ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.01.2025Справа № 910/15812/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Київського міського центру зайнятості вул. Жилянська, 47Б, м. Київ, 01033
до Фізичної особи-підприємця Букіна Євгена Юрійовича АДРЕСА_1
про стягнення 13 000,00 грн.
Представники сторін (не викликались)
Київський міський центр зайнятості звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Букіна Євгена Юрійовича про стягнення 13 000,00 грн. боргу.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на порушення відповідачем умов п. 3 Порядку надання роботодавцю компенсації витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб внаслідок проведення бойових дій під час воєнного стану в Україні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 331 від 20.03.2022 року шляхом несплати відповідачем як роботодавцем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за компенсацію витрат на працевлаштування внутрішньо переміщеної особи, у зв'язку з чим виплачені як компенсація витрат на оплату праці кошти підлягають поверненню на підставі п. 17 вказаного Порядку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/15812/23 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/15812/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи (це, зокрема, фізичні особи, у тому числі фізичні особи-підприємці) реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
При цьому, оскільки станом на час відкриття провадження у справі № 910/15812/23 відповідачем не зареєстровано електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 20.10.2023 року про відкриття провадження у справі № 910/15812/23 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: АДРЕСА_2 .
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Наразі, копія ухвали суду від 20.10.2023 року про відкриття провадження у справі № 910/15812/23 була повернута на адресу суду 09.12.2023 року неврученою відповідачу з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача - Фізичної особи-підприємця Букіна Євгена Юрійовича зазначеній на конверті, що повернувся.
Інші дані (поштові адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).
Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи вищенаведене господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою у справі № 910/7919/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
В той же час суд звертає увагу, що за змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 20.10.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач - Фізична особа-підприємець Букін Євген Юрійович не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, останнім не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду на час розгляду справи не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 1, 2 Положення про державну службу зайнятості, затвердженого Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 16 грудня 2020 року № 2663, Державна служба зайнятості (далі - Служба) є централізованою системою державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством економіки України (далі - Мінекономіки). Служба складається з Державного центру зайнятості, міжрегіональних, регіональних центрів зайнятості та їх філій, Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, закладів професійної (професійно-технічної) освіти Державної служби зайнятості, інших закладів освіти Державної служби зайнятості (далі - заклади освіти Служби), а також підприємств, установ, організацій, утворених Службою.
Київський міський центр зайнятості (позивач у справі) є державною установою у централізованій системі державних установ державної служби зайнятості, який виконує завдання та функції у сфері зайнятості населення, трудової міграції та соціального захисту населення від безробіття, а також функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (надалі - Фонд), визначені Законами України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", Про зайнятість населення"
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Згідно з преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Частиною 1 ст. 38 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що роботодавець несе відповідальність за: порушення порядку використання коштів Фонду, несвоєчасне або неповне їх повернення; несвоєчасне подання або неподання відомостей, встановлених цим Законом; подання недостовірних відомостей про використання коштів Фонду.
Пунктом 19 ч. 2 ст. 22 Закону України "Про зайнятість населення" встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань здійснюють контроль за використанням коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, застосовують в установленому законодавством порядку фінансові санкції та накладають адміністративні штрафи.
Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Умови, механізм виплати та порядок використання коштів для надання роботодавцю компенсації витрат на оплату праці за кожну працевлаштовану особу з числа внутрішньо переміщених осіб внаслідок проведення бойових дій під час воєнного стану в Україні визначені Порядком надання роботодавцю компенсації витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб внаслідок проведення бойових дій під час воєнного стану в Україні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №331 від 20.03.2022 року (далі - Порядок) (в редакції, яка діяла на дату виникнення спірних правовідносин, із змінами внесеними згідно з постановою КМУ від 06.04.2022 року №415).
Дія вказаного Порядку поширюється на роботодавців, які працевлаштували внутрішньо переміщених осіб під час воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", зокрема тих працівників, які отримали статус внутрішньо переміщеної особи після працевлаштування (п. 1 Порядку № 331).
