Справа № 600/2565/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк Олександр Петрович
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
13 січня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.03.2024 року №000002328/Ж10/24-13-07-04/3006913194 у частині застосування штрафної санкції у розмірі 26880,00 грн.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування, група платника єдиного податку 2, ставка податку 20%.
За результатом проведеної фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в магазині “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , призначеної наказом Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 29.01.2024 року №162-п “Про проведення фактичної перевірки» та на підставі наказу від 09.02.2024 року №244-п щодо продовження строків проведення перевірки, направлень від 30.01.2024 року №331та №330, від 09.02.2024 року №456 та№457, Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області складено Акт №1373/ж5/24-13-07-04/3006913194 від 13.02.2024 року.
В цьому акті вказано, зокрема, про те, що під час проведення фактичної перевірки магазин “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » працював, споживачі обслуговувалися. При реалізації годинника «Pasific» по ціні 700,00 грн РРО/ПРРО не застосовувалося, розрахунковий документ не видавався. Також перевіркою встановлено: не проведено розрахункових операцій з реалізації годинників згідно банківської виписки Приватбанку за період з 11.02.2023 року по 11.02.2024 року встановлено факт реалізації товарів з 11.01.2024 року по 11.02.2024 року без застосування РРО/ПРРО та без видачі розрахункових документів, реалізація годинників на загальну суму 19222,70 грн.
Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
На підставі акту №1373/ж5/24-13-07-04/3006913194 від 13.02.2024 року Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.03.2024 року №000002328/Ж10/24-13-07-04/ НОМЕР_1 , яким до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у розмірі 29534,05 грн.
З розрахунку до акту фактичної перевірки №1373/ж5/24-13-07-04/ НОМЕР_1 від 13.02.2024 року вбачається, що за результатами перевірки встановлено порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», відповідальність за які передбачена пунктом 1 статті 17 вказаного Закону:
- 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленого цим пунктом, товарів за порушення, вчинене вперше: 700,00 грн;
- 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленого цим пунктом, товарів за кожне наступне вчинене порушення: 19222,70 грн х 150% = 28834,05 грн.
Отже, розмір штрафу всього складає: 700,00 грн + 28834,05 грн = 29534,05 грн.
Також з матеріалів справи вбачається, що, не погоджуючись із висновками акту фактичної перевірки, позивач звертався до податкового органу із запереченнями, які були розглянуті Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області та відхилені, про що заявника повідомлено листом від 08.03.2024 року №3966/6/24-13-07-04.
Крім цього, позивач звертався до ДПС України зі скаргою на податкове повідомлення-рішення від 12.03.2024 року №000002328/Ж10/24-13-07-04/ НОМЕР_1 , яку рішенням від 22.05.2024 року залишено без задоволення, а ППР від 12.03.2024 року №000002328/Ж10/24-13-07-04/ НОМЕР_1 - без змін.
За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пунктів 7 - 9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та заявлених у ній вимог, позивач не погоджується та оскаржує прийняте відповідачем за результатом проведення фактичної перевірки податкове повідомлення-рішення від 12.03.2024 року №000002328/Ж10/24-13-07-04/ НОМЕР_1 лише в частині застосування до позивача на підставі пункту 1 статті 17 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» штрафних санкцій у розмірі 26880,00 грн (17920,00 грн х 150%) за порушення пунктів 1, 2 статті 3 вказаного Закону при реалізації годинників згідно банківської виписки Приватбанку на суму 17920,00 грн у період з 11.01.2024 року по 11.02.2024 року без застосування РРО або ПРРО та без видачі розрахункових документів. При цьому з наявної у матеріалах справи банківської виписки Приватбанку вбачається проведення п'яти платежів на загальну суму 17920,00 грн (3600,00+600,00+11000,00+620,00+2100,00) шляхом перерахування коштів з рахунків покупців товару на рахунок (поточний рахунок у форматі IBAN) позивача.
Так, згідно пунктів 1, 2 статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані:
1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
Використання програмних реєстраторів розрахункових операцій при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється;
2) надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
Фізичні особи - підприємці, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, при продажу товарів (крім підакцизних товарів, технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, лікарських засобів, виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння) або наданні послуг мають право в розрахунковому документі зазначати назву товару (послуги) у вигляді, що відображає споживчі ознаки товару (послуги) та ідентифікує належність такого товару (послуги) до товарної групи чи послуги.
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах:
1) у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання:
100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше;
150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.
Водночас згідно приписів статті 2 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця;
розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну;
місце проведення розрахунків - місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.
Згідно приписів статті 1 Закону України «Про платіжні послуги» безготівкові розрахунки - перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів.
Отже, з наведених вище норм права вбачається, що застосування РРО/ПРРО обов'язкове лише за наявності самої розрахункової операції. РРО/ПРРО не застосовується у разі оплати покупцем коштів виключно на поточний рахунок фізичної особи-підприємця, крім карткового, оскільки така операція не є розрахунковою. Тобто, продавець надає покупцю банківські реквізити для здійснення оплати (поточний рахунок у форматі IBAN). У разі ж здійснення розрахунків в інший спосіб - готівкою, платіжною карткою тощо, застосування РРО та/або ПРРО є обов'язковим.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про безпідставність застосування відповідачем до позивача оскаржуваного штрафу у розмірі 26880,00 грн (17920,00 грн х 150%) за реалізацію товару на суму 17920,00 грн без застосування РРО/ПРРО та без видачі розрахункових документів, адже така реалізація товарів здійснена шляхом перерахування коштів з рахунків покупців товару на рахунок (поточний рахунок у форматі IBAN) позивача-продавця (проведено п'ять платежів на загальну суму 17920,00 грн), тобто мали місце безготівкові розрахунки.
