13.01.25
22-ц/812/83/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 488/5173/24
Провадження № 22-ц/812/83/25 Головуючий-суддя у першій інстанції - Чернявська Я.А.
Суддя-доповідач - Самчишина Н.В.
Постанова
Іменем України
13 січня 2025 року м. Миколаїв справа №488/5173/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Самчишиної Н.В.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.
із секретарем судового засідання - Травкіною В.Р.,
за участі: представника заявника Білова І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Біловим Ігорем Валентиновичем, на ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14 листопада 2024 року, постановлену у складі головуючого судді Чернявської Я.А., за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення,
встановив:
07 листопада 2024 року заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеною заявою, яку обґрунтовувала наступним.
13 жовтня 2010 року її чоловік ОСОБА_2 на підставі кредитного договору №03.1/004/10-z уклав з ПАТ «Кредитпромбанк» іпотечний договір, який був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С.А.
Кредитний договір своєчасно було сплачено, жодної претензії від банку не надходило.
05 вересня 2012 року ПАТ «Кредитпромбанк» направив листа на адресу приватного нотаріуса Ласурія С.А., в якому просило, у зв'язку з повним виконанням зобов'язань ОСОБА_2 по кредитному договору №03.1/004/10-z від 13 жовтня 2010 року та припиненням дії іпотечного договору зняти заборону з житлової нерухомості, а саме житлового будинку, загальною площею 158 20 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 , зареєстрованого в реєстрі заборон 13 жовтня 2010 року на №2915/23 згідно іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С.А. та зареєстрованого в реєстрі за №2914 від 13 жовтня 2010 року.
З невідомих причин обтяження не було знято.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
За заявою ОСОБА_1 була заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_2 . В процесі оформлення спадщини з'ясувалося, що згідно відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно, житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , знаходиться під обтяженням: заборона на нерухоме майно. Підстава обтяження - іпотечний договір від 13 жовтня 2010 року.
Свідоцтво про право на спадщину було отримано заявницею 18 січня 2024 року.
Приватний нотаріус Ласурія С.А. відмовилась розглядати питання стосовно зняття заборони з житлового будинку та у наданій нею відповіді від 24 жовтня 2024 року зазначила, що враховуючи неможливість подання документів кредитором - ПАТ «Кредитпромбанк», у зв'язку з його ліквідацією, як юридичної особи, на сьогоднішній день не має підстав для вилучення обтяжень та проведення державної реєстрації припинення обтяження речових прав щодо житлового будинку, що розташований за вищезазначеною адресою. Також було рекомендовано власнику нерухомого майна звернутися до суду із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку.
Посилаючись на те, що строк дії іпотечного договору закінчився 05 вересня 2012 року, а іпотекодержателя - ПАТ «Кредитпромбанк» було ліквідовано 01 жовтня 2020 року, заявниця просила суд встановити факт припинення іпотеки, скасувати запис про заборону відчуження нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 та запис про іпотеку.
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14 листопада 2024 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 .
Роз'яснено ОСОБА_1 право подати позов на загальних підставах цивільної юрисдикції.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення і мати безспірний характер.
З даної заяви вбачається спір про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження, оскільки спір виник з приводу нерухомого майна, що відповідно до положень ч. 4 ст. 315 ЦПК України є підставою для відмови у відкритті провадження.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Білова І.В., посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не врахував висновок Верховного Суду у постанові від 13 червня 2024 року у справі №333/8899/21. На думку заявника, за правовим висновком, викладеним у цій постанові, встановлення фактів, що має юридичне значення, зокрема факту припинення іпотеки, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку має здійснюватися за правилами ЦПК України в порядку окремого провадження згідно зі статті 277 ЦК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.
Відзиву на апеляційну скаргу заінтересованою особою не подано.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги і змісту заяви, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що з поданої заяви вбачається спір про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження, оскільки спір виник з приводу нерухомого майна.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Звертаючись до суду із заявою ОСОБА_1 , посилаючись на те, що строк дії іпотечного договору, укладеного 13 жовтня 2010 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Кредитромбанк» закінчився 05 вересня 2012 року, іпотекодержатель - ПАТ «Кредитпромбанк» було ліквідовано 01 жовтня 2020 року, просила суд встановити факт припинення іпотеки, скасувати запис про заборону відчуження нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 та запис про іпотеку згідно з абзацом третім частини четвертої статті 277 ЦК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.
