14 січня 2025 року Справа № 160/30015/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
11 листопада 2024 року ОСОБА_1 в особі представника Пащенко Вікторії Ігорівни звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо неврахування при обрахунку та визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, обрахованого та встановленого (з'ясованого) Вищою радо правосуддя у рішенні №1130/0/15-23 від 28.11.2023, який складає 27 років 10 місяців 12 днів;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, обрахованого та встановленого (з'ясованого) Вищою радою правосуддя у рішенні №1130/0/15-23 від 28.11.2023, який складає 27 років 10 місяців 12 днів;
- стягнути з головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910527) на користь ОСОБА_1 (РНОКП НОМЕР_1 ) кошти у сумі 115 021,44 грн. (сто п'ятнадцять тисяч двадцять одну гривню 44 копійки) на відшкодування шкоди у вигляді недоотриманого щомісячного грошового утримання суді у відставці за період з 09.05.2024 по 08.11.2024 включно.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 09.12.2023 року є суддею у відставці. Відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання довічного грошового утримання судді у відставці від 08.12.2023 за вих. № 04.1-03/153/2023 та рішення Вищої ради правосуддя № 1130/0/15-23 від 28.11.2023, стаж судді ОСОБА_1 , який дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці становить 27 років 10 місяців 12 днів. 16.03.2023 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою з вимогою надати інформацію який стаж позивача як судді врахований при розрахунку пенсії. У відповідь на адвокатський запит відповідачем повідомлено, що стаж роботи на посаді судді враховано 23 роки 04 місяці 13 днів. Позивач зазначив, що відповідачем вчиняється триваюча протиправна бездіяльність у формі неврахування при обрахунку та визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці стажу роботи 27 років 10 місяців 12 днів. Позивачка вважає, що така бездіяльність відповідача порушує її право на належне (визначене законом) довічне грошове утримання судді у відставці, порушують встановлені Конституцією України гарантії незалежності суддів і допущені з перевищенням повноважень відповідача, який не взяв до уваги частину стажу, який визначено компетентним органом з урахуванням вимог закону.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачу було направлено копію ухвали суду від 15.11.2024 про відкриття провадження у справі в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою відповідального працівника суду від 19.11.2024; правом на подання відзиву на позов відповідач не скористався.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 09.12.2023 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області як суддя у відставці з виплатою щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання довічного грошового утримання судді у відставці Дніпровського апеляційного суду від 08.12.2023 за вих. № 04.1-03/153/2023 та рішення Вищої ради правосуддя № 1130/0/15-23 від 28.11.2023, стаж судді ОСОБА_1 , який дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці становить 27 років 09 місяців 13 днів.
Рішенням Вищої ради правосуддя № 1130/0/15-23 від 28.11.2023 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Цим рішенням установлено, що за результатами вивчення доданих до заяви належним чином завірених копій документів щодо визначення відповідного стажу для звільнення судді ОСОБА_1 у відставку, а саме: паспорта громадянина України, актів про обрання на посаду судді, переведення судді, звільнення судді, трудової книжки, диплома та додатка до нього, встановлено, що до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку, підлягають зарахуванню: час роботи безпосередньо на посаді судді - 23 роки 5 місяців 12 днів; половина строку навчання за денною формою - 2 роки 5 місяців; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, - 2 роки.
Загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на відставку, становить 27 років 10 місяців 12 днів.
Наказом Голови Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2023 року №299-к суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату суддів Дніпровського апеляційного суду у зв'язку із відставкою на підставі рішення Вищої ради правосуддя № 1130/0/15-23 від 28.11.2023.
Усі вказані акти, розрахунки та документи ОСОБА_1 подавала також до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.
Представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з адвокатським запитом з вимогою надати інформацію який стаж позивача як судді врахований при розрахунку пенсії.
У відповідь на адвокатський запит за вих. № 521 від 26.09.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом за вих. № 0400-010307-8/200538 від 07.10.2024 повідомило, що - «З 09.12.2023 ОСОБА_1 отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України від 02.06.2016 № 1402-УПІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402).
