Справа № 453/1374/24 Головуючий у 1 інстанції: Ясінський Ю. Є.
Провадження № 33/811/1782/24 Доповідач в 2-й інстанції: Урдюк Т. М.
10 січня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Урдюк Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на постанову судді Сколівського районного суду Львівської області від 10 жовтня 2024 року про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
вищенаведеною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь державного бюджету України судовий збір у сумі 605 грн 60 коп.
Згідно з постановою судді, ОСОБА_1 10 серпня 2024 року, о 11 годині 35 хвилині, у с. Урич, на вул. Шевченка, 17, Стрийського району Львівської області, керував транспортним засобом марки «CEELY-SK», номерний знак НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку проводився із застосуванням приладу «Drager, ALCOTEST 6810», тест №2706, результат 0,47%о, чим порушив вимоги п. 2.9(а) Правил дорожнього руху.
Не погоджуючись із рішенням судді суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк апеляційного оскарження, скасувати постанову судді Сколівського районного суду Львівської області від 10 жовтня 2024 року та закрити провадження у справі.
Зазначає, що про наявність постанови дізнався лише 29.11.2024, тому строк апеляційного оскарження пропущено з поважних причин.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог апелянт покликається на те, що при винесені постанови суддя неповно з'ясував обставини справи, порушив норми матеріального та процесуального права, висновки судді не відповідають матеріалам справи.
Апелянт зазначає, що 10.08.2024 його дійсно зупиняли працівники поліції, і він проходив огляд за допомогою приладу «Драгер», результат 0,47%о. Однак, вважає, що він не перебував у стані алкогольного сп'яніння.
Згідно з технічних характеристик приладу «Drager Alkotest», границі допустимої похибки під час експлуатування приладу можуть складати +/- 0,06 проміле - у діапазоні від 0 до 0,8 проміле.
Апелянт наголошує, що мінімальна межа вмісту алкоголю для визначення стану алкогольного сп'яніння, згідно норм міжнародного права (віденської Конвенції про дорожній рух від 08.11.1968) становить 0,25 мг. на літр повітря, що видихається, і, у перерахунку одиниць виміру алкоголю в крові і повітрі, що видихається, становить 0,5 проміле.
Звертає увагу на відеозапис згідно з яким, у нього не вбачається зовнішніх ознак алкогольного сп'яніння, відсутнє почервоніння очей, обличчя, хиткої ходи та не чіткої мови.
Вважає, що з урахуванням допустимої похибки під час експлуатації технічного приладу, вміст алкоголю, у повітрі, що він видихав не перевищував гранично допустиму норму, передбачену нормами міжнародного права, тому його винуватість у порушенні п. 2.9 а Правил дорожнього руху є недоведеною поза розумним сумнівом.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилися, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, та про причини своєї неявки суд не повідомив і клопотання про відкладення розгляду справи не подав.
Враховуючи наведене, з метою забезпечення розумних строків розгляду справи, з урахуванням належного повідомлення про судове засідання, та враховуючи вимоги ч. 6 ст. 294 КУпАП апеляційний суд вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_1 .
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що строк апеляційного оскарження слід поновити, апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Матеріалами справи підтверджуються доводи апелянта щодо причин пропуску строку апеляційного оскарження. Суд вважає, що строк апеляційного оскарження пропущений апелянтом з поважних причин, а тому його слід поновити.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з'ясувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Всупереч тверджень апеляційної скарги ці вимоги закону суддею першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 були дотримані, а висновок судді про доведеність винуватості останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі та постанові судді, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується зібраними по справі доказами у їх сукупності, які були досліджені в судовому засіданні та наведені у постанові.
Зокрема, такий висновок ґрунтується на даних, що зафіксовані в протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД № 917096 від 10 серпня 2024 року (а.с. 1), згідно з яким ОСОБА_1 10 серпня 2024 року, о 11 годині 35 хвилині, у с. Урич, на вул. Шевченка, 17, Стрийського району Львівської області, керував транспортним засобом марки «CEELY-SK», номерний знак НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку проводився із застосуванням приладу «Drager, ALCOTEST 6810», тест №2706, результат 0,47%о, чим порушив вимоги п. 2.9(а) Правил дорожнього руху.
Викладені у протоколі обставини також підтверджуються наявним у матеріалах справи записом з камер спостереження патрульних, з якого слідує, що ОСОБА_1 пройшов огляд на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу Драгер». За результатами огляду, встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп'яніння - 0,47%о. У подальшому підписав протокол та роздруківку приладу, та з'ясовував, що буде після складання протоколу.
