номер провадження справи 9/188/24
13.01.2025 Справа № 908/2829/24
м.Запоріжжя
За позовом: Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА», код ЄДРПОУ 00135390
до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «АБРАЗИВ ГРУП», код ЄДРПОУ 33703603
про стягнення суми 11654,96 грн.
Суддя Боєва О.С.
Без виклику сторін
До Господарського суду Запорізької області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» про стягнення з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АБРАЗИВ ГРУП» суми 11654,96 грн штрафу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 23.10.2024 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2829/24 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.
Ухвалою суду від 28.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2829/24 (номер провадження 9/188/24), постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Предметом розгляду є позовні вимоги, викладені у позовній заяві, які мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про закупівлю №13/1005-МТР від 27.03.2024, у зв'язку із здійсненням поставки частини товару з порушенням передбаченого договором строку, а саме товару за наступними видатковими накладними: №878 від 24.04.2024 на суму 25558,20 грн, №881 від 24.04.2024 на суму 16524,00 грн, №882 від 24.04.2024 на суму 621,60 грн, №905 від 25.04.2024 на суму 81717,30 грн, №907 від 25.04.2024 на суму 67962,00 грн та №909 від 25.04.2024 на суму 40716,00 грн, всього - на загальну суму 233099,10 грн. У зв'язку із цим, на підставі умов п.7.1 договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 11654,96 грн. Позов обґрунтований ст.ст. 20, 193, 230 ГК України, ст.ст. 11, 509, 526, 549, 629, 611, 612 ЦК України та умовами договору.
Відповідач у відзиві, який надійшов до суду 12.11.2024
(документ сформований в системі «Електронний суд»), проти позову заперечив, зазначивши, зокрема, про наступне. Поставка здійснювалася за допомогою перевізника ТОВ «НОВА ПОШТА», при цьому здійснювалася адресна доставка (а не до відділення), конкретні адреси зазначені в експрес-накладних. Позивач не пояснює суду, що вказані ним у позові дати поставки товару це не дати фактичного отримання товару, а дати підписання уповноваженими ним особами видаткових накладних. Ці дати, як підтверджує співставлення видаткових накладних та експрес-накладних ТОВ «Нова пошта», не збігаються. Відповідач вважає, що за накладними № 878 від 24.04.2024 та №905 від 25.04.2024 товар був поставлений у строк визначений договором - до 26.04.2024 (25.04.2024 та 26.04.2024 відповідно). Та обставина, що позивач підписав відповідні видаткові накладні лише 29.04.2024 не може бути поставлена у вину відповідачу та слугувати підставою для притягнення відповідача до майнової відповідальності, адже це результат дій самого позивача. Відповідач здав перевізнику товари згідно з видатковими накладними №№ 881, 882, 907 і 909 25.04.2024, який згідно з експрес-накладними було поставлено за адресами позивача 29.04.2024, отже відповідач виконав свій обов'язок з поставки товарів за цими видатковими накладними 29.04.2024. При цьому, підписання позивачем вказаних видаткових накладних в інший строк відповідач вважає результатом дій самого позивача, на які відповідач жодним чином вплинути не міг. Відтак за таке «прострочення» відповідач не може нести жодних негативних наслідків. Формальне прострочення за видатковими накладними №№ 881, 882, 907, 909 на 2 дні (обидва з яких вихідні) мало місце щодо товарів на суму 125823,6 грн. (16524,00 + 40716,00 + 621,60 + 67962,00). Отже, максимальний розмір штрафу може складати 6291,18 грн (125823,6 грн. х 0,05), а не 11 654,96 грн. Таким чином, стягнення штрафу в розмірі 5 363,78 грн є абсолютно безпідставним, не відповідає ані вимогам закону, ані умовам договору. В частині незначного прострочення поставки за видатковими накладними №№ 881, 882, 907 і 909 відповідач просив суд зменшити розмір штрафу на 90 % з огляду на наступні обставини. Відповідач свої зобов'язання з поставки товарів виконав повністю, товар було прийнято без зауважень; формальне «прострочення» за окремими видатковими накладними, про яке заявляє позивач, виникло в силу збігу випадкових обставин, а саме: товар згідно з видатковими накладними №№ 881, 882, 907 і 909 був відвантажений 24.04.2024 та 25.04.2024, тобто вчасно; 27.04.2024 