З матеріалів справи убачається, що 13 жовтня 2010 року ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 , як позичальник і іпотекодавець, уклали іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку належний йому житловий будинок, загальною площею 158,20 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С.А. 13 жовтня 2010 року.
13 жовтня 2010 року приватний нотаріус вніс відповідну інформацію до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та до Державного реєстру іпотек.
05 вересня 2012 року ПАТ «Кредитпромбанк» направило приватному нотаріусу Ласурії С.А. лист про зняття заборони з житлового будинку у зв'язку з повним виконанням зобов'язань ОСОБА_2 . Обтяження не було знято.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Після його смерті, заявниці ОСОБА_1 18 січня 2022 року видане свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок за вищезазначеною адресою.
У листі від 31 жовтня 2024 року № 60-11154/24 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначив, що 01 жовтня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 1000701110060002930 про проведення державної реєстрації припинення ПАТ «Кредитпромбанк» як юридичної особи, а отже ліквідаційна процедура Банку вважається завершеною, а Банк ліквідованим. Повноваження Фонду, як ліквідатора банку, припинені. Повідомлено, що за даними ЄОІС у ПАТ «Кредитпромбанк» інформація щодо заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «Кредитпромбанк» відсутня.
У листі від 13 листопада 2024 року № 14-0004/86007 Національний Банк України зазначив, що ПАТ «Кредитпромбанк» ліквідований у встановленому законом порядку без правонаступників. Кредитна справа (кредитний/іпотечний договори) на ім'я ОСОБА_2 в описах архівних справ ПАТ «Кредитпромбанк» не зазначені та на архівне зберігання до Національного банку України ліквідатором ПАТ «Кредитпромбанк» не передавалися.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України).
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Суд розглядає справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначено у частині першій статті 315 ЦПК України.
Однак перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у вказаній процесуально-правовій нормі, не є вичерпним.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Вимоги до змісту рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, викладено у частині першій статті 319 ЦПК України.
Так, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Також цією правовою нормою передбачено, що рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Тобто для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 295/7291/20 (провадження № 61-11106св21) зроблено такий висновок: «у справі, що переглядається ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання іпотеки припиненою, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку. В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що зобов'язання за кредитним договором припинилося у зв'язку з припиненням без правонаступників юридичної особи - позикодавця, а тому є припиненою й іпотека.
Тлумачення частини першої статті 8 ЦК України свідчить: законодавець визначив порядок усунення прогалин в приватному праві. Приватні відносини є різноманітними, а соціальне життя рухливе. У зв'язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в приватно-правових нормах безпосередньо; умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом цивільно-правового регулювання (статті 1,9 ЦК); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин (норми акту цивільного законодавства або договору); існують правові норми, що регулюють подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин.
Касаційний суд зауважує, що можуть існувати випадки, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації). Касаційний суд констатує, що в ЦК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин для випадку, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто, бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації). Подібною нормою є абзац третій частини четвертої статті 277 ЦК України, відповідно до якої, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, то фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац третій частини четвертої статті 277 ЦК України). Тому Касаційний Суд підкреслює, що коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації), то особа (іпотекодавець) може звернутися із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку згідно з абзацом третім частини четвертої статті 277 ЦК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.
Касаційний суд акцентує увагу, що рішення суду за заявою іпотекодавця про встановлення факту припинення іпотеки, коли «відсутня» особа - іпотекодержатель, яка має відповідати за позовом (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації без правонаступників), є підставою для скасування заборони відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно».
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 333/8899/21 (провадження № 61-6732св23).
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположник свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» («Де Жуфре де ла Прадель проти Франції») від 16 грудня 1992 року, заява №12964/87).
Отже, відповідно до практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише регламентованим, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції не звернув уваги на зазначене та дійшов передчасного висновку про відмову в відкритті провадження у справі.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3)невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права і підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 374, 379 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14 листопада 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: В.В. Коломієць
Т.В. Серебрякова
Повний текст постанови складено 14 січня 2025 року.