Згідно статті 142 Закону № 1402, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Враховуючи зазначене, стаж: роботи ОСОБА_1 на посаді судді складає 23 роки 4 місяці 13 днів, де:
з 04.02.1991 по 20.11.2000 - в Індустріальному районному народному суді міста Дніпропетровська;
з 13.05.2010 по 01.10.2018 - в апеляційному суді Дніпропетровської області;
з 02.10.2018 по 08.12.2023 - в Дніпровському апеляційному суді».
Представником позивача, було направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області досудову претензію за вих. № 522 від 26.09.2024 з вимогою внести зміни до електронних баз даних Пенсійного фонду України щодо визначення розміру стажу судді ОСОБА_1 , який дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці з 23 років 4 місяці 13 днів на 27 років 09 місяців 13 днів, а також здійснення перерахунку розміру довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням стажу судді ОСОБА_1 у розмірі 27 років 09 місяців 13 днів.
У відповідь на досудову претензію за вих. № 522 від 26.09.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом за вих. № 0400- 010307-8/205168 від 14.10.2024 повідомлено, що « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку та з 09.12.2023 отримує довічне грошове утримання відповідно до Закону України від 02.06.2016 №1402- VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402).
Згідно частини 3 статті 142 Закону № 1402 щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
За документами пенсійної справи, загальний страховий стаж ОСОБА_1 , зарахований по 08.12.2023, становить 41 рік 06 місяців 11 днів, в тому числі стаж роботи на посаді судді 23 роки 04 місяці 13 днів (з 04.02.1991 по 20.11.2000, з 13.05.2010 по 01.10.2018, з 02.10.2018 по 08.12.2023)».
Відповідні дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області свідчать про те, що відповідач призначив позивачці щомісячне довічне грошове утримання судді, виходячи з її стажу у 23 років 4 місяці 13 днів.
Отже, відповідач не визнає права позивачки на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді, виходячи з її стажу у 27 років 10 місяців 12 днів, що підтверджено, зокрема відповіддю Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 0400-010307-8/200538 від 07.10.2024.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, та такою, що обмежує її конституційні гарантії належного суддівського забезпечення, позивачка звернулась до суду із цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № З-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України також висловлював аналогічні позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях від 24.06.1999 № 6-рп/99 (справа про фінансування судів), від 20.03.2002 №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій та гарантій), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії та щомісячного довічного грошового утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів).
З огляду на викладене конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справах №713/1064/17, № 686/24597/16-а, № 686/1938/17, № 766/7021/17, №686/24597/16-а, від 11.12.2018 у справі №522/5168/17, від 22.10.2020 у справі №420/1234/19, від 11.11.2020 у справі № 243/4501/17, від 14.12.2020 у справі № 592/4591/17, від 31.03.2021 у справі № 419/356/17, від 14.05.2021 у справі № 592/3354/17, від 23.06.2022 у справі № 420/1987/21, від 08.09.2022 у справі № 380/10696/21.
Крім того, що Конституція України у частині другій статті 19 закріплює правило, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними і відповідно - підставою для притягнення таких суб'єктів до відповідальності.
Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20.04.2021 у справі №344/5707/19.
Згідно з пунктом 4 частини шостої статті 126 Конституції У країни підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку.
Органом державної влади, до повноважень якого віднесено визначення загального стажу роботи судді, який дає їй право на відставку, є Вища рада правосуддя.
Рішенням Вищої ради правосуддя № 1130/0/15-23 від 28.11.2023 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Цим рішенням установлено, що за результатами вивчення доданих до заяви належним чином завірених копій документів щодо визначення відповідного стажу для звільнення судді ОСОБА_1 у відставку, а саме: паспорта громадянина України, актів про обрання на посаду судді, переведення судді, звільнення судді, трудової книжки, диплома та додатка до нього, встановлено, що до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку, підлягають зарахуванню: час роботи безпосередньо на посаді судді - 23 роки 5 місяців 12 днів; половина строку навчання за денною формою - 2 роки 5 місяців; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, - 2 роки.
Загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на відставку, становить 27 років 10 місяців 12 днів.
Це рішення Вищої ради правосуддя є чинним. Доказів протилежного учасниками справи не надано.
Відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання довічного грошового утримання судді у відставці від 08.12.2023 за вих. № 04.1-03/153/2023, стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на відставку, становить 27 років 09 місяців 13 днів.
Суд зазначає, до повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не віднесено визначення загального стажу роботи судді, який дає їй право на відставку і який визначає рівень щомісячного довічного грошового утримання судді.
Відповідно до статті 116 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається згідно зі статтею 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
На час призначення ОСОБА_1 на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» та Указом Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».
Згідно із частиною четвертою статті 43 Закону України «Про статус суддів», зі змінами, внесеними Законом України від 24 лютого 1994 року № 4015-ХІІ «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів», до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражі в України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05 серпня 2018 року) встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз вказаної норми в п взаємозв'язку з абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», яким внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про статус суддів» (у редакції, чинній станом на 14 жовтня 2002 року) на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
З огляду на зазначене право на зарахування стажу роботи в галузі права тривалістю три роки мають судді, яких було призначено на посаду судді вперше згідно з вимогами, встановленими Законом України «Про статус суддів» на день їх обрання.
Саме така правова позиція покладена в основу рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду та зазначила, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05 серпня 2018 року) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Після доповнення статті 137 Закону №1402-VIII частиною другою (в редакції Закону № 2509-VIII від 12.07.2018) Вища рада правосуддя, Верховний Суд, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Рада суддів України, Державна судова адміністрація України, Національна школа суддів України видали спільного листа від 05.11.2018р. (№41783/0/9-18, №2664/0/2-18, №01-6757/18, №9рс-1112/18, №1-22433/18, №02/3878) «Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді» з метою роз'яснення нових положень ч.2 ст.137 Закону № 1402- VIII. У даному листі зазначено: «...при призначенні (обранні) суддів на посаду вперше до кандидатів на посади суддів застосовувалися різні вимоги, які діяли на момент такого призначення (обрання). Зокрема, вимоги, визначені Законом СРСР від 04.08.1989 №328-1 "Про статус суддів в СРСР", діяли з 01.12.1989 до 10.02.1993 при обранні суддів на посаду вперше.
Статтею 8 Закону № 328-1 встановлювалось, що народним суддею міг бути обраний громадянин СРСР, який досяг на день виборів 25 років, мав вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років. Відтак, право на зарахування стажу роботи за юридичною спеціальністю два роки мають судді, яких було обрано на посаду суддів вперше згідно з вимогами, встановленими Законом № 328-1 на день їх обрання. Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII Закону № 1402-VIII визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). При цьому будь-яких обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом № 1402-VIII не встановлено. Передбачені частиною другою статті 137 Закону №1402-VIII положення щодо зарахування (перерахунок) стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) на посаді судді здійснюються з дати набрання чинності Законом № 2509-VIII, тобто з 05.08.2018.»
В розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання довічного грошового утримання судді у відставці Дніпровського апеляційного суду від 08.12.2023 за вих. № 04.1-03/153/2023, виданій позивачці судом при звільненні, зазначено про наявність у неї стажу: студентки денного факультету Одеського державного університету імені І.І. Мечникова (половина строку навчання) з 01.09.1980 по 01.07.1985 - 2 роки 05 місяців 00 днів та старшого юрисконсульта, юрисконсульт ІІ категорії управління «Дніпроспецкомплектгаз» з 08.06.1987 по 01.02.1991 - 02 роки 00 місяців 00 днів.
У постанові від 09.11.2018 у справі № 607/8146/17 Верховний Суд зробив, зокрема, висновок, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 20.04.2021 (справа №344/570749).
