Справа № 240/20252/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Д.М.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
13 січня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Житомирській області, Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції та Управління патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції щодо не проведення за заявою ОСОБА_1 службового розслідування за фактом нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 22.06.2017 відповідно до вимог чинного законодавства;
- зобов'язати Департамент патрульної поліції та Управління патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції провести службове розслідування за фактом нещасного випадку, що стався 22.06.2017 з ОСОБА_1 на 206 км автодороги Київ-Чоп, поблизу с.Миколаївка, Новоград-Волинського району, Житомирської області та оформити його результати відповідно до вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом МВС України від 27.12.2002 №1346.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що звертався до відповідачів із заявами про проведення службового розслідування щодо нещасного випадку, що стався з позивачем 22.06.2017, однак відповідачами було йому протиправно відмовлено у проведенні службового розслідування та оформлення його результатів відповідно до Порядку №1346.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність управління патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції, що виразилась у непроведенні розслідування нещасного випадку, який стався з ОСОБА_1 22.06.2017.
Зобов'язано управління патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції організувати проведення розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 22.06.2017.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань управління патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 1073,60 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
26.11.2024 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв'язку із чим просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що 22.06.2017, перебуваючи на посаді інспектора роти №3 УПП в Житомирській області ДПП на 206 км автодороги Київ-Чоп під час виконання службових обов'язків, а саме: охорони місця ДТП, з потерпілими відбувся нещасний випадок (інша ДТП), в результаті якої ОСОБА_1 було заподіяно тілесні ушкодження та госпіталізовано до КНП "Новоград-Волииське міськрайонне ТМО", а згодом до ДУ "ТМО МВС України по Житомирській області".
Відповідно до виписки з медичної картки стаціонарного хворого від 22.06.2017 КНП "Новоград-Волинське міськрайонне ТМО" ОСОБА_1 доставлений автомобілем швидкої медичної допомоги з місця ДТП 22.06.2017 біля с.Броники (збила вантажівка). Травма виробнича. Втрачав свідомість. Госпіталізований до травматологічного відділення (а.с.10).
Згідно з довідкою про тимчасову непрацездатність поліцейського №96 від 05.07.2017 лейтенант поліції ОСОБА_1 перебував на стаціонарі з 22.06.2017 по 05.07.2017 у зв'язку з травмою отриманою під час служби (а.с.12).
Даний нещасний випадок трапився 22.06.2017 під час проходження служби та пов'язаний з виконанням службових обов'язків, оскільки лейтенант поліції ОСОБА_1 , перебуваючи на чергуванні, виконував свої безпосередні обов'язки та не порушував службової дисципліни.
За даним фактом ДТП слідчим відділом Новоград-Волинського ВП ГУ НП в Житомирській області внесені відомості до ЄРДР за №12017060090001051 із правовою кваліфікацією за ч.1 ст.286 Кримінального кодексу України.
У встановленому законом порядку ОСОБА_1 визнано цивільним позивачем у вищевказаному кримінальному провадженні, оскільки він отримав тілесні ушкодження та ним було заявлено цивільний позов.
За результатами зібраних у справі доказів водію ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 Кримінального кодексу України та в подальшому відносно нього складено обвинувальний акт який направлено до Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області.
Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 26.08.2021 у справі №285/3153/17 клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 задоволено. Звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.286 Кримінального кодексу України, а провадження щодо нього закрито на підставі ст.49 Кримінального кодексу України у зв'язку із закінченням строків давності. Цивільний позов Департаменту патрульної поліції та ОСОБА_1 залишено без розгляду, роз'яснено про право звернутися із наведеним позовом у порядку цивільного судочинства (а.с.13-14).
20.01.2023 ОСОБА_1 звернувся із заявою до УПП в Житомирській області в якій просив провести службове розслідування за фактом нещасного випадку, що стався з ним 22.06.2017 та оформити його результати відповідно до вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом МВС України від 27.12.2002 №1346 (а.с.23).
