС України є сталими та послідовними й підтверджуються, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.10.2023 у справі №300/5005/22 та від 21.09.2023 у справі №600/1531/23-а.
Суд також враховує принципи, викладені у Рекомендаціях NR (89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, де вказано, що рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Таким чином, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Судом встановлено, що предметом позову є оскарження рішення Головного управління ДПС у Донецькій області № 1050/05-99-24-10/2920307551 від 30.09.2024 про анулювання реєстрації платника єдиного податку з реєстру платників єдиного податку третьої групи за ставкою 5%.
Так, правові засади, на підставі яких здійснене відповідне анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи, визначаються положеннями ПК України.
Відповідно до пункту 299.11 статті 299 ПК України, у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
За змістом пункту 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України, реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.
Згідно п.5 пп. 298.2.3 п.298.2 ст.298 ПК України , платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.
Відповідно до пп.8 п.291.5.1 п.291.5 ст.291 ПК України, не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп: діяльність з надання послуг пошти (крім кур'єрської діяльності), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.
Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи відбувається за чітко визначених та передбачених ПК України підстав, й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
Позивач просить зупинити дію рішення Головного управління ДПС у Донецькій області № 1050/05-99-24-10/2920307551 від 30.09.2024 про анулювання реєстрації платника єдиного податку, яким реєстрацію ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) платником єдиного податку анульовано 30.09.2024 наголошуючи на неможливості здійснення господарської діяльності, можливого розірвання ділових відносин з контрагентами, покладення додаткового тягаря, пов'язаного із здійсненням коригувань та адміністрування і сплати податків у відношенні до третіх осіб замовників послуг ФОП ОСОБА_1 , які є платниками ПДВ та здійснюють діяльність на загальній системі оподаткування, обов'язку щодо подання документів та погіршення ділової репутації, утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності, зміну системи оподаткування позивача, формату розрахункового документа. Крім того, податковий та бухгалтерський облік платника податку на загальній та спрощеній системі оподаткування ведеться за різними формами звітності, відбувається нарахування різних податків та у відмінні податкові періоди та у зв'язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивача, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Суд погоджується з такими доводами позивача та зауважує, що прийняття рішення про виключення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку третьої групи за ставкою 5% має наслідком зміни системи оподаткування, формату розрахункового документа, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача у вигляді зупинення господарської діяльності позивача, у зв'язку із застосуванням штрафних санкцій, до ухвалення рішення суду у даній справі.
Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженого рішення істотно ускладнює ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень у сфері господарської діяльності, а саме: право здійснювати самостійно без обмежень господарську діяльність, оскільки анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5% призводить до негативних наслідків для позивача, зокрема, до неможливості здійснення господарської діяльності, можливого розірвання ділових відносин з контрагентами, покладення додаткового обов'язку на позивача щодо подання документів та погіршення ділової репутації, утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності та у зв'язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивача, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а забезпечення позову на час судового розгляду справи відновить право позивача на здійснення господарської діяльності, дасть можливість останньому до остаточного вирішення даного спору реалізовувати своє право на здійснення господарської діяльності.
За наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, існують підстави, визначені пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову, оскільки при анулюванні реєстрації платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків позивачу буде змінено систему оподаткування, що зумовить застосування штрафних санкцій та призведе до зупинення господарської діяльності, розірвання договірних відносин, й матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності та, у зв'язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду.
Обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог, оскільки факт правомірності чи протиправності винесення оскарженого рішення відповідача буде встановлено під час повного, всебічного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи.
В цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення.
Варто відзначити, що Верховний Суд, розглядаючи справу №160/11784/23, за близькими за змістом правовідносинами, в постанові від 25.10.2023 вказав, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
Відповідно до п.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При здійсненні судочинства суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS №005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»).
Згідно приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Зокрема, Європейський Суд з прав людини у рішенні «Пантелеєнко проти України» від 29.06.2006 зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні «Дорани проти Ірландії» від 31.07.2003 Європейський Суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Водночас як наголошується у вказаних рішеннях Європейського Суду з прав людини, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Суд зазначає, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Таким чином, приймаючи рішення про забезпечення позову, суд виходить з того, що в разі невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженого рішення заподіяна заявнику шкода внаслідок зупинення господарської діяльності буде значно більшою, оскільки відновлення ділових зв'язків та нормалізація ведення господарської діяльності з урахуванням введення на усій території України правового режиму воєнного стану, що зумовило погіршення умов ведення бізнесу, призведе до значних зусиль та витрат.
З огляду на викладене, задля збереження існуючого стану, та зважаючи на об'єктивну наявність обставин, що можуть завдати матеріальних та інших збитків фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , суд вважає за доцільне задовольнити її заяву про забезпечення позову для запобігання заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 150, 151, 154, 243, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №200/192/25 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії- задовольнити.
Зупинити дію рішення Головного управління ДПС у Донецькій області № 1050/05-99-24-10/ НОМЕР_1 від 30.09.2024 про анулювання із 01.04.2022, платника єдиного податку третьої групи ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до набрання законної сили рішенням суду у справі №200/192/25.
Копію ухвали направити учасникам справи негайно.
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження (ст.156 КАС України).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Ухвалу суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду відповідно до ст. ст. 293-297 КАС України.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Повний текст ухвали складено і підписано 14.01.2025.
Суддя І.Г. Аляб'єв