Згідно п. 1 Порядку № 331 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), для цілей цього Порядку під терміном "внутрішньо переміщена особа" розуміється особа, яка після введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" воєнного стану перемістилася з території адміністративно-територіальної одиниці, на якій проводяться бойові дії та яка визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "єПідтримка", затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204, та отримала довідку внутрішньо переміщеної особи відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 38, ст. 1145, № 70, ст. 2312).
Термін "роботодавець" вживається у цьому Порядку в значенні, наведеному в Податковому кодексі України.
Пунктами 4 - 9 Порядку № 331 врегульований порядок подання заяви, перевірки роботодавця, прийняття рішення тощо.
Згідно п. 4 Порядку для прийняття рішення щодо надання або відмови у наданні компенсації витрат роботодавець не раніше ніж через п'ять календарних днів після працевлаштування особи та не пізніше шести місяців з дня працевлаштування особи подає до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості або філії регіонального центру зайнятості (далі - центри зайнятості) заяву про компенсацію витрат (далі - заява) в електронній формі - через Єдиний державний вебпортал електронних послуг (далі - Портал Дія) або в паперовій формі - особисто під час відвідування центру зайнятості або на адресу електронної пошти відповідного центру зайнятості. Заява подається роботодавцем до центру зайнятості, розташованого за місцезнаходженням роботодавця.
Як встановлено судом за матеріалами справи, відповідачем - Фізичною особою - підприємцем Букіним Євгенієм Юрійовичем подано до Дніпровської районної філії Київського міського центру через портал «Дія» 03.06.2022 року заяву № 7788 про компенсацію витрат на оплату праці за працевлаштування ВПО ОСОБА_3 (за перший місяць) та 19.07.2022 року заяву № 16595 про компенсацію витрат на оплату праці за працевлаштування ВПО ОСОБА_3 (за другий місяць), копії яких наявні в матеріалах справи.
За змістом заяв про компенсацію за перший та другий місяці відповідач зазначав про працевлаштування ВПО ОСОБА_3. з 20.05.2022 року згідно наказу № 1-К від 19.05.2022 року, а також підтвердив, що розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не був нижчим за розмір мінімальної заробітної плати 6500,00 грн. Довідка ВПО 3004-5000718542.
Згідно з п. 2 Порядку Компенсація витрат надається роботодавцю, крім роботодавців, які є бюджетними установами (за винятком надавачів соціальних послуг), фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, за кожну працевлаштовану особу на умовах строкового або безстрокового трудового договору (контракту), зокрема за сумісництвом, за таких умов:
роботодавець перебуває на обліку як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством;
подання в установленому законодавством порядку податкової квартальної звітності або податкової річної звітності за останній звітний період на дату подання заяви на отримання компенсації витрат.
Особа з числа внутрішньо переміщених осіб (далі - особа) може бути працевлаштована на умовах, визначених цим Порядком, один раз.
Приписами п. 3 Порядку унормовано, що компенсація витрат надається у розмірі 6500 гривень щомісяця за кожну працевлаштовану особу, за яку роботодавцем сплачується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, на період воєнного часу та протягом 30 календарних днів після його скасування або припинення Загальна тривалість надання компенсації витрат не може перевищувати двох місяців з дня працевлаштування особи на умовах, передбачених п. 2 цього Порядку.
Отже, внутрішньо переміщена особа із застосуванням вказаного Порядок може бути працевлаштована лише один раз (тобто в одного роботодавця), розмір компенсації не може перевищувати 6 500,00 грн (станом на дату виникнення спірних правовідносин), а загальний строк надання компенсації не може перевищувати двох місяців.
Пунктом 9 Порядку №331 передбачено, що рішення щодо надання або відмови у наданні компенсації витрат приймається регіональним центром зайнятості та оформлюється відповідним наказом протягом п'яти календарних днів після отримання заяви від роботодавця.
Регіональний центр зайнятості здійснює перерахування коштів роботодавцю за перший місяць роботи працівника протягом п'яти робочих днів після зарахування коштів на рахунок регіонального центру зайнятості (п.10 Порядку).
Відповідно до п. 12 для отримання компенсації витрат за другий та наступні місяці протягом тривалості надання компенсації витрат, визначеної абзацом третім пункту 3 цього Порядку, роботодавець підтверджує продовження зайнятості осіб, стосовно яких прийнято рішення щодо надання компенсації витрат, за допомогою Порталу Дія або шляхом подання відомостей про працівників до центру зайнятості (безпосередньо або на адресу електронної пошти).
