13 січня 2025 року справа №200/2912/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, прийнятого за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року (головуючий суддя І інстанції Бабаш Г.П.), складеного в повному обсязі 25 вересня 2023 року, у справі № 200/2912/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не передання заяви ОСОБА_1 від 23.09.2021 року про переведення пенсійної справи з території Російської Федерації до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та щодо не вчинення дій, спрямованих на припинення виплати позивачу пенсії на території Російської Федерації;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01.10.2021 №104250009491 щодо відмови в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення за її призначенням, а саме з 23.09.2021 та передати його пенсійну справу для виплати до пенсійного органу за місцем його проживання, а саме до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року відмовлено у задоволені позовних вимог.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року у справі № 200/2912/23 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року у справі № 200/2912/23 скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області під час розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 23.09.2021.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01.10.2021 №104250009491 щодо відмови в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 23.09.2021 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог відмовлено.
Постанова набрала законної сили 23 квітня 2024 року.
11 жовтня 2024 року від позивача до канцелярії суду надійшло клопотання про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надати до суду у встановлений строк звіт про виконання вищевказаної постанови, мотивуючи свою заяву тим, що рішення не є виконаним.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи заяви, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
У відповідності до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 2 вказаної статті).
У Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Судовий контроль є спеціальним видом провадження в адміністративному судочинстві, відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.
Суд звертає увагу, що вищезазначені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення.
У відповідності до частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії». Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини»).
Крім того, рішенням Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.
Аналіз цих рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Матеріали справи свідчать, що станом на дату звернення заявника з заявою про встановлення судового контролю за судовим рішенням, рішення суду у повному обсязі відповідачем не було виконано.
Отже, управлінням не виконано рішення суду, що є порушенням статті 129-1 Конституції України.
КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Норма статті 382 КАС України не містить застереження, що суд може встановити судовий контроль за виконанням судового рішення лише одночасно з ухваленням останнього.
У випадку ухилення боржника - суб'єкта владних повноважень від виконання судового рішення суд може постановити ухвалу про зобов'язання останнього подати звіт і після постановлення рішення у справі, якщо цього потребують обставини справи.
При цьому суд зазначає, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 800/320/17 сформульовано правовий висновок про можливість встановлення судового контролю, передбаченого ст. 382 КАС України, після прийняття кінцевого рішення у справі.
Відповідно до вимог ст.332 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається (крім іншого) з резолютивної частини із зазначенням встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вставити судовий контроль за виконанням рішення суду, яке набрало законної сили, шляхом подання відповідного звіту про його виконання до Донецького окружного адміністративного суду у відповідності до вимог
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне заяву позивача задовольнити.
Керуючись статтями 250, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення - задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подати до Донецького окружного адміністративного суду у місячний строк з дня прийняття даної постанови звіт про виконання постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі № 200/2912/23.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку, встановленому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 січня 2025 року.
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв
І.Д.Компанієць