Великоолександрівський районний суд Херсонської області
Справа № 650/1373/24 провадження № 2/650/43/25
заочне pішення
07 січня 2025 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області
в складі: головуючого - Сікори О.О.,
за участю секретаря - Чечун В.Ф.,
представника позивача - Єленич О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Велика Олександрівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави-агресора Російська Федерація в особі Міністерства Юстиції Російської Федерації про відшкодування шкоди,
встановив:
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом в якому просить: стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , суму спричинених збитків, що виникли внаслідок російської збройної агресії на території України, в розмірі 28233 долари США.
Позовна заява мотивована тим, ОСОБА_2 , є власником нерухомого майна розташованого на території Херсонської області, Каховського (колишнього Чаплинського) району.
24 лютого війська РФ перетнули кордон України і розпочали масштабне вторгнення. Російська армія захопила територію Херсонщини в перші дні повномасштабного вторгнення, а прикордонні населені пункти - у перші години. Одним із них стала Чаплинка.
З 24.02.2022 року представники військового командування російської федерації завдавали ракетних ударів, робили обстріли з далекобійних артилерійських систем та використовували інші знаряддя ведення війни в напрямку населених пунктів Херсонщини, застосували засоби ведення війни на території Каховського району, та селища міського типу Чаплинка, вчиняли обстріли по цивільним об'єктам та об'єктам критичної інфраструктури.
Саме російська федерація вчинила дії, які призвели до втрати Позивачем належного йому майна. Так, у ніч проти 24 лютого президент ОСОБА_3 у відеозверненні заявив про початок «спеціальної військової операції» проти України. У низці українських міст прогриміли вибухи. За першу добу військової операції Російська Федерація випустила понад 160 ракет по території України.
Через постійні обстріли, окупацію, загрозу життю, здоров'ю та через загрозу позбавлення свободи окупантами Позивач була змушена залишити місце свого проживання, все своє майно та в екстреному порядку виїхати. Тому з 24 лютого 2022 року Позивач позбавлена можливості володіти та користуватись вище вказаним нерухомим майном.
Територія Чаплинської селищної територіальної громади та Херсонської області, на якій перебуває майно Позивача, з 24.02.2022 року віднесена до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), який затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309.
На час звернення з цим позовом Чаплинська селищна територіальна громада та весь Каховський (колишній Чаплинський) район продовжують бути тимчасово окупованими, що підтверджується, зокрема, інформацією з Переліку територіальних громад.
Таким чином, станом на дату подання цього позову Позивач не має можливості володіти, використовувати та розпоряджатися власним майном і протиправно обмежена у здійсненні права власності на належне їй майно у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, здійснення останньою обстрілів, тимчасовою окупацією та мінуванням відповідних територій України.
Для визначення вартості втраченого майна та розміру завданих збитків Позивач звертався до компетентних осіб. Так, відповідно до Звіту про оцінку №145- Д/23/2 вартості економічних збитків, завданих фізичній особі громадянину України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) вартість збитків станом на 03.01.2024 року склала 28 233 (тридцять вісім тисяч двісті тридцять три) долари США.
Єдиним для позивача способом захисту своїх порушених майнових прав є звернення до судудля отримання відшкодування шкоди завданої агресією Російської Федерації. На судовому засіданні представника позивача - Єленич О.В., позовні вимоги підтримала просила їх задовольнити. Відповідач у судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив. За інформацією Міністерства закордонних справ України 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією, у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території росії та діяльність її дипломатичних установ на території України, зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється. Згідно листа Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 року з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права. Відтак, у зв'язку з військовою агресією рф суд був позбавлений можливості здійснювати повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв'язку та звернутися до суду держави-відповідача з судовим дорученням про вручення документів, за виключенням через сайт судової влади. Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення російською федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, російська федерація заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни, немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від російської федерації або повідомлення про вручення такого запиту, не потрібно.
