20 грудня 2024 року № 320/22446/23
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Національної енергетичної компанії «Укренерго» до Державної служби з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про скасування адміністративно-господарського штрафу,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Національна енергетична компанія «Укренерго» з позовом до Державної служби з безпеки на транспорті, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №012379 від 20.06.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем було порушено порядок розгляду справи про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідач позов не визнав, надавши відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Окрім того відповідач наголошує на тому, що водій повинен на місці здійснення контролю пред'явити ті документи, які від нього вимагаються.
У відповіді на відзив позивач підтримав свої позовні вимоги.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Національна енергетична компанія «Укренерго» (ЄДРПОУ 00100227, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. С. Петлюри), зареєстроване в якості юридичної особи 10.08.1998, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Основним видом діяльності є 35.12 - Передача електроенергії.
Інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Сумській області Державної служби України з безпеки на транспорті Стеценко М. О. складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 04.05.2023 року № AP 023103 (далі - Акт № АР 023103) про виявлені порушення стосовно Національної енергетичної компанії «Укренерго» як суб'єкта господарської діяльності.
Підставою для складання Акту № АР 023103 стала відсутність оформленої індивідуально-контрольної книжки у водія автомобіля КАМА3-5320 номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_1 , який 04.05.2023 року перевозив вантаж із м. Києва до м. Суми на автомобілі який належить НЕК «Укренерго».
У зазначеному акті інспектор відділу державного нагляду Державної служби України з безпеки на транспорті послався на те, що «виявлено порушення при надані послуг з перевезення вантажу (контейнер) згідно накладної № 02/03/0-27.1 від 26.04.2023 року, на момент перевірки було виявлено порушення, а саме відсутня оформлена індивідуально-контрольна книжка, яка передбачена п. 6.3 наказу МТЗУ № 340 від 07.06.2010 року, чим порушено ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт».
Не погоджуючись із висновками викладеними в Акті №АР 023103 Сумським РЦОМ Північного ТУОМ НЕК «Укренерго» подала заперечення від 08.05.2023 № 01-9/22278.
На підставі даного Акту № AP 023103 начальником Відділу державного нагляду (контролю) у місті Києві винесено постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу від 20.06.2023 № 012379 та стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» адміністративно - господарський штраф у сумі 17 000,00 грн.
Не погодившись з прийнятою постановою, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідно до статті 48 Закону № 2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Саме до категорії інших документів відноситься у даному випадку відсутня індивідуально-контрольна книжка.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 422 водій транспортного засобу зобов'язаний надати на час перевірки посадовій особі документи, на підставі яких здійснюється перевезення, виконувати вимоги посадової особи, передбачені Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, та розпочинати рух лише з дозволу посадової особи. Перевірка одного транспортного засобу проводиться протягом не більше однієї години.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком № 1567.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно:
наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;
додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону;
додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУ ГР) (далі - Європейська угода);
відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам;
оснащення таксі справним таксометром;
відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу;
додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху;
наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення;
додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів;
виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі);
виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирської о автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
У свою чергу, абзацом 7 статтею 34 Закону № 2344-ІІІ визначено, що автомобільний перевізник повинен забезпечувати умови праці та відпочинку водив згідно з вимогами законодавства.
Пунктом 20 Порядку № 1567 зазначено, що виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
Відповідно до статті 49 Закону № 2344-ІІІ водій транспортного засобу при внутрішньому перевезенні вантажів зобов'язаний дотримуватися визначеного . режиму праці та відпочинку.
Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 14.09.2010 за № 811/18106 (далі - Положення № 340), встановлено особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.
Згідно з пунктом 1.1. Положення № 340 це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці № 153 від 1979 про тривалість робочого часу та періоди-відпочинку на дорожньому транспорті, Регламенту (ЄС) № 561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15.03.2006 про гармонізацію відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі автомобільного транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) № 3821/85 та (ЄС) № 2135/98 і скасовує Регламент Ради (ЄЕС) № 3820/85, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух».
В силу вимог пункту 1.3. Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Згідно з пунктом 7.1. Положення № 340 органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.
Пунктом 6.1 Положення № 340 встановлено, що автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними , тахографами.
Відповідно до пункту 6.3. Положення № 340 водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Під час перевірки було встановлено, що індивідуальна контрольна книжка водія /графік змінності водіїв відсутні.