Судом встановлено за матеріалами справи, що поданими до центру зайнятості заявами № 7788 та № 16595 відповідач підтвердив продовження зайнятості найманого працівника ОСОБА_2 та той факт, що розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не був нижчим за розмір мінімальної заробітної плати 6500 грн.
В свою чергу, на виконання вимог п.п. 9, 10, 12 Порядку, Київським міським центром зайнятості на підставі Наказу № 269 від 06.06.2022 року здійснено перерахування Фізичній особі-підприємцю Букіну Є.Ю. компенсації витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_3 , що підтверджується копіями платіжних доручень № 2484 від 01.07.2022 на суму 6500,00 грн. (за перший місяць 2022 року) та № 3378 від 15.08.2022 на суму 6500,00 грн. (за другий місяць 2022 року), копії яких наявні в матеріалах справи.
За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем з дотриманням вимог Порядку № 331 перераховані Фізичній особі-підприємцю Букіну Є.Ю. кошти на загальну суму 13 000,00 грн. як компенсація витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_3 .
Згідно п.18 Порядку центр зайнятості має право перевіряти достовірність відомостей, поданих роботодавцем для отримання коштів, дотримання порядку їх використання роботодавцем. Перевірка може бути проведена за місцезнаходженням роботодавця або у приміщенні центру зайнятості. Роботодавець зобов'язаний допустити працівників центру зайнятості до проведення перевірки, а в разі її проведення у приміщенні центру зайнятості - подати відповідні документи. Центр зайнятості контролює використання коштів, що перераховуються роботодавцю як компенсація витрат, та здійснює моніторинг збереження зайнятості працівників шляхом проведення відповідної перевірки протягом 180 календарних днів після останньої виплати такої компенсації та має право отримувати від роботодавця необхідні пояснення з відповідних питань, зокрема в письмовій формі.
Так, судом встановлено, що Дніпровською районною філією Київського міського центру зайнятості 15.03.2023 року надіслано лист до Головного управління Державної податкової служби України в м. Києві для підтвердження факту перебування в трудових відносинах ФОП Букіна Є.Ю. та ВПО ОСОБА_3., суми нарахування та сплати єдиного соціального внеску, у відповіді на який листом від 05.04.2023 року № 11353/5/26-15-24-01-07-04 ГУ ДПС у м. Києві повідомило, що в інтегрованій картці платника Букіна Є.Ю. обліковується нарахування по єдиному внеску у розмірах 520,00 грн. та 1430,00 грн. відповідно до поданого податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску від 18.07.2022 за ІІ квартал 2022 та 20.06.2022 обліковується сплата єдиного внеску у сумі 1235,00 грн. Копії вказаних листів наявні в матеріалах справи.
В подальшому, 18.01.2023 року Дніпровською районною філією Київського міського центру зайнятості рекомендованим листом надіслано відповідачу на адресу: АДРЕСА_2 повідомлення № 266.2-122/23 від 18.01.2023 року про проведення перевірки з питань достовірності наданих роботодавцем відомостей, що є підставою для надання компенсації витрат на оплату праці та дотримання порядку використання отриманих коштів, та надання необхідних документів, однак як вбачається з наявної в матеріалах справи копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0215405203355 та поштового конверту з довідкою форми 20, вказаний лист повернутий неврученим адресату за закінченням терміну зберігання.
Як зазначено позивачем та встановлено судом, на виконання п. 18 Положення № 331 та згідно наказу від 06.06.2022 року № 269 Дніпровською районною філією Київського міського центру зайнятості 13.04.2023 року проведено перевірку достовірності відомостей поданих роботодавцем - ФОП Букіним Є.Ю. та дотримання порядку використання коштів, за результатами складено Акт № 67 від 13.04.2023 року, копія якого надана позивачем.
Так, за змісту зазначеного Акту №67 від 13.04.2023 року вбачається, що під час проведення перевірки виявлено подання ФОП Букіним Є.Ю. недостовірних даних щодо працевлаштування внутрішньо переміщених осіб, чим порушено умови Порядку №331.