Таким чином, загальний стаж, який має враховуватись при призначенні позивачці щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, включає в себе:
з 01.09.1980 по 01.07.1985 - студентки денного факультету Одеського державного університету імені І.І. Мечникова (половина строку навчання);
з 08.06.1987 по 01.02.1991 - старшого юрисконсульта, юрисконсульт ІІ категорії управління «Дніпроспецкомплектгаз»;
з 04.02.1991 по 20.11.2000 - в Індустріальному районному народному суді міста Дніпропетровська;
з 13.05.2010 по 01.10.2018 - в апеляційному суді Дніпропетровської області;
з 02.10.2018 по 08.12.2023 - в Дніпровському апеляційному суді».
Як слідує з матеріалів справи, відповідачем при визначенні позивачці щомісячного довічного утримання судді у відставці взято до уваги лише частину стажу роботи на посаді судді, та не враховано наявний у позивачки і підтверджений документами стаж, що дає право на відставку і повинен враховуватись при обчисленні розміру щомісячного довічного утримання судді у відставці, який становить 27 років 10 місяців 12 днів.
Виходячи з викладеного, бездіяльність відповідача щодо неврахування позивачці до загального стажу для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці половину строку навчання за денною формою, а саме студентки денного факультету Одеського державного університету імені І.І. Мечникова з 01.09.1980 по 01.07.1985 - 2 роки 05 місяців 00 днів та період роботи на посаді старшого юрисконсульта, юрисконсульт ІІ категорії управління «Дніпроспецкомплектгаз» з 08.06.1987 по 01.02.1991 - 02 роки 00 місяців 00 днів, а тому суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок призначеного позивачці щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці зі стажу 27 років 10 місяців 12 днів, з урахуванням половини строку навчання за денною формою, а саме студентки денного факультету Одеського державного університету імені І.І. Мечникова з 01.09.1980 по 01.07.1985 - 2 роки 05 місяців 00 днів та період роботи на посаді старшого юрисконсульта, юрисконсульт ІІ категорії управління «Дніпроспецкомплектгаз» з 08.06.1987 по 01.02.1991 - 02 роки 00 місяців 00 днів та здійснити виплату сум донарахованого щомісячного довічного утримання судді у відставці з урахуванням вже виплачених позивачу сум.
Перерахунок розміру щомісячного довічного утримання відповідач зобов'язаний здійснити з 09 грудня 2023 року, тобто з моменту звернення позивачки за призначенням їй щомісячного довічного утримання судді у відставці.
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Щодо вимоги позивача стягнути з головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910527) на користь ОСОБА_1 (РНОКП НОМЕР_1 ) кошти у сумі 115 021,44 грн. (сто п'ятнадцять тисяч двадцять одну гривню 44 копійки) на відшкодування шкоди у вигляді недоотриманого щомісячного грошового утримання суді у відставці за період з 09.05.2024 по 08.11.2024 включно, суд зазначає наступне.
Ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання суді у відставці зі стажу 27 років 10 місяців 12 днів.
Відповідно питання щодо суми з якої повинно бути здійснено нарахування та виплата щомісячного довічного грошового утримання суді у відставці є похідними і повинні вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на перерахунок.
Суд зауважує, що відповідач відмовив позивачу у перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання суді у відставці зі стажу 27 років 10 місяців 12 днів з мотивів відсутності відповідного права. Відтак спору щодо суми з якої повинно бути здійснено нарахування та виплата щомісячного довічного грошового утримання суді у відставці на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало.
Також, відповідач ще не ухвалював рішення щодо перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання суді у відставці на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого нарахування будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
Згідно статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
У справах Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року та Серков проти України (Serkov v. Ukraine), заява № 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі якості закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування. Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно із частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачкою за подання позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується квитанцією від 15.11.2024 року.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 605,60 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу слід зазначити наступне, відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до пунктів 1, 5, 6 статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
З приводу зазначеного питання висловлювався і Конституційний Суду України, так, пунктом 3.2 рішення від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Отже, з викладеного слідує, що до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.
