ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"13" січня 2025 р. справа № 300/6084/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управляння Державної податкової служби в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ), звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управляння Державної податкової служби в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач, ГУ ДПС в Івано-Франківській області) в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 04.06.2024 №013499/0706.
Позовні вимоги мотивовані тим, що контролюючим органом порушено порядок проведення перевірки, яка проведена без законних підстав, що є достатньою та самостійною підставою для визнання наслідків такої перевірки протиправними. Крім того, посадовими особами відповідача сформовано неправомірний висновок про порушення суб'єктом господарювання вимог Податкового кодексу України, який не ґрунтується на первинних бухгалтерських документах. З цих підстав просила суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.06.2024 №013499/0706.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управляння Державної податкової служби в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення вказаних недоліків.
Позивач у встановлений судом строк недоліки позовної заяви усунула.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.38-39).
На адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду 17.09.2024 надійшов відзив на позовну заяву представника Головного управління ДПС в Івано-Франківській області. Відповідач позов не визнає та вважає, що оскаржуване рішення є правомірним, прийнятим контролюючим органом в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений нормами діючого законодавства. Просив в задоволенні позову відмовити (а.с.41-58).
Позивачем 20.12.2024 до суду подано клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових письмових пояснень та доказів, в яких остання не погодилась із аргументами відповідача, позов підтримує в повному обсязі.
30.12.2024 через підсистему "Електронний суд" ФОП ОСОБА_1 двічі скерувала суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових письмових пояснень.
На доповнення доводів та доказів позивача, які містяться в матеріалах справи, остання 31.12.2024 подала суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових письмових пояснень та доказів. З огляду на викладені доводи, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач своїм правом на подання заперечення не скористався.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС в Івано-Франківській області. Основним видом діяльності позивача є: 47.77 роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах (а.с.30-31).
Посадовими особами відповідача, на підставі наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області №1433-п від 15.05.2024 та направлень на проведення перевірки №2605 та №2606 від 15.05.2024, проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 , аптека за адресою АДРЕСА_1 , за результатами якої складено акт №12358/09/15/РРО/ НОМЕР_1 від 27.06.2024 (а.с.10,28,29,58,54 з обох сторін, 56,57,11-14,22-25).
Перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 п.12 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а саме порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, здійснення продажу товарів, які не обліковані в установленому законодавством порядку на загальну суму 85464,27 грн.
У зв'язку з виявленими порушеннями ГУ ДПС в Івано-Франківській області винесено податкове повідомлення-рішення від 04.06.2024 №013499/0706, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 85464,27 грн. (а.с.16-17).
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернулася з даним позовом до суду.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач, окрім іншого, стверджує про наявність порушень при призначенні та здійсненні перевірки, зокрема вказує на відсутність підстав для проведення такої.
Порядок призначення та здійснення фактичних перевірок врегульовано нормами Податкового кодексу України (надалі, також - ПК України).
Згідно з п.61.1 ст. 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
За приписами п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Вимогами п.75.1 ст. 75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до п.п.75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки визначений у ст.80 ПК України.
Для вирішення спору суд враховує висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, викладені у поставної від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23.
Судова палата звернула увагу на правове формулювання п.80.2 ст.80 ПК України, контекст якої передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки. Водночас запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім п.81.1 ст.81 ПК України закріплені обов'язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.
У справі, що розглядається, в основу проведення фактичної перевірки позивача, відповідачем покладено підп.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України (правова підстава).
За приписами підп.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Вимоги до змісту наказу про проведення перевірки фактично визначені в абз.3 п.81.1 ст.81 ПК України.
За змістом вказаної норми права в такому наказі зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
Водночас аналіз абз.3 п.81.1 ст.81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов'язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.
Верховний Суд у складі Судової палати вважає, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
Як зазначено судом вище, перевірка проведена на підставі наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області №1433-п від 15.05.2024 та направлень на проведення перевірки №2605 та №2606 від 15.05.2024, за наслідками якої прийнято оскаржуване рішення (а.с.10,28,29,54 з обох сторін, 58).
Дослідивши копію наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області "Про проведення фактичної перевірки" від 15.05.2024 №1433-п (а.с.10,58), суд встановив, що він містить, зокрема, відомості про:
- мету перевірки контроль за дотриманням суб'єктами господарювання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій та дозвільних документів, вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки), дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками;
- вид перевірки фактична перевірка;
- підстави для проведення перевірки п.п.80.2.2, п.п.82.2.7, п. 80.2 ст.80 ПК України;
- терміни проведення перевірки.