Зокрема, перевіркою встановлено, що ВПО ОСОБА_3 перебуває у трудових відносинах з відповідачем ФОП Букіним Є.Ю. з 20.05.2023 року. Дані реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, сформовані шляхом онлайн запиту засобами ЄІАС містять інформацію про нарахування заробітної плати за травень та червень 2022 року, а за липень місяць дані відсутні. Інформація щодо підтвердження сплати нарахованої суми єдиного соціального внеску ФОП Букіним Є.Ю. за період з 20.05.2022 року по 19.07.2022 року відсутня (файл-відповідь від 10.03.2023р. № 362981835378, скрін якого додано до Акту).
За висновками перевірки виявлено порушення умов п. 3 Порядку № 331, а саме відсутня сплата єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за працевлаштовану особу. Сума, що підлягає поверненню на рахунок Київського міського центру зайнятості, складає 13 000,00 грн.
З метою позасудового врегулювання спору 14.07.2023 року на адресу відповідача позивачем направлено лист-претензію № 266.2-1474/23 щодо добровільного повернення коштів в сумі 13 000,00 грн., виплачених як компенсація витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб, факт надсилання якої підтверджується копіями фіскального чеку від 14.07.2023 року, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0215405298348 та поштового конверту.
Проте, згідно форми 20 вказана претензія повернулась неврученою адресату у зв'язку із закінченням терміну зберігання (згідно довідки форми 20).
Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Відповідно до ст. 39 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.
Спори, що виникають з питань надання та цільового використання коштів для надання компенсації витрат, розглядаються в установленому законодавством порядку (п. 19 Порядку №331).
Таким чином, як встановлено судом за матеріалами справи, зазначено позивачем та відповідачем не спростовано, останнім в порушення положень Порядку № 331 не сплачено єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за працевлаштовану особу, а саме за внутрішньо переміщену особу ОСОБА_3 за період з 20.05.2022 року по 19.07.2022 року, у зв'язку з чим та враховуючи подання недостовірних відомостей передбачених Порядком № 331, отримані роботодавцем кошти підлягають поверненню Фонду в судовому порядку, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2,3,4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов'язань в частині повернення Фонду отриманих згідно Порядку № 331 коштів, доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд зазначає, що відповідно до п. 17 Порядку роботодавець, працевлаштована особа несуть відповідальність за достовірність документів і відомостей, що є підставою для надання компенсації витрат, та цільове використання отриманих коштів відповідно до законодавства. У разі подання недостовірних документів та відомостей, передбачених цим Порядком, нецільового використання роботодавцем отриманих коштів або використання їх з порушенням цього Порядку роботодавець добровільно чи на підставі рішення суду зобов'язані повернути Фонду кошти, отримані або використані з порушенням цього Порядку.
Як наголошувалось судом вище, положеннями пункту 2 Порядку № 331 визначені умови надання компенсації витрат роботодавцю, крім роботодавців, які є бюджетними установами, фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, за кожну працевлаштовану особу на умовах строкового або безстрокового трудового договору (контракту), гіг-контракту, зокрема за сумісництвом.
У той же час, відповідно до п. 3 зазначеного Порядку № 331 компенсація витрат надається у розмірі 6500 гривень щомісяця за кожну працевлаштовану особу, за яку роботодавцем сплачується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, на період воєнного часу та протягом 30 календарних днів після його скасування або припинення.
Загальна тривалість надання компенсації витрат не може перевищувати двох місяців з дня працевлаштування особи на умовах, передбачених п. 2 цього Порядку.
Аналіз вищенаведених умов п.п. 2, 3 Порядку №331 дає підстави для висновку, що центр зайнятості здійснює перерахування коштів роботодавцю за два місяці роботи працівника саме з дня працевлаштування особи.
Наведений висновок щодо цільового призначення виплати компенсації - виплата за перший та другий місяць з моменту працевлаштування ВПО, також випливає зі змісту п.п. 10, 12 Порядку №331, якими передбачено порядок перерахування регіональним центром коштів роботодавцю, а саме:
- за перший місяць роботи працівника протягом 5 робочих днів після прийняття рішення щодо надання компенсації витрат або отримання відомостей з Реєстру роботодавців отримувачів компенсації витрат через Портал «Дія»;
- за другий місяць роботи працівника протягом 5 робочих днів після надходження повідомлення про підтвердження продовження зайнятості цих осіб.