Щодо доводів апелянта про відсутність ознак сп'яніння, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно з п.2, п.3 розділу 1 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 № 1452/735 (далі Інструкція), огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Отже поліцейський вправі пред'явити до водія транспортного засобу вимогу пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння за наявності підстав вважати, що водій перебуває в стані алкогольного сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Твердження апелянта про те, що результат 0,47 ‰ не є станом алкогольного сп'яніння відповідно до норм міжнародного права, зокрема Віденської конвенцію про дорожній рух, яка з урахуванням Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори України» має пріоритет над нормами національного права, не спростовують зазначеного висновку судді з огляду на таке.
Стаття 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 8 листопада 1968 року) з доповненнями, внесеними Європейською угодою від 1 травня 1971 року, містить норму, згідно з якою в національному законодавстві повинні бути передбачені спеціальні положення, що стосуються керування транспортними засобами під дією алкоголю, а також допустимий законом рівень вмісту алкоголю у крові, а у відповідних випадках - в повітрі, що видихається, перевищення якого є несумісним із керуванням транспортним засобом. У всіх випадках максимальний рівень вмісту алкоголю у крові відповідно до національного законодавства не повинен перевищувати 0,50 г чистого алкоголю на літр крові чи 0,25 мг на літр повітря, що видихається.
Проте зазначена норма вказаної Конвенції за суттю є рекомендаційною та не встановлює мінімального рівня алкоголю у крові або у повітрі, що видихається водієм, а навпаки, встановлює його максимальний рівень, за яким, на думку авторів Конвенції, настає алкогольне сп'яніння. При цьому Конвенція не забороняє національним органам влади встановлювати інші показники рівня алкоголю, менші ніж 0,25 ‰ у повітрі. Зокрема, в Україні встановлено мінімальний показник рівня алкоголю у крові - 0,2 ‰.
Безпідставними є і доводи апелянта про те, що в організмі ОСОБА_1 було виявлено алкоголь на рівні допустимої похибки.
Так, відповідно до технічних характеристик приладу «Drager Alcotest 6810» межі допустимої похибки в робочих умовах для масової концентрації алкоголю у видихуваному повітрі: абсолютна похибка +/- 0,02 проміле - у діапазоні від 0 до 0,2 проміле, відносна похибка: +/- 10% - у діапазоні понад 0,2 проміле; для масової концентрації алкоголю в крові: абсолютна похибка: +/- 0,04 проміле - у діапазоні від 0 до 0,4 проміле; відносна похибка: +/- 10% - у діапазоні понад 0,4 проміле.
Згідно п. 7 Розділу ІІ Інструкції установлення стану алкогольного сп'яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.
З огляду на те, що у крові ОСОБА_1 виявлено 0,47 ‰ алкоголю, що, навіть з урахуванням максимальної похибки для технічного приладу «Drager Alcotest 6810», перевищує допустиму кількість алкоголю в крові, у суду відсутні підстави вважати, що такий цифровий показник може бути викликаний похибкою.
Окрім того, як вбачається з роздруківки з приладу «Drager Alcotest 6810» останнє калібрування було проведено 30.05.2024, то станом на дату проходження ОСОБА_1 огляду на стан алкогольного сп'яніння з його використанням, річний інтервал калібрування даного приладу не закінчився. Тому жодних підстав ставити під сумнів його результати апеляційним судом не вбачається.
Апеляційний суд не вбачає в діях працівників поліції порушення вимог Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МОЗ та МВС України від 09.11.2015 року № 1452/735, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 оскаржував дії працівників поліції щодо складання відносно нього протоколу. Доказів неправомірної поведінки працівників поліції чи інших доказів, які б спростовували фактичні дані, що містяться в протоколах про адміністративні правопорушення та додатках до нього матеріали справи не містять.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність винесеної у справі постанови.
Наведеними письмовими доказами, достовірність яких в апеляційного суду не викликає сумнівів, в повній мірі стверджується вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, на підставі яких суддею відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП всебічно і повно з'ясовано всі обставини справи.
Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які у своїй сукупності поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а саме за ч. 1 ст. 130 КУпАП, та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).
При обранні ОСОБА_1 адміністративного стягнення суддя районного суду в оскаржуваній постанові в повній мірі врахував характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь її вини, та наклав адміністративне стягнення у відповідності до вимог ст. 33 КУпАП в межах безальтернативної санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що є достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
При розгляді справи суддею першої інстанції порушень вимог ст. ст. 279, 280 КУпАП не допущено, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП.
Ураховуючи наведене, порушень норм процесуального або матеріального права не було встановлено під час перегляду, постанова суду є законною та обґрунтованою і такою, що відповідає фактичним обставинам справи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови судді місцевого суду - без змін.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
поновити ОСОБА_1 строк апеляційного оскарження.
Постанову судді Сколівського районного суду Львівської області від 10 жовтня 2024 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін, його апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Львівського апеляційного суду Т.М. Урдюк