Наказ підписаний начальником ГУ ДПС в Івано-Франківській області області.
Здійснивши аналіз положень ст.ст.75, 80, 81 ПК України у їх сукупності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що підстава проведення фактичної перевірки визначена безпосередньо у п.п.80.2.2 п. 80.2 ст.80 ПК України та у контролюючого органу відсутні обов'язки для зазначення в наказі про призначення фактичної перевірки передумов її призначення.
При цьому, в наказі на перевірку достатньо зазначити підставу для проведення перевірки, визначену цим Кодексом.
Отже, вищевказаний наказ відповідає вимогам ПК України, а протилежні доводи позивача, суд вважає необґрунтованими.
Крім того, правомірність вищевказаного наказу не є предметом цього спору, а тому доводи позивача про його протиправність суд вважає необґрунтованими.
Суд також враховує, що стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.
Абзацами 1-4 підп.81.1 ст.81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Суд врахував, що вказаних вимог службовими особами контролюючого органу дотримано.
До початку проведення фактичної перевірки, працівниками ГУ ДПС в Івано-Франківській області пред'явлено посадовій особі позивача службові посвідчення, направлення на перевірку та вручено копію наказу, що підтверджується підписом фармацевта Кібель Н.В. у відповідних направленнях (а.с.28,29,54 з обох сторін).
Окрім того, відповідно до п.1 ст.86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Пунктом 5 статті 76 ПК України встановлено, що акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).
Згідно наявної в матеріалах справи копії, Акт перевірки від 15.05.2024 містить перелік виявлених порушень, їх зміст та нормативне регулювання (а.с.11-14,22-25,56-57).
Як встановлено судом, перевірка проведена 15.05.2024 в присутності посадової особи - фармацевта Кібель Н.В., яка до перевірки надала пояснення щодо виявлених порушень (а.с.26,55).
За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Отже, у питаннях дотримання контролюючими органами процедури проведення перевірки істотне значення має встановлення обставин забезпечення платникам податків можливості реалізувати їх права, передбачені ПК України, а у разі їх порушення - чи могло це істотно вплинути на правильність та обґрунтованість висновків контролюючого органу, здійснених за результатами такої перевірки, на підставі яких прийняті рішення.
У свою чергу, перевірка проведена та щодо її проведення позивач не заперечував (акт недопуску до перевірки не складався) й за наслідками цієї перевірки прийняте рішення про застосування фінансових санкцій, що є предметом оскарження.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність порушень з боку контролюючого органу при здійсненні перевірки позивача та оформленні його результатів.
Що стосується застосування до позивача оскаржуваним рішенням фінансових санкцій у вигляді штрафу, то суд зазначає таке.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі визначає Закон України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі Закон №265/95-ВР).
Відповідно до п.12 ч.1 ст.3 Закону №265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Оскільки позивач здійснює господарську діяльність з продажу лікарських засобів та виробів медичного призначення, на неї поширюється вказана норма щодо ведення обліку товарних запасів.
Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 № 496 (далі Порядок №496).
У Порядку №496 терміни вживаються в таких значеннях:
документи, які підтверджують облік та походження товарів - Форма ведення обліку товарних запасів, визначена додатком до цього Порядку (далі - Форма обліку), та первинні документи;
первинні документи - опис залишку товарів на початок обліку, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару (найменування суб'єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) або код згідно з ЄДРПОУ суб'єкта господарювання, серія та номер паспорта/номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару.
Опис залишку товарів на початок обліку складається в довільній формі та має містити інформацію про: найменування товарів, наявних у такої ФОП на дату набуття ним обов'язку щодо ведення обліку товарних запасів, кількості таких товарів (із зазначенням одиниці виміру) та їх вартості, самостійно визначеної ФОП.
У первинних документах, що засвідчують знищення, втрату або використання товарів на власні потреби, зазначається вартість товару за ціною придбання, підтвердженою обліком товарів, визначеним цим Порядком, та не зазначаються реквізити постачальника і отримувача товару;
місце продажу (господарський об'єкт) - стаціонарний або будь-який пересувний об'єкт, у тому числі транспортний засіб, частина пересувного чи стаціонарного об'єкта, у тому числі транспортного засобу, де здійснюються розрахункові операції під час продажу товарів (надання послуг);
місце зберігання - стаціонарний або будь-який пересувний об'єкт, у тому числі транспортний засіб, частина пересувного чи стаціонарного об'єкта, у тому числі транспортного засобу, земельна ділянка, де зберігаються товарні запаси, що належать ФОП;
товарні запаси - сукупність товарів, що утримуються ФОП для подальшого продажу (надання послуг).
