10 січня 2025 року Справа № 280/10384/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких додаткової винагороди виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, за період з 11.01.2024 по 04.11.2024 рік;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини за період з 11.01.2024 по 04.11.2024 рік.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 24.08.2023, отримав поранення під час захисту Батьківщини, що підтверджується довідкою про обставини травми № 22/4/58 від 09.09.2023. Відповідно до наданої медичної документації від Університетського медичного центру Гронінгена ОСОБА_1 , починаючи з 11.01.2024 перебуває на довготривалому лікуванні у відділі хірургії. При цьому у період з 11.01.2024 по 04.11.2024 за час лікування та реабілітації за кордоном військовою частиною НОМЕР_1 позивачу не здійснювалась виплата додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.
05.12.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що норми Постанови № 168 передбачають встановлення двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні, у відпустці для лікування, а саме: пов'язаність поранення (контузія, травма, каліцтво) військовослужбовця із захистом Батьківщини, а також таке поранення є тяжким за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Відповідач звертає увагу, що позивачем не надано жодного доказу проходження ним військово-лікарської комісії, разом з тим, в матеріалах справи відсутня довідка про те, що отримане ОСОБА_1 поранення є тяжким. Зауважує, що спірним періодом невиплати позивачу місячної додаткової винагороди є період його перебування на стаціонарному лікуванні після поранення з 11.04.2024, тобто після спливу 4-х місяців отримання поранення. Посилаючись на пункт 9 розділу І Порядку № 260, відповідач зазначає, що виплати грошового забезпечення після чотирьох місяців безперервного лікування та перебування у відпустці за станом здоров'я можуть бути продовжені за наявності висновку лікарняного закладу військово-лікарської комісії про потребу в лікуванні та рішення командира військової частини про продовження виплати. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів підтвердження факту отримання позивачем тяжкого поранення під час захисту Батьківщини, відсутні належні докази на підтвердження позивачем проходження лікування в цілому, та факту саме безперервного лікування після отримання поранення (23.08.2023); також відсутній висновок лікарняного закладу військово-лікарської комісії про потребу в лікуванні позивача (після спливу 4-х місяців). Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 12.11.2024 суд визнав відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; витребував у військової частини НОМЕР_1 інформацію щодо виплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди у розмірі до 100000 грн за період з 11.01.2024 по 04.11.2024 пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у разі ненарахування та невиплати - зазначити правові підстави).
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 111 від 20.05.2023.
Згідно з довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 09.09.2023 № 22/4158, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_1 24.09.2023 отримав вогнепальне осколкове поранення (ВОСП) обличчя з ушкодженням нижньої щелепи. За обставин: з журналу бойових дій НОМЕР_2 омбр № 28т від 01.07.2023 стало відомо, що 24 серпня 2023 року о 21 годині 40 хвилин під час наступальних дій в оперативному підпорядкуванні командира НОМЕР_3 осб поблизу північних околиць населеного пункту с. Новоєгорівка Сватівського району Луганської області, солдат ОСОБА_1 отримав ВОСП обличчя з ушкодженням нижньої щелепи. Евакуйований до ВМКЦ ПнР, м.Харків 25.08.2023. Травмування / поранення отримане військовослужбовцем під час виконання ним обов'язків військової служби при захисті Батьківщини, не пов'язане з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення, та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Листом Міністерства охорони здоров'я України від 05.01.2024 за вих.№ 29/789/2-24 поінформовано ІНФОРМАЦІЯ_1 про погоджений з іноземною стороною перелік захисників України, яких заклади охорони здоров'я іноземних держав можуть прийняти на лікування за кордоном. Координаційним центром з надзвичайних ситуацій поінформовано Міністерство охорони здоров'я України про можливість медичної евакуації та надання безоплатної необхідної медичної допомоги пацієнтам, зокрема ОСОБА_1 (№8), ІНФОРМАЦІЯ_2 , країна лікування - Королівство Нідерланди.
У матеріалах справи також містяться документи за час перебування позивача на лікуванні в Університетському медичному центрі Гронінгена.
Пунктом 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.02.2024 № 45 солдату ОСОБА_1 , який знаходиться у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , відповідно до пункту 9 розділу І наказу МОУ № 260 від 07.06.2018 наказано призупинити виплату грошового забезпечення у зв'язку з безперервним перебуванням на лікуванні більше чотирьох місяців.
17.09.2024 представником позивача підготовлено заяву на адресу відповідача про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди у збільшеному до 100 тис.грн розмірі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 пропорційно періоду перебування на стаціонарному лікуванні з 11.01.2024 по теперішній час.
Листом військової частини НОМЕР_1 від 05.10.2024 № 4698/23/30/1739 представнику позивача роз'яснено, що відповідно до І розділу пункту 9 наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» нарахування та виплату грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 призупинено з 01.01.2024, як такому, що знаходиться на довготривалому лікуванні більше чотирьох місяців (наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 45 від 14.02.2024)
Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати у період з 11.01.2024 по 04.11.2024 додаткової винагороди у підвищеному розмірі до 100000 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», позивач звернувся із цим позовом до суду.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
За частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 8 зазначеної постанови установлено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 №49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 №469/2024. Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, тобто, останній діє на момент розгляду цієї справи.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), пунктом 1 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які, зокрема, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Тобто, виплата додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, здійснюється особам, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, тоді як виплата такої додаткової винагороди особам, які перебувають у відпустці, здійснюється за умови, якщо така відпустка надана для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).
