Справа № 2/593/54/2025
(заочне)
"09" січня 2025 р. Бережанський районний суд Тернопільської області в
складі:
головуючої судді Данилів О.М.
при секретарі Паньків М.М.
за участі позивачки ОСОБА_1
представника позивачки ОСОБА_2
представника органу опіки та піклування Безусової Т.В.
розглянувши в залі суду міста Бережани цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третьої особи на стороні позивача - органу опіки та піклування Бережанської міської ради про позбавлення батьківських прав,-
29 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулася в Бережанський районний суд з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення його батьківських прав.
В поданій заяві позивачка вказала, що з 7 травня 2011 року вона перебувала з відповідачем ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_4 . А так як подружнє життя у неї з відповідачем не склалося, тому в червні 2013 року вони перестали спільно проживати, а 18 вересня 2013 року рішенням Бережанського районного суду шлюб між ними було розірвано. Після припинення спільного проживання, тобто з червня 2013 року їх дочка залишилася проживати разом з нею і перебувала повністю на її утриманні, а відповідач з цього часу не брав участі у вихованні та утриманні дочки, не цікавився її життям та здоров'ям. А так як відповідач більше десяти років зовсім не піклується про фізичний і духовний розвиток своєї дочки, не цікавиться її життям, не відвідує її та не надає належної матеріальної допомоги на її утримання, та протягом зазначеного часу взагалі з нею не спілкується, тому вона звернулася до суду із заявою, у якій просила позбавити відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно його малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За вказаними позовними вимогами 6 вересня 2024 року ухвалою Бережанського районного суду Тернопільської області було відкрито провадження по справі та призначено її до судового розгляду за правилами загального позовного провадження із викликом сторін.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Горський Олег Іванович позовні вимоги підтримали, просили їх задоволити.
Представник третьої особи- Бережанської міської ради як органу опіки та піклування Безусова Т.В. із позовом погодилася, а поскільки відповідач ОСОБА_3 впродовж тривалого часу зовсім не цікавиться своєю дитиною, тому орган опіки та піклування не заперечує проти задоволення заявлених позивачкою позовних вимог та позбавлення відповідача батьківських прав щодо його малолітньої дочки ОСОБА_5 .
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з'явився, хоч належним чином повідомлявся про день і час розгляду справи, не повідомив суд причини своєї неявки, відзив на позов не надіслав, у зв'язку з чим суд з письмової згоди сторони позивача у відповідності до ст. 280 ЦПК України ухвалив заочно розглянути справу на підставі наявних у ній доказів.
Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи, дослідивши долучені до заяви докази, заслухавши пояснення свідків, прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задоволити, виходячи із наступного.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
У статті 7 Сімейного кодексу України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Вказані правові висновки викладені в Постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року у справі № 462/4705/19.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 (зі змінами) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 з 7 травня 2011 року по 18 вересня 2013 року перебували в зареєстрованому шлюбі від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_4 .
Вищевказаний факт підтверджується усними поясненнями позивачки і долученими до матеріалів справи та оглянутими в судовому засіданні доказами, а саме: свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 10 вересня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Бережанського районного управління юстиції Тернопільської області та рішенням Бережанського районного суду від 18 вересня 2013 року, постановленим у цивільній справі № 2 /593/492/2013 про розірвання шлюбу.
Судом також встановлено, що сторони ще до розірвання шлюбу, а саме: з червня 2013 року припинили спільне проживання та з вказаного часу малолітня дочка сторін залишилася проживати із позивачкою, а відповідач ОСОБА_3 із вказаного часу не цікавився життям та здоров'ям своєї дочки ОСОБА_5 , не підтримував із нею жодних стосунків, не цікавився її інтересами, здоров'ям, навчанням, її фізичним та духовним розвитком.
Вказані факти підтверджуються усними поясненнями позивачки, яка пояснила, що після припинення її з відповідачем спільного проживання, тобто з червня 2013 року і по даний час їх донька ОСОБА_5 проживає з нею і перебуває на її повному утриманні. З часу розірвання їх шлюбу та припинення спільного проживання з відповідачем останній зовсім не брав участі у вихованні та утриманні їх доньки, не цікавився станом її здоров'я, не піклувався про її фізичний і духовний розвиток та не спілкувався з дитиною взагалі. Донька ОСОБА_5 жодного разу не отримувала від свого батька подарунків на іменини, день святого Миколая, чи інші свята. Відповідач зовсім не цікавиться навчанням дочки, ніколи не відвідував школу, де навчається дочка, не цікавився її успішністю в школі, що підтверджується долученою нею до матеріалів справи характеристикою з навчального закладу, де навчається дочка. Їх дочка ОСОБА_5 з часу розірвання їх шлюбу жодного разу не спілкувалася із своїм батьком та навіть не знає, який він з вигляду. Далі в своїх усних поясненнях позивачка зазначила, що 18 серпня 2018 року вона уклала шлюб із ОСОБА_8 , із яким мають спільну дитину - дочку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . В той час, коли вона почала підтримувати відносили із своїм чоловіком, її доньці ОСОБА_5 від першого шлюбу було лише 5 років. Вони дуже подружилися і вона стала називати його батьком. ОСОБА_8 займається її вихованням як рідної доньки. І хоч ОСОБА_5 відомо, що у неї є біологічний батько, однак з ним вона відносин не підтримує і не бажає цього робити. Натомість вона неодноразово запитувала про те, чому у неї не може бути прізвище ОСОБА_1 , як у її сестрички і чому ОСОБА_8 не може бути записаний як її батько. Тому така думка дитини і її бажання є причиною її звернення до суду з таким позовом. А так як відповідач самоусунувся та більше десяти років ухиляється від виховання своєї доньки ОСОБА_5 , тому просила її позов задоволити.