Інші терміни, що вживаються в цьому Порядку, застосовуються в значеннях, визначених законодавством.
Розділом 2 Порядку №496 передбачено порядок ведення обліку товарних запасів.
Так, облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід'ємною частиною такого обліку.
ФОП, яка здійснює діяльність у декількох місцях продажу (господарських об'єктах), веде облік товарних запасів також за кожним окремим місцем продажу (господарським об'єктом) на підставі первинних документів, які підтверджують отримання товарів такою ФОП або окремим місцем продажу (господарським об'єктом), та/або первинних документів на внутрішнє переміщення товарів між ФОП та його окремими місцями продажу (господарськими об'єктами). Первинні документи на внутрішнє переміщення товарів є невід'ємною частиною такого обліку.
Первинні документи, на підставі яких внесено записи до Форми обліку, є обов'язковими додатками до такої форми. Внесення даних до Форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації.
Під час ведення обліку товарних запасів у паперовій формі записи у Формі обліку виконуються розбірливо чорнилом темного кольору або кульковою ручкою.
Під час ведення обліку товарних запасів в електронній формі ФОП обирає на власний розсуд програмний формат та метод внесення інформації до Форми обліку з дотриманням вимог цього Порядку.
Заборонено продаж товарів, на які у місцях продажу таких товарів (господарських об'єктах) відсутні:
первинні документи, записи про які внесено до Форми обліку;
відповідні записи у Формі обліку про наявні первинні документи;
первинні документи і записи у Формі обліку про такі первинні документи.
Форма обліку, первинні документи на товари мають зберігатись у місці продажу (господарському об'єкті) до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах.
Такі документи щомісячно групуються в хронологічному порядку їх відображення у Формі обліку та/або підшиваються для подальшого зберігання разом із Формою обліку, в якій інформацію про такі документи відображено.
Форма обліку, первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, надаються посадовій особі контролюючого органу на її вимогу під час проведення перевірки. У разі якщо оригінали первинних документів відсутні у місці продажу, посадовій особі контролюючого органу можуть бути надані копії таких первинних документів з подальшим пред'явленням їх оригіналів до закінчення перевірки (за потреби).
Такі документи надаються особисто ФОП або особою, яка фактично здійснює продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об'єкті) такої ФОП.
Форма обліку в електронній формі на вимогу посадових осіб контролюючого органу має бути візуалізована у форматі, який дозволяє такій особі здійснити його перегляд та/або копіювання.
Для вирішення спору суд врахував висновки Верховного Суду у постанові від 11 січня 2024 року у справі №420/12275/22, які обов'язкові для врахування судами відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.
Верховний суд зазначив, що розділ ІІ Закону №265/95-ВР врегульовує питання порядку проведення розрахунків суб'єктами господарювання. У статті 3, яка міститься у зазначеному розділі, перелічено низку обов'язків, які висуваються законодавцем до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
До 01 січня 2022 року пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР передбачав, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.
При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам під час проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Законом №1914-IX, який набрав чинності 01 січня 2022 року, пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР викладено в наступній редакції: "Суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті)".
Таким чином, пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР зобов'язує суб'єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців (за виключенням перелічених в абзаці 3 цієї норми осіб)) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
При цьому до 01 січня 2022 року суб'єкт господарювання зобов'язаний був надати такі документи під час проведення перевірки, а після цієї дати такий обов'язок має бути виконаним саме на початок її проведення.
Разом з тим, відповідальність за порушення вимог Закону №265/95-ВР унормована приписами розділу V цього Закону.
Стаття 20 Закону №265/95-ВР (із змінами, внесеними Законом №1914-IX) передбачає, що до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, диспозиція норми статті 20 Закону №265/95-ВР передбачає, що до суб'єкта господарювання застосовується відповідна фінансова санкція за ненадання документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Таким чином, за змістом наведеної норми суб'єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності): 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку; 2) не надання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Як встановлено судом з пояснень фармацевта ОСОБА_2 "Форма обліку товарних запасів за останні місця 2024 року в аптеці відсутня" (а.с.26).
