Cправа №991/14352/24
Провадження №11-сс/991/58/25
Слідчий суддя: ОСОБА_1
Суддя-доповідач: ОСОБА_2
09 січня 2025 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
із участю:
особи, яка подала скаргу, ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02 січня 2025 року,
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02.01.2025 відмовлено у задоволенні скарги.
ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій зазначає, що вказане рішення - незаконне, не обґрунтоване та не мотивоване, ухвалене з порушенням вимог процесуального закону, норм КК України та міжнародного права.
Стверджує, що достатність даних про кримінальні правопорушення, викладені в заяві, неможливо підтвердити або спростувати без проведення відповідних слідчих дій, а рішення щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в обставинах, наведених у заяві, може бути прийняте слідчим лише за результатами проведеного розслідування, яке розпочинається з внесенням відомостей про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР).
Закон не наділяє суд повноваженнями оцінювати без досудового розслідування достатність даних про злочин у заяві, тому слідчий суддя порушив ст.214 КПК України.
Викладені заявником обставини та доводи не зводяться до незгоди з процесуальним рішенням судді. Заява містить не суб'єктивні думки, припущення чи твердження про факти злочинів, а формальні ознаки кримінальних правопорушень, що підтверджуються доказами.
ОСОБА_6 звернувся до НАБУ із відомостями, пов'язаними із вчиненням кримінального правопорушення, тому його заява не могла розглядатися у порядку Закону України «Про звернення громадян».
Слідчий суддя не спростував, що заява містить конкретні обставини, які вказують на ознаки злочину, що ці відомості потребують перевірки засобами кримінального процесу та не мають занадто абстрактного характеру, що унеможливило б встановити попередню кваліфікацію злочинів, предмет, межі, напрямок досудового розслідування.
Зазначивши, що заява не містить достатніх даних для внесення відомостей до ЄРДР, слідчий суддя фактично не надав детального аналізу обставин, наведених у ній.
Відмова в реєстрації інформації про можливе кримінальне правопорушення не відповідає вимогам ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), тому слідчий суддя фактично обмежує доступ ОСОБА_6 до правосуддя, не даючи можливості здійснити необхідну перевірку викладених фактів через реєстрацію в ЄРДР.
Просить встановити в судовому порядку, яких даних не достатньо в заяві про злочин, що свідчили б про вчинення суддею Калинівського районного суду кримінальних правопорушень, спростувавши доводи про їхню достатність та наявність, у разі виходу суду за межі висновків оскаржуваної ухвали як підстави незадоволення скарги, повідомити його про це до ухвалення остаточного рішення з метою їх спростування, скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02.01.2025 та задовольнити вимоги його скарги.
Національне антикорупційне бюро України (далі - НАБУ) було належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду, участь свого представника у судовому засіданні не забезпечило, про причини неявки суд не повідомило.
Згідно із ч.4 ст.405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. А тому апеляційна скарга розглядається без представника НАБУ.
У судовому засіданні ОСОБА_6 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, посилаючись на доводи, наведені у ній.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_6 , перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга - необґрунтована.
У цьому провадженні встановлено такі обставини.
31.12.2024 ОСОБА_6 звернувся до Вищого антикорупційного суду зі скаргою на бездіяльність уповноважених осіб НАБУ, передбачену п.1 ч.1 ст.303 КПК України, у зв'язку з тим, що у встановленому КПК України порядку не було внесено відомості про кримінальне правопорушення за його заявою до ЄРДР та розпочато досудове розслідування.
Скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_6 23.12.2024 подав до НАБУ заяву про внесення до ЄРДР відомостей про вчинення суддею Калинівського районного суду Вінницької області кримінальних правопорушень, передбачених ст.191, 357, 364, 369 КК України.
27.12.2024 ОСОБА_6 отримав письмову відповідь НАБУ про те, що вказані ним відомості про кримінальні правопорушення до ЄРДР не внесені з тих підстав, що заявником в повідомленні про вчинення злочинів не викладено об'єктивних даних, які б свідчили про скоєння суддею кримінальних правопорушень.
