13 січня 2025 року м.Київ № 640/32492/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускний пункт " ІНФОРМАЦІЯ_1 " військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності, дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність, нарахувати та перерахувати Окремим контрольно-пропускним пунктом « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Військова частина НОМЕР_1 у частині невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020 та 2021 роки;
- визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Військова частина НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 на день звільнення (08.10.2021) компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з 2017 року по 2021 роки;
- зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Військова частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки з 2017 по 2021 роки;
- визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Військова частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 2017 року по жовтень 2021 року, включно;
- визнати протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Військова частина НОМЕР_1 , що полягають у невиплаті ОСОБА_1 додаткової доплати до заробітної плати за роботу в період карантину за період з 2020 року по 08 жовтень 2021 року та зобов'язати нарахувати та виплатити йому додаткову доплату до заробітної плати за роботу у період карантину за період з 2020 року по 08 жовтня 2021 року;
- визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Військова частина НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, та зобов'язати нарахувати невиплачену ОСОБА_1 у день виключення із списків частини (08 жовтня 2021 року) грошової компенсації за неотримане речове майно;
- стягнути з Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Військова частина НОМЕР_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені з 11 жовтня 2021 року (перший робочий день після звільнення з військової служби) по 13 жовтня 2021 року, а решту заявлених позовних вимог у даному адміністративному позові по день ухвалення рішення у справі, при набранні рішення у справі законної сили.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Окремому контрольно-пропускному пункті « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби по особливому складу (Військова частина НОМЕР_1 ) та у 2021 році було розірвано контракт між сторонами. Позивач стверджує, що під час здійснення розрахунку при звільненні , відповідач не здійснив повного розрахунку, а саме не виплатив йому матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2020 та 2021 роки, компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки з 2017 по 2021 роки, індексацію грошового забезпечення за період з жовтня 2017 року по жовтень 2021 року, додаткову доплату до заробітної плати за роботу у період карантину за 2020-2021 роки, компенсації за неотримане майно. Також, позивач зазначає, що у зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивач має права на отримання середнього грошового забезпечення з 11.10.2021 по 13.10.2021, та з 11.10.2021 по день винесення рішення у цій справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року позовну заяву повернуто позивачеві.
Не погодившись з ухвалою суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року скасувати, а справу передано на розгляд до суду першої інстанції.
06.02.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 06.02.2023 справа розподілена судді Лисенко В.І.
Ухвалою суду від 16.02.2023 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідач, Окремий контрольно-пропускний пункт "Київ", надіслав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що у задоволенні позову слід відмовити. Відповідач стверджує, що згідно архівних відомостей позивачеві було виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік. На підставі Закону України від 04 липня 2014 року № 1589-VII, яким внесено зміни до статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якими надання інших видів відпусток, крім передбачених частинами першою, шостою та дванадцятою ст. 10-1 Закону, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин, на час особливого періоду припинено. При цьому законодавець не визначив механізму компенсації не отриманих відпусток для військовослужбовців. Отже відповідач вважає, що відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані відпустки. Індексація грошового забезпечення період з жовтня 2017 по листопад 2018 не виплачувалась позивачу у зв'язку із тим, що індекс споживчих цін не перевищував поріг індексації. В період з грудня 2018 року по жовтень 2021 року, індексація грошових коштів виплачена позивачу в повному обсязі, а тому вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплати позивачу індексацію грошового забезпечення є необґрунтованою. Відповідач звертав увагу суду на те, що згідно архівної відомості за період з січня 2020 року по грудень 2020 року та архівної відомості за період з січня 2021 року по грудень 2021 року позивачу виплачувалась доплата Covid-19 у відповідних розмірах з урахуванням періодів безпосереднього виконання відповідних обов'язків. Вимога позивача, щодо визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, є необґрунтованою, оскільки, зазначена виплата здійснюється за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів та, згідно архівної відомості за період з січня 2021 року по грудень 2021 року, виплачена позивачу в грудні місяці, в повному обсязі, у сумі 20 281 грн. (двадцять тисяча двісті вісімдесят одна гривня) 82 коп. Також, відповідач просить суд відмовити у задоволенні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку, оскільки ним здійснено повний розрахунок при звільнені.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.
Позивач проходив військову службу в Окремо-контрольному пропускному пункті " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (Військова частина НОМЕР_1 ).
08 жовтня 2021 року №451-ос відповідно до витягу з Наказу начальника Окремо контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби по особливому складу припинено (розірвати) контракт та виключити із списків особового складу та всіх видів забезпечення Головного сержанта ОСОБА_1 інспектора прикордонної служби 1 категорії другої групи паспортного контролю третього відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А), звільнено з військової служби в запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 10 жовтня 2021 року.