Обставина відсутності Форми обліку у місці продажу у період проведення фактичної перевірки заперечується позивачем, за твердженням останньої така велася у електронній формі, факт чого був відомий представникам податкового органу, проте не взятий до уваги.
Досліджуючи питання не тільки ведення ФОП ОСОБА_1 обліку товарних запасів у передбаченому законом порядку та існування такої Форми обліку у період проведення фактичної перевірки, але й належної поведінки представників податкового органу з вжиття усіх належних від них заходів для забезпечення повної і об'єктивної перевірки, суд вважає за необхідне, перш за все, звернути увагу на наступні обставини.
Так, пунктом 2 наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 15.05.2024, що слугував юридичною підставою для проведення фактичної перевірки платника податків, встановлено терміни проведення такої перевірки шляхом покликання на статтю 82 ПК України, а також визначено дату її початку - 15.05.2024 (а.с.10,58).
За змістом означеного припису, а саме пункту 82.3 статті 82 ПК України, тривалість перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, тобто фактичних, не повинна перевищувати 10 діб.
З іншого боку, конкретизація тривалості фактичної перевірки міститься також у направленнях на перевірку за №№2605 та 2606 від 15.05.2024, за змістом яких тривалість перевірки становить 10 (десять) діб (а.с.28,29,54 з обох сторін).
Абзац 2 та 3 пункту 81.1 статті 81 ПК України встановлює обов'язкові складові змісту наказу про проведення перевірки та направлення, до таких, зокрема, віднесено визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки.
Враховуючи вищенаведене, на переконання суду, податковим органом чітко окреслено часові межі проведення фактичної перевірки господарського об'єкту ФОП ОСОБА_1 , а саме - 10 (десять) діб.
Крім того, Пунктами 1.1, 3.2 акту перевірки від 15.05.2024 (а.с.22-25), початком такої визначено 15.05.2024 о 16:52 год., натомість закінчення - 15.05.2024 о 18:00 год, тобто у сукупності проведена перевірка складала 1 год. 8 хв.
Так, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом, серед іншого, щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій і ведення касових операцій. Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (підпункт 75.1.3. пункту 75.1. статті 75, пункт 80.1. статті 80 Податкового кодексу України).
Тобто, така перевірка, серед іншого, здійснюється контролюючим органом без попередньої вимоги, раптово з метою з'ясування на певну календарну дату обставини дотримання/недотримання платниками податків законодавства, в тому числі ведення суб'єктами господарювання в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.
Порядок проведення фактичної перевірки, її тривалість і зміст акта (довідки), якими результати перевірки оформляються, визначені статтею 80, пунктом 82.3 статті 82 і пунктом 86.5 статті 86 Податкового кодексу України.
Суд наголошує, що поєднання "раптовості" як визначальної мети фактичної перевірки, а також визначеного Порядком №496 обов'язку ФОП постійно вносити до Форми обліку інформацію про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, є законодавчо встановленою формою контролю за належним оподаткуванням господарської діяльності відповідного суб'єкта в кінці звітного податкового періоду, саме в день перевірки і на відповідну календарну дату.
Так, в силу імперативних приписів абзацу 2 пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР при цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Така ж норма міститься і серед переліку загальних обов'язків платника податків, які виникають при проведенні перевірки, зокрема, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки (пункт 85.2 статті 85 Податкового кодексу України).
Більше того, пунктом 11 Розділу ІІ Порядку №496 передбачено, що Форма обліку, первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, надаються посадовій особі контролюючого органу на її вимогу під час проведення перевірки. У разі якщо оригінали первинних документів відсутні у місці продажу, посадовій особі контролюючого органу можуть бути надані копії таких первинних документів з подальшим пред'явленням їх оригіналів до закінчення перевірки (за потреби). Такі документи надаються особисто ФОП або особою, яка фактично здійснює продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об'єкті) такої ФОП. Форма обліку в електронній формі на вимогу посадових осіб контролюючого органу має бути візуалізована у форматі, який дозволяє такій особі здійснити його перегляд та/або копіювання.
Отже, взаємна дія правових положень абзацу другого пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР і пункт 85.2 статті 85 Податкового кодексу України зобов'язують платника податків при проведенні фактичної перевірки без окремої письмової вимоги надати документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Разом із тим, в контексті наведеного, наведені вище положення податкового законодавства, на переконання суду, прямо вказують на часові межі виникнення у платника податків обов'язку з надання документів, котрі підтверджують облік та походження товарів, пов'язуючи такий з моментом початку перевірки.