Крім того, «формування та збір документів для перевезення завершується на початку руху та всі документи щодо перевезення мають бути у водія на руках, а не в офісах інших осіб, саме на місці зупинки (події) мають бути надані первинні документи, інші документи на підставі яких здійснюється перевезення та саме на підставі цих, а не складених в інший час документів та наявних поза місцем події, встановлюються фактичні обставини. Носієм доказової інформації щодо встановлених таким чином обставин, є первинні документи контролю, що складаються контролюючим органом, акти, довідки - відповідно до зазначених вище правил і процедур, передбачених вищезгаданими профільними нормативно- правовими актами. У даному випадку, на місці події (зупинки) за наданими водієм транспортного засобу матеріалами та відомостями складено акт, який є носієм доказової інформації (доказової бази).
Також відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
В силу частини сьомої статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України.
Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з частинами сімнадцятої-двадцятої статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Відповідно до статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Також, статтею 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані:
організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку, відповідно до вимог законодавства України здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;
забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;
здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Відповідно до пункту 6.2 Положення облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табеля обліку використання робочого часу. Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія (додаток 2), у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни.
Отже, контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.
Згідно з визначенням Положення тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації інформації про рух транспортного засобу.
Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування.
Таким чином, чинним законодавством встановлені вимоги щодо обов'язкової наявності засобів контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв, при цьому відсутність засобів контролю робочого часу для таких категорій не допускається.
Враховуючи викладене, водії, які здійснюють перевезення вантажів автомобілями з повною масою понад 3,5 тон, зобов'язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.03.2020 у справі № 823/1199/17, від 10.05.2019 у справі № 816/124/17, від 29.08.2019 у справі № 823/5035/15.
Згідно з матеріалами справи, під час проведення рейдової перевірки відповідачем встановлено факт здійснення водієм перевезень на транспортний засіб, який належить позивачу, без наявності на момент перевірки індивідуальної контрольної книжки водія або копії графіку змінності водія.
До того ж з матеріалів справи вбачається, що у запереченні №01-9/22278 на Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 04.05.2023 року № AP 023103 Позивач не заперечує факт відсутності у водія індивідуальної контрольної книжки водія або копії графіку змінності водія на момент перевірки. Втім Позивач посилається на п. 1.4 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв?язку України від 17.06.2010 № 340 (далі - Положення про робочий час), зазначає що, це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, зокрема під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.
Щодо доводів позивача про неврахування відповідачем п.1.4 Положення, як на відсутність підстав для застосування штрафної санкції, суд зазначає наступне.
У пункті 1.4 Положення №340 передбачено, що це Положення не поширюються на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, у тому числі під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.
В контексті спірних правовідносин, судом першої інстанції правильно враховано, що за визначеннями, наведеними у частині 1 статті 2 Кодексу цивільного захисту України, надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності;
аварія - небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила ураження, травмування населення або створює на окремій території чи території суб'єкта господарювання загрозу життю або здоров'ю населення та призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи спричиняє наднормативні, аварійні викиди забруднюючих речовин та інший шкідливий вплив на навколишнє природне середовище;
стихійне лихо - природне явище, що діє з великою руйнівною силою, заподіює значну шкоду території, на якій відбувається, порушує нормальну життєдіяльність населення, завдає матеріальних збитків.
У статті 5 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що надзвичайні ситуації класифікуються за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та матеріальних збитків.
Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, визначаються такі види надзвичайних ситуацій: 1) техногенного характеру; 2) природного характеру; 3) соціальні; 4) воєнні.
Залежно від обсягів заподіяних надзвичайною ситуацією наслідків, обсягів технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, визначаються такі рівні надзвичайних ситуацій: 1) державний; 2) регіональний; 3) місцевий; 4) об'єктовий.
Порядок класифікації надзвичайних ситуацій за їх рівнями встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, на момент виникнення спірних правовідносин, Кабінетом Міністрів України, з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, прийнято постанову від 25.03.2020 року №338-р, якою з урахуванням подальших змін, установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30 червня 2023 року.
Також, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.
Одночасно, слід враховувати, що згідно з представленими на момент перевірки матеріалами, серед іншого, товарно-транспортної накладної позивачем здійснено перевезення вантажу: контейнер п/п м'який (4 петлі), контейнер п/п м'який типу біг бег. За цими матеріалами, і як не спростовано позивачем під час перевірки та розгляду справи в суді, організація позивачем автомобільного перевезення здійснена в межах господарської діяльності, не була пов'язана із забезпеченням ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій тощо.
Отже, обставини, передбачені пунктом 1.4 Положення №340 та які свідчать про звільнення позивача від відповідальності згідно абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», не підтверджуються.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на викладене, оцінивши докази, долучені до матеріалів справи, суд дійшов висновку, що постанова Державної служби України з безпеки на транспорті №012379 від 20.06.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача, є правомірною, а тому підстави для її скасування відсутні.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Відповідно до положень ст. 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 77, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд,-
У задоволенні позовних вимог-відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.