13 січня 2025 року
м. Київ
cправа № 903/335/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,
розглянувши клопотання Військової частини НОМЕР_1 (далі - Військова частина)
про розгляд касаційної скарги у судовому засіданні з викликом учасників сторін
за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця», скаржник)
на рішення Господарського суду Волинської області від 30.07.2024
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця»
до Військової частини НОМЕР_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «МКГ РЕЙЛ»
про стягнення 695 962,61 грн,
АТ «Українська залізниця» 22.11.2024 через «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 30.07.2024, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у справі №903/335/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву АТ «Українська залізниця» повністю.
Ухвалою Верховного Суду від 05.12.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №903/335/24 за касаційною скаргою АТ «Українська залізниця» на рішення Господарського суду Волинської області від 30.07.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Військова частина 21.12.2024 через «Електронний суд» подала до Верховного Суду клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та просить ухвалити рішення щодо розгляду касаційної скарги у судовому засіданні з викликом учасників сторін посилаючись на частину шосту статті 301 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Вказане клопотання мотивовано тим, що:
Військова частина незгодна з прийнятою ухвалою Верховного Суду від 05.12.2024 в частині розгляду справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, так як позивач при поданні касаційної скарги посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК). Щодо фундаментального значення для правозастосовчої практики, то наразі в судах України перебуває значна кількість судових справ з подібними правовідносинами щодо стягнення з вантажоодержувачів (Військових частин) коштів нарахованих на станції призначення, а саме: справа №909/282/24 у Західному апеляційному господарському суді на суму 39 535 727,36 грн (позов залізниці задоволено у першій інстанції), справи №914/847/24 на суму 10 303 929,34 грн, №914/848/24 на суму 3 997 041,20 грн у Господарському суді Львівської області, справа №917/588/24 на суму 14 758 939,90 грн у Східному апеляційному господарському суді, про що повідомляє сам позивач;
суми коштів за зазначеними справами є суттєвими для сектору оборони, особливо під час воєнного стану, коли в держави немає достатніх коштів, а волонтерам та самим військовим приходиться збирати кошти на елементарне, зв'язок, приціли теплові та нічного спостереження, дрони та багато іншого спорядження, що говорить про важливість обставин при вирішенні даних правовідносин, резонансність та моральні цінності, які визрівають в суспільстві, щодо неналежного фінансування Сил оборони під час дії правового режиму воєнного стану.
Розглянувши зазначені клопотання, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, враховуючи наступне.
Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.
Водночас Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 26 травня 1988 року у справі «Екбатані проти Швеціїї» зазначив, що якщо розгляд справи у суді першої інстанції був публічним, відсутність «публічності» при розгляді справи у другій та третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури по цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим у апеляційному чи касаційному суді особисто.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, ухвалою Верховного Суду від 05.12.2024 у справі №903/335/24 встановлено, що наведені скаржником і зазначені у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень зі справи не є очевидно неприйнятними щодо наявності випадку передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 278 ГПК України, з міркувань скаржника.
З матеріалів справи вбачається, що суди першої та апеляційної інстанції у 2024 році вирішуючи спір по суті здійснювали її розгляд у відкритому судовому засіданні з повідомленням усіх учасників справи та за їх участю (щодо учасників справи), тобто відбувся публічний розгляд справи за позовом АТ «Українська залізниця» про стягнення з Військової частини 695 962,61 грн заборгованості.
Наразі перед Верховним Судом з огляду на предмет оскарження (рішення Господарського суду Волинської області від 30.07.2024, залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024, у справі №903/335/24, яким у позові відмовлено повністю) поставлене питання щодо правильності застосування норм процесуального та матеріального права попередніми судовими інстанціями без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду зазначених у касаційній скарзі АТ «Українська залізниця»:
пунктів 46, 48, 71, 119, 125 Статуту залізниць, пунктів 6, 8, 9 Правил користування вагонами і контейнерами, пунктів 1, 2, 7, 32 Правил видачі вантажів, пунктів 5, 8, 9 Правил зберігання вантажів, а також порушення приписів статей 13, 73, 74, 76, 77, 86, 236 ГПК України) при вирішенні спору щодо підставності стягнення позивачем з відповідача плати за користування вагонами, збору за зберігання вантажу та інших платежів та зборів на станції призначення, у тому числі під час перебування вагонів на під'їзній колії відповідача, пункту 3 Правил складання актів,
а також поставлено питання застосування норм права статей 509, 510, 511 Цивільного кодексу України, статті 125 Статуту залізниць України у подібних правовідносинах, оскільки висновок Верховного Суду щодо їх застосування відсутній та скаржником у касаційній скарзі й зазначено, що під час розгляду справи попередніми судовими інстанціями не досліджені зібрані у справі докази.
