ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/147/25
провадження № 1-кп/753/1233/25
"10" січня 2025 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рахів Закарпатської обл., громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» № 1932-XII від 06.12.1991 та ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VIII від 12.05.2015 воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Положення ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначають, що військовий обов'язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення Збройних Сил України військовослужбовцями.
Вимогами ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України визначено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Згідно з указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05 год 30хв 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який в подальшому продовжено по даний час.
Про введення в дію воєнного стану ОСОБА_5 достеменно було відомо, оскільки Указ Президента України №64/2022 оголошено за допомогою засобів масової інформації та доведено до населення країни.
Солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, на особливий період відповідно до вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 11, 16, 101, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та ст. ст. 1, 2, 3, 6, 23, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, оберігати як святиню Бойовий прапор своєї частини, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, які визначаються Статутами, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями, зразково виконувати свої службові обов'язки, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, знаходитися на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять).
Вимоги ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовій обов'язок і військову службу» зобов'язують кожного захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 07.10.2024 № 115/МГ, солдата ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 призвано до лав ЗС України та направлено до Київського міського збірного пункту (АДРЕСА_3) для формування військових команд та направлення до військової частини.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 114 від 11.10.2024 «Про формування та відправки військових команд до військових частин», солдата ОСОБА_5 11.10.2024 включено до складу військової команди та направлено у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 ЗС України ( АДРЕСА_2 ).
Згідно поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_2 від 11.10.2024 № 10400 солдат ОСОБА_5 11.10.2024 відправлений у складі команди у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 ЗС України ( АДРЕСА_2 ), куди він мав прибути 11.10.2024.
Згідно ст. 9 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Таким чином, станом на 11.10.2024 солдат ОСОБА_5 є військовослужбовцем, а отже - відповідно до ч. 2 ст. 401 КК України: суб'єктом кримінальних правопорушень проти встановленого законом порядку несення військової служби.
Статтею 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлено єдиноначальність як один із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України, яка полягає в:
наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;
наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;
забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Статтями 29 і 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Відповідно до статті 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці молодшого офіцерського складу за військовим званням є начальниками для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу, а полковники, капітани 1 рангу, бригадні генерали, коммодори, генерал-майори, контр-адмірали, генерал-лейтенанти, віце-адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу.
Положеннями статті 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Станом на 11.10.2024 лейтенант ОСОБА_6 займає посаду офіцера групи бронювання військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Отже, відповідно до вимог ст. ст. 29-32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 полковник ОСОБА_7 та лейтенант ОСОБА_6 є начальниками за військовим званням для солдата ОСОБА_5 .
Відповідно до статтею 35, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.
Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку.
Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.
Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Статтями 1 та 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця, зокрема, додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, виявляти повагу до командирів, бути ввічливими і додержуватися військового етикету, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Проте, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов'язки, встановлені законодавством та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив злочин проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.
11.10.2024 на адресу Київського міського збірного пункту (АДРЕСА_3) надійшов наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 114 від 11.10.2024 «Про формування та відправки військових команд до військових частин», згідно з яким солдата ОСОБА_5 включено до складу військової команди та направлено у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 ЗС України ( АДРЕСА_2 ).
11.10.2024, близько 18 год 40 хв указаний наказ усно оголошено солдату ОСОБА_5 лейтенантом ОСОБА_6 за місцем дислокації Київського міського збірного пункту ( АДРЕСА_3 ).
Однак, солдат ОСОБА_5 , в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 35, 36, 37, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 11.10.2024 близько 18 год 40 хв, усвідомлюючи, що начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 полковник ОСОБА_7 та офіцер групи бронювання військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_3 лейтенант ОСОБА_6 є його прямими начальниками за військовим званням та, діючи з особистих мотивів та з прямим умислом, проявивши легкодухість, в умовах воєнного стану, перебуваючи за місцем дислокації Київського міського збірного пункту (АДРЕСА_3), після оголошення йому лейтенантом ОСОБА_6 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 114 від 11.10.2024 «Про формування та відправки військових команд до військових частин», згідно з яким солдата ОСОБА_5 11.10.2024 включено до складу військової команди та у цей же день направлено у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 ЗС України ( АДРЕСА_2 ), порушуючи військову дисципліну, відкрито безпідставно відмовився виконувати наданий наказ.
