13 січня 2025 рокусправа № 380/12401/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить :
- визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 за № 690/6163, від 24.04.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволені рапорту на звільнення з військової служби;
- зобов'язати Військову частина НОМЕР_1 у межах компетенції вчинити усі необхідні дії для звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі абз. 2 п.п. Г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в редакції чинній на момент подачі рапорту), у зв'язку із вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації, зазначає, що він звертався до відповідача з рапортом про його звільнення з військової служби з підстав наявності у нього дитини, яка потребує стороннього догляду. Оскільки такий рапорт не був розглянутий, позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом. За результатами розгляду справи відповідача зобов'язано повторно розглянути рапорт від 19.04.2023 та прийняти рішення. На виконання такого рішення відповідач надав відповідь №690/6163, якій відмовив позивачу. Позивач вважає такі дії відповідача щодо не звільнення з військової служби протиправною, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 14.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач подав до суду відзив (вх.№50000 від 02.07.2024) на позовну заяву в якому зазначив, що для звільнення з військової служби, військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та з ним має бути проведений розрахунок. Проте згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2023 №57 старшого солдата ОСОБА_1 , вважати таким, що не прибув з відпустки за сімейними обставинами та з 26.02.2023 призупинено виплату грошового забезпечення. Відтак рапорт позивача залишено без реалізації. Просив відмовити у задоволенні позову.
Представник позивач подав до суду заяву про забезпечення позову (від 08.07.2024 вх.№51561).
Ухвалою від 10.07.2024 прийнято ухвалу з питань забезпечення позову.
Ухвалою від 28.11.2024 витребувано у Військової частини НОМЕР_1 матеріали службового розслідування щодо ОСОБА_1 .
На адресу суду від відповідача надійшло клопотання на виконання умов ухвали (вх.№99893 від 20.12.2024).
На адресу суду від відповідача надійшло клопотання (вх.№705 від 06.01.2025) про долучення додаткових доказів.
Ухвалою від 13.01.2025 відмовлено у клопотанні з питань розгляду справи у порядку загального провадження.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
ОСОБА_1 , з 2022 року призваний по мобілізації, зарахований до списку особового складу частини та на всі види забезпечення і призначений водієм.
19.04.2023 позивач звертався до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом, у якому просив звільнити його з військової служби за сімейними обставинами на підставі п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку «виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років». До вищевказаного рапорту долучив свідоцтво про шлюб від 17.02.2023 серія НОМЕР_2 , свідоцтво про народження дитини від 23.02.2023 серія НОМЕР_3 , медичний висновок про дитину-інваліда віком до 16 років від 14.03.2023 №299.
Зазначений рапорт не був розглянутий Військовою частиною НОМЕР_1 .
Позивач, не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 .
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 у справі №380/25833/23, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 19.04.2023 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами по суті.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 від 19.04.2023 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами по суті протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили.
На виконання зазначеного рішення, відповідач повторно розглянув рапорт і надав відповідь №690/6163 від 24.04.2024, у якій зазначено, що військовослужбовець має підстави для звільнення, проте з 26.02.2023 ОСОБА_1 вважається таким, що не прибув із відпустки за сімейними обставинами. Відтак для звільнення з військової служби, військовослужбовець повинен здати у встановлені строки посаду та з ним має бути проведений розрахунок. У зв'язку з тим неможливо звільнити військовослужбовця у встановлений законом порядок.
Вважаючи такі дії відповідача щодо не звільнення з військової служби протиправними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232 (далі - Закон №2232).
Згідно з ч.1, 2 ст.1 Закону №2232 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі Збройні Сили України та інші військові формування), посади яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями ч.1, 2,3 ст.2 Закону №2232.
За приписами пункту 6 ст.2 Закону №2232 встановлено, що передбачені наступні види військової служби:
строкова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки,
кафедри військової підготовки,
відділення військової підготовки;
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Статтею 24 Закону №2232 визначений початок, призупинення і закінчення проходження військової служби.
Відповідно до ч.3 вказаної статті, встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби, визначені статтею 26 Закону №2232, а у частині 4 цієї статті, наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходяться військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, а саме: під час дії особливого періоду (крім періоду воєнного стану) пункт 1, під час воєнного стану пункт 2.
Відповідно до абзацу 4 п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжити військову службу), - у зв'язку з необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Згідно з вимогами ч.7 ст.26 Закону №2232 встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), пунктом 3 якого визначено, що його дію поширено на військовослужбовців, зокрема, Збройних Сил України.
Пунктами 6 та 7 Положення №1153/2008 встановлено, що початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу». Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби, зокрема, в запас або у відставку.
Звільнення військовослужбовців із військової служби регламентовано пунктом 225 Положення №1153/2008.
Так, згідно з п.п.2 п.225 Положення №1153/2008 перебачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється, під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, зокрема, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема, у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшин) включно за всіма підставами командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Порядок звільнення, регламентований п.233 Положення №1153/2008, за яким зокрема, встановлено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.3 п.241 Положення №1153/2008).
Згідно з абзацом 2 п.12 Положення №1153/2008 передбачено, що право видавати накази по особовому складу надається, зокрема, командирам військових частин.
Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548 (далі - Статут) передбачено, що цим Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України.
Відповідно до вимог статті 14 Статуту передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту, встановлено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
П.п.3.11.6 Інструкції з діловодства в Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 №124 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлює загальний 30 денний строк для виконання документів, в яких не зазначено строк виконання. Перебіг 30 денного строку розпочинається з моменту реєстрації документа у військовій частині, до якої він надійшов.