Дослідивши матеріали справи, суд, вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав Громадянин України ОСОБА_1 є власником наступного нерухомого майна, право власності на яке підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №347365797 від 20 вересня 2023 року: об'єкт житлової нерухомості, кімната загальною площею 21,1 метрів квадратних за адресою: Херсонська область, Каховський (колишній Чаплинський) район, смт Чаплинка (з 26.01.2024 року відповідно до Закону України «Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України» від 28.07.2023 №3285-IX смт Чаплинка набуло статусу селища), АДРЕСА_2 ; земельна ділянка площею 0,15 га з кадастровим номером 6525455100:03:001:0754, розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; земельна ділянка площею 6,5 га з кадастровим номером 6525483500:06:012:0022, розташована за адресою: Херсонська область, Каховський (колишній Чаплинський).
Все вищеперераховане майно перебуває на території Херсонської області, Каховського (колишнього Чаплинського) району.
24 лютого війська РФ перетнули кордон України і розпочали масштабне вторгнення. Російська армія захопила територію Херсонщини в перші дні повномасштабного вторгнення, а прикордонні населені пункти - у перші години. Одним із них стала Чаплинка, що межує з Кримом. На Херсонщині точилися запеклі бої.
З 24.02.2022 року представники військового командування російської федерації завдавали ракетних ударів, робили обстріли з далекобійних артилерійських систем та використовували інші знаряддя ведення війни в напрямку населених пунктів Херсонщини, застосували засоби ведення війни на території Каховського району, та селища міського типу Чаплинка, вчиняли обстріли по цивільним об'єктам та об'єктам критичної інфраструктури.
Саме російська федерація вчинила дії, які призвели до втрати Позивачем належного йому майна. Так, у ніч проти 24 лютого президент ОСОБА_3 у відеозверненні заявив про початок «спеціальної військової операції» проти України. У низці українських міст прогриміли вибухи. За першу добу військової операції Російська Федерація випустила понад 160 ракет по території України.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні запроваджено воєнний стан з 05.30 год. 24.02.2022 (посилання: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/64/2022#Text).
Станом на 24.02.2022 на підтримку України виступили 48 держав та 5 міжнародних організацій. Про це повідомили в Міністерстві оборони України (посилання: https://www.mil.gov.ua/special/news.html?article=66671).
01.12.2022 міністр закордонних справ Російської Федерації ОСОБА_4 час прес-конференції заявив, що Росія «пішла війною на Україну», тим самим міністр знехтував пропагандистським терміном "спеціальна військова операція" (посилання: https://www.pravda.com.ua/news/2022/12/1/7378800/ ).
Через постійні обстріли, окупацію, загрозу життю, здоров'ю та через загрозу позбавлення свободи окупантами Позивач була змушена залишити місце свого проживання, все своє майно та в екстреному порядку виїхати. Тому з 24 лютого 2022 року Позивач позбавлена можливості володіти та користуватись вище вказаним нерухомим майном.
Територія Чаплинської селищної територіальної громади та Херсонської області, на якій перебуває майно Позивача, з 24.02.2022 року віднесена до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), який затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309.
На час звернення з цим позовом Чаплинська селищна територіальна громада та весь Каховський (колишній Чаплинський) район продовжують бути тимчасово окупованими, що підтверджується, зокрема, інформацією з Переліку територіальних громад, які перебувають в тимчасовій окупації, що затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309 та інформацією із веб-ресурсу «Deepstatemap» (посилання: https://deepstatemap.live/?#9/46.5116/32.4152).
Події, які відбувались на території Херсонської області, і, зокрема, смт Чаплинка, висвітлювались в інтернет-ресурсах та ЗМІ, в т.ч.:
?На сайті інформаційного каналу «СУСПІЛЬНЕ» розміщена стаття «Паспорт РФ або конфіскація майна: окупаційна влада погрожує жителям ОСОБА_5 на ОСОБА_6 » (посилання: https://suspilne.media/560757-pasport-rf-abo-konfiskacia-majna-okupacijna-vlada-pogrozue-zitelam-caplinki-na-hersonsini/). У статті викладено факти, що у тимчасово окупованому селищі Чаплинка Херсонської області окупаційна адміністрація вимагає, щоб місцеві жителі обов'язково отримали паспорти РФ до 1 вересня. Про це повідомив Генштаб ЗСУ у ранковому зведенні 29 серпня. Якщо люди не виконають цю вимогу, йдеться в повідомленні, російські окупанти погрожують конфіскувати нерухоме майно. Також за даними ОСОБА_7 , з 23 серпня вони проводять рейди: виселяють жителів без реєстрації місця проживання та привласнюють їх майно.