Однак, позивач вважаючи, що йому не було здійснено належні виплати після виключення його із списків особового складу, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Так, частинами 1-4 статті 9 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про нарахування та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020 та 2021 роки, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) визначено порядок, умови та розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 5 Постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно пункту 1 Розділу ХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 7 Розділу ХХIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Пунктом 9 Розділу ХХIV Порядку №260 установлено, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Отже, для нарахування відповідної допомоги військовослужбовець повинен ініціювати своє бажання її отримати шляхом подання рапорту. При цьому, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань вважається одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Вона надається військовослужбовцям у межах асигнувань, у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення на підставі наказу командира військової частини, що видається за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця із зазначенням обґрунтованих підстав для її отримання.
Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 25.06.2018 № 558, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 р. за № 854/32306 передбачено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Матеріальна допомога надається військовослужбовцю на підставі рапорту, який подається за командою.
Питання щодо виплати матеріальної допомоги військовослужбовцям розглядаються комісією, склад якої затверджується наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби.
Рішення комісії оформлюється протоколом, який затверджується начальником (командиром) органу Держприкордонслужби, і разом з рапортами військовослужбовців передається до фінансово-економічного підрозділу для виплати матеріальної допомоги.
Матеріальна допомога військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби або органом, у якому військовослужбовець перебуває на фінансовому забезпеченні.
Розмір матеріальної допомоги визначається на день затвердження протоколу.
Військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних начальників (командирів), розмір матеріальної допомоги визначається виходячи з грошового забезпечення (без урахування одноразових додаткових видів), яке отримували військовослужбовці за штатними посадами до зарахування в розпорядження, ураховуючи зміни у вислузі років і нормах грошового забезпечення, у тому числі зміни розмірів посадових окладів та окладу за військовим званням.
Випускникам навчальних закладів з числа осіб, які не перебували на військовій службі перед зарахуванням на навчання, та військовослужбовцям, прийнятим (призваним) на військову службу за контрактом, перший раз у календарному році матеріальна допомога надається після вступу до виконання обов'язків за посадами, на які їх призначено.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби в кінці календарного року з наданням при звільненні щорічної основної відпустки, яка закінчується в наступному календарному році, матеріальна допомога в новому році не надається.
З наведеного вбачається, що зазначений вид допомоги не є обов'язковим та безумовним, її виплата безпосередньо пов'язана з наявністю коштів у фонді грошового забезпечення, та вирішення цього питання комісією відповідача.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що згідно архівної відомості за період з січня 2021 року по грудень 2021 року матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачена позивачеві у жовтні 2021 року.
Відомості про звернення позивача до відповідача з рапортом про нарахування та виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2020 років, а також вирішення цього питання комісією відповідача відсутні, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про нарахування та виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з 2017 по 2021 роки, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 4 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Додатками 2 - 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 "Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах" (далі - Постанова №702) є Переліки, які визначають військові посади, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту (далі - Перелік №702).
З інформації відображеної в архівних відомостях особистих карток грошового забезпечення та витягів з наказів по особовому складу слідує, що позивач в період з 2017 по 2024 рік, проходив військову службу у підрозділах, що виконують завдання з охорони державного кордону органів Держприкордонслужби у відділеннях інспекторів прикордонної служби на посадах старшого інспектора прикордонної служби та начальника відділення інспекторів прикордонної служби.
Тому позивач, будучи військовослужбовцем, обіймаючи посади, визначені у Переліку №702, під час проходження служби мав право на щорічну додаткову відпустку відповідно до статті 10-1 Закону №2011-XII за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
У рік звільнення вказаних військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-XII) та від 06.12.1991 № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон №1932-XII).
Згідно з статтею 1 Закону №3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 1 Закону №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з статтею 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Зі змісту наведених норм слідує, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски.
Водночас, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Крім цього, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто, особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; грошова компенсація відпустки особі.
Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток в особливий період є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
При цьому, припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Суд зазначає, що Постановою №702 також затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
Згідно з пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі додаткової.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, в свою чергу, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористанні дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
Як встановив суд, позивач не використав додаткові дні відпустки у період з 2017 року по 2021 рік, а тому, набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв'язку із звільненням зі служби.
Пунктом 11 Порядку №702 визначено, що щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
З урахування викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII та Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період 2017-2021 роки, виходячи з її грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Наведене свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення у період з 01.10.2017 по 10.10.2021, суд зазначає таке.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон).
Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг, а поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно абз. 4 ч. 1 ст. 2 Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Приписи ч. 6 ст. 2 Закону визначають, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
За правилами ч. 1 ст. 4 Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 21.07.2016 - 103 відсотка).