Наведене свідчить, що за загальним правилом рапорт військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути розглянутий командиром військової частини протягом 30 днів з моменту його реєстрації в стройовій частині. Розглянутим вважається рапорт той, по якому прийнято рішення (наказ, відповідь на рапорт та інше) та таке рішення (відповідь на рапорт) доведена до військовослужбовця належним чином.
Отже, із аналізу наведених норм слідує, що подання рапорту «по команді» означає направлення (подання особисто) його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі, до прямого керівника, командира військової частини або іншої особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників), а останні, в свою чергу, мають обов'язок прийняти відповідне рішення (наприклад: наказ, відповідь на рапорт та інше (про задоволення чи відмову у вирішенні такого питання), а у разі відмови у вирішенні питання, із зазначенням у ній обґрунтування причин та підстав для відмови та з посиланнями на акти законодавства.
При цьому, військовослужбовець, подаючи рапорт про звільнення з військової служби, має обов'язок подати/направити такий рапорт у спосіб у порядку та з дотриманням наведеного чинного законодавства.
Як встановлено судом, в матеріалах справи міститься копія рапорту позивача від 19.04.2023 про його звільнення з військової служби під час воєнного стану, згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232. Такий не був розглянутий військовою частиною НОМЕР_1 .
Позаяк, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 по справі №380/25833/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 :
визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 19.04.2023 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами по суті.
зобов'язано військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_2 від 19.04.2023 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами по суті протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили.
На виконання вищевказаного рішення суду, Військовою частиною було повторно розглянуто рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби.
25.04.2024 Військовою частиною НОМЕР_1 було направлено лист до Львівського окружного адміністративного суду та ОСОБА_1 про виконання рішення суду, а саме про повторний розгляд рапорту на звільнення з військової служби.
Як встановлено судом, відповідач повідомив, що рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами було залишено без реалізації у зв'язку з перебуванням ним у самовільному залишенні частини. Доказів протилежного позивач до суду не надав.
Крім цього з матеріалів судового розслідування наданих відповідачем (вх.№ 99893 від 20.12.2024) суд встановив, що станом на 07.10.2024 старший солдат ОСОБА_1 прибув до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) та приступив до виконання службових обов'язків.
В ході службового розслідування встановлено, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.03.2022 №47, старший солдат ОСОБА_1 , прибув із районних центрів комплектування та соціальної підтримки для подальшого проходження служби, з 02.03.2022 зарахований в списки особового складу частини на всі види забезпечення, призначений на посаду водій 1 протитанкового відділення 1 взводу протитанкових керованих ракет батареї протитанкових керованих ракет бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 , вважається таким, що 02.03.2022 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою та 02.03.2022 вибув до району виконання бойових завдань.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.07.2024 №187, старший солдат призваний по мобілізації ОСОБА_1 , старший стрілець 4 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 5 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , призначений на посаду старший розвідник-далекомірник відділення управління командира зенітної ракетно-артилерійської батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , вважається таким, що 01.07.2024 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.09.2024 №261, старший солдат призваний по мобілізації ОСОБА_1 , старший розвідник-далекомірник відділення управління командира зенітної ракетно-артилерійської батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , вважається таким, що прибув 05.09.2024 до пункту постійної дислокації АДРЕСА_1 , з відрядження, з АДРЕСА_2 , з 05.09.2024 зарахований на котлове забезпечення (вечері) в частині.
Виходячи з вищенаведеного у позивача не було перешкод для подання нового рапорту про звільнення згідно чинного законодавства.
Отже, суд висновує, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 за №690/6163 від 24.04.2024 про відмову ОСОБА_1 у задоволені рапорту на звільнення , не підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог у частині зобов'язання Військовою частиною НОМЕР_1 у межах компетенції вчинити усі необхідні дії для звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі абз.2п.п. «Г» п.2ч.4 ст.26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку із вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 з 26.02.2023 вважається таким, що не прибув з відпустки за сімейними обставинами, що підтверджується витягом з наказу командира військової частина НОМЕР_1 від 26.02.2023 №57, при цьому військова частина НОМЕР_1 не заперечує цього факту, що позивач має підстави для звільнення з військової служби, проте немає можливості зробити цього у встановлений законом порядок.
Згідно п. 234 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, перед звільненням військовослужбовців уточняються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення.
Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги років військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.
Пунктом 242 Положення встановлено що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Відтак для звільнення з військової служби, військовослужбовець повинен здати в установленні строки посаду та з ним має бути проведений розрахунок.
Отже, Військова частина НОМЕР_1 не може звільнити військовослужбовця у встановленому законом порядку.
Також суд наголошує, що рапорт ОСОБА_1 від 19.04.2023 про звільнення з військової служби був розглянутий відповідачем та надано обґрунтовану відповідь від 24.04.2024 №690/6163, якій вказав підстави неможливості звільнення позивача.
Крім цього після повернення у військову частину позивач не подавав повторного рапорту у межах чинного законодавства. Також суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права повторно подати рапорт.
У зв'язку із цим суд висновує, що позовні вимоги у частині зобов'язання Військовою частиною НОМЕР_1 у межах компетенції вчинити усі необхідні дії для звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі абз.2п.п. «Г» п.2ч.4 ст.26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку із вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років, не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат останнім не надано, відтак такі, в силу приписів ст. 139 КАС України, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_4 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяГрень Наталія Михайлівна