Справа № 583/5227/24
2/583/113/25
13 січня 2025 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючого - судді Сидоренка Р.В.,
за участю секретаря Якубович В.В.,
без участі сторін, без фіксації розгляду справи технічним засобом «Акорд», розглянувши в порядку спрощеного провадженняу відкритому судовому засіданні в залі суду №5 в м. Охтирці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «БРАЙТ - К» до ОСОБА_1 , третя особа Акціонерне товариство «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», про стягнення заборгованості,
18.10.2024 представник ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «БРАЙТ - К» звернувся з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором та просить стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «БРАЙТ - К» заборгованість у розмірі 209463,33 грн. за договором позики № 1/4151604, вирішити питання щодо стягнення судових витрат. Вимоги за позовом вмотивовані тим, що 20.07.2021 між АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 1/4151604. В подальшому 05.08.2021 року між АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» укладений договір відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами №2-2021, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги до боржників первісного кредитора, в тому числі до ОСОБА_1 договором позики № 1/4151604. Проте, відповідач не повернув своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов кредитного договору, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
07.11.2024 ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області відкрито провадження по справі у спрощеному позовному провадженні та призначено судове засідання з повідомленням учасників справи. Відповідачу роз'яснено право подати відзив на позов з доказами на підтвердження обставин на яких він ґрунтується, в строк не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, у поданій письмовій заяві просив справу розглядати у його відсутність, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився повторно, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяв про відкладення розгляду справи не надавав, правом на подання відзиву не скористався, тому відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В даному випадку суд вжив усіх необхідних заходів, передбачених ст. 128, ст. 130 ЦПК України для повідомлення відповідача про розгляд його справи, у зв'язку з чим вважає, що про розгляд даної цивільної справи відповідач повідомлений в установленому законом порядку.
Приймаючи до уваги згоду позивача, суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних доказів, відповідно до положень ст. 280 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає положенням ст. 247 ЦПК України.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У ч. 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Ст. 527 ЦК України передбачає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 625 ЦК України визначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Установлено, що 20.07.2021 між АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 1/4151604, відповідно до умов якого банк надав, а відповідач отримав кредитні кошти в сумі 100000 грн. строком на 72 місяці з 20.07.2021 до 19.07.2027 року (включно).
У кредитному договорі № 1/4151604 сторони обумовили, що:
позичальник сплачує платежі для погашення заборгованості за цим договором щомісячно в число місяця, визначене графіком платежів по кредиту (додаток № 1 до договору, що є його невід'ємною частиною), як день повернення кредиту (пункт 1.1.);
кредит надається позичальнику на споживчі потреби (пункт 1.2);
за користування кредитом позичальник сплачує процентну винагороду (надалі - проценти) щомісячно, в розмірі 15% річних (фіксована процентна ставка), починаючи з дня надання кредиту (дня списання кредитних коштів з позичкового рахунку позичальника) до моменту повного погашення заборгованості за договором (пункт 1.4.1);
за користування кредитом позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно, в розмірі 2,35% від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.1 договору. Обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашання заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо (пункт 1.4.2);
позичальник зобов'язаний погашати кредит та сплачувати проценти та комісію у валюті кредиту, відповідно до розрахунків графіку платежів по кредиту, щомісяця, в день повернення кредиту на рахунок погашення заборгованості, сплачена сума платежу перераховується на позичковий рахунок та на рахунки нарахування процентів і комісій в день повернення кредиту (пункт 2.2).
Банк виконав свої обов'язки за кредитним договором № 1/4151604 від 20.07.2021 року належним чином, що підтверджується виписками з рахунку позичальника.
Відповідач порушив умови пункту 1.1 та пункту 2.2 кредитного договору та не здійснив повернення кредиту згідно графіку платежів по кредиту.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
05.08.2021 року між АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» укладений договір відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами №2-2021, відповідно до умов якого 13.12.2021 року відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором № 1/4151604 від 20.07.2021 року, що був укладений між АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ОСОБА_1 , тому ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» набуло прав кредитора до позичальника за кредитним договором
17.12.2021 року відповідачу направлено вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісії. Зазначене повідомлення залишене відповідачем без реагування.
Заборгованість відповідача за кредитним договором відповідно до розрахунків заборгованості по кредитному договору № 1/4151604 від 20.07.2021 року становить 209463,33 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 96476,61 грн., прострочена заборгованість за тілом кредиту -2658,89 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом 949,67 грн. (станом на 13.12.2021 року); заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості 2350,00 грн. (станом на 13.12.2021 року); прострочена заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості 7050,50 грн. (станом на 13.12.2021 року); заборгованості за процентами за користування кредитом 32808,63 грн (за період з 14.12.2021 року по 27.02.2024 року); заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості 63450,00 грн (за період з 14.12.2021 року по 27.02.2024 року).