та 28.04.2024 були вихідними днями, а тому товар фактично доставлено за вказаними адресами кур'єрами ТОВ «Нова пошта» у понеділок 29.04.2024; таке формальне «прострочення» було незначним; усі товари були фактично поставлені позивачу 29.04.2024 (у перший робочий день після 26.09.2024). Завод виробник абразивних кругів (виробника Товарів узгоджено сторонами у Специфікації до Договору) знаходиться у м. Харкові, який постійно обстрілюється ворогом. У період березень-квітень 2024 у Харкові діяли тривалі відключення світла; задля своєчасного виконання заявки завод працював понадурочно. Відповідач (ТОВ «Абразив Груп») знаходиться у м. Запоріжжя, яке так само майже щодня перебуває під обстрілами. Ці обставини є загальновідомими та не потребують доведення. Позивачу не було і не могло бути заподіяно жодних збитків внаслідок доставки товарів у понеділок (29.04.2024) замість п'ятниці (26.04.2024); докази понесення жодних збитків позивачем не надано. Усі перелічені обставини, на думку відповідача, свідчать про винятковість даного випадку та поважність причин незначного прострочення виконання зобов'язань з боку відповідача. При цьому стягнення з відповідача істотного розміру неустойки буде вказувати на несправедливість накладення на нього таких штрафних санкцій. Крім того, відповідач у відзиві навів свої доводи щодо тлумачення пункту 5.4 договору стосовно дати поставки, зазначивши, що в даному положенні не йдеться про дату підписання видаткової накладної якоюсь однією стороною, а зазначається про дату підписання видаткової накладної обома сторонами. Однак не зрозуміло, яким чином тлумачити дане положення у випадку, якщо дати підписання сторонами видаткових накладних є різними. Видаткові накладні підписувалися відповідачем в день передачі товарів перевізнику, натомість позивач підписував ці видаткові накладні пізніше. Зміст п.5.4 договору, на думку відповідача, є невизначеним, а ст. 213 ЦК України не дозволяє тлумачення положення як такого, що «прив'язує» дату поставки до дати підписання видаткової накладної саме позивачем. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу у повному обсязі або у разі, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених вимог про стягнення з відповідача штрафу, зменшити його розмір на 90 %.
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач, зокрема, зазначив, що долучені відповідачем до відзиву примірники експрес-накладних не можуть вважатись належними та допустимими доказами доставки товару, оскільки з їх змісту неможливо встановити надсилання яких саме товарів ними підтверджується; вони не містять ні підписів представників ТОВ «Нова Пошта», ні підписів представників відправника, ні підписів представників одержувача. Водночас, належним та допустимими доказами, що підтверджують отримання товару є підписані з обох сторін видаткові накладні, долучені позивачем до позовної заяви. У відповідності до п. 5.4. договору, при визначенні дати поставки товару необхідно керуватись датою підписання видаткових накладних представниками сторін, а не датою їх складання, як помилково зазначає відповідач. ТОВ «Абразив Груп» у своєму відзиві посилається на існування форс-мажорних обставин, проте ним не надано доказів повідомлення позивача про настання таких обставин та жодного підтверджуючого документу наявності таких обставин, передбаченого умовами договору. З огляду на це, відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності передбаченої п. 7.1. договору. Також позивач навів свої доводи проти заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафу; зазначив, що відповідач у відзиві не наводить жодних доказів, які б свідчили про існування виняткових обставин для зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу.
Розглянувши матеріали справи, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю «АБРАЗИВ ГРУП» (Постачальник, відповідач у справі) та Публічне акціонерне товариство «УКРНАФТА» (Покупець, позивач у справі) 27.03.2024 уклали Договір про закупівлю №13/1005-МТР (далі - Договір), за яким Постачальник зобов'язався поставити та передати у власність Покупця у погоджені сторонами строки Круги відрізні та зачисні відповідно до коду ДК 021:2015:14810000-2 Абразивні вироби (далі за текстом - Товар), а Покупець - прийняти та оплатити такий Товар на умовах цього Договору (п. 1.1 Договору).