Крім усних пояснень позивачки, факт ухилення відповідача від виховання своєї малолітньої дочки доводиться долученою до матеріалів справи та оглянутою в судовому засіданні характеристикою, що була видана адміністрацією Бережанського ліцею №1, з якої видно, що вихованням та навчанням ОСОБА_4 займається лише її матір та вітчим ОСОБА_8 , а батько дитини ОСОБА_3 з дитиною не спілкується, у вихованні дитини участі не бере, з класним керівником на зв'язок не виходив, на батьківські збори, позакласні та позашкільні заходи не з'являвся.
Пояснення позивачки підтверджуються поясненнями допитаних по справі у якості свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
Так, допитана у якості свідка ОСОБА_12 суду пояснила, що позивачка є її дочкою, а відповідач ОСОБА_3 -це її колишній зять, який є біологічним батьком її онучки ОСОБА_5 . Останній хоч є батьком ОСОБА_5 , однак із народження дитини нею зовсім не цікавився. Він хоч проживав разом із своєю дитиною до досягнення нею дворічного віку, однак зовсім не дбав про неї, а після розірвання шлюбу взагалі не згадував про те, що у нього є дитина. Він жодного разу не навідувався до неї, не приносив гостинців, не вітав дитину із Днем народження, не цікавився її успіхами у школі. ОСОБА_5 взагалі не знає, як виглядає її батько, хоч їй вже 13 років. Відповідач не хоче спілкуватися із своєю дочкою, не шукає із нею зустрічей та їй не телефонує, не надає жодної матеріальної допомоги на її утримання та виховання, а тому його дочка і не знає його. Вважає, що відповідача слід позбавити батьківських прав адже сама поведінка відповідача свідчить про те, що його дочка йому не потрібна, бо він більше десяти років не спілкувався із дочкою хоч мав таку можливість.
Свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що він дуже добре знає сторін по справі, оскільки є хресним батьком їх дочки ОСОБА_5 , а тому йому відомо, що відповідач ОСОБА_3 , який є біологічним батьком ОСОБА_5 , нею зовсім не цікавиться. Він залишив сім'ю у 2013 році, коли ОСОБА_5 ще не було двох років і з цього часу жодного разу не навідувався до своєї дитини, не цікавився її життям та навіть не телефонував їй. Він жодного разу за ці десять років не вітав дочку із Днем народження, не брав участі у її вихованні та не надавав матеріальної допомоги на її утримання. Він самоусунувся та, маючи можливість, зовсім не дбав та не дбає про свою дитину, а тому ОСОБА_5 зовсім не знає свого батька. Далі у своїх поясненнях свідок зазначив, що позивачка у 2018 році уклала шлюб із ОСОБА_8 , із яким мають спільну дитину - дочку ОСОБА_9 , та чоловік позивачки замінив ОСОБА_5 батька так як займався і займається її вихованням та відноситься до неї як до рідної дочки.
Приймаючи рішення по справі, суд бере до уваги вимоги законодавства та те, що Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оглянутий в судовому засіданні висновок виконавчого комітету Бережанської міської ради, як органу опіки та піклування, свідчить про доцільність позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав стосовно його малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Таким чином, судом із наведених вище доказів встановлено, що відповідач ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню своєї малолітньої дитини дочки ОСОБА_4 .
Враховуючи встановлені судом обставини по справі та вищезазначені вимоги Закону, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які порушують батьківські обов'язки, суд оцінивши наявні у справі докази, представлені стороною позивача та заслухавши пояснення свідків, прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задоволити та позбавити відповідача батьківських прав щодо його малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки останній самоусунувся від її виховання та тривалий термін не бачився і не спілкувався із дочкою, не брав участі у її вихованні та протягом вказаного періоду часу зовсім не переймався її життям та не цікавився нею, не намагався з нею зустрітися. Відповідач бачив свою дочку лише, коли їй було два роки і вона батька взагалі не пам'ятає.
Приймаючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав щодо його малолітньої дочки, суд враховує той факт, що хоч позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і він має бути застосований судом, якщо він буде відповідати меті такого заходу - захисту якнайкращих інтересів дитини, однак суд, беручи до уваги той факт, що оскільки в судовому засіданні було доведено належними та допустимими доказами, що відповідач самоусунувся та не виконував своїх батьківських обов'язків щодо своєї малолітньої дочки ОСОБА_5 протягом тривалого часу, а саме: більше десяти років він не цікавився та зовсім не займався її вихованням, а тому суд погоджується із висновком органу опіки та піклування про необхідність позбавлення відповідача батьківських прав у зв'язку з умисним ухиленням його від виконання батьківських обов'язків, свідомого нехтування ними.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 164-166 Сімейного кодексу України, ст.ст. 4, 13, 76-81, 82, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 задоволити.
Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 , батьківських прав відносно його малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення у відповідності до ч.6 ст. 259 ЦПК України складено 14 січня 2025 року.
Cуддя Бережанського районного суду
Тернопільської області Данилів О.М.