28 листопада 2024 року № 320/5897/23
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 02.10.2022.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначила, що спірним рішенням їй відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з підстав ненадання документів, які підтверджують її проживання або роботу в зоні посиленого радіологічного контролю протягом не менше 4 років до 01.01.1993 року.
Позивач не погоджується зі спірним рішенням та вважає, що нею було надано всі необхідні документи, які підтверджують її проживання або роботу в зоні посиленого радіологічного контролю протягом не менше 4 років до 01.01.1993 року, у тому числі, і посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю (категорії №4) серії НОМЕР_1 від 24.11.1994 року.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та витребувано у відповідача належним чином завірені копії матеріалів пенсійної справи позивача.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що за результатами вивчення долучених позивачем до заяви, не підтверджено постійне проживання особи не менше 4 років у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993. А тому оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданого Богуславським РВГУ МВС України в Київській області від 16.12.1197 року.
21.11.1994 року Київською обласною радою було видано позивачці посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4) серії НОМЕР_1 .
Позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796.
За результатами розгляду вказаної заяви Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області було прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах.
У вказаному рішенні відповідачем зазначено, що позивач не має права на призначення пенсії за віком, оскільки таке право мають особи, які постійно проживали або постійно працювали в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 року не менше 4 років. Відповідно до вказаного рішення, страховий стаж позивача становить 36 років 3 місяці 27 днів. Вважаючи таке рішення неправомірним, позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент їх виникнення, суд виходив із такого.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Пунктом 4 частини 1 статті 11 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року проживали або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Статтею 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема до категорії 4 належать особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років.
Частиною 3 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій зазначеним категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років, з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років.
Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідач при прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії визначив страховий стаж позивачу, який становить 36 років 11 місяців 7 дніі на момент подання заяви про призначення пенсії. Ця обставина ніким не оспорюється, вказаний стаж підтверджується записами у трудовій книжці.
Згідно з абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у такому порядку: 2 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
За змістом примітки до абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 вказаного Закону для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 2 роки постійне проживання або робота в зоні посиленого радіоекологічного контролю протягом усього періоду з моменту аварії по 31 липня 1986 року не є обов'язковим; достатньо, що особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто, 26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року. Аналогічна правова позиція щодо встановлення початкової величини зниження пенсійного віку висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №556/1153/17.
Спірним питанням у даних правовідносинах є відсутність необхідного періоду проживання позивача в зоні посиленого радіоекологічного контролю, станом на 1993рік.
Суд зазначає, що механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (зі змінами внесеними постановою правління Пенсійного фонду України №23-1 від 24.11.2022) (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до п. 2.1 Порядку №22-1до заяви про призначення пенсії за віком додаються, в тому числі документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
При прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Позивачка надала суду документ, що підтверджує статус громадянина, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", це посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до вимог пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 р. № 501 (який був чинний на момент видачі посвідчення позивачці), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно з п. 10 Порядку №501 видача посвідчень потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС провадиться Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
Відповідно до п.2 Порядку №501, посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства України.
Зазначене кореспондується зі змістом ч.3 ст. 65 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Таким чином, надаючи особі посвідчення Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи держава визнає за особою право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Посвідчення громадянина який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), видане позивачці, ніким не оспорювалось, не було визнане недійсним ні на момент звернення із заявою про призначення пенсії, ні на момент подання цієї позовної заяви.
Отже, факт проживання позивача в зоні посиленого радіоекологічного контролю протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за умови досягнення нею 55 років, не повинен викликати сумнівів, оскільки підтверджується відповідним документом, виданим у встановленому законом порядку.
Відтак з матеріалів справи вбачається, що таке посвідчення видане позивачу 21.24.1994 року уповноваженим на те державним органом (Київська обласна рада), який при його видачі перевіряв достовірність поданих позивачем документів.
За наведених обставин, можна дійти висновку, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) серії НОМЕР_1 , виданого 21.11.1994 року, підтверджує той факт, що вона з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року постійно проживала у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років. У протилежному випадку - у разі не підтвердження таких обставин, позивач не отримав би вказаного посвідчення.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 697/121/17 сформулювала правовий висновок про застосування підпункту 1 пункту 4 Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України": виключення з 1 січня 2015 року зони посиленого радіоекологічного контролю із переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє статусу потерпілого осіб, яким раніше, до 31 грудня 2014 року, було встановлено статус і видано посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особа, якій видано безтермінове посвідчення громадянина, який постійно проживав на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4), для цілей застосування пункту 1 частини 1 статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", вважається потерпілим від Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, суд приходить до висновку, що доводи Головного управління Пенсійного фонду у Київській області щодо необхідності надати підтвердження про територіальну приналежність позивача на території зони посиленого радіоекологічного контролю, є безпідставними.
Таким чином, суд вважає, що позивач має право на вихід на пенсію із зменшенням пенсійного віку на 5 років, тобто у 55 років, з 02.10.2022.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 02.10.2022.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З системного аналізу вказаних норм статті 245 КАС України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.
Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити у повному обсязі.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає таке.
За правилами статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, і має застосовуватися у виключних випадках.
Разом із тим слід вказати, що позивач, зазначаючи про необхідність встановлення судового контролю, не зазначає про причини такої (необхідності) чи обставини, які б свідчили, що рішення суду, ухвалене у цій справі, не буде виконано відповідачем.
Відтак, підстав для зобов'язання встановити судовий контроль суд не вбачає.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1074,60 грн.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в сумі 1074,60 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 КАС України, суд,-
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 02.10.2022.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1074,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.