Номенклатура, кількість, ціна, умови гарантії, а також строк, місце та умови поставки Товару визначені у Специфікації до даного Договору, яка підписується уповноваженими представниками сторін, що є Додатком №1 до цього Договору та є його невід'ємною частиною (надалі - «Специфікація») (п. 2.1 Договору).
Згідно з п. 3.1, п. 3.2 Договору ціна Товару визначається в національній валюті України - гривні та вказується у Специфікації до цього Договору. Загальна ціна Договору становить 709367,60 грн, крім того ПДВ (20%) - 141873,52 грн, всього з ПДВ - 851241,12 грн.
Умови поставки, які встановлюються відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «ІНКОТЕРМС-2020», місце, умови та строки поставки визначаються у Специфікації до даного Договору (п.5.1).
У підписаній сторонами Специфікації (Додаток №1 до Договору) сторони узгодили, зокрема, найменування Товару, його кількість та ціну. Загальна вартість Товару, що поставляється по цьому Додатку, складає 851241,12 грн в т.ч. ПДВ.
В п.п. 1, 2 розділу І Специфікації визначені умови поставки: ІНКОТЕРМС-2020: DDP - склади вантажоотримувачів на території України. Місцепоставки товару: відповідно до Таблиці №2 Розділу ІІ Додатку №1.
Згідно з п. 7 Специфікації, термін поставки: протягом 30 календарних днів з моменту підписання Договору.
Відповідно до п. 5.3, п. 5.4. Договору, приймання Товару Покупцем (в тому числі кожної частини/партії Товару) підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками сторін відповідної(-их) видаткової(-их) накладної(-их) та акту(-ів) приймання передачі Товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень). Датою поставки Товару та моментом отримання Покупцем Товару від Постачальника вважається дата підписання сторонами відповідної(-их) видаткової(-их) накладної(-их) та акту(-ів) приймання-передачі Товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).
Прийом Товару Покупцем за кількістю здійснюється у відповідності до товарно-супровідних документів згідно Специфікації, за якістю - у відповідності до технічної документації та інших документів, що підтверджують якість Товару (п. 5.5).
В п. 5.7 Договору визначено, що право власності та ризики на Товар переходять від Постачальника до Покупця з моменту підписання сторонами сторін відповідної(-их) видаткової(-их) накладної(-их) та акту(-ів) приймання-передачі Товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень) згідно з умовами даного Договору. При цьому, товарно-транспортні накладні про приймання Товару не є документами, що свідчать про прийом Товару.
За змістом п.5.8 Договору, Постачальник разом з Товаром (в тому числі на кожну частину/партію Товару) зобов'язується передати Покупцю документи (перелік яких залежить від умов поставки), зокрема, видаткову накладну та акт приймання-передачі Товару - оригінал, що передається в день отримання Товару (п.п. 5.8.4. п. 5.8 Договору).
Цей Договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до 31 грудня 2024 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання (п. 11.1).
Як свідчать матеріали справи, частина обумовленого договором була поставлена відповідачем позивачу за наступними видатковими накладними:
- №878 від 24.04.2024 на суму 25558,20 грн (підписана Покупцем 29.04.2024);
- №881 від 24.04.2024 на суму 16524,00 грн (підписана Покупцем 29.04.2024);
- №882 від 24.04.2024 на суму 621,60 грн (підписана Покупцем 29.04.2024);
- №905 від 25.04.2024 на суму 81717,30 грн (підписана Покупцем 30.04.2024);
- №907 від 25.04.2024 на суму 67962,00 грн (підписана Покупцем 29.04.2024);
- №909 від 25.04.2024 на суму 40716,00 грн (підписана Покупцем 03.05.2024).
В п.7.1. Договору, зокрема, визначено, що при недотриманні Постачальником строків поставки Товару, Постачальник сплачує Покупцю штраф в розмірі 5% вартості несвоєчасно поставленого Товару за прострочення до 30 днів та 10% вартості несвоєчасно поставленого Товару за прострочення 30 днів і більше.
ПАТ «УКРНАФТА» був направлений на адресу ТОВ «АБРАЗИВ ГРУП» лист від 28.07.204 № 01/01/13/10/20/03-02/01/6531 «Щодо сплати штрафних санкцій», з вимогою про сплату відповідно до п. 7.1. Договору штрафу за поставку товару за вищевказаними видатковими накладними з прострочкою на 3, 4 та 7 днів, в загальному розмірі 11654,96грн.