За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 цього ж Кодексу).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 Кодексу).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 11.12.2019 та від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18 (адміністративне провадження №К/9901/17099/19, №К/9901/17108/19, №К/9901/18639/19).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №826/841/17 (адміністративне провадження №К/9901/5157/19), від 24.10.2019 у справі №820/4280/17 (адміністративне провадження №К/9901/11712/19), від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18 (касаційні провадження №К/9901/17099/19, №К/9901/17108/19, №К/9901/18639/19), у постанові Верховного Суду від 24.03.2020 у справі №520/6161/19 (адміністративне провадження №К/9901/5378/20).
Так, на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано копію Договору №1 про надання правової допомоги від 18.09.2024 укладеним між адвокатом Пащенко Вікторією Ігорівною та ОСОБА_1 за яким адвокат зобов'язується надати послуги клієнту щодо захисту прав та законних інтересів клієнта в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Пунктом 3.3 Договору № 1 про надання правової допомоги від 18.09.2024 визначено, що за надання правової допомоги, відповідно до даного договору, Клієнт авансовано сплачує Адвокату гонорар у фіксованій сумі або у процентному відношенні залежно від ціни позову, відповідно до домовленості сторін. Крім цього, сторони можуть домовитися про додатковий гонорар (премію), якщо для Клієнта прийнято позитивне рішення. Позитивним результатом вважається також закінчення справи мировою угодою та залишення справи без розгляду за заявою іншої сторони у справі.
Відповідно до п. 3.7 Договору № 1 про надання правової допомоги від 18.09.2024, розмір гонорару Адвоката визначається після виконання ряду дій Адвокатом на підставі рахунку.
Рахунок № 1 від 08.11.2024 був авансовано виставлений адвокатом позивачу на підставі Договору № 1 про надання правової допомоги від 18.09.2024 щодо представництва інтересів Клієнта в суді першої інстанції у справі щодо оскарження рішення, дій, бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо неврахування при обрахунку та визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, обрахованого та встановленого (з'ясованого) Вищою радою правосуддя у рішенні № 1130/0/15- 23 від 28.11.2023, який складає 27 років 10 місяців 12 днів, а також зобов'язання вчинити певні дії, що включає підготування та подання заяв по суті справи, підготування та подання заяв і клопотань процесуального характеру, участі, в судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справи, вчиненні інших дій, необхідних для захисту інтересів Клієнта, всього за 3 год. 20 хв. роботи по 1 500,00 грн. за годину, на загальну суму 5 000,00 гри.
Отже, витрати на виконання договору про надання професійної правничої допомоги №1 від 18.09.2024, сплата яких підтверджуються платіжною інструкцією від 09.11.2024, на суму 5000,00 грн., відносяться до витрат на професійну правничу допомогу та в розумінні приписів статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України є судовими витратами позивача.
При цьому, вказані судові витрати, з урахуванням наданих доказів є доведеними та повністю відповідають вимогам приписів статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягають стягненню пропорційно до задоволених вимог у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
З огляду на викладене, суд звертає увагу на зміст частини 4 статті 134 КАС України, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 (адміністративне провадження №К/9901/27657/20).
Також суд звертає увагу на положення частини 7 статті 134 КАС України, за якою обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, докази сплати наявні в матеріалах справи та вже проаналізовані судом, в той час як на позивача не покладено обов'язок обґрунтовувати алгоритм визначення ціни.
За таких умов, проаналізувавши вказані обставини, суд дійшов висновку, що в даній справі витрати на правову допомогу є реальними, підтвердженими матеріалами справи, та з урахуванням часткового задоволення позову підлягають стягненню з відповідача у розмірі 2500 грн.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094; ІК в ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо неврахування при обрахунку та визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, обрахованого та встановленого (з'ясованого) Вищою радо правосуддя у рішенні №1130/0/15-23 від 28.11.2023, який складає 27 років 10 місяців 12 днів.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, обрахованого та встановленого (з'ясованого) Вищою радою правосуддя у рішенні №1130/0/15-23 від 28.11.2023, який складає 27 років 10 місяців 12 днів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ПН НОМЕР_1 ) з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094; ІК в ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань понесені витрати з оплати судового збору в сумі 605,60 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2500 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 14 січня 2025 року.
Суддя Е.О. Юрков