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно ч. 2 ст. 6 Закону порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Приписи п. 1-1 Порядку №1078 визначають, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 21.07.2016 - 103 відсотка).
Згідно абз. 5 п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення військовослужбовців.
При цьому підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню - підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Із змісту наведеного вбачається, що пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, а отже поширюється і на військовослужбовців.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Посилання відповідача у листі на те, що проведення індексації грошових доходів можлива лише у межах фінансових ресурсів, є помилковими, оскільки відсутність коштів в бюджеті не може обмежувати гарантоване Законом право особи на отримання відповідних виплат.
Суд звертає увагу, що за правилами абз. 2 п. 2 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Згідно п. 10-2 Порядку №1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.
Тобто, як зазначив Верховний Суд у постанові від 05.02.2020 у справі № 825/565/17, наявні підстави вважати, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
На момент виникнення спірних правовідносин і до 28.02.2018 визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 № 1294 (далі - Постанова № 1294), якою було затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до пункту 13 Постанови № 1294 остання набрала чинності з 01.01.2008. Тобто, за умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року останній виступає базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Ця Постанова №1294 діяла до дня набрання чинності 01.03.2018 постанови Кабміну України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців.
У свою чергу, з аналізу змісту Постанови №1294 вбачається, що у період її дії з 01.01.2008 до 28.02.2018 посадові оклади військовослужбовців не змінювались.
Відтак, на переконання суду, саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації його грошового забезпечення за період з 01.10.2017 по 28.02.2018. Таким чином, проведення відповідачем нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за цей період, виходячи з іншого базового місяця ніж січень 2008 року, відбувалося поза межами правового поля, оскільки, як було встановлено вище, базовим місяцем для обчислення виплати індексації у період з 01.01.2008 по 28.02.2018 був січень 2008 року.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 12.05.2022 у справі №200/7006/21, від 28.06.2022 у справі № 420/4841/21, від 28.06.2022 у справі № 640/8991/21.
У свою чергу, надаючи правову оцінку у частині наявності правових підстав для зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 10.10.2021 з базовим місяцем - березень 2018 року, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як вже було зазначено вище, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 базовим місяцем для нарахування особам рядового і начальницького складу індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.
Абзацом 1 пункту 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Відтак, оскільки підвищення посадового окладу позивача з березня 2018 року відбулося у зв'язку з прийняттям Постанови №704, якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій осіб рядового і начальницького складу, то саме березень 2018 року є місяцем підвищення доходів позивача (базовим місяцем), а тому значення індексу споживчих цін у цьому місяці приймається за 1 або 100 відсотків.
Як свідчать матеріали справи, згідно довідки відповідача у період з 01.03.2018 по 10.10.2021 індексація обчислювалася із застосуванням базового місяця березень 2018 року. Нарахування та виплата її почалася здійснюватися з 01.12.2018, оскільки до цього часу за офіційними даними Державної служби статистики України поріг індексації, передбачений пунктом 1-1 Порядку №1078 та розрахований наростаючим підсумком, з березня 2018 року по грудень 2018 року включно не перевищив 103 відсотки.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності з боку відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 10.10.2021 із застосуванням базового місяця березень 2018 року, адже її обчислення здійснювалося саме із застосуванням відповідного базового місяця. Указані мотиви також свідчать й про відсутність правових підстав для покладення на відповідача обов'язку із нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 10.10.2021 із застосуванням базового місяця березень 2018 року, оскільки відповідні дії були вчинені відповідачем.
Аналогічного висновку дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 23.04.2024 у справі № 320/11207/22.
При цьому, аргументів щодо помилковості чи неповноти проведеного обрахунку індексації за вказаний період позивачем не наведено.
Отже, позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про нарахування та виплату доплати на період дії карантину, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (із наступними змінами) (далі Постанова №211) установлено карантин з 12.03.2020 на усій території України.
Постановою Кабінету Міністрів України №375 від 29.04.2020 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» (далі - Постанова №375) врегульовані деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни.
Пунктами 1, 2 Постанови №375 визначено, що на період дії карантину, встановленого Постановою №211 та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах; встановлення доплати, визначеної п. 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).
Відповідно до пунктів 4-5 Постанови №375 перелік посад (професій) працівників, яким встановлюються такі доплати, визначається відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику; персональний перелік працівників, яким встановлюється доплата, визначається керівником (керівником державної служби) відповідного підприємства, установи та організації, органу державної влади; доплати, визначені п. 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.