ТОВ «АБРАЗИВ ГРУП» у листі-відповіді № 0208 від 02.08.2024 на вищезазначений лист позивача, зокрема, повідомив, що згідно дати видаткових накладних та дати відправки товару обов'язок виконаний у строк, а саме - товар відвантажений до 26.04.2024; в умовах договору не вказано скільки днів покупець потребує для приймання та підписання видаткової накладної, тому дуже складно спрогнозувати дату підписання видаткової накладної з боку ПАТ «УКРНАФТА» та здійснити поставку товару не порушивши умови договору, з огляду на п. 5.4. Крім того, в листі відповідач також зазначив про фактори, що впливають на оперативність та своєчасність відвантаження товару, просив прийняти вказане до уваги, врахувати усі форс-мажорні та негативні обставини та не нараховувати штрафні санкції.
У зв'язку з несплатою відповідачем штрафу у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ «АБРАЗИВ ГРУП» суми 11654,96 грн штрафу, нарахованого за простроченням виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару, за яким відкрито провадження у даній справі № 908/2829/24.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення зобов'язань (цивільних прав та обов'язків) є, зокрема, договір. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Приписами ст. 629 цього Кодексу встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Укладений сторонами Договір про закупівлю №13/1005-МТР від 27.03.2024 за своєю правовою природою є договором поставки.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 662, ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено: якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання (ст. 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки (ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з п. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В силу приписів статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як зазначалось судом вище, в пункті 7.1. Договору сторони визначили, що при недотриманні Постачальником строків поставки Товару, Постачальник сплачує Покупцю штраф в розмірі 5% вартості несвоєчасно поставленого Товару за прострочення до 30 днів.
Враховуючи умови п. 2.1 Договору та п. 7 Специфікації, згідно з яким Товар повинен був бути поставлений відповідачем протягом 30 календарних днів з моменту підписання Договору (27.03.2024).
Тобто граничною датою поставки всього обсягу Товару за Договором є 26.04.2024.
Як вказує позивач у позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, відповідачем в рамках укладеного Договору був поставлений зокрема товар за видатковими накладними №№ 878, 881, 882 від 24.04.2024, №№ 905, 907, 909 від 25.04.2024 на загальну суму 233099,10 грн. У кожній з цих видаткових накладних, при їх підписанні позивачем (Покупцем) вказані дати отримання товару, а саме: 29.04.2024 (видаткові накладні №№878, 881, 882 від 24.04.2024, №907 від 25.04.2024), 30.04.2024 (видаткова накладна №905 від 25.04.2024) та 03.05.2024 (видаткова накладна №909 від 25.04.2024).
Відповідач у відзиві заперечуючи проти позову, зокрема, зазначив, що позивач у позовній заяві зазначив некоректні дати фактичного отримання товару за вказаними видатковими накладними. За доводами відповідача, поставка здійснювалася за допомогою перевізника ТОВ «НОВА ПОШТА» (в усіх випадках здійснювалась адресна доставка), що підтверджується експрес-накладними (копії додані до відзиву). За видатковими накладними № 878 від 24.04.2024 та №905 від 25.04.2024 доставка товару була здійснена 25.04.2024 та 26.04.2024 відповідно; за іншими видатковими накладними поставка здійснена 29.04.2024 (понеділок), відтак з формальним простроченням на 2 дні, обидва за яких (27 та 28 квітня 2024) були вихідними днями. Підписання позивачем видаткових накладних в інший строк відповідач вважає результатом дій позивача, на які жодним чином вплинути не міг, відтак за таке «прострочення» відповідач не може нести жодних негативних наслідків.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне.
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В пунктах 5.4, 5.7 Договору, зокрема, визначено, що датою поставки Товару та моментом отримання Покупцем Товару від Постачальника вважається дата підписання сторонами відповідної(-их) видаткової(-их) накладної(-их) та акту(-ів) приймання- передачі Товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень). При цьому, товарно-транспортні накладні про приймання Товару не є документами, що свідчать про прийом Товару.
В п.п. 1, 2 розділу І Специфікації визначені умови поставки: ІНКОТЕРМС-2020: DDP - склади вантажоотримувачів на території України. Місце поставки товару: відповідно до Таблиці №2 Розділу ІІ Додатку №1.