У пункті 96 висновку № 6 від 24 листопада 2004 року Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) «Про справедливий суд у розумні строки та роль судді в судових процесах з урахуванням альтернативних засобів вирішення спорів» передбачається, що суд повинен, крім випадків, чітко визначених законом, мати можливість вирішувати, яке саме, усне чи письмове, провадження застосовувати. При цьому у пунктах 104-105 цього висновку зазначено, що кожна окрема справа потребує «пропорційного» розгляду, тобто в такий спосіб, що дозволяє сторонам досягти справедливості ціною, спільномірною з проблемами, що розглядаються, й ціною позову, а також у такий спосіб, що дозволяє суду розглянути інші справи в розумні строки.
КРЄС зазначає, що обмеження повноважень судді щодо вирішення питання чи слід застосовувати усну або письмову форму провадження є несумісними з ефективним правосуддям (пункт 106 цього ж висновку).
Порядок розгляду касаційної скарги врегульовано статтею 301 ГПК України, згідно з частиною першої якої у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Частиною четвертою цієї ж статті встановлено, що перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у справі №903/335/24 є стягнення 695 962,61 грн, а, отже, ціна позову у цій справі безумовно не перевищує та є меншою п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2024 рік - 1 514 000, 00 грн).
Частиною шостою статті 301 ГПК України передбачено, що з урахуванням конкретних обставин справи суд касаційної інстанції може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій і п'ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Частиною тринадцятою статті 8 ГПК України унормовано, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
При цьому Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що межі розгляду справи судом касаційної інстанції передбачені у статті 300 ГПК України, згідно з якою, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Враховуючи, що предметом оскарження є рішення Господарського суду Волинської області від 30.07.2024, залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024, у справі №903/335/24, яким у позові відмовлено повністю, щодо стягнення 695 962,61 грн, а предметом позову є його ціна яка не перевищує та є меншою п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права та те, що у статтях 8, 301 ГПК України передбачено, що перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виконує функцію «суду права» та не є «судом фактів», а тому Суд вважає, що перегляд оскаржуваних судових рішень у цій справі без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідатиме принципам ефективного правосуддя.
Адже учасники справи дають свої пояснення щодо касаційної скарги та відзиву на неї, та у своїх поясненнях сторони та учасники справи можуть наводити тільки ті доводи, які стосуються підстав касаційного перегляду судового рішення.
Отже, ураховуючи практику Європейського суду з прав людини як джерело права, приписи статей 8, 301 ГПК України та зважаючи на те, що Військова частина не навела переконливих мотивів, обґрунтувань необхідності у проведенні судового засідання з викликом сторін, Суд виходить з того, що право надати пояснення сторона може реалізувати з огляду на статті 42, 46 ГПК України і в письмовому вигляді.
Отже, з огляду на відсутність необхідності виклику учасників справи в судове засідання, Верховний Суд не вбачає підстав для розгляду цієї справи у порядку позовного провадження з повідомленням/викликом її учасників.
Положенням частини другої статті 314 ГПК України передбачено, що процедурні питання, пов'язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
Водночас до Верховного Суду від АТ «Українська залізниця» 26.12.2024 через «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі у яких заперечує проти розгляду справи з викликом сторін у справі №903/335/24, відповідно до яких не вбачає підстав для задоволення клопотання Військової частини про розгляд касаційної скарги у судовому засіданні з викликом учасників сторін.
Ураховуючи вище вказане в цій ухвалі, доводи, пояснення та заперечення щодо проведення судового засідання з викликом сторін у розгляді справи №903/335/24 вказані у додаткових поясненнях приймаються в тій частині в якій відповідають вище викладеним міркуванням.
Керуючись частиною тринадцятою статті 8, статтями 234, 235, 301, 314 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити Військовій частині НОМЕР_1 у задоволенні клопотання про розгляд касаційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» на рішення Господарського суду Волинської області від 30.07.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у справі №903/335/24 у судовому засіданні з викликом учасників сторін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя А. Ємець