23.01.2023 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Департаменту патрульної поліції в якій просив зобов'язати УПП в Житомирській області провести службове розслідування за фактом нещасного випадку, що стався з ним 22.06.2017, та оформити його результати відповідно до вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом МВС України від 27.12.2002 №1346 (а.с.25).
06.03.2023 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК та пенсійним посвідченням від 29.03.2023 (а.с.27-27).
У березні 2023 року позивач отримав лист від 20.02.2023 від УПП в Житомирській області, яким йому було відмовлено у проведенні службового розслідування, у зв'язку з тим, що на думку відповідача з відомостей викладених у заяві не встановлено ознак дисциплінарного проступку, що призвів до отриманих ОСОБА_1 тілесних ушкоджень під час ДТП, що сталась 22.06.2017 на 206 км автодороги Київ-Чоп. Також у листі відповідач посилається на те, що повідомлення про настання нещасного випадку, відповідно до вимог Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом МВС України від 05.10.2020 №705 до УПП в Житомирській області не надходили (а.с.24).
Також у березні 2023 року позивач отримав лист від 23.02.2023 від УПП в Житомирській області, яким йому було відмовлено у проведенні службового розслідування, у зв'язку з тим, що на думку відповідача з відомостей викладених у заяві не встановлено ознак дисциплінарного проступку, що призвів до отриманих ОСОБА_1 тілесних ушкоджень під час ДТП, що сталась 22.06.2017 на 206 км автодороги Київ-Чоп. При цьому у листі відповідач посилається на те, що відповідно до абзацу п'ятого п.2 розділу II Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом МВС України від 07.11.2018 №283, службове розслідування призначається, зокрема, за наявності даних про ознаки дисциплінарного проступку, що призвів до поранення (контузії, травми або каліцтв) поліцейського під час виконання ним службових повноважень (а.с.26).
Вважаючи бездіяльність відповідачів щодо непроведення службового розслідування протиправною та такою, що порушує його права, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.12.2002 №1346, з метою врегулювання питань, пов'язаних із розслідуванням та веденням обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України, було затверджено Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України (далі - Порядок №1346).
Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України 05 жовтня 2020 року № 705, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2020 р. за № 1139/35422 не розповсюджувався на випадок, що стався із позивачем 22.06.2017.
Згідно з пунктом 2.1 Порядку №1346 розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров'я, поранення, травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті в підрозділі (далі - нещасні випадки).
Пунктом 2.2 Порядку №1346 визначено, що за результатами розслідування складаються акти за формою Н-1* і беруться на облік нещасні випадки (у тому числі поранення), які сталися з працівниками в період проходження служби при виконанні службових обов'язків.
Якщо за висновками роботи комісії з розслідування прийнято рішення, що про нещасний випадок не повинен складатися акт за формою Н-1*, тобто нещасний випадок не пов'язаний з виконанням службових обов'язків, про такий нещасний випадок складається акт за формою НТ* (додаток 2) (пункт 2.4 цього Порядку №1346).
За змістом пункту 3.1 Порядку №1346 про кожний нещасний випадок (у тому числі поранення) працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу посадову особу підрозділу і вжити заходів до надання необхідної допомоги.
Згідно з пунктом 3.2 Порядку №1346 керівник (посадова особа), у свою чергу, зобов'язаний: терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому, а в разі потреби доставити його до лікувально-профілактичного закладу; повідомити про те, що сталося, керівника підрозділу, службу охорони праці УМЗ, ВМЗ ГУМВС, УМВС. Якщо потерпілий є працівником іншого підрозділу, повідомити керівника цього підрозділу, у разі нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався внаслідок пожежі, - місцеві органи державної пожежної охорони, а при гострому професійному захворюванні (отруєнні) - відповідну санітарну епідеміологічну станцію (далі - СЕС) системи МВС України; зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку в тому стані, у якому вона була на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров'ю інших працівників), а також ужити заходів до недопущення подібних випадків.
