20 грудня 2024 року № 320/21565/23
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 26.05.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2014 рік - 30 діб, 2015 рік -40 діб, 2016 рік - 45 діб, 2017 рік - 45 діб, а всього 160 діб, одноразової грошової допомоги при звільненні, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року;
- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 26.05.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2014 рік - 30 діб, 2015 рік -40 діб, 2016 рік - 45 діб, 2017 рік - 45 діб, а всього 160 діб, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №704, з урахуванням виплачених сум та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів, у зв?язку з порушенням термінів виплати у належному розмірі грошового забезпечення з 30.01.2020 по 26.05.2020, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом. на 01 січня відповідного календарного року, з 30.01.2020 по день її фактичної виплати - відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-I11 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Позивач вважає, що відповідач протиправно, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2020, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, премії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на різних посадах, у військовому званні «старший прапорщик».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 25.05.2020 року №139 ОСОБА_1 звільнений з військової служби.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.05.2020
року №139 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
При цьому у період часу з 30.01.2020 по 26.05.2020 грошове забезпечення Позивача нараховувалося та виплачувалося Відповідачем із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а саме 01.01.2020.
Позивач вважає, що відповідач нарахував та виплатив позивачу грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 30.01.2020 по 26.05.2020, грошової допомоги на оздоровлення 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2014 рік - 30 діб, 2015 рік -40 діб, 2016 рік - 45 діб, 2017 рік - 45 діб, а всього 160 діб, одноразової грошової допомоги при звільненні, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - № 2011) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з ч. 1-4 ст. 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Так, 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" 9далі Постанова № 704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі Постанова № 103) до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких п. 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції:
"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Разом із тим, слід врахувати, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови № 103, яким, зокрема, в п. 4 Постанови № 704 були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції п. 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог п. 1 Приміток Додатку 1 та п. Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 по 01.09.2022 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу починаючи з 30.01.2020 в заниженому розмірі грошового забезпечення та інших виплат, при нарахуванні яких враховується розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, є протиправними.
З огляду на вище викладені обставини, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок його грошового забезпечення з 30.01.2020 по 26.05.2020 та інших проведених йому в цей період виплат, при нарахуванні яких враховується розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, із врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Отже, на визначені в ст. 7 с. 3 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01.01.2020 положення п. 4 Постанови №7 04 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили. згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови № 704 в частині, шо не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Як наслідок суд дійшов висновку, що застосування відповідачем для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 у 2020 році є протиправним.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за 160 дні невикористаної щорічної основної відпустки за 2014, 2015, 2016, 2027 роки, виходячи з грошового забезпечення, яке нарахувати із розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, які визначити шляхом множення відповідних тарифних коефіцієнтів на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, суд зазначає наступне.
Так, факт самого нарахування позивачеві компенсації за 160 дні невикористаної щорічної основної відпустки за 2014-2017 роки, не ставиться під сумнів відповідачем та підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою, а предмет спору у вказаній частині обмежується саме особливостями розрахунку відповідачем суми грошової компенсації за невикористані календарні дні основної з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2020.
Відповідно до ч. 24-25 ст. 129 Кодексу цивільного захисту України особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, які звільняються із служби за віком, станом здоров'я та у зв'язку із скороченням штату, щорічна основна відпустка надається за їх бажанням у році звільнення тривалістю, встановленою цим Кодексом, також у рік звільнення із служби особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту в разі невикористання ними щорічних основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, у тому числі за не використані дні щорічних відпусток у минулі роки.
У постанові від 22.12.2021 № 640/21771/20 Верховний Суд наголосив, що у наступному календарному році, в тому числі, і за умови, що він є роком звільнення, військовослужбовці мають право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, незалежно від часу набуття права на такі відпустки, оскільки відпустки за попередні роки, також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з військовослужбовцями, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Відповідна правова позиція врахована також в постанові Верховного Суду від 08.02.2023 у справі №420/9834/22.
За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову в цій частині.
Щодо позовних вимог стосовно виплати компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Так, питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі Закон України №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Статтею 1 Закону України №2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону України №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Згідно статті 3 Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону України №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону України №2050-III та Порядку №159, слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Таким чином, компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.01.2018 року може бути виплачена позивачу у тому ж місяці, у якому буде здійснюватися виплата заборгованості за відповідний період.
Враховуючи викладене вище позовна вимога позивача про стягнення суми компенсації втрати частини доходів є передчасною та не підлягає задоволенню, а право позивача щодо її отримання може буде порушеним після виплати заборгованості за відповідний період, та лише за умови не виплати компенсації у тому ж місяці.
Європейський суд з прав людини у справі "Чуйкіна проти України" (Chuykina v. Ukraine) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод № 995_004від04.11.1950 (далі Конвенція), забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції.
Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia).
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який не довів правомірність своєї бездіяльності.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242- 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 26.05.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2014 рік - 30 діб, 2015 рік -40 діб, 2016 рік - 45 діб, 2017 рік - 45 діб, а всього 160 діб, одноразової грошової допомоги при звільненні, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 26.05.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2014 рік - 30 діб, 2015 рік -40 діб, 2016 рік - 45 діб, 2017 рік - 45 діб, а всього 160 діб, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №704, з урахуванням виплачених сум та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.