Номер провадження: 11-сс/813/117/25
Справа № 522/22040/24 1-кс/522/6771/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
08.01.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Приморського райсуду м. Одеси від 10.12.2024, якою в межах к/п № 22024160000000589 від 05.12.2024 відносно:
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Болград Одеської обл., громадянина України, працюючого ФОП, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
-підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України, застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 06.02.2025, без визначення застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого СВ УСБУ в Одеській обл. ОСОБА_9 та застосовано до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком до 06.02.2025 включно, без визначення застави.
Обґрунтовуючи ухвалу, слідчий суддя зазначив, що органом досудового розслідування доведена наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину та наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, ч. 1 ст. 177 КПК України, що виправдовує застосування найбільш суворого запобіжного заходу. Відповідно до положень ст. 183 КПК України слідчий суддя не визначав розмір застави.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погодившись із оскаржуваною ухвалою захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що вона є незаконною та необґрунтованою з огляду на те, що:
- слідчий суддя залишив поза увагою, те що критерій наявності обґрунтованої підозри слідчим дотримано не було, зокрема, надані слідчому судді для оцінки матеріали досудового розслідування, а саме: протоколи допитів свідків, протоколи оглядів місць події та обшуку транспортного засобу, не містять в собі жодних фактичних даних у підтвердження протиправності дій ОСОБА_8 в інкримінуємий органом досудового слідства спосіб;
- слідчий суддя застосував до підозрюваного найбільш суворий запобіжний захід за відсутності доказів існування передбачених ст. 177 КПК України ризиків, зокрема доказів ухилення або переховування ОСОБА_8 від правоохоронних органів та суду, а також впливу на свідків, а тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_8 , не може бути єдиною підставою, що унеможливлює застосування до нього жодного більш м'якого запобіжного заходу;
- в порушення вимог ст. 178 КПК України слідчий суддя під час розгляду клопотання не надав належної оцінки доводам сторони захисту щодо особи підозрюваного, який раніше не судимий, має постійне місце проживання та реєстрації, офіційно працевлаштований, зареєстрований у встановленому законом порядку як ФОП, має стабільний дохід, утримує своїх батьків, є членом благодійних фондів «Пульс» і «Фаст», а також має незадовільний стан здоров'я, у зв'язку із чим у 2017 році його було виключено з військового обліку.
За таких обставин захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді від 10.12.2024 та обрати відносно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у виді домашнього арешту, з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 1-4, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України.
У судовому засіданні апеляційного суду захисник ОСОБА_7 свою пеляційну скаргу підтримала, натомість прокурор ОСОБА_6 проти її задоволення заперечував.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позиції учасників провадження, перевіривши матеріали судового провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Разом з тим, ч. 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Системний аналіз оскаржуваної ухвали свідчить про те, що слідчий суддя зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на таке.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Згідно з приписом п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Так, на підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що 09.12.2024 ОСОБА_8 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України (а.с. 115-122), санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5-ти до 8-ми років.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий і прокурор; недостатність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.
Так, відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.04.2011, заява №42310/04, суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Органами досудового розслідування ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України за наступних обставин.
05.12.2024, приблизно об 11 год. 44 хв., громадянин України ОСОБА_8 , слідуючи в якості водія автомобіля марки "Daewoo Lanos", д.н.з. НОМЕР_1 , був призупинений співробітником Управління патрульної поліції в Одеській області ДПП НПУ на тимчасовому мобільному блок-посту, розташованому за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 3/1 (перехрестя вул. Старопортофранківської і вул. Пастера в м. Одесі), для проведення співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_2 мобілізаційних заходів в умовах воєнного стану, зокрема заходів з оповіщення людських мобілізаційних ресурсів. В цей же час у ОСОБА_8 , який усвідомлював, що російська федерація здійснює широкомасштабну неспровоковану військову агресію і збройний напад проти України, у зв'язку з чим в Україні у встановленому законом порядку введено воєнний стан і оголошено загальну мобілізацію, виник злочинний умисел, направлений на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період, шляхом самовільного залишення місця зупинки та ненадання співробітникам ІНФОРМАЦІЯ_2 документів, що посвідчують особу, з метою ухилення від виконання визначеного Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" обов'язку з'явитися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
На виконання свого злочинного умислу, у цей же період часу, 05.12.2024, приблизно об 11 год. 44 хв., ОСОБА_8 , діючи умисно, маючи умисел на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій і бажаючи настання шкідливих наслідків у вигляді зниження обороноздатності України в умовах воєнного стану і збройної агресії російської федерації проти України, загрози її національній безпеці, переслідуючи протиправну мету ухилення від виконання визначеного Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" обов'язку з'явитися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, знаходячись на тимчасовому мобільному блок-посту, розташованому за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 3/1 (перехрестя вул. Старопортофранківської і вул. Пастера в м. Одесі), створеному для проведення співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_2 мобілізаційних заходів в умовах воєнного стану, зокрема заходів з оповіщення людських мобілізаційних ресурсів, не виконав вимоги співробітників ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо надання документів, які посвідчують особу, і військово-облікових документів, натомість, слідуючи в якості водія автомобіля марки "Daewoo Lanos", д.н.з. НОМЕР_1 , різко почав рух та спричинив наїзд на офіцера адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 капітана ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який виконував свої службові обов'язки і в момент наїзду знаходився між відкритими лівими передніми (водійськими) дверима і корпусом автомобіля, після чого залишив місце зупинки і продовжив рух від будинку за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 3/1 (перехрестя вул. Старопортофранківської і вул. Пастера в м. Одесі), до будинку за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 62 (перехрестя вул. Преображенської і вул. Троїцької в м. Одесі), не зупиняючись і не дозволяючи таким чином співробітнику ІНФОРМАЦІЯ_2 капітану ОСОБА_10 , який виконував свої службові обов'язки, безпечно зійти з корпусу автомобіля, тим самим наразивши на небезпеку його життя і здоров'я.
