Справа № 120/14098/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вільчинський Олександр Ванадійович
Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.
13 січня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьмишина В.М.
суддів: Сушка О.О. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
І. Описова частина.
1. Короткий зміст позовних вимог.
1.1 ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
1.2 Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 01 грудня 2021 року за весь час затримки виплати, а саме за період з 29 січня 2020 року по 11 серпня 2023 року, та щодо нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 грудня 2021 по 11 серпня 2023 року включно у розмірі грошового забезпечення за шість місяців.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
2.1 ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .
2.2 Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.11.2021 №228 генерал-лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командувача Повітряних Сил Збройних Сил України, звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 01.11.2021 року
№ 535 з військової служби у запас відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу частини з 01.12.2021.
2.3 Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.01.2023 у справі
№ 120/7154/22, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2023, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період 29.01.2020 року по 01.12.2021 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704.
2.4 11.08.2023 на виконання рішення суду у справі № 120/7154/22 Військова частина НОМЕР_1 здійснила виплату позивачу заборгованого грошового забезпечення в сумі 479924,51 грн.
2.5 Позивач вважає протиправною бездіяльність військової частини щодо не проведення нарахування та виплати йому середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні зі служби за період з 02.12.2021 по 11.08.2023 за шість місяців, та щодо не виплати компенсації втрати частини доходів за період з 29.01.2020 по 11.08.2023 у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, а тому звернувся до суду з цим позовом.
3. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
3.1 Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
3.2 Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до норм ст. 117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 311644,48 грн, які підлягають стягненню з відповідача. Крім того, наявність факту невиплати позивачу грошового забезпечення вчасно, дає йому право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків його виплати.
4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
4.1 Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.09.2024 та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.
4.2 Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення спору.
4.3 Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
5. Рух справи у суді апеляційної інстанції.
5.1 Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року з Вінницького окружного адміністративного суду витребувано адміністративну справу.
5.2 02 жовтня 2024 року ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження у вищевказаній справі та призначено її до судового розгляду в порядку письмового провадження.
5.3 Представник відповідача ухвалу про відкриття апеляційного провадження отримав 04.10.2024 до електронного кабінету ЄСІТС.
5.4 Позивач отримав копію апеляційної скарги та ухвали про відкриття апеляційного провадження 10.10.2024 на вказаний ним номер телефону у застосунку Viber та засобами електронної пошти.
ІІ. Мотивувальна частина.
1. Позиція апеляційного суду
Апеляційний суд перевірив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у межах задоволених позовних вимог та доводів апеляційної скарги та дійшов таких висновків.
1.1 Оскільки рішення суду першої інстанції щодо стягнення середнього заробітку оскаржується відповідачем щодо задоволених позовних вимог, тому судове рішення переглядається судом апеляційної інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до положень ст. 308 КАС України.
1.2 Спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
1.3 Згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
1.4 Відповідно ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX (чинній з 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
1.5 Отже, не проведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк, передбачений ст.116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Тобто, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, зокрема, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (індексації) і проведення цієї виплати.
1.6 Стаття 117 КЗпП України не визначає чітких критеріїв оцінки пропорційності розміру виплати за цією статтею. При цьому, Верховним Судом сформовано ряд правових позицій, які застосовують співмірність розміру виплат пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні за відсутності законодавчого врегулювання цього.
1.7 Предметом спору у справі є несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача та наявність підстав для виплати середнього заробітку за весь час затримки, як просить позивач.
1.8 Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та у постановах Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 та від 28.01.2021 у справі №580/2427/19 застосовано критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
1.9 Відповідно до висновків Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
1.10 Враховуючи постанову Верховного Суду у справі № 440/6856/22 від 06 грудня 2024 року, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
1.11 З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З урахуванням розміру середньоденного грошового забезпечення позивача та враховуючи положення статті 117 КЗпП, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належною до стягнення є сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 311644,48 грн.
1.12 Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III).
1.13 Дія Закону № 2050-III поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
1.14 Основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно, чи на виконання судового рішення.
1.15 Відповідно до ст. 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
1.16 Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ).
1.17 Постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159), пункти 1, 2 якого відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
1.18 Згідно з абз. 1 п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
1.19 Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
1.20 Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
1.21 Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 та від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.
1.22 Колегія суддів вважає, що використане у ст.3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
1.23 Зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
1.24 До такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 22.06.2018 року у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 року у справі №803/203/17, від 29.10.2020 року у справі № 280/729/19, від 29.04.2021 року у справі №240/6583/20.
1.25 Колегія суддів вважає, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
1.26 Під час розгляду справи апеляційний суд враховує правову позицію, викладену Верховним Судом у своїх постановах від 19.05.2022 по справі №200/3859/21, від 24.01.2023 по справі № 200/10176/19-а, в яких Верховний Суд дійшов висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Виплата компенсації не обумовлюється зверненням із відповідною заявою, натомість обов'язок з її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів, а оскільки такий обов'язок відповідачем при виплаті позивачеві належних сум не дотримано, право позивача на виплату компенсації порушено.
1.27 Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення є протиправною, відтак наявні підстави для задоволення позовних вимог.
1.28 Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, та усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
2. Висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
2.1 Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.
2.2 Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Кузьмишин В.М.
Судді Сушко О.О. Сапальова Т.В.