Відтак, названі вище операції на суму 17920,00 грн не є розрахунковими у розумінні статті 2 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», що виключає можливість застосування штрафу на підставі пункту 1 статті 17 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», який застосовується до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції.
Тому, оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення від 12.03.2024 року №000002328/Ж10/24-13-07-04/3006913194 у частині застосування штрафної санкції у розмірі 26880,00 грн (17920,00 грн х 150%) є протиправним та підлягає скасуванню.
Крім цього, приходячи до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного у цій справі рішення податкового органу, суд також виходить з наступного.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Отже, суд вправі самостійно здійснювати правильну правову кваліфікацію спірних відносин та застосовувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Аналогічну правову позицію викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі №924/1473/15.
У зв'язку з цим суд звертає увагу на те, що оскаржувану у цьому позові суму штрафу 26880,00 грн. було застосовано відповідачем до позивача за порушення, виявлені в ході проведення фактичної перевірки, призначеної наказом Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 29.01.2024 року №162-п “Про проведення фактичної перевірки», у якому правовою підставою його винесення зазначено підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.
Так, згідно підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює. Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Викладене узгоджується із висновками Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.03.2024 року по справі №420/9909/23 в питанні тлумачення та застосування підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.
Однак у досліджених судом оригіналах матеріалів фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , поданих відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 20.09.2024 року, відсутні докази наявної у Головного управління ДПС у Чернівецькій області та/або отриманої ним в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування щодо можливого допущеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 порушення податкової дисципліни у сферах здійснення розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Не вказано про таку інформацію і у відзиві на позовну заяву, відповідні докази до нього не подано.
Отже, відповідач як суб'єкт владних повноважень у ході судового розгляду цієї справи не обґрунтував й, відповідно, не надав належних доказів щодо наявності підстав, передбачених підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, для проведення фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (зокрема щодо отримання контролюючим органом в установленому порядку інформації про порушення позивачем-платником податків тих вимог чинного законодавства, що підпадають під предмет фактичної перевірки згідно вказаної вище норми).
Таким чином, суд приходить до висновку, що приймаючи наказ про проведення фактичної перевірки позивача, відповідач лише обмежився посиланнями на норми Податкового кодексу України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків, але при цьому у ході судового розгляду цієї справи відповідач не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення перевірки у позивача, наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення.
Вказане свідчить про незаконність призначення фактичної перевірки позивача і, як наслідок, про незаконність застосованої відповідачем до позивача за результатом проведення такої перевірки оскаржуваної суми штрафу 26880,00 грн.
Окрім цього, суд вважає за доцільне зазначити і таке.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржувану позивачем суму штрафу було застосовано відповідачем до позивача за порушення, виявлені в ході проведення у лютому 2024 року фактичної перевірки у магазині, де здійснює свою господарську діяльність позивач, за період з 11.01.2024 року по 11.02.2024 року.
Тобто, податковим органом було взято до уваги здійснення позивачем господарської діяльності з реалізації годинників у період (з 11.01.2024 року), який передував проведенню фактичної перевірки (розпочата 02.02.2024 року).
У зав'язку з цим суд звертає увагу на те, що за змістом підпункту 75.1.3 пункту 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Отже, виходячи з буквального аналізу змісту норми підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, проведення фактичної перевірки вимагає чіткого з'ясування місця безпосереднього провадження платником податків конкретного виду діяльності та фактичного проведення цієї перевірки у такому місці або ж за місцем розташування тих чи інших об'єктів, які використовуються господарюючим суб'єктом у його діяльності, яка охоплюється предметом фактичної перевірки.
Натоміть, згідно приписів підпункту 75.1.2. пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Тобто, на відміну від фактичної перевірки документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, а також отриманих податковим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків, що охоплюється предметом саме документальної перевірки: своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати податків та зборів. Натомість проведення фактичної перевірки не передбачає контролю за нарахуванням і сплатою податків.
Суд звертає увагу, що особливість фактичних перевірок та їх відмінність від усіх інших перевірок, які проводяться податковими органами, полягає у тому, що при їх проведенні перевіряються не бухгалтерські документи, а правильність фактичних дій (фактичного стану речей) суб'єкта підприємницької діяльності. Тому, така перевірка проводиться не за місцем розташування платника податку (місцем розташування органу управління), а саме за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника.
Змістом (особливістю) фактичної перевірки є перевірка дотримання суб'єктом господарювання вимог закону саме на поточний момент (фактичний момент перевірки), це кореспондується із правом податкового органу прийти на перевірку без попередження у будь-яку годину доби, згідно робочого графіка суб'єкта господарювання.
Однак, перевірка даних за минулий період часу носить характер документальної перевірки, а тому такі дії не можуть вчинятися в рамках фактичної перевірки та слугувати підставою для застосування штрафних санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 380/13375/21.
Указаної вище позиції притримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд, що вбачається з постанов від 18.09.2024 року у справі №120/13878/23, від 21.03.2024 року у справі №560/13197/23, від 11.03.2024 року у справі №600/6031/23-а.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у спірній ситуації перевірка даних господарської діяльності позивача за минулий період часу (з 11.01.2024 року) носить характер документальної перевірки, а тому такі дії відповідача не можуть вчинятися в рамках фактичної перевірки (розпочата 02.02.2024 року) та слугувати підставою для застосування штрафних санкцій. Порушення, зазначені в акті фактичної перевірки №1373/ж5/24-13-07-04/3006913194 від 13.02.2024 року щодо операцій з реалізації позивачем товару з 11.01.2024 року, тобто за період до початку проведення фактичної перевірки, встановлені не в порядку і не у спосіб, що передбачений законом, а тому такий акт фактичної перевірки не може бути підставою для застосування до позивача оскаржуваного у цьому позові штрафу.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.