Всупереч твердженням сторони захисту, колегія суддів зауважує на тому, що обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченому ч. 1 ст. 114-1 КК України на даному етапі досудового розслідування підтверджується долученими до клопотання матеріалами провадження, зокрема: протоколом допиту потерпілого ОСОБА_10 від 05.12.2024 (а.с. 25-28); протоколом допиту свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 від 05.12.2024 (а.с. 29-32, 33-36 та 37-40); протоколом огляду від 05.12.2024 (а.с. 44-81) та іншими матеріалами в їх сукупності.
На переконання апеляційного суду, в даному випадку сукупності зібраних органом досудового розслідування у зазначеному провадженні доказів достатньо для формування стійкого переконання у причетності ОСОБА_8 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України, тому підозра у вчиненні останнім зазначеного злочину є обґрунтованою.
Окрім того, колегія суддів також враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Водночас, апеляційний суд критично оцінює доводи сторони захисту з приводу того, що заявлені у клопотанні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не є доведеними з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Апеляційний суд, погоджуючись із висновками слідчого судді, звертає увагу на те, що в даному кримінальному провадженні існують доведені органом досудового розслідування ризики переховування підозрюваного ОСОБА_8 від органів досудового розслідування та суду, а також здійснення незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, обумовлені тим, що: останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України, пов'язаного із посяганням на основи національної безпеки України, відповідальність за який передбачена лише у виді позбавлення волі на строк від 5-ти до 8-ми років; ОСОБА_8 не одружений, на теперішній час не допитані всі особи, обізнані стосовно обставин вчинення кримінального правопорушення, при цьому, підозрюваний має процесуальну можливість ознайомлюватись із матеріалами кримінального провадження та, як наслідок, анкетними даними свідків та потерпілого у провадженні, які підлягають безпосередньому допиту в судовому засіданні під час судового розгляду кримінального провадження по суті.
На переконання колегії суддів, в даному випадку тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному ОСОБА_8 у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину сама по собі може бути достатнім мотивом для здійснення дій, направлених на переховування підозрюваного від органів досудового розслідування й суду та зазначена позиція апеляційного суду кореспондується із практикою ЄСПЛ, який в рішенні «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Колегія суддів також враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Водночас, колегія суддів вважає слушними твердження сторони захисту про те, що підозрюваний ОСОБА_8 позитивно характеризується за місцем проживання, допомагає ЗСУ як волонтер, приймає участь в соціальному житті та має велику кількість нагород, раніше не судимий та до кримінальної відповідальності не притягувався, проте зазначає, що вказані обставини не зменшують ризики, встановлені апеляційним судом та не можуть бути підставою для обрання більш м'якого запобіжного заходу, враховуючи обставини вчинення злочину, в якому останній обґрунтовано підозрюється.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, що виключають можливість застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ні слідчим суддею, ні апеляційним судом під час апеляційного розгляду скарги не встановлено.
Окрім того, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
В даному випадку апеляційний суд зауважує на тому, що злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 та передбачений ч. 1 ст. 114-1 КК України прямо посягає на основи національної безпеки України, при цьому, відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відтак, перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, зокрема, в період збройного конфлікту завдає безпрецедентної шкоди державі Україні та її обороноздатності в умовах введення на її території воєнного стану у зв'язку з відкритою повномасштабною збройною агресією російської федерації, підриває авторитет ЗСУ та інших військових формувань, утворених відповідно до закону, сприяє створенню хибного та негативного ставлення суспільства до праці працівників органів державної влади та створює сумніви у патріотичності та служінню народові України.
З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд вважає необхідним та виправданим застосування на даній стадії досудового розслідування стосовно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.
Більш того, колегія суддів в цьому контексті окремо зауважує на тому, що вимогами ч. 6 ст. 176 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті (тобто запобіжний захід у вигляді тримання під вартою).
За таких обставин, на переконання апеляційного суду, органом досудового розслідування було доведено неможливість застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, для запобігання вищеназваним ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги захисника немає, оскільки слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що стосовно підозрюваного ОСОБА_8 необхідно застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, який на відміну від інших, більш м'яких запобіжних заходів, зможе запобігти названим вище ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, тому ухвала слідчого судді підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 176, 177, 183, 194, 197, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2024, якою в межах к/п №22024160000000589 від 05.12.2024 відносно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України, застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 06.02.2025, без визначення застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4