Якщо нещасний випадок (у тому числі поранення) стався з працівником підрозділу прямого підпорядкування МВС України, розташованого в межах Автономної Республіки Крим, області, м.Севастополя, керівник зобов'язаний повідомити про це відповідну службу охорони праці УМЗ, ВМЗ ГУМВС, УМВС (п.3.3 Порядку №1346).
Пунктом 3.4 Порядку №1346 визначено, що лікувально-профілактичний заклад системи МВС про кожне звернення потерпілого з посиланням на нещасний випадок (у тому числі поранення) повинен протягом доби повідомити керівника підрозділу, де працює потерпілий, а в разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) - відповідну СЕС системи МВС, терміново надсилаючи відповідне повідомлення про кожного потерпілого за встановленою формою (додаток 3).
У свою чергу, керівник підрозділу, одержавши повідомлення про нещасний випадок (у тому числі поранення), крім випадків зі смертельним наслідком та групових випадків травматизму, наказом або розпорядженням організовує його розслідування комісією не менше ніж три особи, до складу якої включаються: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підрозділу (голова комісії), керівник (безпосередній або прямий начальник) структурного підрозділу, де працює потерпілий, інші посадові особи, а в разі гострих професійних захворювань (отруєнь) - також спеціаліст СЕС. До складу комісії не може входити керівник, що безпосередньо керував проведенням робіт, при виконанні яких стався нещасний випадок (у тому числі поранення) (пункт 3.5 Порядку №1346).
Відповідно до пункту 3.8 Порядку №1346 комісія з розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) зобов'язана протягом трьох діб після утворення комісії: обстежити місце події, опитати свідків і осіб, причетних до неї, і одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо; визначити відповідність умов служби (праці, навчання) вимогам нормативно-правових актів про охорону праці; з'ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку (у тому числі поранення), визначити осіб, які припустилися порушення нормативно-правових актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам; визначити, чи трапився нещасний випадок (у тому числі поранення) у період проходження служби при виконанні службових обов'язків (не пов'язаний з виконанням службових обов'язків); скласти акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) за формою Н-5* (додаток 4) у трьох примірниках, а також акт за формою Н-1* (НТ*) у п'яти примірниках і передати їх на затвердження керівнику підрозділу, який призначив комісію. У разі необхідності встановлений термін розслідування може бути продовжений керівником, який призначив комісію.
У разі необхідності встановлений термін розслідування може бути продовжений керівником, який призначив комісію.
Отже, за вимогами наведеного порядку керівник підрозділу, одержавши повідомлення про нещасний випадок із підлеглим йому працівником, має за своїм наказом організувати розслідування цього випадку комісією як найшвидше, щоб комісія могла безпосередньо обстежити місце та обстановку події, знайти та опитати очевидців.
Так, матеріалами справи підтверджується, що 22.06.2017 старший інспектор-черговий відділу чергової служби УПП у м.Житомирі ДПП лейтенант поліції Дейсан С.В. направив до Департаменту патрульної поліції спецповідомлення про факт ДТП за участі працівників поліції Бабича А.В. та Балюка А.О. (а.с.18), однак управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції жодним чином не відреагувало на вказане повідомлення відповідно до вимог Порядку №1346.
Отже, керівництву управління патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції було відомо в червні 2017 року про нещасний випадок, що стався з ОСОБА_1 зі спеціального повідомлення від 22.06.2017, надісланого на ім'я начальника Департаменту патрульної поліції (а.с.18).
Також, на користь факту про обізнаність управління патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції щодо нещасного випадку який стався з позивачем 22.06.2017 свідчить наявна в матеріалах справи копія листа Управління патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції від 17.11.2022 про травмування ОСОБА_1 (а.с.20).
З листів УПП в Житомирській області від 20.02.2023 та від 23.02.2023 встановлено, що службове розслідування щодо нещасного випадку, що стався 22.06.2017 на 206 км автодороги Київ-Чоп, поблизу с.Миколаївка, Новоград-Волинського району, Житомирської області з лейтенантом поліції ОСОБА_1 , не проводилося (а.с.24, 26).