?На сайті інформаційного каналу «СУСПІЛЬНЕ» розміщена стаття «У тимчасово окупованій Чаплинці на Херсонщині військові РФ облаштували катівню» (посилання: https://suspilne.media/463754-u-timcasovo-okupovanij-caplinci-na-hersonsini-vijskovi-rf-oblastuvali-kativnu/). У статті вказується, що за даними ОСОБА_7 , там утримують до десяти людей, в тому числі неповнолітніх. Їх тримають у жорстких умовах та застосовують тортури.
?На сайті каналу новин «Район.Скадовськ» розміщено публікацію «На окупованій території Херсонської області загарбники активно заміщують місцеве населення, яке виїжджає, росіянами» (посилання: https://skadovsk.rayon.in.ua/news/642606-na-khersonshchini-okupanti-zamishchuyut-rosiyanami-mistseve-naselennya-yake-viizhdzhae). З наведеної публікації вбачається, що за словами заступника директора Центру близькосхідних досліджень ОСОБА_8 на Херсонщину приїжджають російські громадяни з регіонів РФ: Далекого Сходу, Сибіру, Крайньої Півночі, Північного Кавказу. Вони селяться на окупованій території, купують квартири, отримують так звані «націоналізовані квартири». На сайті інформаційного каналу «НОВА КАХОВКА city» опублікована стаття «Окупанти погрожують жителям ОСОБА_5 » (посилання: https://novakahovka.city/articles/308844/okupanti-pogrozhuyut-zhitelyam-chaplinki-). У статті викладено факти, що у Чаплинці на Херсонщині окупанти примушують жителів отримати російські паспорти до 1 вересня, інакше погрожують відібрати нерухомість. Про це пише Генштаб. «Російські окупанти продовжують примусову паспортизацію населення тимчасово зайнятої території Херсонської області. У населеному пункті Чаплинка окупаційна адміністрація довела місцевим мешканцям вимогу щодо обов'язкового отримання паспортів рф до 1 вересня цього року», - йдеться в повідомленні. За даними штабу, у разі невиконання цієї вимоги окупанти погрожують конфіскацією нерухомого майна. Також, ідеться в повідомленні, із 23 серпня загарбники проводять рейди з виселення з помешкань громадян без реєстрації місця проживання та привласнення їхнього майна. На сайті інформаційного каналу «ГРИВНА» в статті «Чим живе окупована ОСОБА_5 останні півтора року» (посилання: https://grivna.ua/publikatsii/chim-zhive-okupovana-chaplinka-ostanni-pivtora-roku,) журналісти описували події, що відбували та відбуваються в Чаплинці після її окупації рф з перших днів повномасштабного вторгнення. В статті, з-поміж іншого, зазначено, що у тих, хто виїхав, усе майно забирають, націоналізують кіоски, різні споруди нібито «у державну власність». Також постійно перевіряють порожні будинки. У ті, де немає мешканців, росіяни заселяються цілими родинами. У травні російські війська почали захоплення в Херсонській області приватної власності, аргументуючи це тим, що "вже найближчим часом ці території стануть російською власністю", що згадувалося ZMINA у публікації від 29 травня 2022 року за посиланням: https://zmina.info/news/na-hersonshhyni-rosijski-vijskovi-zahopyly-dvi-pryvatni-bazy-vidpochynku-ta-kazhut-shho-skoro-ti-stanut-yih-vlasnistyu/). У травні 2023 року на офіційному ресурсі нормативно-правових актів Російської Федерації була опублікована Постанова Уряду Російської Федерації №837 від 30 травня 2023 року "Про особливості застосування на територіях Донецької Народної Республіки, Луганської Народної Республіки, Запорізької області та Херсонської області положень законодавства Російської Федерації в сферах промислової безпеки небезпечних виробничих об'єктів та забезпечення безпеки гідротехнічних споруд". Цією постановою було визначено, що до 01 січня 2028 року технічне розслідувань аварій на небезпечних виробничих об'єктах та аварій гідротехнічних споруд, які сталися внаслідок воєнних дій, диверсій та терористичних актів, не проводиться. 09 червня 2023 року Служба безпеки України відкрила кримінальне провадження за двома статтями Кримінального кодексу України - ст. 438 (порушення законів та звичаїв війни) і ст. 441 (екоцид), про що повідомлялося на офіційному ресурсі Служби безпеки України за посиланням: https://ssu.gov.ua/novyny/perekhoplennia-sbu-pidtverdzhuie-shcho-kakhovsku-hes-pidirvala-dyversiina-hrupa-okupantiv-audio. Таким чином, станом на дату подання цього позову позивач не має можливості володіти, використовувати та розпоряджатися власним майном і протиправно обмежена у здійсненні права власності на належне їй майно у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, здійснення останньою обстрілів, тимчасовою окупацією та мінуванням відповідних територій України. Відповідно до положень ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно із ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Одночасно, в Україні діє спеціальний нормативно-правовий акт, який регламентує валютний обіг. Так, відповідно до преамбули Закону України «Про валюту і валютні операції», цей Закон визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов'язки суб'єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства. Відповідно до частин 2, 3 ст. 3 наведеного Закону питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону. У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону. Згідно із частинами 1, 2 ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції» гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні. Таким чином, Закон України «Про валюту і валютні операції», як спеціальний нормативно-правовий акт у сфері регулювання валютних операцій, визначає гривню як єдиний законний платіжний засіб в межах території України, однак не встановлює обов'язку здійснення платежів з території інших країн на територію України в національній валюті. Більше того, така вимога суперечила б критеріям суверенітету держав, оскільки поширювала б дію нормативно-правових актів України на чужу суверенну територію, що суперечить і доктрині національного права України, і положенням міжнародного права. Згідно із п. 1 ст. 1 вказаного Закону валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак: а) операція, пов'язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов'язаних з цим зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта; б) торгівля валютними цінностями; в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей. Таким чином, операція щодо сплати нерезидентом суми заподіяної шкоди на підставі такого, що набуло законної сили, рішення суду, підпадає під наведені вище ознаки валютної операції. При цьому, відповідно до пп. «ґ» п. 8 ст. 1 вказаного Закону іноземні держави (у тому числі і відповідач) підпадають під ознаки нерезидента. Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Аналогічні висновки Верховного Суду про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, від 08 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15. Верховенство права є одним із принципів цивільного судочинства, що відображено у п. 1 ч. 3 ст. 2, ч. 1 ст. 10 ЦПК України Згідно ч. 2, 4, 9, 10 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Якщо спірні відносини, в тому числі за участю іноземної особи, не врегульовані законодавством, суд застосовує звичаї, які є вживаними у діловому обороті. Забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить Позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України. Частиною 1 ст. 4 ЦПК України кожній особі надано право вернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, у встановленому законом порядку. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55 Конституції). У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59). Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55). ЄСПЛ неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60). Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету російської федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, повномасштабна збройна агресія проти України, здійснена російською федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи російської федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами. Це позбавляє можливості застосування судового імунітету російської федерації, що обмежує право Позивача на справедливий суд, законної мети. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, "обмеження буде несумісне з пунктом 1 статті 6 Конвенції 1950 року, якщо … не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується". Також, при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави, "необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права [доступу до суду]" (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21 листопада 2001 року, Окрема думка Судді L. Лукейдіса). При розгляді питання щодо застосування судового імунітету, судом мають бути взяті до уваги «загальні принципи, що лежать в основі прав людини та гуманітарного права та втілюють основні права, такі як право на ефективний спосіб захисту права, право на компенсацію збитків, понесених внаслідок порушень гуманітарного права, та право на захист від відмови у правосудді» (Окрема думка Судді Юсуфа до рішення Міжнародного Суду ООН (ICJ) у справі Jurisdictional Immunities of the State (ФРН проти Італії) від 03 лютого 2012 року, § 30). Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право Позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би російська федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду російської федерації. Загальновідомість цих фактів, а також неможливість захисту прав Позивача у судах російської федерації, визнана Верховним судом в постановах від 18.05.2022 року у справах № 428/11673/19 та 760/17232/20-ц. В зазначених постановах від 18.05.2022 р. Верховний суд дійшов висновків, що, у зв'язку з тим, що наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та російською федерацією щодо відшкодування збитків фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії російської федерації на території України, звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача. Тож застосування судового імунітету російської федерації (зокрема, частини першої статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право») у даній справі не буде узгоджуватися із обов'язком України як держави і суду