Коментований обов'язок є самостійним і чітко визначеним правилом поведінки суб'єкта перевірки, який не перебуває в залежності від наявності письмової вимоги контролюючого органу, що виникає у платника податків в силу закону при пред'явленні направлення і наказу на проведення фактичної перевірки.
У спірному випадку, у силу вимог закону, обов'язок пред'явити представникам податкового органу Форму обліку, первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів у фармацевта Кібель Н.В., як у особи, яка фактично здійснює продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об'єкті) ФОП ОСОБА_1 , виник 15.05.2024 о 16:52 год., свідченням чого є проставлення підпису останньої у направленнях за №№2605, 2606 від 15.05.2024 при безпосередньому зазначенні дати та часу такого вручення (а.с.28,29,54 з обох сторін).
При цьому, суд зауважує, що означений обов'язок є безперервним і міг бути реалізованим протягом усього періоду проведення фактичної перевірки позивача, котрий, як засвідчується коментованими направленнями, становить 10 (десять) діб, аж до її закінчення.
Досліджуючи питання не надання позивачем запитуваних податковим органом документів у розрізі відомостей, відображених в акті перевірки від 15.05.2024, суд відзначає наступне.
Так, суд критично оцінює наявність у представників податкового органу, а саме державних інспекторів, котрі проводили фактичну перевірку господарського об'єкту позивача, повноважень з встановлення такої крайньої (кінцевої) дати закінчення перевірки та, відповідно, надання документів, зокрема, форми обліку ведення товарних запасів та первинних документів, котрі підтверджують облік та походження товарів, що фактично обмежує можливість реалізації платником податків обов'язку з пред'явлення останніх.
Так, чинним законодавством не передбачено юридичного механізму зменшення тривалості фактичної перевірки, так само як і не може бути застосована процедура її зупинення за ініціативи податкового органу, оскільки така передбачена лише для документальної планової або позапланової перевірки платника податків, крім платника податків - суб'єкта малого підприємництва (пункт 82.4 статті 82 ПК України).
З огляду на встановлені судом обставини, а також застосовуючи загальні принципи математичного розрахунку, на переконання суду, податковим органом, по суті, скорочено терміни, протягом яких, у силу вимог закону, платник податків повинен реалізувати обов'язок з надання документів з обліку та походження товарів, з 10 (десяти) діб до 1 год. 8 хв.
Крім того, усно визначаючи кінцевим терміном надання означених документів 15.05.2024 (дата закінчення перевірки), податковим органом не взято до уваги обставину рівноцінного обов'язку з пред'явлення таких як у особи, яка фактично здійснює продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об'єкті), що підлягає перевірці, так і у платника податків. Зрештою, не надання достатнього часу на візуалізування у форматі такого обліку, який дозволив би здійснити можливість для його перегляду та/або копіювання, що з логічних міркувань та значного обсягу лікарських засобів в господасрькій одиниці у межах 1 год. 8 хв. є протиправним та безпідставним обмеженням.
При цьому, пунктом 121.1. статті 121 ПК України передбачена відповідальність за незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом.
Окрім цього, Верховним Судом у постанові від 08.11.2021 у справі №640/21601/19 сформовано висновок, відповідно до якого в частині ненадання документів під час здійснення податкового контролю склад вказаного правопорушення полягає саме в поведінці платника податків, направленої на ухилення ним від виконання обов'язку з надання контролюючим органам оригіналів чи копій документів на їх законну вимогу, тим самим створюючи перешкоди для здійснення податкового контролю. В той же час у разі відсутності підстав для висновку про створення перешкод у його здійсненні, в тому числі шляхом ухилення від надання документів чи їх копій, зокрема через поважні та об'єктивні причини, поведінку платника податків не можна кваліфікувати як таку, що утворює склад правопорушення, передбаченого пунктом 121.1 статті 121 ПК України.
Не підпадає під таку кваліфікацію поведінка платника податків і у разі, якщо під час перевірки ним надані усі наявні у нього документи, але вони визнані контролюючим органом такими, що не в повній мірі підтверджують правильність даних податкового обліку. В такому випадку контролюючий орган має підстави для констатації помилок у податковому обліку із встановленням відповідного складу податкового порушення та застосуванням відповідних наслідків у вигляді визначення грошових зобов'язань за наявності для цього підстав.