Окрім того, про ДТП, внаслідок якого було травмовано ОСОБА_1 було повідомлено у ЗМІ, зокрема у новинах програми ТСН, про що позивач долучив до справи відеофрагмент запису програми (а.с. 29, 30).
З встановлених обставин справи колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що управління патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції було повідомлено про нещасний випадок 22.06.2017, який стався з ОСОБА_1 під час виконання ним своїх службових обов'язків працівника поліції (спецповідомлення від 22.06.2017 а.с.18), однак управлінням патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції допущено бездіяльність, що полягала у непризначенні та непроведенні розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 та прийнятті рішення відповідно до вимог Порядку №1346.
Про нещасний випадок свідчать також медичні документи: виписний епікриз (а.с.11) та виписка із медичної карти стаціонарного хворого (а.с.10).
Невиконання медичним закладом обов'язку щодо повідомлення про нещасний випадок не може позбавляти потерпілого права на проведення розслідування нещасного випадку та слугувати формальною причиною для непризначення розслідування нещасного випадку за умови, що про нещасний випадок, що стався було відомо керівнику підрозділу, де працює потерпілий.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" нещасний випадок - обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю працівника або настала його смерть.
Згідно зі статтею 22 Закону України від 14.10.1992 №2694-XIІ "Про охорону праці" роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об'єднаннями профспілок. За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування. У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов'язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.
Відповідно до пункту 6 Розділу І Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України 05 жовтня 2020 року № 705, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2020 р. за № 1139/35422 строк давності для розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку становить три роки з дня його настання. У разі встановлення факту нещасного випадку рішенням суду розслідування (спеціальне розслідування) нещасного випадку проводиться незалежно від дати його настання.
Порядком №1346, який регулював спірні правовідносини у період, коли стався нещасний випадок із ОСОБА_1 не встановлював строку давності для розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку.
Так, сукупністю наявних у справі доказів підтверджується, що 22.06.2017 з ОСОБА_1 стався нещасний випадок, який управлінням патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції протиправно не розслідувався, а відтак суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність зобов'язання управління патрульної поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції організувати проведення розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 22.06.2017.
Стосовно доводів апелянта про пропуск позивачем строку, визначеного ч.5 ст.122 КАС України, колегія суддів зважає на наступне.
Так, апелянт вказує на те, що позивача за власним бажанням звільнено зі служби в поліції з 03.09.2018, проте позивач звернувся до суду тільки 10 липня 2023 року, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду, встановленого ч.5 ст.122 КАС України.
З даного приводу колегія суддів приймає до уваги посилання позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу про те, що ні під час проходження служби позивача в Національній поліції, ні після його звільнення, відповідач не повідомляв останнього про те, що службове розслідування за фактом отримання ним тілесних ушкоджень 22.06.2017 взагалі не проводилось.
Натомість, лише коли позивач отримав відповідь на свої заяви (в березні 2023 року) відповідач офіційно повідомив про непроведення службового розслідування за фактом отримання тілесних ушкоджень 22.06.2017.
Між тим, бездіяльність щодо не проведення службового розслідування за фактом нещасного випадку, який стався з позивачем, являється триваючою до даного часу.
Згідно висновків Верховного Суду викладених у постанові від 01.04.2021 у справі №280/4453/18, від 11.04.2018 по справі №804/401/17 та від 25.03.2020 по справі №175/3995/17-ц, триваюче порушення пов'язане з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Триваючі порушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче порушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом.
Тобто в даному випадку бездіяльність відповідача щодо не проведення службового розслідування за фактом травмування працівників поліції є триваючим порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається.
