про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
13 січня 2025 року м. Київ Справа № 320/50293/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Войтович І.І. отримавши та розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною, та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Державної казначейської служби України, Пенсійного фонду України у якому просить суд:
- визнати бездіяльність суб'єктів владних повноважень Державної казначейської служби України і Пенсійного фонду України протиправною та зобов'язати керівника Державної казначейської служби України і керівника Пенсійного фонду України виконати рішення суду і вжити заходи щодо виконання виконавчих листів, виданих на підставі судового рішення у справі № 160/301/20 і судового рішення у справі № 160/11913/20, а також зобов'язати керівника Державної казначейської служби України і керівника Пенсійного фонду України виконати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 у справі № 640/21712/22.
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Нормами частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, серед іншого, чи немає підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Так, як слідує із прохальної частини позовної заяви, предметом даного позову є вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідачів з не виконання виконавчих лисів виданих на підставі судового рішення у справі № 160/301/20 та № 160/11913/20 та не виконання вимог ухвали суду від 12.03.2024 у справі № 640/21712/22 щодо стягнення на його користь понесених витрат у судових справах та зобов'язання вчинити дії.
При цьому, обґрунтовуючи відповідні вимоги, позивач зазначив, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/301/20 набрало законної сили 14.05.2020, також за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/11913/20 набрало законної сили 07.12.2020, рішення Дружківського міського суду Донецької області у справі № 229/688/21 набрало законної сили 05.01.2021, ухвала Київського окружного адміністративного суду у справі № 640/21712/22 набрала законної сили 12.03.2024.
Відтак, позивач вказує, що вказані рішення, які набрали законної сили підлягають виконанню.
Таким чином, із наведених вище обставин слідує, що спірні правовідносини фактично виникли у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням рішень судів у справах № 160/301/20, № 160/11913/20, № 640/21712/22, які набрали законної сили.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за Кодексом адміністративного судочинства України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Статтею 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За змістом частини першої статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
Виконання судового рішення може відбуватися у добровільному та примусовому порядку, а судовий контроль за виконанням рішення суду здійснює суд, що його ухвалив.
Тобто питання що охоплюється рішеннями суду у справах № 160/30/20, № 160/11913/20, у справі № 640/21712/22 зокрема щодо повернення судового збору, належить саме до предмета їх виконання.
За приписами статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
У свою чергу, відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, приписами статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як один з можливих варіантів накладення штрафу (частина друга статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України); визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень відповідачем на виконання рішення суду (частина перша статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд звертає увагу, що зазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (статті 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання судових рішень в інших справах, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, від 06.02.2019 у справі № 816/2016/17, а також в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 11.12.2020 у справі № 826/13146/18.
Разом із тим, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11.12.2020 у справі №826/13146/18, вирішуючи подібний спір пов'язаний із виконанням судового рішення, у цій справі поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
За вказаних обставин суд зазначає, що ініційований позивачем спір не може бути вирішеним як адміністративним судом, так і в інших судових юрисдикціях, оскільки стосується вимог до відповідача виконати у бажаний для позивача спосіб чинні рішення суду.
При цьому, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача при виконанні судових рішень у справах №160/301/20, №160/11913/20, №640/21712/22 порушено його права, свободи чи інтереси, то він повинен звертатися до суду в порядку статей 382,383 КАС України (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), чи ініціювати питання про встановлення способу і порядку виконання судового рішення в порядку статті 378 КАС України, а не пред'являти новий адміністративний позов.
Відповідно до пункту 2 частини першої статі 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що дана обставина, згідно із пунктом 2 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для відмови позивачу у відкритті провадження в адміністративній справі за його позовом до Державної казначейської служби України та Пенсійного фонду України.
На підставі наведеного та керуючись статтями 170, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі № 320/50293/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною, та зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Войтович І.І.