Разом із тим, абзацом 2 пункту 44.6 статті 44 ПК України визначено, що у разі, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. (пункт 44.6 статті 44 ПК України).
Відповідно до пункту 85.4 статті 85 ПК України при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати закінчення перевірки.
Посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) (пункт 85.8 статті 85 ПК України).
При цьому, матеріали справи не містять будь-яких вимог про надання документів, що стосуються фінансово-господарської діяльності, зокрема, форми ведення обліку товарних запасів та накладних на товар, що знаходиться в реалізації у зв'язку з проведенням фактичної перевірки господарської одиниці ФОП ОСОБА_1 .
Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження складання та вручення позивачу контролюючим органом письмового запиту (вимоги) на отримання копій документів, пов'язаних з предметом перевірки.
У положеннях ПК України серед основних засад податкового законодавства передбачено принцип презумпції правомірності рішень платника податків суть якого зводиться до того, що у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Отже, мова йде не лише про загальнообов'язкове усунення юридичних колізій, яке є одночасно і правом (повноваженням), і процесуальним обов'язком суду при звичайному (безвідносно до виду правовідносин) правозастосуванні. Мова про порядок вирішення ситуацій, у яких стикаються (конфліктують) інтереси платника податків і контролюючого органу, а норми податкового права, що регулюють такі правовідносини, прямо чи внаслідок їх тлумачення, а також у своїй сукупності, не є однозначними та допускають множинне трактування їхніх прав та обов'язків, внаслідок якого можливе вирішення справи як на користь платника, так і проти нього.
Презумпція сформульована як принцип у статті 4 ПК України (пункт 4.1.4). Саме таким чином встановлено найвищий ступінь її імперативності. Крім того, презумпція також закріплена як спеціальна норма у пункті 56.21 статті 56 ПК України саме для цього виду правовідносин, що означає безумовне її врахування при вирішенні спорів, що регулюються означеною статтею.
Сама юридична конструкція норми пункту 56.21 статті 56 ПК України дає підстави стверджувати, що презумпція застосовна не лише у ситуації прямої суперечності норм, але й у будь-якій іншій ситуації невизначеності в процесі правозастосування. Для її застосування необхідно і достатньо виявлення двох або більше альтернативних варіантів правомірної поведінки, обравши найвигідніший для себе з яких платник має почуватися захищеним від можливих негативних наслідків як з боку контролюючого органу, так і суду. Більше того, наведеною нормою охоплюються не лише очікування платника, запровадженням у податковому законодавстві цієї презумпції як принципу (основної засади) накладається відповідний таким очікуванням обов'язок вибору визначеного нею варіанту поведінки і контролюючим органом, і судом. При цьому тягар доведення хибності (відсутності правових підстав) обраного платником варіанту поведінки покладається законом на контролюючий орган.
Вищенаведеною вимогою охоплюються не лише очікування платника почуватися захищеним, а й відповідний таким очікуванням обов'язок вибору визначеного варіанту поведінки і контролюючим органом, і судом. При цьому тягар доведення хибності (відсутності правових підстав) обраного платником варіанту поведінки покладається законом на контролюючий орган.
Таким чином, оскільки вищенаведені вимоги Податкового кодексу України дають підстави стверджувати про існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків, а тому слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладені в постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі №380/671/20.
Слід також наголосити, з огляду на правову позицію Верховного Суду у постанові від 11.01.2024 по справі №420/12275/22, що безпосередньо в акті перевірки відповідачем не зафіксовано факту не надання позивачем під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
З приводу фактів встановлених в ході перевірки в пункті 2.2.20 акта фактичної перевірки порушення позивачем порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, здійснення продажу товарів, які не обліковані за встановленою формою обліку товарних запасів. Вартість товарів не облікованих у встановленому порядку становить згідно наданих накладних від 02.05.2024 № РНS-00008263 на суму 8744,07 грн, від 03.05.2024 №78894629 на суму 6931,51 грн, від 03.05.2024 № РHS-00008343 на суму 9434,63 грн, від 07.05.2024 № РHS-00008424 на суму 12227,38 грн, від 08.05.2024 № РНS-00008558 на суму 10026,96 грн, від 08.05.2024 № 03-U121495847-2 на суму 4360,88 грн, від 09.05.2024 № 79132162 на суму 9554,19 грн, від 09.05.24 № 03-U121551597-2 на суму 5205,67 грн, від 10.05.2024 № РНS-00008734 на суму 10520,69 грн, від 11.05.2024 №79279916 на суму 8458,29 грн. Вищезазначені накладні на загальну суму 85464,27 грн. не обліковані у форму обліку товарних запасів, спростовані доказами, наданими позивачем.