Колегія суддів звертає увагу на те, до ні у відзиві та позовну заяву, ні у апеляційній скарзі відповідач не зазначив та не надав жодного доказу про те, що він повідомляв позивача до березня 2023 року про те, що службове розслідування за фактом травмування отриманого ним під час служби 22.06.2017 не проводилось. У зв'язку з чим до даного часу позивач не міг дізнатись про порушення своїх прав та не проведення службового розслідування за фактом травмування двох працівників поліції.
При цьому, позивач наполягає на тому, що дану інформацію витребовував саме у зв'язку з проходженням огляду МСЕК в 2023 році.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що дотримання вимог чинного законодавства щодо проведення службового розслідування за фактами травмування працівників поліції є обов'язком відповідача передбаченим ст. 9 Конституції України, ст. 8 ЗУ "Про Національну поліцію", Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України затвердженого наказом МВС України від 27.12.2002 №1346, тому позивач не міг раніше, зокрема до березня 2023 року дізнатись про порушення своїх прав та звернутись до суду з адміністративним позовом, а тому позовна заява подана 08.07.2023 протягом шести місяців з дня коли позивач дізнався про порушення своїх прав.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 19.03.2019 по справі №806/1952/18 при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у категорії справ, що виникають у сфері реалізації прав громадян на соціальних захист слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
За встановлених у справі обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про безпідставність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн, колегія суддів враховує наступне.
Згідно із ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до п.4 ч.1ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 вказаного Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Згідно зі ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно із ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З аналізу положень ст.134 КАС України встановлено, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч.5 ст.134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із п.п.6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надані суду: копія договору від 29.06.2023 про надання правничої допомоги (а.с.31); ордер про надання правничої допомоги Серія АМ №1058433 (а.с.34); квитанцію до прибуткового касового ордеру на підтвердження оплати за надану правничу допомогу від 08.07.2023 (а.с.33); акт наданих послуг правничої допомоги від 08.07.2023 (а.с.32), в якому визначено, що на виконання умов договору про надання правничої допомоги від 29.06.2023 адвокатом Перегудою А.П. надано клієнту наступні послуги: первинна консультація клієнта ОСОБА_1 - 1 год., вартість 1000,00 грн; ознайомлення з матеріалами які стосуються позивача щодо визнання протиправної бездіяльності ДПП, УПП в Житомирській області ДПП та зобов'язання останніх провести службове розслідування за фактом нещасного випадку 22.06.2017 за участі ОСОБА_1 , також із законодавством, яке регулює спірне питання та судовою практикою вищих інстанцій в ЄДРСР - 4 год., вартість 4000,00 грн; підготовка та подання до Житомирського окружного адміністративного суду позовної заяви - 10 год., вартість 10000,00 грн. Загальна вартість усіх наданих послуг складає 15000,00 грн.
В свою чергу, вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20 зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Так, судом першої інстанції враховано, що зі змісту детального опису та розрахунку наданих послуг (робіт) вбачається, що ряд послуг, які надавалися позивачу не відносяться безпосередньо до представництва інтересів у суді, та надаються у позасудовому порядку, зокрема: первинна консультація клієнта - 1000,00 грн, ознайомлення з матеріалами які стосуються позивача щодо визнання протиправної бездіяльності ДПП, УПП в Житомирській області ДПП та зобов'язання останніх провести службове розслідування за фактом нещасного випадку 22.06.2017 за участі ОСОБА_1 , також із законодавством, яке регулює спірне питання та судовою практикою вищих інстанцій в ЄДРСР - 4000,00 грн.
Відтак, зважаючи, що частково зазначені послуги містять загальний характер, не пов'язані із безпосереднім розглядом справи у суді, враховуючи фактичний обсяг виконаної роботи, незначну складність справи, та з огляду на те, що позов задоволено частково, судом задоволено вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача у розмірі лише 10000 грн.
Між тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що апелянтом не наведено належних мотивів на спростування висновку суду першої інстанції, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн є неспівмірними для даної справи.
Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо доцільності стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі по 10000,00 грн., що відповідає реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Курко О. П. Боровицький О. А.