Вважаючи, що уповноваженими особами НАБУ порушено вимоги ст.214 КПК України та допущено бездіяльність, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, ОСОБА_6 просив зобов'язати уповноважену особу НАБУ внести до ЄРДР відомості, викладені в повідомленні від 31.12.2024.
Постановляючи ухвалу, слідчий суддя дійшов до висновків, що скарга ОСОБА_6 подана особою, яка має на це право відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК України, та у строки, передбачені ч.1 ст.304 КПК України; заява до НАБУ про вчинення суддею Калинівського районного суду Вінницької області кримінальних правопорушень, передбачених ст.191, 357, 364, 369 КК України, фактично не містить даних про вчинення кримінального правопорушення, тому відсутня бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення відомостей до ЄРДР, у зв'язку з чим наявні підстави для відмови у задоволенні скарги.
Доводи апеляційної скарги висновків слідчого судді не спростовують.
Згідно з п.1 ч.1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст.214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
При цьому в ЄРДР, як вбачається з п.4 ч.5 ст.214 КПК України, вноситься короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.
Положеннями ч.4 ст.214 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду в постанові від 30.09.2021 у справі №556/450/18, провадження №51-4229км20, дійшов до висновку, що слідчий, прокурор після прийняття та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, виходячи з їхнього змісту, має перевірити достатність даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками чого ним приймається рішення про початок досудового розслідування шляхом внесення відповідних відомостей до ЄРДР.
Відтак, внесенню до ЄРДР підлягають не всі заяви про вчинення кримінальних правопорушень, а лише ті з них, які містять відомості про вчинення саме кримінального правопорушення, тобто внесенню відомостей передує перевірка таких щодо наявності обставин, що свідчать про склад того чи іншого кримінального правопорушення.
За таких обставин, помилковим є довід апеляційної скарги про те, що достатність даних про кримінальні правопорушення, викладені в заяві, неможливо підтвердити або спростувати без проведення відповідних слідчих дій, а рішення щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в обставинах, наведених у заяві, може бути прийняте слідчим лише за результатами проведеного розслідування, яке розпочинається лише разом з внесенням відомостей про злочин до ЄРДР.
У заяві ОСОБА_6 зазначив, що суддя Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_7 умисно намагався, зловживаючи службовим становищем (владою) незаконно заволодіти майном в розмірі судового збору 124844,8 грн на користь держави, що вказує на наявність в його діях ознак злочину, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, явно незаконно вимагав від нього платіжний документ про сплату вказаного судового збору також зловживаючи таким становищем (владою), що свідчить про наявність ознак злочину, передбаченого ч.1 ст.357 КК України, зловживання владою або службовим становищем, з метою одержання неправомірної вигоди для відповідача (позов не буде розглядатись про його протиправність) та держави (з бюджету держави не буде стягнуто кошти, так як справу не відкрито, буде стягнуто кошти у розмірі судового збору), для себе (кар'єрна вигода, створення репутації лояльного до держави судді, уникнення наслідків конфліктів із державою тощо) використав владу та службове становище всупереч інтересам служби, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам ОСОБА_6 , як позивача, що звернувся до суду з розрахунком на те, що справа буде прийнята до розгляду судом відповідно до права на справедливий суд та доступ до правосуддя, та державі (підірвано авторитет судової влади), що вказує на наявність ознак злочину, передбаченого ч.1 ст.364 КК України. Наведені дії судді, на думку ОСОБА_6 , спричинили істотну шкоду його порушеним правам та законним інтересам у розмірі 10000000 грн.
Статтею 191 КК України визначено відповідальність за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
У заяві ОСОБА_6 зазначає, що об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, здійснена у формі заволодіння.
Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем полягає у незаконному оберненні чужого майна на свою користь або на користь інших осіб. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, корисливим мотивом та метою.
Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище. Його особливістю є те, що, на відміну від привласнення чи розтрати, предметом заволодіння чужим майном шляхом службового зловживання може бути і майно, яке безпосередньо не було ввірене винному чи не перебувало в його віданні. У зазначений спосіб винний може заволодівати майном, щодо якого в силу своєї посади він наділений правомочністю управління чи розпорядження майном через інших осіб. Тобто він має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірено чи перебуває у їх віданні.
Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем вчиняється шляхом активної поведінки, тільки з прямим умислом, коли винна особа усвідомлює суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачає їх суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.
Також діяння, передбачені ст.191 КК України, є злочинами з матеріальним складом, тобто такими, що передбачають обов'язкове заподіяння потерпілій особі майнової шкоди, яка має чітке вираження у грошовому еквіваленті, та є закінченими з моменту, коли винна особа має можливість розпорядитися чужим майном на власний розсуд і використовує її.
Дослідивши матеріали скарги та додатки до неї, колегія суддів вважає, що зі змісту заяви до НАБУ щодо вчинення кримінальних правопорушень, поданої ОСОБА_6 , та з наявних матеріалів справи не вбачається достатніх об'єктивних даних та конкретних фактів щодо наявності ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України. Зокрема, заява не містить відомостей про те, яким чином суддя Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_7 наділений організаційно-розпорядчими або адміністративно господарськими функціями чи повноваженнями по відношенню до майна заявника, або ж може заволодівати майном, щодо якого в силу своєї посади він наділений правомочністю управління чи розпорядження майном, через інших осіб. Також ОСОБА_6 не зазначив, у який спосіб вказаний суддя незаконно обернув майно заявника на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище, його мотиви, мету, механізм заподіяння шкоди та обґрунтування наведеної суми у розмірі 10000000 грн.
Положеннями ст.357 КК України визначено відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем, а так само їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, а також здійснення таких самих дій відносно приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах.
Із об'єктивної сторони, на думку ОСОБА_6 , дії судді полягали у вимаганні платіжного документу про сплату судового збору.
Вимагання характеризується двома взаємопов'язаними діями: 1) пред'вленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, знищення або пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди.
Вимога як ознака вимагання означає викладену в рішучій формі пропозицію винного до потерпілого (власника, особи, у віданні чи під охороною яких перебуває майно) про передачу майна, права на майно або вчинення останнім інших дій майнового характеру. Пред'явлена суб'єктом майнова вимога утворює ознаку об'єктивної сторони цього злочину тільки за умови, що вона є завідомо протиправною. При вимаганні винна особа прагне заволодіти не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ч.1 ст.357 КК України, є мотив - корисливий або інші особисті інтереси.
Проте наведені у заяві ОСОБА_6 обставини не дають переконливих підстав вважати, що висловлена в ухвалі пропозиція надати платіжний документ на підтвердження сплати судового збору є незаконною та її реалізація пов'язана із погрозою застосування насильства, знищення або пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди. Разом із цим, заява не містить відомостей про суб'єктивну сторону злочину. Тому, колегія суддів приходить до переконання, що заявником не наведено достатніх об'єктивних даних та конкретних фактів щодо наявності ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.357 КК України.
Згідно із диспозицією ч.1 ст.364 КК України кримінально караними є зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
Пунктом 3 Примітки до ст.364 КК України передбачено, що істотною шкодою у цій статті вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Отже, вказане кримінальне правопорушення є злочином із матеріальним складом, оскільки передбачає наявність завдання істотної шкоди та визнається закінченим, якщо діяння винуватої особи спричинило саме такі наслідки.
Однак, обставин, які б підтвердили чи свідчили про вчинення суддею Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_7 цього злочину, ОСОБА_6 не наведено, зокрема, заява не містить відомостей щодо об'єктивної сторони та є лише припущенням про неправомірність дій судді. Немає у заяві й обґрунтування механізму заподіяння істотної шкоди цією службовою особою, а також причинно-наслідкового зв'язку між такими діями і наслідками, належного обґрунтування суми завданої шкоди.
Враховуючи наведені вище обставини, слідчий суддя обґрунтовано дійшов до переконання, що заява щодо вчинення суддею Калинівського районного суду Вінницької області кримінальних правопорушень, передбачених ст.191, 357, 364, 369 КК України, фактично не містить відомостей про вчинення кримінального правопорушення, тому відсутня бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення відомостей до ЄРДР, у зв'язку з чим наявні підстави для відмови у задоволенні скарги.
Таким чином, помилковим є довід апеляційної скарги про те, що заява містить не суб'єктивні думки, припущення чи твердження про факти злочинів, а формальні ознаки кримінальних правопорушень, що підтверджуються доказами.
Оскільки самі лише припущення не можуть бути підставою для початку досудового розслідування, описані в скарзі факти не потребують перевірки засобами кримінального процесу, а прийняте слідчою суддею рішення є правильним по суті.
Згідно з копією листа НАБУ Вих. №112-294/38585 від 27.12.2024, долученого до скарги, за результатами розгляду в межах компетенції поданих заяв детективами НАБУ встановлено, що в них не викладено об'єктивних даних, що можуть свідчити про вчинення корупційних та інших кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності детективів НАБУ, у зв'язку з чим відсутні достатні правові підстави для внесення відомостей до ЄРДР.
Відтак, ОСОБА_6 повідомлено про невнесення відомостей до ЄРДР за його заявою про вчинення кримінального правопорушення, тобто така не залишилась без відповідного реагування НАБУ. Твердження ж про те, що уповноваженими особами органу досудового розслідування така заява не могла бути розглянута у порядку Закону України «Про звернення громадян» за відсутності у її тексті відомостей саме про кримінальні правопорушення, є безпідставним.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30.01.2019 у справі №818/1526/18 та від 24.04.2019 у справі №818/15/18 зауважила, що у межах процедури за правилами п.1 ч.1 ст.303 КПК України слідчий суддя з'ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов до висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов'язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Відтак, помилковим є покликання апеляційної скарги на те, що закон не наділяє суд повноваженнями оцінювати без досудового розслідування достатність даних про злочин у заяві, тому слідчий суддя порушив ст.214 КПК України.
Згідно із положеннями ст.126, 129 Конституції України суддя при здійсненні правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Забороняється вплив на суддю у будь-який спосіб.
У рішенні Конституційного Суду України №19-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) визначено, що недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
У пункті п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» №8 від 13.06.2007 роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Відтак, намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання заяви про злочин, може вказувати на протиправне втручання у здійснення правосуддя й посягання на процесуальну незалежність судді, що передбачають ст.126, 129 Конституції України.
Для забезпечення незалежності суддів, при отриманні заяви про вчинений суддею злочин, який пов'язаний зі здійсненням ним судочинства, уповноважений орган повинен внести до ЄРДР та розпочати розслідування тільки таку заяву або повідомлення, які мають ознаки кримінального правопорушення, а не будь-які інші. Такий обов'язок слідчого і прокурора визначено ч.1 ст.2 КК України, оскільки підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Враховуючи, що ОСОБА_6 не наведено у скарзі достатніх даних про кримінальні правопорушення для внесення відповідних відомостей до ЄРДР, викладені ним обставини та доводи зводяться до незгоди з процесуальним рішенням судді, попри його заперечення, тому відсутні підстави вважати, що слідчий суддя, відмовивши у задоволенні його скарги, порушив вимоги ст.6 Конвенції, не даючи можливості здійснити необхідну перевірку викладених фактів через реєстрацію в ЄРДР.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 10.02.2010).
Також колегія суддів відхиляє покликання апеляційної скарги на те, що зазначивши, що подана заява не містить достатніх даних для внесення відомостей до ЄРДР, слідчий суддя фактично не надав детального аналізу обставин, наведених у ній, оскільки із практики ЄСПЛ вбачається, що хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Підсумовуючи вищенаведене, безпідставним є твердження апеляційної скарги, що оскаржуване рішення - незаконне, не обґрунтоване та не мотивоване, ухвалене з порушенням вимог процесуального закону, норм КК України та міжнародного права.
Інших доводів щодо можливої невідповідності оскаржуваного рішення приписам ст.370 КПК України апеляційна скарга не містить.
Із положень ст.407 КПК України вбачається, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або ж скасувати її та постановити нову.
А тому інші вимоги, зазначені ОСОБА_6 у прохальній частині апеляційної скарги, не можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції.
Підсумовуючи вказане, колегія суддів приходить до переконання про необґрунтованість апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та скасування ухвали слідчого судді, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись ст.404, 407, 418, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02 січня 2025 року - без змін.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4