Так, контролюючим органом також не враховано, що всі перелічені в акті фактичної перевірки накладні, внесені ФОП ОСОБА_1 до Форми обліку, яка ведеться в електронній формі, а саме за №№ 6301, 6307, 6310, 6319, 6329, 6332, 6335, 6340, 6346, 6352.
Більше того, станом на 15.05.2024 (дата проведення фактичної перевірки) здійснений контролюючим органом розрахунок штрафу проведено, виходячи не з обсягу залишків товару, а в частині з обсягу його поставки.
Так, у постанові від 27.12.2023 у справі №280/1998/23 Верховний Суд також виснував, що ключовим елементом норми пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР (щодо обов'язку суб'єкта господарювання надати облікові документи) та статті 20 цього Закону (щодо відповідальності за ненадання таких документів) є словосполучення "товарні запаси, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу", яке міститься у кожній з цих норм.
За змістом статті 20 Закону № 265/95-ВР розрахунок штрафних санкцій здійснюється виходячи з вартості товарів, які не обліковані у встановленому порядку (тобто за обсягами виявленого товару, яке реалізовано, але не обліковано, або виходячи з обсягів виявлених залишків товару, щодо обліку яких не надано документів), то здійснений контролюючим органом розрахунок штрафних санкцій, виходячи не з обсягу залишків товару, а з обсягу його вибуття у період, що передував перевірці, є протиправним. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2024 у справі справа №280/176/23.
Досліджуючи відповідність Форми ведення обліку товарних запасів ФОП ОСОБА_1 , що долучена до матеріалів адміністративної справи, суд вважає за необхідне відзначити наступне.
Згідно приписів пункту 2 Розділу ІІ Порядку №496, саме на фізичну особу-підприємця, у тому числі платника єдиного податку, покладається вибір ведення форми обліку у паперовій або в електронній формі.
Під час ведення обліку товарних запасів в електронній формі ФОП обирає на власний розсуд програмний формат та метод внесення інформації до Форми обліку з дотриманням вимог цього Порядку (пункт 8 Розділу ІІ Порядку №496).
При цьому, Форма обліку має містити зазначені в довільному порядку дані ФОП: прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки ФОП або серія та номер паспорта / номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті, податкова адреса, назва та адреса місця продажу (господарського об'єкта) або місця зберігання, в межах якого ведеться облік. Для паперової форми обліку зазначені дані мають міститися на титульному аркуші.
Пунктом 3 Розділу ІІ Порядку №496, передбачено порядок внесення ФОП до Форми обліку відомостей, зокрема: у графі 1 зазначається порядковий номер рядка, в якому здійснено відповідний запис; у графі 2 - дата здійснення запису; у графах 3-6 - реквізити первинного документа (вид первинного документа, дата його складання, номер первинного документа (за наявності), найменування суб'єкта господарювання - постачальника або отримувача, його РНОКПП або код згідно з ЄДРПОУ / номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті); у графі 7 - загальна вартість товару відповідно до первинного документа про надходження товару; у графі 8 - загальна вартість товару відповідно до первинного документа про вибуття товарів (крім даних щодо продажу через реєстратор розрахункових операцій / програмний реєстратор розрахункових операцій); у графі 9 зазначаються примітки, передбачені цим Порядком.
Записи у Формі обліку ведуться в хронологічному порядку надходження або вибуття товарів (пункт 4 Розділу ІІ Порядку №496).
Тобто, коментована Форма повинна містити відомості про усі первинні документи, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару, дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару, а зазначення таких реквізитів у Формі обліку повинне співпадати з кореспондуючими у первинних документах, котрі є невід'ємною частиною такого обліку.
Необхідно зазначити, що Форма ведення обліку товарних запасів, надана позивачем до суду, містить передбачені Порядком №496 необхідні графи 1-9.
Разом із тим, суд звертає увагу, що всупереч пункту 1 Розділу ІІ Порядку №496, згідно якого на ФОП покладено обов'язок постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, долучена до матеріалів справи Форма обліку, не містить відображення усіх господарських операцій з вибуття товарів у господарській одиниці, котра підлягала фактичній перевірці.
