20 грудня 2024 року № 320/16455/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд:
-визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до пп. 1.п 6. Постанови КМУ від 25.12.2013 №975 в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи;
- зобов?язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до пп.1., п.6. Постанови КМУ від 25.12.2013 №975 в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності ІІ групи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 28.10.2020 йому було присвоєно ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, але Міністерство оборони України протиправно, на думку позивача, відмовило йому в цьому, чим позбавило передбачених законодавством гарантій.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справ за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 проходив строкову військову службу з 07.05.1985 по 11.05.1987рр. у військовій частині НОМЕР_1 Управління внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР та Молдавській РСР.
У період з 08.05.1986 по 09.06.1986 рр. брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Відповідно до довідки №17 від 05.02. 1991 доза опромінення склала 17 рентген.
Після ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, в період з 08.06.1986р. по 24.06.1986р. Позивач знаходився на лікуванні в Республіканському госпіталі MBС УРСР.
28.10.2020 року ОСОБА_1 визнаний інвалідом другої групи та втратив професійну працездатність на 70%.
Підставою для встановлення позивачу ІІ групи інвалідності слугувало захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що, насамперед, підтверджується довідкою до Акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 28.10.2020 року.
Позивач із заявою від 01.12.2022 року звернувся до Міністерства оборони України з метою отримати одноразову грошову допомогу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму відповідно до пл.1 п.6 Постанови КМУ від 25.12.2013 року №975.
Листом від 09.01.2023 року Департамент соціального забезпечення МОУ повідомив Позивача, що оскільки Позивач проходив службу та звільнений 28.08.2020 року з Національної академії внутрішніх справ, то питання виплати одноразової допомоги в разі настання інвалідності має здійснювати Міністерство Внутрішніх справ України.
Вважаючи, рішення Міністерства оборони України протиправним і таким, що порушує права позивача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Перебування особи на військовій службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції У країни права на працю, а тому необхідно керуватися, в тому числі, і положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в даному випадку стягнення грошового забезпечення військовослужбовця.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
20 грудня 1991 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХII (далі -Закон № 2011-XII). який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Визначення соціального захисту військовослужбовців міститься у статті 1 Закону №2011-ХІІ, та означає діяльність (функція) держави, спрямовану на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
У відповідності до статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина. гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв?язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-XIІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби. та членів їх сімей. а також членів сімей військовослужбовців. які загинули. померли чи пропали безвісти.
Статтею 16 вказаного Закону № 2011-XII у редакції чинній на момент виникнення правовідносин передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті). інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата. що здійснюється особам. які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю піл час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку. але внаслідок захворювання або нещасного випадку. що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах. визначених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону Nє2011-ХII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців. військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі- Порядок №975).
При цьому, пунктом 2 зазначеної Постанови, установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією Постановою мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
допомога. що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. №499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39. ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532). і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті). поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255):
допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяв на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
-у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста;
-дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
-у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до правової позиції, викладений у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №711/6129/17, передбачено, що в межах даних правовідносин, предметом розгляду є саме призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв?язку із встановленням особі саме ІІ групи інвалідності.
Відповідно до матеріалів справи, а саме - довідки до Акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 28.10.2020 року позивачу встановлено II групу інвалідності пов'язану з виконанням обов'язків з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, тобто в межах спірних правовідносин застосуванню підлягає законодавство, що діяло на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, тобто 2020 рік.
Згідно 1.4, 5 ч. 2 ст. 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;
встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання. пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Як зазначено Верховним Судом, з аналізу наведених норм даного Закопу вбачається. застосування статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-446а14 та від 21 квітня 2015 року у справі № 21-135a1 -135a15.
Також, аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №372/1258/16-а, № провадження К/9901/6800/18.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для встановлення позивачу ІІ групи інвалідності слугувало захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що, насамперед, підтверджується довідкою до Акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 28.10.2020.
Отже, виплата особі одноразової грошової допомоги пов'язана не з моментом звільнення особи зі служби, а з моментом встановлення такій особі інвалідності, яка настала внаслідок захворювань пов'язаних із виконанням обов'язків військової служби, а тому доводи відповідача щодо відсутності у Позивача права на отримання одноразової грошової допомоги суд вважає необґрунтованими.
Так, 28.10.2020 відбувся первинний огляд позивача медико-соціальною експертною комісією та при первинному огляді йому вперше було встановлено ІІ групу інвалідності довічно.
Враховуючи, що позивачу 28.10.2020 вперше при первинному огляді МСЕК було встановлено ІІ групу інвалідності, у зв'язку з захворюванням та травмою, пов'язаними із захистом Батьківщини, в силу вищезазначених положень він має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Таким чином, зазначені відповідачем підстави відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги з посиланням на абзац 2 пункту 4 статті 16-3 Закону України № 2011-ХІІ та пункт 8 Порядку № 975 є необґрунтованими, а відповідач помилково вважає, що у позивача відбулася зміна групи інвалідності або її причина або зміна ступеня втрати працездатності, оскільки у позивача відбулося первинне встановлення інвалідності після визначення ступеню втрати працездатності, що, у свою чергу, не визначено, як підстава для відмови у призначенні спірної допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2020 у справі №640/14582/19 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 90713109), від 06.04.2020 у справі №640/5333/19 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88696738.)
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Під час розгляду справи відповідач не надав суду доказів правомірності викладених у спірному рішенні підстав для відмови у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи, у той час як позивачем доведено його право на отримання цієї допомоги.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги і визнати протиправною відмову ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до пп. 1.п 6. Постанови КМУ від 25.12.2013 №975 в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Крім того, захист порушеного права позивача потребує зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону №2011-ХІІ та Порядку №975.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи, що під час звернення до суду позивач не сплачував судовий збір у зв'язку зі звільненням від такої сплати, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до пп. 1.п 6. Постанови КМУ від 25.12.2013 №975 в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до пп.1., п.6. Постанови КМУ від 25.12.2013 №975 в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності ІІ групи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.