Відтак, підставою для отримання доплати відповідно до Постанови №375 є сукупність таких умов : 1) особа є військовослужбовцем Держприкордонслужби; 2) забезпечує життєдіяльність населення та внаслідок виконання своїх обов'язків має безпосередній контакт з населенням.
Тобто вказана доплата здійснюється не всім військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, а лише окремим категоріям таких військовослужбовців, які внаслідок безпосереднього виконання своїх обов'язків забезпечують життєдіяльність населення, у зв'язку з чим мають з населенням безпосередній контакт.
Окрім цього, постановою Кабінету Міністрів України від 10.06.2020 № 485 затверджено «Порядок використання коштів, виділених для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров'я» (далі Порядок №485), який визначає механізм використання коштів державного бюджету за програмами, зокрема: здійснення доплати військовослужбовцям Держприкордонслужби, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, за рахунок коштів, виділених з фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками (далі бюджетні кошти).
Згідно пункту 2 Порядку №485 головним розпорядником бюджетних коштів є МВС. Відповідальними виконавцями бюджетних програм є МВС, Національна гвардія, Адміністрація Держприкордонслужби, ДСНС та Національна поліція (далі органи системи МВС).
Абзацами 1 та 2 пункту 4 Порядку №485 визначено, що кошти, отримані органами системи МВС відповідно до пункту 3 цього Порядку, використовуються виключно для: доплати до грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії та Адміністрації Держприкордонслужби, особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Судом встановлено, що згідно архівної відомості за період з січня 2020 року по грудень 2020 року та архівної відомості за період з січня 2021 року по грудень 2021 року Позивачу виплачувалась доплата Covid-19 у відповідних розмірах з урахуванням періодів безпосереднього виконання відповідних обов'язків.
При цьому, позивачем до суду не надано будь-яких доказів невірного обрахунку відповідачем даної доплати.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплати позивачу доплати Covid-19 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно, суд зазначає таке.
За змістом ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Частиною 1 ст. 9-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
22.03.2016 набув чинності Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016р. (далі - Порядок №178).
Відповідно до пункту 2-3 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія вказаного Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку №178).
Таким чином, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Позивачу відповідно до Довідки №167 від 06.10.2021 про вартість речового майна, що належить до видачі, нарахована та виплачена у грудні 2021 року грошова компенсація в сумі - 20 281,82 грн.
Отже, підстави для задоволенні позовних вимог у цій частині відсутні.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає таке.
Як передбачено частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є: невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
З матеріалів справи вбачається, що фактичний розрахунок (у цьому випадку, виплата компенсації за невикористані дні відпустки та індексації грошового забезпечення) не проведений у повному обсязі, оскільки відповідач вважав, що позивач не мав права на такі виплати або мав право на виплати у меншому розмірі.
При цьому розрахунок суми компенсації повинен бути проведений відповідачем, оскільки нарахування та виплата індексації грошового забезпечення є дискреційними повноваженнями відповідача, визначення розміру недоотриманих за вказаний строк виплат є виключною компетенцію відповідача і суд не повинен та не уповноважений втручатися у дискреційні повноваження щодо виконання відповідачем обов'язку з визначення суми недоотриманих виплат.
Суд зазначає, що за змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед звільненим працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України.
При цьому, частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і звільненим працівником про належні до виплати суми та у разі вирішення такого спору на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування.
Окрім того, Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відтак, оскільки грошова компенсація за невикористані дні відпустки та індексація грошового забезпечення відповідачем позивачу ще не нарахована та не виплачена у повному обсязі, отже у суду відсутні відомості про розмірі недоотриманих позивачем грошових сум, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме у частині виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення є передчасними та задоволенню не підлягають.
Водночас, щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у частині виплати грошового забезпечення позивача (13.10.2021), компенсації за харчування (листопад 2021 року), компенсації за речове майно (грудень 2021 року), суд зазначає таке.
Відтак, судом встановлено, що відповідачем здійснено затримку у розрахунку при звільненні у частині:
- основного грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія, індексація, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, грошова допомога для оздоровлення за 2021 рік, компенсація за харчування за вересень 2021 року) у загальному розмірі 21 928,13 грн - на 2 дні (13.10.2021);
- компенсації за харчування за жовтень 2021 року у розмірі 51,22 грн - на 50 днів (у листопаді 2021 року);
- компенсації за речове майно за весь період проходження служби у розмірі 20 281,82 грн - на 81 день (у грудні 2021 року).
Суд бере до увагу, що Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначив, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8лютого 1995 р. №100. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.
Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як убачається з наданої відповідачем довідки, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні повні два місяці служби становить по 14 948,00 грн у серпні та вересні 2021 року, отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 490 грн (14946,00 грн + 14946,00 грн / 61 календарних дня).