Зокрема, згідно пункту 5 частини 3 Розділу ІІ Порядку №496 графа 8 Форми обліку повинна включати загальну вартість товару відповідно до первинного документа про вибуття товарів (крім даних щодо продажу через реєстратор розрахункових операцій / програмний реєстратор розрахункових операцій), таким також передбачений виключний перелік господарських операцій, котрі для цілей коментованого нормативно-правового акту, відтак і для суб'єкта господарювання, вважаються вибуттям, до таких віднесено: продаж товарів з розрахунком в безготівковій формі, який здійснено у встановлених законодавством випадках без застосування реєстраторів розрахункових операцій / програмних реєстраторів розрахункових операцій; внутрішнє переміщення товару між належними одній ФОП місцями продажу (господарськими об'єктами) та/або місцями зберігання; знищення або втрата товару; повернення товару постачальнику; використання товарів на власні потреби.
Відтак, позивачем не здійснено записів у передбачений Порядком №496 спосіб, призначений для обліку вибуття товарів.
Разом із тим, здійснюючи співставлення підсумкових сум, зафіксованих в акті перевірки від 15.05.2024, та відомостей документу за назвою "Форма ведення обліку товарних запасів ФОП ОСОБА_1 ", судом встановлено, що такі ідентичні.
З огляду на те, що облік товарних запасів все ж вівся, а матеріали перевірки не містять жодного доказу, що той чи інший товар не було обліковано, єдиною підставою для застосування відповідачем штрафної санкції визначеної ст. 20 Закону №265/95 є факт не надання під час проведення перевірки вище згаданих документів.
Безумовно, що в разі відсутності обліку як такого, штраф еквівалентний вартості необлікованого товару і прописаного у згаданій нормі, і є співмірним з порушенням. Проте, оскільки такий облік вівся і належних доказів наявності в аптеці на час проведення перевірки саме необлікованого товару, тим паче в обсязі на суму 85464,27 грн, в матеріалах справи не міститься, нарахування конкретної суми не відповідає ані змісту згаданої норми, ані суті конкретного порушення.
Разом із тим, з огляду на долучені позивачем до матеріалів справи копії документів підтверджуючих походження та рух товарів у магазині, а також копії Форми обліку товарних запасів, помилковими є твердження відповідача у відзиві щодо здійснення позивачем реалізації будь-яких товарів, які б не були облікованими.
Так, окреслених документів продавцем не було надано податковим інспекторам під час проведення перевірки з причин незрозумілості (щодо форми такого обліку) та протиправної обмеженості в часі (1 год. 8 хв), але беззаперечним є те, що такий облік вівся і ведеться, а також те, що весь товар, що реалізовується у магазині є облікованим.
Достовірним є також факт, що долучені нею до позовної заяви копії документів в повному обсязі (і по формі, і по змісту і по їх повноті) відповідають всім тим вимогам чинного законодавства щодо обліку товарних запасів.
Також, з огляду на обсяг (асортимент) товару, його рух, поступлення коштів за його реалізацію і т.і., надані позивачем до суду документи в їх значному обсязі безумовно свідчать про неможливість формування таких документів, як і Форм ведення обліку товарних запасів, заднім числом.
З огляду на наявність відповідних документальних доказів та позбавлення платника можливості долучення відповідного пакету документів до завершення перевірки, першочергово окресленого у 10-денний термін, суд виснував про протиправність дій з боку контролюючого органу.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №640/11468/20, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення"; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини:чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.05.2022 року у справі №400/1510/19, від 05.07.2022 року у справі №522/3740/20, від 27.09.2022 року у справі №320/1510/20, від 03.10.2022 року у справі №400/1510/19, від 01.11.2022 року у справі №640/6452/19 та від 18.01.2023 року у справі №500/26/22.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підставними, а відтак даний позов слід задовольнити.
Суд також враховує, що позивача у позовній заяві повідомила про намір подати докази понесених судових витрат на правничу допомогу після ухвалення рішення.
Відповідно до ч.ч.3-5 ст.143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Отже, у разі подання позивачем доказів понесених судових витрат на правничу допомогу, це питання буде вирішене у вищевказаному порядку.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 4240 від 06.08.2024 позивач підтвердила сплату судового збору за звернення до суду із даним позовом у розмірі 968,96 грн (а.с.9).
Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, відтак підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачена сума судового збору у розмірі 968,96 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області 04.06.2024 №013499/0706.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Учасникам справи рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 );
відповідач - Головне управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя Главач І.А.