При цьому, як свідчить зміст абз. 2 п. 3 Порядку № 331 виплата компенсації роботодавцю за перші два місяці проводить центром зайнятості лише за наявності умов, визначених у п. 2 цього Порядку, зокрема, виплата заробітної плати працівнику за виконану місячну (годинну) не менше мінімальної заробітної плати та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Тобто, цільовим використанням грошових коштів, виплачених центром зайнятості у якості компенсації витрат роботодавця на оплату праці, є виплата заробітної плати працівникам за перші два місяці з моменту працевлаштування ВПО (п.п. 10, 12 Порядку №331), а обов'язковою умовою для її (компенсації) надання є дотримання порядку, визначеного п. 2 Порядку №331, а саме виплата роботодавцем заробітної плати працівникам у розмірі не менше мінімальної заробітної плати за виконану місячну (6500,00 грн.)/годину (39,26 грн.) роботу та сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Як встановлено судом за матеріалами справи, внутрішньо переміщена особа ОСОБА_3 у період з 20.05.2022 по 17.07.2022 року була працевлаштована у ФОП Букіна Є.Ю. , та у поданих заявах на отримання компенсації № 7788 від 03.06.2022 року та № 16595 від 19.07.2022 року відповідач підтверджував, що розмір заробітної плати працівників за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не був нижчим за розмір мінімальної заробітної плати 6500,00 грн.
Водночас, у відповідь на запит центром зайнятості було отримано лист ГУ ДПС у м. Києві від 05.04.2023 року № 11353/5/26-15-24-01-07-04, в якому повідомлено, що заробітна плата, на яку був нарахований єдиний соціальний внесок, вказаному працівнику нараховувалась за травень та червень 2022 року, а дані щодо нарахування заробітної плати за липень місяць та інформація щодо підтвердження сплати нарахованої суми єдиного соціального внеску ФОП Букіним Є.Ю. за період з 20.05.2022 року по 19.07.2022 року відсутні.
При цьому судом враховано, що обов'язковою умовою для надання компенсації відповідно до умов Порядку №311 є не лише нарахування, але й також виплата заробітної плати працівникам за виконану місячну (годинну) не менше мінімальної заробітної плати за перший та другий місяць з моменту працевлаштування.
Проте, за умови ствердження відповідачем про нарахування і сплату заробітної плати працівнику ВПО ОСОБА_3. у червні та липні 2022 року, будь-яких доказів у відповідності до вимог Порядку №331 на підтвердження факту такого нарахування та сплати ФОП Букіним Є.Ю. суду не надано.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про наявність у діях відповідача ознак порушення Порядку № 331, що полягає у несплаті єдиного внеску на загальнооб'язкове державне соціальне страхування та нарахування заробітної плати за перший та другий місяць працевлаштування ОСОБА_3 (з 20.05.2022 по 19.07.2022) більше ніж через 2 місяці після отримання компенсацій витрат на оплату праці.
Частиною 1 ст. 38 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що роботодавець несе відповідальність за: порушення порядку використання коштів Фонду, несвоєчасне або неповне їх повернення; несвоєчасне подання або неподання відомостей, встановлених цим Законом; подання недостовірних відомостей про використання коштів Фонду.
За таких обставин, оскільки матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем Порядку № 331, а саме несплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за працевлаштовану особу та, відповідно, подання недостовірних відомостей та нецільового використання ФОП Букіним Є.Ю. коштів у сумі 13 000,00 грн., отриманих від позивача як компенсацію витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_3 , вказані кошти відповідач зобов'язаний повернути на рахунок Київського міського центру зайнятості.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Букіна Євгена Юрійовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Київського міського центру зайнятості (вул. Жилянська, буд. 47-Б, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 03491091, рахунок IBAN UA338201720355469301700706268, Держказначейська служба України, м.Київ, МФО 820172, ЄДРПОУ 03491091) суму коштів, виплачених як компенсація витрат на оплату праці за працевлаштовану внутрішньо переміщену особу у розмірі 13 000 (тринадцять тисяч) грн. 00 коп. та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 10 січня 2025 року.
Суддя А.М.Селівон