ОСОБА_5 , вчинив непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України.
10.01.2025 року між прокурором Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_5 в порядку, передбаченому ст.ст. 468-470, 472, 473 КПК України укладено угоду про визнання винуватості.
Згідно з угодою прокурор та обвинувачений ОСОБА_5 визнають правильність кваліфікації дій останнього за ч. 4 ст. 402 КК України. Обвинувачений ОСОБА_5 в повному обсязі визнає свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті. На обвинуваченого обов'язки щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншими особами, не покладаються. Сторони погоджуються на призначення покарання ОСОБА_5 за вчинення кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України із застосуванням ст.ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки. Також, сторони дійшли згоди, що підставі ст. 58 КК України враховуючи обставини справи та особу обвинуваченого ОСОБА_5 , який є військовослужбовцем, замість позбавлення волі призначити останньому покарання у виді службового обмеження на той самий строк, тобто на 2 (два) роки із відрахуванням із суми грошового забезпечення в дохід держави п'ятнадцяти відсотків.
В угоді передбачені наслідки їх укладення, затвердження та невиконання, зокрема, що для сторін є обмеження їх права оскарження вироку згідно з положеннями ст.ст. 394, 424 КПК України, а для обвинуваченого - також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами 1, 4, п.1 ч.4 ст. 474 КПК України, які роз'ясненні ОСОБА_5
ОСОБА_5 розуміє, що виконання зобов'язання іншою стороною в рамках цієї угоди цілком залежить від дотримання ним Закону і будь-якого положення складеної угоди. У разі невиконання угоди про визнання винуватості відповідно до ст. 476 КПК України прокурор має право упродовж строків давності притягнення до кримінальної відповідальності звернутися до суду з клопотанням про скасування вироку та судового розгляду кримінального провадження в загальному порядку.
ОСОБА_5 розуміє, що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності передбаченої ст. 389-1 КК України.
Розглядаючи питання про можливість затвердження даної угоди при визнання винуватості, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог ст.ст. 468, 469 КПК України у кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких та тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам, може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
В судовому засіданні прокурор, вважаючи, що при укладенні даної угоди дотриманні вимоги кримінально-процесуального та кримінального кодексів України, просив цю угоду затвердити і призначити обвинуваченому ОСОБА_5 узгоджену в угоді міру покарання. Передбачені законом наслідки укладення, затвердження та невиконання обвинуваченим угоди він розуміє.
Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні просив вказану угоду з прокурором затвердити і призначити узгоджену в ній міру покарання та інші передбачені угодою заходи, при цьому беззастережно визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України в обсязі пред'явленого обвинувачення, щиро розкаявся, висловив жаль з приводу вчинених своїх дій, дав згоду на застосування узгодженого виду та розміру покарання, заявивши, що здатен реально виконати взяті на себе відповідно до угоди зобов'язання. Крім того зазначив, що дана угода є добровільною, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідок обіцяної дії чи будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, наслідки невиконання даної угоди йому зрозумілі.
Захисник також вважав, що при укладенні угоди дотриманні вимоги закону та просив її затвердити. Підтвердив, що дана угода між прокурором та обвинуваченими є добровільною, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідок обіцяної дії чи будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угодах.
Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_5 беззастережно визнав себе винуватим, згідно ст. 12 КК України є тяжким злочином.
Суд шляхом опитування сторін кримінального провадження переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. При цьому судом з'ясовано, що ОСОБА_5 повністю усвідомлює зміст укладеної з прокурором угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватим, цілком розуміє свої права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України та наслідки їх невиконання, передбачені ст. 476 КПК України.
Враховуючи викладене, оскільки умови угоди про визнання винуватості між прокурором ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_5 відповідають вимогами КПК та КК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для затвердження цієї угоди.
Речові докази та процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 373, 374, 475, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд
Затвердити угоду від 10 січня 2025 року про визнання винуватості між прокурором ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 визнати винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України за яким призначити йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк два роки.
На підставі ст. 58 КК України замінити призначене покарання у виді позбавлення волі на покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців на строк два роки, із відрахуванням в дохід держави 15% із грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_5 .
Звільнити ОСОБА_5 з-під варти негайно у залі суду.
Вирок може бути оскаржений з урахуванням особливостей, передбачених ст. 394 КПК України, до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя