18 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/6125/23 пров. № А/857/27958/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
за участю секретаря судового засідання Прачук І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року (головуючий суддя Чепенюк О.В., м. Тернопіль) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
у провадженні Тернопільського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.10.2023, яке набрало законної сили, позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.08.2023, із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, відповідно до положень пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», без застосування двоскладової формули, передбаченої частиною другою статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, відповідно до положень пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», без застосування двоскладової формули, передбаченої частиною другою статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01.08.2023.
21.10.2024 позивачем подана заява про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить ухвалу суду скасувати, та встановити судовий контроль за виконанням рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.10.2023 у справі №500/6125/23 з поданням відповідачем звіту.
В апеляційній скарзі зазначає, що на виконання рішення суду Головним управлінням позивача повідомлено, що розмір пенсії буде зменшено, тобто застосовано двоскладову формулу відповідно до ч. 2 ст.27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки інші зобов'язання в даній постанові відсутні, для проведення перерахунку пенсії зі збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років згідно положень частини 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ без застосування двоскладової формули.
Пенсійним фондом не враховано той факт, що судом було встановлено, що пенсія позивачу призначена до внесення змін до закону, які передбачили цю умову (тобто до 11.10.2017), а попередня редакція цієї статті передбачала пільгове обчислення понаднормативного стажу без умови призначення пенсії на підставі частини 2 статті 27 Закону України «Про загальнообовґязкове державне пенсійне страхування». Зазначені зміни стосуються тих пенсій, які були призначені вперше та після внесення цих змін.
Оскільки пенсія позивачу не призначається вперше, а належить до перерахунку, то на неї не поширюється вказана умова.
Перерахунок пенсії позивача повинен здійснюватися за кожен повний рік стажу роботи понад установлений мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за рік.
Редакція Закону України, яку застосував суд у резолютивній частині рішення, та яка набрала чинності 11.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» від 03.10.2017 №2148-VIII, передбачала, що згідно з пунктом 3 частини 2 розділу І якого частину 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доповнено словами і цифрами: у разі призначення пенсії на умовах частини 2 статті 27 Закону України «Про загальнообовґязкове державне пенсійне страхування».
Відтак, вказана редакція Закону чинна до 01.10.2017 - передбачала перерахунок пенсії без застосування ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообовґязкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні), як просив позивач.
Доплата на виконання рішення суду повинна рахуватись із збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років.
Тобто за формулою: 8262,01 х 1% х 26 (46 років - 20 років) = 2148,12 грн.
Частиною 8 статті 382 КАС України передбачено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
За наслідками розгляду звіту субґєкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника субґєкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.
Окремо зазначає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення субґєктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, а отже наділений правом, а не закріпленим обовґязком, під час прийняття рішення у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобовґязання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а у разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладанням штрафу.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності обґєктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові від 31.07.2018 по справі №235/7638/16-а (адміністративне провадження №К/9901/43354/18) та в ухвалі від 23 квітня 2019 року у справі №805/516/18-а.
Слід також звернути увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в ухвалі від 20.06.2018 у справі №800/592/17, а саме, що клопотання про встановлення судового контролю може бути подано й задоволено судом вже після ухвалення рішення у справі.
Отже, позивача не позбавлено можливості звернутися із клопотанням про встановлення судового контролю після прийняття судом рішення у справі, у разі існування ризику його не виконання.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження №К/9901./5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Постановою Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №804/2076/17 встановлено, що сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що субґєкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що субґєкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.
Аналогічного висновку щодо ефективності встановлення судового контролю дійшов Верховний Суд в ухвалі від 17.09.2024 у справі №200/3958/19-а.
Конституція України гарантує обовґязковість судового рішення, що є однією з основних засад судочинства (пункт 9 частини 2 статті 129 Основного Закону); держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Основного Закону).