Відповідач обставини порушення ним умов договору не спростував, доказів погашення зазначеної заборгованості не надав, розрахунок позивача за первісним позовом належними засобами доказування не заперечив.
Разом з тим, вирішуючи питання щодо законності нарахування комісії за п. 1.4.2 договору, суд враховує наступне.
Згідно із ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Відповідно до ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі №740/3852/19 (провадження №61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 вирішувала питання: чи можливе встановлення комісії за обслуговування кредиту згідно Закону України «Про споживче кредитування; чи має кваліфікуватися умова договору, що передбачає комісію, як дійсна /нікчемна/оспорювана.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові вказала, що Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, а згідно з п. 3.2.4 кредитного договору позичальник має право не частіше одного разу на місяць вимагати у банку безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості. Разом з тим зробила висновок про нікчемність в цілому пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, зокрема не лише щодо щомісячного інформування про розмір заборгованості, але й опрацювання запитів позичальника, надання інформації по рахунку.
Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»(10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 цього Закону.
Зокрема, оскільки позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20 (провадження №61-14545сво20) зроблено висновок, що «під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво - і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21 (провадження №61-4202сво22) зазначено, що: «згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов'язанні з розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачена в розділі 4 «Графік платежів/розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної процентної ставки» кредитного договору (колонка 8 графіка).
При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) знов наголосила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20). Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
З врахуванням вищенаведеного, аналізуючи зміст кредитного договору, укладеного між АТ «КРЕДІ АРГІКОЛЬ БАНК» та ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про те, що відповідачу встановлено щомісячну комісію за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено, пункти кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними, а відтак частина заборгованості, яка є предметом спору та нарахована на підставі умов договору, які є нікчемними, а саме нарахована плата за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 72850,50 грн, не підлягає стягненню з відповідача.
Така правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанову Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 382/1621/21, провадження № 61-13123св23.
Що стосується нарахування та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами за користування кредитом, які нараховані після звернення нового кредитора з вимогою про погашення заборгованості за кредитом, то суд виходить із такого.
Як видно з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «БРАЙТ - К» 19.12.2021 р. надіслало ОСОБА_1 вимогу щодо дострокового виконання боргових зобов'язань за комплексним договором № 1/4151604 від 20 липня 2021 року.
За змістом цієї вимоги новий кредитор, на підставі частини другої статті 1050 ЦК України, вимагав від ОСОБА_1 протягом 30 днів з дати отримання цієї вимоги достроково повернути у повному обсязі всю суму кредиту та інші платежі, передбачені договором.
Тобто, таким чином позивач як сторона у зобов'язанні змінив строк виконання зазначеного договору, оскільки скористався правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України, а ОСОБА_1 натомість мав сплатити банку всю вартість кредиту на протязі місяця з часу отримання вимоги. Оскільки матеріали дати отримання відповідачем вказаного повідомлення не містять то суд бере до уваги розумну дату до якої відповідач мав виконати вимогу з моменту отримання листа з вимогою, а саме - 20 лютого 2022 року.
Отже, з 20 лютого 2022 року в нового кредитора припинилося право нараховувати проценти та інші платежі за користування кредитом, внаслідок чого він не вправі здійснювати нарахування таких процентів чи інших платежів.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), відповідно до якого право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином позовна вимога щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами за користування кредитом (яка нарахована за період з 20 лютого 2022 року по 27 лютого 2024 року) задоволенню не підлягає.
Таким чином, аналізуючи приведені докази, даючи їм оцінку в їх сукупності, з урахуванням вищевказаних обставин, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінюю зібрані у справі докази в цілому, так і кожний доказ окремо, який міститься у справі, з урахуванням принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, з урахуванням наданих доказів, суд дійшов висновку, що в даному випадку позов підлягає частковому задоволенню. А саме - із відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в сумі 99135,50 грн; заборгованість за нарахованими відсотками за період по 19.02.2022 р. у сумі 4915,08 грн.; заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом - 3719,03 грн. загальна сума, яка підлягає стягненню на користь позивача становить 107769 грн. 61 коп.
В іншій частині позовних вимог необхідно відмовити за необґрунтованістю.
Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позову (51,45 %), на користь позивача з відповідача підлягають стягненню судові витрати відповідно до положень ст. 141 ЦПК України в розмірі 1557,91 грн (3028 грн х 51,45 %).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265, 273, 274, 279, 280-282, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «БРАЙТ - К» до ОСОБА_1 , третя особа Акціонерне товариство «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «БРАЙТ - К» (місцезнаходження: 02094, місто Київ, вулиця Гніздовського Якова, буд. 1, ЄДРПОУ 41874691) заборгованість за договором позики № 1/4151604 від 20.07.2021 в сумі 107769 грн. 61 коп., в рахунок відшкодування судових витрат 1557,91 грн., а всього стягнути 109327 (сто дев'ять тисяч триста двадцять сім) гривень 52 копійки.
У іншій частині позову відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Охтирського міськрайонного суду Р.В.Сидоренко