В Таблиці №2 Розділу ІІ Додатку №1 визначені відповідні адреси доставки.
Отже за умовами укладеного сторонами Договору та відповідно до приписів ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві у місці доставки і, відповідно, датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної покупцем, яка повинна збігатися з фактичним отриманням ним товару у місці (-ях) доставки товару, який (які) визначено в Таблиці №2 Розділу ІІ Додатку №1 до Договору.
При цьому, зважаючи на доводи відповідача, викладені у відзиві, суд зазначає, що дата складання видаткової (-вих) накладної (-них) не є абсолютним свідченням фактичного отримання товару покупцем, з урахуванням наведених вище висновків суду. Отже дати складання та підписання видаткової (-вих) накладної (-них) з боку Постачальника та Покупця можуть різнитися.
Крім того, у наданих відповідачем копіях експрес-накладних ТОВ «Нова пошта» не вказано інформації згідно з якою було б можливо ідентифікувати вміст відправлення, тобто з них не вбачається який товар та за якими видатковими накладними було відправлено відповідачем та отримано позивачем; також не вбачається, що вони стосуються поставки товару саме за спірними видатковими накладними.
З огляду на зазначене, спростовуються доводи відповідача, викладені у відзиві, щодо дат поставки товару.
На підставі усього вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що позивач надав в матеріали справи докази на підтвердження факту недотримання відповідачем обов'язку в частині строків поставки товару за спірними видатковими накладними у визначений договором строк, який мав бути виконаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання договору (27.03.2024), тобто не пізніше ніж 26.04.2024.
При цьому, останній день строку (26.04.2024) припадав на п'ятницю - робочий день, тому в даному випадку підстави для перенесення строку виконання зобов'язання з поставки товару згідно з положеннями ч. 5 ст. 254 ЦК України відсутні.
Як зазначалося вище, товар за видатковими накладними №№878, 881, 882 від 24.04.2024 та №907 від 25.04.2024 був фактично поставлений відповідачем позивачу 29.04.2024, за видатковою накладною №905 від 25.04.2024 - 30.04.2024, за видатковою накладною №909 від 25.04.2024 - 03.05.2024. Отже мало місце прострочення поставки товару.
Положеннями статті 617 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 218 ГК України, передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (надзвичайних обставин).
Так, за змістом наведених норм права, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
В пункті 11.3 Договору сторони, зокрема, погодили, що строк виконання Постачальником зобов'язань щодо поставки Товару, може бути продовжено у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили.
Доказів звернення ТОВ «АБРАЗИВ ГРУП» до позивача з приводу продовження строку зобов'язань щодо поставки визначеного Договором товару (його частини) матеріали справи не містять.
Відповідно до п. 9.1 Договору, сторона звільняється від визначеної цим Договором та (або) чинним в Україні законодавством відповідальності за порушення договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажору), визначених в цьому Договорі, за умови, що настання таких обставин засвідчено у визначеному цим Договором та/або законом порядку.
В абз. 2 п. 9.2 Договору сторонами визначено, що з огляду на укладення цього Договору в умовах воєнного стану, запровадженого Указом Президента № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який триває, сторони визнаватимуть воєнний стан як обставину непереборної сили виключно у випадках доведення безпосереднього впливу на можливість виконання зобов'язань за цим Договором.
Не вважаються обставинами непереборної сили (форс-мажором) недодержання своїх обов'язків тією стороною, що порушила цей Договір, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання цього договору (п. 9.3 Договору).
Наявність обставин непереборної сили (форс-мажору) підтверджується відповідним документом Торгово-промислової падати України або іншого компетентного органу, визначеного законодавством України (п.9.5 Договору).
Згідно з п. 9.6. Договору неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї зі сторін про неможливість виконання прийнятих за даним Договором зобов'язань внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажору), позбавляє сторону права посилатись на будь-яку вищевказану обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.
При цьому, в силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В даному випадку відповідач не довів суду наявності виняткових обставин, які можуть бути підставою для звільнення його від відповідальності. Зазначені відповідачем обставини щодо наявності обставин, які на думку відповідача мають наслідком звільнення його від відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, не підтверджені документально у відповідності до вищенаведених умов договору, не спростовують наявність вини у простроченні виконання зобов'язання щодо своєчасної поставки товару.