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) у Доповіді про правовладдя, ухваленій на її 86-му пленарному засіданні, яке відбулося 25- 26 березня 2011 року [CDL-AD(2011)003rev], зазначила, що «юридична визначеність» вимагає додержання принципу res judicata, що в тому числі охоплює виконання остаточних рішень судів (пункт 46).
Судовий контроль є одним з найефективніших способів забезпечення виконання судових рішень, оскільки є гарантією дотримання закону та прав інших суб'єктів; дозволяє мінімізувати можливість зловживань; стимулює зобов'язану особу виконувати судові рішення добровільно та без застосування до неї відповідних санкцій; передбачає можливість застосування додаткових заходів для виявлення реальних перешкод у виконанні судового рішення, зокрема шляхом реагування на це окремими судовими рішеннями; сприяє підвищенню рівня довіри суспільства до судової системи.
Схожі праві висновки зроблені Конституційним Судом України у рішенні щодо гарантування захисту прав і свобод особи за рішенням Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2024 року № 1-р(ІІ)/2024.
Отже, суд може вжити заходів реагування в контексті судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу, відповідальну за виконання рішення суду.
Згідно до наявних у матеріалах справи документів, слід дійти висновку про порушення з боку відповідача норм чинного законодавства при виконанні рішення суду у справі №500/6125/23, а тому у даному випадку наявні усі правові підстави для застосування заходів у порядку статті 382 КАС України.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Постановляючи ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно із частиною 2 статті 382 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на це, суд першої інстанції слушно зауважив, що частиною 1 статті 382 КАС України передбачено право суду встановити судовий контроль за виконанням рішення суду. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту і накладенням штрафу. Одночасно, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними і допустимими доказами (вказані висновки щодо застосування положень статті 382 КАС України викладені у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 802/357/17-а).
Крім того, суд вірно врахував, що у постанові Верховного Суду від 11.06.2020 у справі №640/13988/19 висловлено позицію, відповідно до якої адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження. При цьому встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
Як уже зазначалось вище рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.10.2023, позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.08.2023, із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, відповідно до положень пункту 2 статті 56 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII), без застосування двоскладової формули, передбаченої частиною 2 статті 27 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV). Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, відповідно до положень пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», без застосування двоскладової формули, передбаченої частиною другою статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01.08.2023.
Про видачу виконавчого листа у цій справі позивач не звертався, виконавчий лист судом не видався.
Судом, у даній спірній ситуації зґясовано, що відповідачем надіслано лист представнику позивача адвокату Дзісю А.Р. від 07.10.2024 щодо виконання рішення суду, зі змісту якого не вбачається відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області виконувати рішення суду. Відповідач вчиняє дії, спрямовані на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.10.2023 у даній справі та звернувся до суду за його роз'ясненням. Вказані вище дії не можуть свідчити про наявність протиправної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області чи про ухилення відповідача від виконання у повному обсязі рішення суду у цій справі.
Крім того, суд підставно зауважив, що примусове виконання рішень суду у даній категорії справ забезпечується органами державної виконавчої служби.
Як уже вказувалось вище, позивач не звертався до суду із заявою про отримання виконавчого листа, такий не видавався у цій справі. Таким чином, суд першої інстанції вірно вважав, що позивачем не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України «Про виконавче провадження», внаслідок невиконання рішення в добровільному порядку. Також, доказів того, що загальний порядок виконання рішення суду не дав очікуваного результату або що відповідач створює перешкоди для його виконання, матеріали справи не містять.
Оскільки зазначені процесуальні дії щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, підставами для їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із невиконанням судового рішення в цій справі, а позивачем не наведено достатніх обґрунтувань протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із невиконанням судового рішення в цій справі, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що за умови не встановлення судового контролю, рішення суду у цій справі залишиться невиконаним, у зв'язку із чим у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду належить відмовити.
Враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а оскаржувана ухвала відповідає нормам процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року по справі №500/6125/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена до Верховного Суду крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено у зв'язку з перебуванням судді Курильця А.Р. у відпустці 13.01.25