зокрема забезпечити реалізацію права позивача на справедливий суд. З огляду на відсутність інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, застосування судового імунітету російської федерації буде порушенням самої сутності права на справедливий суд. Також, зважаючи на військову агресію російської федерації, якою порушується державний суверенітет України, застосування судового імунітету російської федерації буде непропорційним до своєї мети, адже воно позбавить Позивача права на судовий захист. Більше того, у рішенні ЄСПЛ у справі Oleynikov v Russia, ЄСПЛ підтвердив вищевказану позицію. ЄСПЛ встановив, що російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року. З огляду на вказане, вирішуючи питання порушення права заявника на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, ЄСПЛ застосував положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) на основі звичаєвого міжнародного права (Oleynikov v. Russia (скарга N 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 68). Вказану правову позицію підтвердив Верховний Суд у пункті 75 постанови від 25 січня 2019 року у справі № 796/165/18 (провадження N 61-44159ав18) про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення про стягнення сум компенсації з російської федерації. Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду. Стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» («tort exception»). Судом встановлено, що обставини, зазначені позивачем підтверджуються належними та допустимими доказами зокрема право власності позивача на пошкоджене Майно підтверджує інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Факт втрати майна, належного позивачу, внаслідок бойових дій підтверджують: перелік територіальних громад, які перебувають в тимчасовій окупації, що затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309; Інформація із веб-ресурсу «Deepstatemap»; заява до Головного управління Національної поліції в Херсонській області; заява до Головного військового слідчого управління слідчого комітету Російської Федерації разом з доказами направлення.
Територія Чаплинської селищної територіальної громади та Херсонської області, на якій перебуває майно Позивача, з 24.02.2022 року віднесена до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), який затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309. На час звернення з цим позовом Чаплинська селищна територіальна громада та весь Каховський (колишній Чаплинський) район продовжують бути тимчасово окупованими, що підтверджується, зокрема, інформацією з Переліку територіальних громад, які перебувають в тимчасовій окупації, що затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309 та інформацією із веб-ресурсу «Deepstatemap» за посиланням https://deepstatemap.live/?#9/46.5116/32.4152. Місцезнаходження Майна на території Каховського району Херсонської обалсті підтверджує Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Факт обстрілу та окупації з боку військових формувань рф підтверджується також численними публікаціями в ЗМІ. Сума нанесених Позивачу Відповідачем збитків підтверджується Звітом про оцінку вартості економічних збитків, завданих фізичній особі громадянці України). Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов'язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.
Зазначеними актами встановлено протиправність дій російської федерації по відношенню до України. Доказами, вказаними в цій позовній заяві, підтверджується, що належне Позивачу майно було протиправно вилучено в нього саме через дії Відповідача.
Згідно ч. 1, 3 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Стаття 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вказує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Згідно Резолюції ЄСПЛ від 22 березня 2022 року, росія перестає бути учасницею Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод з 16 вересня 2022 року. Тобто, станом на вчинення протиправних діянь проти України та пошкодження належного Позивачу майна росія була учасницею цієї конвенції, а, отже, зобов'язана була дотримуватись норм Конвенції та інших загальноприйнятих норм права й поважати право власності Позивача.
Згідно ст. 53 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, будь-яке знищення окупаційною державою рухомого чи нерухомого майна, що є індивідуальною або колективною власністю приватних осіб чи держави, або інших громадських установ чи соціальних або кооперативних організацій забороняється, за винятком випадків, коли це є необхідним для проведення воєнних операцій. Позивач переконаний, що знищення та пошкодження належного йому майна, яке не є воєнним об'єктом, не було необхідним для проведення воєнних операцій. Тягар доведення зворотного, на думку Позивача, покладається на Відповідача.
Відповідальність російської федерації, відповідно до принципів і норм міжнародного права, за матеріальну чи нематеріальну шкоду завдану Україні, внаслідок збройної агресії також встановлена ч. 4 ст. 2 ЗУ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018.