Відповідно до приписів абзацу шістнадцятого пункту 2 розділу І Порядку № 260 визначено, що до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належить додаткова винагорода на період дії воєнного стану.
Також, наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44, Порядок № 260 доповнено розділом XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану», пунктами 10, 11 якого передбачено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень також включаються військовослужбовці, які: (...) у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.
Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем.
З матеріалів справи судом встановлено та зазначені обставини сторонами не оспорюються, що позивач 24.09.2023 під час виконання бойового завдання поблизу північних околиць населеного пункту с. Новоєгорівка Сватівського району Луганської області отримав вогнепальне осколкове поранення (ВОСП) обличчя з ушкодженням нижньої щелепи, що підтверджено довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 09.09.2023 № 22/4158, виданої військовою частиною НОМЕР_1 .
У відповідності до картки особового рахунку військовослужбовця № 410 за 2023 рік (від 05.10.2024 за вих.№4698/23/30/1737) позивачу у період після отримання зазначеного поранення нараховувались та виплачувались наступні суми (за приміткою):
1) згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 1120 від 19.09.2023 здійснено нарахування та виплату додаткової винагороди під час воєнного стану за період 01.08.2023-23.08.2023 із розрахунку 100000,00 грн за повний місяць, 24.08-31.08.2023 із розрахунку 100000,00 грн за повний місяць (лікування по пораненню);
2) згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 1359 від 13.10.2023 здійснено нарахування та виплату додаткової винагороди під час воєнного стану за період 01.09.2023-30.09.2023 із розрахунку 100000,00 грн за повний місяць (лікування по пораненню);
3) згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 1578 від 05.11.2023 здійснено нарахування та виплату додаткової винагороди під час воєнного стану за період 01.10.2023-31.10.2023 із розрахунку 100000,00 грн за повний місяць (лікування по пораненню);
4) згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 1891 від 02.12.2023 здійснено нарахування та виплату додаткової винагороди під час воєнного стану за період 01.11.2023-30.11.2023 із розрахунку 100000,00 грн за повний місяць (лікування по пораненню);
5) на виконання вимог рішення Міністра оборони України № 827/уд від 20.12.2023 грошове забезпечення за грудень 2023 року нараховано у грудні місяці 2023 року у сумі 3170,00 грн - посадовий оклад; 530,00 грн - оклад за військовим званням; 2405,00 грн - за особливості проходження служби (65%). Виплачено на картковий рахунок у грудні 2023 року у сумі 6013,42 грн. Щомісячну премію (ГЗ) за грудень 2023 року нараховано у грудні 2023 року у сумі 15801,30 грн, виплачено на картковий рахунок у січні 2024 року у сумі 15268,79 грн.
Також відповідно до картки особового рахунку військовослужбовця № 410 за 2024 рік (від 05.10.2024 № 4698/23/30/1738) ОСОБА_1 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 115 від 05.01.2024 здійснено нарахування та виплату додаткової винагороди під час дії воєнного стану за період 01.12.2023-31.12.2023 із розрахунку 100000,00 грн за повний місяць (лікування по пораненню). Відомості про подальше нарахування та виплату додаткової винагороди позивачу у матеріалах справи відсутні.
Отже, позивач отримував повне грошове забезпечення з урахуванням додаткової винагороди з місяця, у якому отримав поранення (серпень 2023 року) протягом 4 місяців, а надалі, як слідує з наказу від 14.02.2024 № 45, керуючись пунктом 9 розділу І Порядку № 260 ОСОБА_1 призупинено нарахування та виплату грошового забезпечення, як такому, що знаходиться на довготривалому лікуванні більше чотирьох місяців.
Так, відповідно до пункту 9 розділу І Порядку № 260 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я) (далі - відпустка для лікування у зв'язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.
Тобто, військовослужбовці у період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах у зв'язку з хворобою мають право на отримання грошового забезпечення у належному розмірі, але протягом не більше чотирьох місяців, водночас, після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах грошове забезпечення виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутній висновок військово-лікарської комісії про необхідність продовження лікування позивача в лікарняних закладах.
Слід зауважити, що згідно з пунктом 1.1. глави 1 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (далі - Положення, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови).
Відповідно до пункту 2.1 глави 2 розділу І штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК приймають постанови. Постанови ВЛК оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.
З огляду на зазначені норми Положення, висновок ВЛК є змістом (суттю) постанови ВЛК, яка може бути оформлена в формі свідоцтва, довідки або протоколу. Іншими словами, довідка ВЛК є формальним вираженням постанови ВЛК, яка по суті містить в собі висновок, сформований ВЛК за наслідком медичного огляду.
Разом з тим, з матеріалів справи не встановлено наявності висновку ВЛК про потребу у лікуванні у розумінні абзацу третього пункту 9 розділу І Порядку №260.