Враховуючи, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України необхідно розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, що передує припиненню нарахування (п.62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 87952206), період прострочення повного розрахунку з позивачем при його звільненні включає три періоду виплати компенсації: з 12.10.2021 по 13.10.2021 у сумі 38 773,63 грн (21928,13 грн + 51,22 грн + 20 281,82 грн) (2 календарних дня), з 12.10.2021 по 30.11.2021 у сумі 20 333,04 грн (51,22 грн + 20 281,82 грн) (50 календарних днів), з 12.10.2021 по 31.12.2021 у сумі 20 281,82 грн. (81 календарних днів).
Водночас, суд зауважує, що відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Розмір відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, за періоди:
- з 12.10.2021 по 31.12.2021 (81 календарних днів) становить 39 690, 00 грн (490,00 грн х 81).
Натомість суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП 87952206) зазначила, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним
У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на таке.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Так, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400), а також Верховним Судом у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3365/19 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 90927063).
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у пункті 94.5 вищевказаної постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП 87952206) зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
При застосуванні до обставин цієї справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує таке:
- позивач звернувся до суду з цим позовом у листопаді 2021 року, тобто майже через місяць після звільнення зі служби, яке мало місце 10.10.2021;
- загальна сума грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток становить 20384,98 грн, за харчування у розмірі 51,22 грн та за виплату основного грошового забезпечення у розмірі 21928,13 грн, що у декілька різів є меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (39 690, 00 грн).
Надаючи приблизну оцінку розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, суд зазначає, що згідно з даними, які розміщені на офіційному веб-сайті Національного банку України за адресою: https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial, середньозважена ставка в річному обчисленні за новими кредитами резидентам є такою:
- у жовтні 2021 року - 12,4 %;
- у листопаді 2021 року - 12,2 %;
- у грудні 2021 року - 12,5%.
Отже, ймовірний розмір майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, за період з 11.10.2021 по 13.10.2021 дорівнює 39,52 грн та складається з таких сум:
- у жовтні 2021 року - 39,52 грн (38773,63 грн (розмір неотриманого основного грошового забезпечення при звільненні, компенсації за харчування та компенсації за речове майно) х 12,4% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за жовтень 2021 року) : 365 дн. х 3 дн. (кількість днів прострочення).
Ймовірний розмір майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, за період з 14.10.2021 по 30.11.2021 дорівнює 328,23 грн та складається з таких сум:
- у жовтні 2021 року - 124,34 грн (20333,04 грн (розмір неотриманої компенсації за харчування та компенсації за речове майно) х 12,4% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за жовтень 2021 року) : 365 дн. х 18 дн. (кількість днів прострочення);
- у листопаді 2021 року - 203,89 грн (20333,04 грн (розмір неотриманої компенсації за харчування та компенсації за речове майно) х 12,2% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за листопад 2021 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення).
Ймовірний розмір майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, за період з 01.12.2021 по 30.12.2021 дорівнює 215,32 грн та складається з таких сум:
- у грудні 2021 року - 215,32 грн (20 281,82 грн (розмір неотриманої компенсації за речове майно) х 12,5% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за листопад 2021 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення).
За таких обставин, враховуючи вищенаведені правові позиції Великої Палати Верхового Суду, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 11.10.2021 по 31.12.2021 у загальній сумі 583,07 грн (215,32 грн + 328,23 грн + 39,52 грн).
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Суд наголошує, що Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі № 560/11111/22 виснував, зокрема, що «… задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України суд, головно першої інстанції, має зазначити суму, яка підлягає стягненню, а в мотивувальній частині - навести розрахунок цієї суми, а також мотиви можливого зменшення її розміру, якщо для цього є підстави (з дотриманням приписів частини другої статті 117 КЗпП України). Покладання цього обов'язку на відповідача, як-то вирішили суди попередніх інстанцій, коли зобов'язали військову частину нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2017 року по день фактичного розрахунку - 29 вересня 2022 року, суперечить приписам згаданої статті…».
Таким чином, ефективним, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача у цьому випадку є стягнення на його користь 583,07 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2021 по 31.12.2021.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, з урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 на день звільнення (10.10.2021) компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з 2017 року по 2021 роки.
Зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки з 2017 по 2021 роки.
Визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 на день звільнення (10 .10.2021) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 28.02.2018 включно з застосуванням базового місяця - січень 2008 року.
Зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 28.02.2018 включно з застосуванням базового місяця - січень 2008 року.
Стягнути з Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені з 11 жовтня 2021 року (наступний день після звільнення з військової служби) по 31 грудня 2021 року у розмірі 583 (п'ятсот вісімдесят три) грн 07 коп.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.