Виходячи з приписів ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України відповідач, як суб'єкт господарювання, здійснює господарську діяльність на власний ризик.
Якщо обидві сторони правочину є суб'єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб'єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19).
У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.
При цьому, слід зазначити, що незначний термін прострочення про якій наголосив відповідач, не є підставою для звільнення його від відповідальності, зважаючи на чітко визначений Договором строк, протягом якого відповідач повинен був здійснити поставку товару, а позивач правомірно очікував отримати товар не пізніше обумовленого строку.
Отже, невиконання стороною прийнятих на себе зобов'язань має наслідком визначену відповідальність, яку сторони передбачили при укладенні договору, а тому наслідки невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором та пов'язані із цим ризики покладаються на нього.
Відповідно до ч. 1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74, ч. 2 ст. 76 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 917/483/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Позивачем надані в матеріали справи докази на підтвердження заявлених позовних вимог.
Відповідач, в свою чергу, належних доказів на спростування заявлених позивачем позовних вимог не надав.
З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт порушення відповідачем зобов'язання щодо строку поставки товару, суд вважає позовні вимоги доведеними та обґрунтованими.
Судом перевірено наведений у позовній заяві розрахунок заявленої до стягнення суми штрафу, нарахованої у відповідності до умов п. 7.1 Договору у розмірі 5% вартості несвоєчасно поставленого товару за спірними накладними (233099,10 грн), який становить загальну суму 11654,96 грн, та встановлено, що його здійснено арифметично правильно.
Відповідач у відзиві, в тому числі, просив суд зменшити розмір штрафу на 90%. При цьому відповідач просив врахувати наступне. Зобов'язання з поставки товару виконане ним у повному обсязі, товар прийнятий покупцем без зауважень, формальне прострочення є незнаним, а понесені позивачем у зв'язку із цим збитки відсутні; завод виробник абразивних кругів (виробника Товарів узгоджено сторонами у Специфікації до Договору) знаходиться в місті Харкові, який постійно обстрілюється ворогом і у період березень-квітень 2024 у місті Харків діяли тривалі відключення світла; ТОВ «Абразив Груп» знаходиться у м. Запоріжжі, яке так само майже щодня перебуває під обстрілами. Перелічені обставини свідчать про винятковість обставин та поважність причин прострочення виконання зобов'язань з боку відповідача. При цьому стягнення істотного розміру неустойки буде вказувати на несправедливість накладення на відповідача таких санкцій.
Згідно зі статтею 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Перш за все, правовий аналіз вказаних норм процесуального та матеріального права свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 ст. 3 ЦК України) та засадах господарського судочинства, визначених ст. 2 ГПК України.
Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України, за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування статті 551 ЦК України та 233 ГК України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом (зокрема у постановах від 17.03.2020 у справі № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19).
У даному випадку відповідач не довів суду наявності виняткових обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафу. Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що його майновий стан не дозволяє сплатити штраф у заявленому до стягнення розмірі, який у даному випадку не є надмірно великим.
Відповідачем не доведено існування будь-яких обґрунтованих обставин, які обумовлюють необхідність втручання суду щодо розміру встановленої відповідальності за порушення зобов'язання.
За таких обставин, господарський суд не вбачає підстав для зменшення належної до стягнення суми штрафу, тому у задоволенні клопотання відповідача про зменшення його розміру судом відмовляється.
На підставі викладеного, позов задовольняється судом в повному обсязі.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АБРАЗИВ ГРУП», код ЄДРПОУ 33703603 (69084, м.Запоріжжя, вул. Магістральна, буд. 100А) на користь Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА», код ЄДРПОУ 00135390 (04053, м.Київ, провулок Несторівський, буд. 3-5) суму 11654 (одинадцять тисяч шістсот п'ятдесят чотири) грн 96 коп. штрафу.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АБРАЗИВ ГРУП», код ЄДРПОУ 33703603 (69084, м.Запоріжжя, вул. Магістральна, буд. 100А) на користь Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА», код ЄДРПОУ 00135390 (04053, м.Київ, провулок Несторівський, буд. 3-5) суму 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення складено та підписано 13.01.2025.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.С. Боєва