Також суд звертає увагу, що повноваження командира військової частини щодо прийняття рішення (у формі наказу) про продовження виплати грошового забезпечення не є дискреційними з огляду на таке.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі №361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі №569/15527/16-а, від 17.10.2019 у справі №826/521/16, від 30.03.2021 у справі №400/1825/20 та від 27.09.2021 у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, у межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Водночас повноваження не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Застосовуючи вказаний підхід до обставин цієї справи, суд зауважує, що повноваження командира військової частини щодо видання наказу про продовження виплати грошового забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні та перебування у відпустці за станом здоров'я не передбачають можливості діяти за власним розсудом, оскільки питання наявності/відсутності медичних показань для перебування військовослужбовця у відповідній відпустці належить до компетенції, зокрема, ВЛК.
У продовження вказаного суд зазначає, що відповідно до пункту 6.5 глави 6 розділу ІІ Положення для вирішення питання про потребу у відпустці за станом здоров'я або звільненні від виконання службових обов'язків (у тому числі і повторно) військовослужбовець може направлятися на медичний огляд начальником відділення або профільним головним (провідним) фахівцем військового лікувального закладу, у якому він знаходиться на стаціонарному або амбулаторному лікуванні, про що робиться запис в історії хвороби (медичній книжці), який завіряється підписом відповідної посадової особи.
Постанова ВЛК про потребу військовослужбовця у відпустці за станом здоров'я приймається після закінчення стаціонарного лікування в разі, коли для повного відновлення функції і працездатності необхідний термін - не менше 30 календарних днів. Постанова про потребу у відпустці за станом здоров'я оформлюється довідкою ВЛК, яка підлягає контролю штатною ВЛК (без затвердження) (пункт 6.11 глави 6 розділу ІІ Положення).
Відпустка за станом здоров'я надається військовослужбовцю командиром військової частини (закладу), де він проходить службу, на підставі постанови ВЛК (пункт 6.15 глави 6 розділу ІІ Положення).
Також пункт 6.35 глави 6 розділу ІІ Положення передбачає, серед іншого, що у воєнний час лікування військовослужбовців має бути закінчене у військовому лікувальному закладі (солдатів, матросів, сержантів і старшин - у батальйонах (командах) видужуючих). У виняткових випадках військовослужбовцям може бути надана відпустка за станом здоров'я на 30 календарних днів. За постановою ВЛК відпустка за станом здоров'я може бути продовжена на такий самий строк, а за відповідних медичних показань - повторно продовжена ще на 30 календарних днів.
Отже, визначення потреби військовослужбовця у відпустці за станом здоров'я та встановлення необхідного терміну для відновлення функції і працездатності такого військовослужбовця відбувається на підставі висновку ВЛК за наслідком медичного огляду ВЛК, що оформлюється довідкою ВЛК, на підставі якої командир військової частини (закладу) надає таку відпустку.
Таким чином, у разі наявності висновку ВЛК про потребу продовження відпустки за станом здоров'я нормами Порядку №260 встановлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки командира військової частини: видати наказ про продовження виплати грошового забезпечення.
Зазначена позиція узгоджується із висновками Верховного Суду викладених у постанові від 16.05.2024 по справі 520/16191/23.
Крім того, суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження ступеня важкості поранення, яке за вимогами Постанови № 168 для виплати військовослужбовцю збільшеної до 100000 грн додаткової винагороди має бути тяжким. У довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 09.09.2023 № 22/4158, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , міститься інформація лише про те, що ОСОБА_1 отримав поранення під час виконання ним обов'язків військової служби при захисті Батьківщини, проте інформація про тяжкість поранення у довідці відсутня.
На підтвердження перебування позивача на стаціонарному лікуванні у позовній заяві містяться документи з Університетського медичного центру Гронінгена.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами.
До письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.06.2019 у справі № 910/4473/17.
Разом з тим, суд зазначає, що документи, надані представником позивача з Університетського медичного центру Гронінгена, складені іноземною мовою без їх перекладу на українську мову та не засвідчені належним чином, а тому вказані документи не можуть бути належними та допустимими доказами.
Суд звертає увагу, що обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі. Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності.
Тобто, обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.06.2024 в справі № 400/1217/23, від 20.06.2024 у справі № 400/249/23 та від 06.08.2024 в справі №400/10311/23.
Як установлено у цій справі, позивач будь-яких доказів, які б підтверджували обставини наявності необхідності продовження лікування позивача у лікарняному закладі після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні (зокрема, висновок військово-лікарської комісії), не надав, не навів будь-яких об'єктивних обставин, за яких він був позбавлений можливості їх подати до суду.
Посилання представника позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов'язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Таким чином порушень відповідачем вимог чинного законодавства, якими врегульовано підстави, умови і порядок виплати додаткової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні у закордонному закладі охорони здоров'я, стосовно позивача не встановлено.
Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення.
VII. Розподіл судових витрат.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 .
Рішення у повному обсязі складено та підписано 10.01.2025.
Суддя К.В.Мінаєва