Тож, внаслідок протиправних дій Відповідача та порушення росією Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму (п. 1, 2), Заключного акту наради по безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.75, договорів, укладених між Україною та російською федерацією, в тому числі про українсько-російський державний кордон, Позивач був позбавлений свого Майна. Нанесені збитки, сума яких заявлена в позові, підлягають відшкодуванню в повному обсязі згідно ст. 22 ЦК України. З урахуванням міжнародних стандартів і накопиченого досвіду реституції майна та проведених дотепер в Європі програм компенсації, державам-членам пропонується гарантувати своєчасне і дієве відшкодування збитків у зв'язку з втратою доступу до житла, земельних ділянок та іншого майна, що залишене біженцями і ВПО, незалежно від проведення в цей момент переговорів про вирішення збройних конфліктів або про статус конкретної території; забезпечити, щоб таке відшкодування мало форму реституції у вигляді підтвердження юридичних прав біженців і переміщених осіб на їхнє майно та забезпечення можливості безпечного доступу й користування таким майном. У випадку, коли реституція неможлива, повинна бути надана адекватна компенсація шляхом підтвердження раніше існуючих юридичних прав на майно і надання грошей або майна у розмірі, що має розумний зв'язок із ринковою вартістю майна, або іншої форми справедливої
компенсації. Тому, оскільки в нашому випадку безпечне користування неможливе, то й реституція неможлива. А, отже, у Позивача, наявні всі підстави просити компенсацію, яка має розумний зв'язок з ринковою вартістю такого майна.
Вищенаведена позиція корелюється з нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою також гарантується право кожної особи (як фізичної, так і юридичної) на мирне володіння майном й право на ефективний засіб правового захисту своїх порушених прав та свобод.
Тож, з точки зору міжнародного права, відповідальність за протиправну поведінку представників своїх збройних сил несе держава-агресор - РФ.
Наразі РФ не створила жодного відповідного механізму, і не вбачається наміру сплачувати компенсації за порушені майнові права українців, тож ми стверджуємо, що станом на дату розгляду цієї справи ми не маємо шансу на реституцію.
Проте, відповідні нормативні акти, які регулюють зазначені питання, існують, і суди наділені правом перевіряти в межах поданих скарг дотримання цих прав, зокрема, з боку РФ, й призначати компенсації в разі виявлення порушень.
Відомим є той факт, що 24.02.2022 року РФ здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні. Дана обставина також не підлягає доказуванню згідно з ч.3 ст.82 ЦПК України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України.
Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Силові дії РФ, що тривають з 20 лютого 2014 року (як початкова подія) та як її продовження військового вторгнення РФ до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a","b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974.
У результаті агресивних дій РФ гарантоване ст.41 Конституції України право власності Позивача є порушеним. Сам факт збройної агресії РФ проти України є причиною виникнення ситуації, за якої Позивач сам змушений відстоювати своє порушене відповідачем право в судовому порядку.
РФ, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
До того ж, виходячи з переліку категорій заяв, які можуть бути внесені до реєстру збитків завданих агресією російської федерації проти України, також можна пересвідчитися, що Позивач наділений правом на отримання компенсації/відшкодування. Так, відповідно до категорії A3 «Заяви, пов'язані з втратою майна, доходу або засобів до існування», передбачена підкатегорія A3.6 «Втрата доступу або контролю над нерухомим майном на тимчасово окупованих територіях».
Обраний позивачем спосіб захисту невизнаного права відповідає вимогам закону та змісту правовідносин, позивач довів, що саме діями відповідача завдано шкоду його майну, право власності на яке підтверджено належними доказами.
Керуючись статтями 12. 13, 141.209. 259, 263 -265 ЦПК України, Великоолександрівський районний суд Херсонської області
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Держави-агресора Російська Федерація в особі Міністерства Юстиції Російської Федерації про відшкодування шкоди - задовольнити.
Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , суму спричинених збитків, що виникли внаслідок російської збройної агресії на території України, в розмірі 28233 долари США.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Херсонського апеляційного суду.
Повний текст рішення складено 08 січня 2025 року.
Суддя: __________________ О.О. Сікора