20 грудня 2024 року № 640/31842/21
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:
- скасувати рішення Відповідача про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 викладене в листі Відповідача №1000-0202-8/93543 від 16.09.2021 року;
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з грудня 1995 року на вказаний нею банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.11.2021 дану справу передано до Київського окружного адміністративного суду для розгляду за підсудністю.
Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 28.04.2022 головуючим суддею визначено Лиска I.Г.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Позивачем вимоги ухвали виконано належним чином.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що по досягненню пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу позивачу була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась до виїзду за кордон. З 05.12.1995 року виплата пенсії була припинена у зв'язку з виїздом позивача на постійне місце проживання в Ізраїль.
У липні 2021 року представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав безпосередньо до пенсійного органу нотаріально посвідчену і апостильовану заяву позивача про поновлення виплати пенсії за віком грудня 1995 року у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Відповідач, відмовив у поновленні виплати пенсії позивачці.
На думку представника позивача, відповідач незаконно відмовив позивачу у поновленні пенсії, чим позбавив передбачених законодавством гарантій, у зв'язку з чим відповідач має у добровільному порядку обчислити і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів пенсії з проведенням її індексації.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
ГУ ПФУ у Київській області позов не визнало, про що подало відзив на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_1 .
По досягненні пенсійного віку та наявності 37 років страхового стажу, Позивачці була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась їй до виїзду за кордон, що підтверджено наступними документами: пенсійним посвідченням, трудовою книжкою.
Перед виїздом за кордон позивачка мешкала за адресою: АДРЕСА_1 .
Для оформлення постійного проживання за кордоном Позивачка оформила зняття з реєстрації з останнього місця проживання та здала паспорт громадянина України, як це визначено «Порядком розгляду в дипломатичних представництвах або консульських установах України за кордоном клопотань громадян України, які виїхали за її межі тимчасово, про залишення на постійне проживання за кордоном», затвердженим Наказом Міністра закордонних справ України № 201 від 22/11/1999 р. та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 грудня 1999 року за №903/4196.
Замість паспорту громадянина України Позивачка отримала паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий органом 21SR 25.08.2008 року.
05.12.1995 року Позивачка виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
Починаючи з 05.12.1995 року і станом на сьогоднішній день, Позивачка призначеної по закону пенсії не отримує.
Після переїзду на місце постійного проживання в Ізраїль, Позивачці офіційними органами Ізраїлю був наданий документ - паспорт Ізраїлю № 33534740, виданий відділенням МВС в м. Єрусалим, 28.04.2019 року.
Саме на підставі цього документу ізраїльським нотаріусом була верифікована особа Позивачки для нотаріального засвідчення її підпису на Довіреності та на її особистій Заяві про поновлення пенсії, нотаріальне засвідчення котрих, в свою чергу, були засвідчені печаткою Апостиль, у відповідності до Гаазької конвенції.
19 липня 2021 року позивач через уповноваженого за нотаріально посвідченою довіреністю представника звернулась до ГУ ПФУ у Київській області із апостильованою заявою про поновлення пенсії, в якій просила поновити виплату пенсії з 05.12.1995 року, яка не була розглянута відповідачем.
Як вбачається з особистої заяви про поновлення пенсії, Позивачка звернулася до Відповідача з проханням поновити їй пенсію з грудня 1995 року та виплатити її на визначений нею банківський рахунок.
Проте, 16.09.2021 року Відповідач в своєму Рішенні про відмову у поновленні виплати пенсії протиправно відмовив у поновленні виплати пенсії Позивачці, обґрунтовуючи свою відмову наступним:
що Позивачкою буцімто не була дотримана вимога особистого звернення про поновлення пенсії;
що у Позивачки відсутня реєстрація на території України та, що буцімто це, достатня підстава для відмови їй у поновленні пенсії;
що буцімто документ, що посвідчує особу Позивачки не відповідає Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону про пенсії, затв. Постановою Правління ПФ України №22-1 від 25.11.2005р.
Не погоджуючись з даним рішенням позивачка звернулась до суду з відповідною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Відповідно до статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що він визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
За правилами статті 1 Закону № 1058-IV пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (частина 3 статті 4 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 7 № 1058-ІV принципами загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, поряд з іншими, є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат, державна гарантія реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, відповідальність суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Згідно пунктом 2 частиною 1 статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 51 Закону № 1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно положень даного рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Отже, за своїм змістом рішення Конституційного Суду України надає висновок щодо неконституційності положень Закону № 1058-ІV стосовно пенсіонерів, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Внаслідок його ухвалення у таких осіб відновилось право на отримання призначеної пенсії, а у органів Пенсійного фонду України відновився обов'язок поновити виплату такої пенсії та виплатити її на першу вимогу пенсіонера.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Судом встановлено, 05.12.1995 року позивачка виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю.
З грудня 1995 року позивачу припинено виплату пенсії.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Отже, порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону № 1058-IV з урахуванням рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від місця проживання особи.
Закону № 1058-IV регулює питання припинення та поновлення виплати пенсії. Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
у разі смерті пенсіонера;
у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Відповідно до пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління пенсійного Фонду України, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.
Отже, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 12.03.2019 року по справі № 441/1239/17.
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.
Такий висновок суду також узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 19 травня 2015 року по справі № 21-168а15, від 06 жовтня 2015 року по справі № 608/1189/14-а, позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 вересня 2018 року по справі № 754/3047/17.
Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав і, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.
Суд наголошує, що якщо у відповідача були обґрунтовані сумніви в тому, що позивач втратив громадянство України, то самостійно відповідач не наділений компетенцією констатувати факт належності пенсіонера до громадянства України, або його втрати. Для цього відповідач має звертатись до компетентних органів із відповідним запитом, і тільки після отримання достовірних доказів втрати позивачем громадянства України, приймати рішення про припинення виплати пенсії.
Суд зазначає, що відповідач не надав суду доказів втрати позивачем громадянства України, відтак поки не доведено протилежне, позивач, як громадянин України, має право на поновлення пенсії, незалежно від місця її фактичного проживання.
Крім того, при дослідженні матеріалів справи, судом встановлено, що у позивача наявні належним чином оформлені документи що засвідчують особу, місце проживання (реєстрації) та вік, які були надані відповідачу.
Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 передбачено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Відповідно до п.4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Відповідно до пункту 4.8 Порядку № 22-1 заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги" та «Про захист персональних даних». Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.
Документи, що надійшли у паперовій формі, обробляються, реєструються та зберігаються в органі, що призначає пенсію, за правилами, встановленими постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55 «Деякі питання документування управлінської діяльності».
Згідно з частиною 2 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
З огляду на те, що підстави для припинення виплати пенсії та підстави відмови позивачу у поновленні виплати пенсії визнані судом неправомірними, суд дійшов висновку, що для повного забезпечення захисту прав позивача необхідно задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Київській області про відмову у поновленні ОСОБА_1 викладене в листі Відповідача №1000-0202-8/93543 від 16.09.2021 року щодо відмови поновити виплату пенсії та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії з грудня 1995.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Враховуючи задоволення позовних вимог, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Скасувати рішення Відповідача про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 викладене в листі Відповідача №1000-0202-8/93543 від 16.09.2021 року.
Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з грудня 1995 року на вказаний нею банківський рахунок.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.