Справа № 165/1646/20 Головуючий у 1 інстанції: Ференс-Піжук О. Р.
Провадження № 22-ц/802/1080/24 Доповідач: Осіпук В. В.
03 грудня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.
з участю секретаря судового засідання Савчук О. В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 26 серпня 2024 року,
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом.
Покликалася на те, що її батько ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , склав 20 грудня 2019 року нотаріально посвідчений заповіт за реєстровим № 65278035, відповідно до якого, усе своє рухоме та нерухоме майно, яке на день смерті буде йому належати, заповів їй та відповідачу ОСОБА_4 в рівних частках.
Також зазначала, що після отриманої у 1988 року професійної травми на шахті стан здоров'я її батька значно погіршився, він став особою з інвалідністю та потребував постійної сторонньої допомоги, у зв'язку з чим догляд за ним за плату здійснювала ОСОБА_4 .
Крім того позивач вказувала, що, на її думку, покійний батько ОСОБА_5 , на час складення вищевказаного заповіту, не міг приймати самостійно будь-яких рішень через свою хворобу і безпорадний стан та не усвідомлював значення своїх дій, а тому оспорюваний заповіт був ним складений під дією психологічного тиску зі сторони відповідача ОСОБА_4 .
Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_5 20 грудня 2019 року у місті Нововолинськ, посвідчений нотаріусом Нововолинської державної нотаріальної контори Бобак Ж. С. та зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 65278035.
Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 26 серпня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
У поданій на рішення апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просив його скасувати як незаконне і необґрунтоване, прийняте судом без належної оцінки всіх доказів по справі, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, під час ухвалення рішення, не в повній мірі дослідив обставини справи, не надав належну оцінку показам свідків та помилково взяв до уваги висновок судово-психіатричної експертизи, який є неналежним доказом у даній справі, з огляду на неповноту досліджуваних експертом матеріалів та допущені ним помилки у бланку висновку.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3 , вважаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що при складанні оспорюваного заповіту було дотримано вимоги закону щодо його форми, він є нотаріально посвідченим, сам правочин відповідає волі заповідача та направлений на реалізацію його права власності в частині розпорядження належним йому майном, оскільки був складений з ініціативи самого спадкодавця та підписаний ним власноручно і доказів, які б давали підстави вважати, що ОСОБА_5 на момент вчинення оспорюваного правочину не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, під час розгляду справи судом здобуто не було.
Такий висновок суду є правильний.
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Нововолинським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (а. с. 11 том І).
За заповітом, складеним та посвідченим приватним нотаріусом Бобак Ж. С. 01 липня 2014 року у місті Нововолинськ, