Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 січня 2025 року Справа№200/7468/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить визнати протиправними дії щодо припинення виплати пенсії з 01.12.2017; зобов'язати нарахувати та виплатити призначену пенсію за віком з 01.06.2016.
Позивач зазначив, що є пенсіонером, перебуває на обліку у відповідача. Згідно викладеного в позові невиплата йому пенсії з 01.12.2017 є порушенням гарантованого Конституцією України права на соціальний захист. Повідомлена відповідачем причина припинення виплати пенсії не є підставою для невиплати пенсії, за змістом частини першої статті 49 Закону № 1058-IV припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом або судом відповідного рішення з підстав, визначених законом.
У наданому суду відзиві на позов відповідач зазначив про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог, оскільки позивачу припинено виплату пенсії автоматично з 01.12.2017 на підставі статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706. Для поновлення виплати пенсії позивач має звернутись у встановленому законодавством порядку до територіальних органів Пенсійного фонду особисто.
Ухвалою від 28.10.2024 позивача звільнено від сплати судового збору, відкрито провадження у справі, її призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Ухвалою від 10.01.2025 позивачу поновлено строк звернення до суду.
Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 цього Кодексу датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є отримувачем пенсії за віком, перебуває на обліку у відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Згідно з відомостями паспорту позивача серії НОМЕР_1 він зареєстрований з 18.09.1998 за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з викладеним у листі відповідача від 28.05.2024 № 0500-0202-8/54136 позивачу припинено виплату пенсії з 01.12.2017 відповідно до п. 1 Постанови № 637 у зв'язку з надходженням інформації про наявність підстав вважати, що позивач повернувся до покинутого місця проживання. За поновленням виплат позивач не звертався.
Відповідач надав суду скріни із комп'ютерної програми про виплату пенсії позивачу по листопад 2017 року включно. Водночас, у довідці-інформації щодо нарахованої і фактично виплаченої пенсії по електронній пенсійній справі позивача за період з 01.06.2016 по 31.10.2024 відповідачем відображення нарахування та виплату пенсії по вересень 2017 року включно.
Будь-які документи, які б свідчили про прийняття пенсійним органом рішення про припинення виплати пенсії позивачу в матеріалах справи відсутні.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (далі за текстом ЗУ № 1058).
Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 зазначеного Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з положеннями частини 1 якої виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
22.11.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який згідно його преамбули відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 7 цього Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Стаття 12 цього Закону визначено підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.
Згідно з приписами Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права, або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону, не звужуючи при цьому обсяг конституційних прав та свобод особи. Вказаний Закон встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Пунктом 1 постанови КМУ від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття Згідно з положеннями Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058 про припинення виплати пенсій відповідним органом пенсійного фонду має прийматися відповідне рішення із визначенням в ньому підстав припинення виплати пенсії, передбачених ст. 49 ЗУ № 1058 або інших випадків що визначені законом.
При цьому, згідно з положеннями Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058 про припинення виплати пенсій органом пенсійного фонду має прийматися відповідне рішення із визначенням в ньому підстав припинення виплати пенсії, передбачених ст. 49 ЗУ № 1058 або інших випадків що визначені законом.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також слід зауважити, що відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення
На час припинення виплати пенсії позивачу ані Законом № 1058, ані будь-яким іншим законом скасування довідки про реєстрацію внутрішньо переміщеної особою або повернення особи до покинутого місця проживання не передбачалося підставою припинення виплати пенсії.
При цьому, статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7.02.2014, вказав, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08.07.2004 у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Право на виплати у сфері соціального забезпечення включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі «Міллер проти Австрії», де Європейський Суд з прав людини встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16.09.1996, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Положеннями статті 78 КАС України на відповідача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладений обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи прийнятого відповідачем рішення про припинення виплати позивачу пенсії, як то передбачено статтею 49 ЗУ № 1058, та неповідомлення відповідачем визначених цією статтею або інших передбачених законом причин припинення її виплати, суд дійшов висновку про протиправність припинення виплати відповідачем пенсії позивачу з 01.12.2017.
Відповідно до ст. 46 ЗУ № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Зважаючи, що право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов'язань, враховуючи висновок суду про протиправність невиплати позивачу пенсії з 01.12.2017, суд вважає заявлені позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити призначену пенсію за віком з 01.12.2017 також такими, що підлягають задоволенню.
Щодо зазначення позивачем у вимогах про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити призначену пенсію за віком з 01.06.2016 саме цієї дати, то вказана дата фігурує виключно у позовних вимогах, у тексті ж позову та у клопотанні про поновлення строку звернення до суду позивач власноруч зазначає про припинення йому пенсії з 01.12.2017. Про припинення позивачу пенсії з 01.12.2017 свідчить також повідомлене відповідачем у листі від 28.05.2024 0500-0202-8/54136 та у відзиві на позов. Відомості комп'ютерного програмного забезпечення відповідача та надані скріни із нього також свідчать про виплату позивачу пенсії по листопад 2017 року включно. Відповідачем зазначено у наданій до суду довідці-інформації щодо нарахованої і фактично виплаченої пенсії по електронній пенсійній справі позивача за період з 01.06.2016 по 31.10.2024 про нарахування та виплату пенсії по вересень 2017 року включно, що суперечить відомостям ІКІС ПФУ "Підсистеми призначення та виплати пенсії", відповідно до якої позивачу виплачено пенсію до листопада 2017 року включно. Зважаючи на зазначене та ненадання позивачем доказів невиплати йому пенсії з 01.06.2016, суд не бере до уваги надану відповідачем довідку-інформацію щодо нарахованої і фактично виплаченої пенсії по електронній пенсійній справі позивача за період з 01.06.2016 по 31.10.2024. Відтак, відсутні підстави для задоволення вимог позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу призначену пенсію за віком з 01.06.2016 по 30.11.2017.
Отже, позов підлягає задоволенню частково.
Пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій - у межах суми стягнення за один місяць, з огляду на що рішення про зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість підлягає негайному виконанню в частині виплати пенсії за один місяць.
Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
З огляду на викладене вище, на підставі Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246, 291, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2017.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 призначену пенсію за віком з 01.12.2017.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду у межах суми виплати пенсії за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про сторін:
ОСОБА_1 (позивач) - адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідач) - адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010.
Суддя А.С. Михайлик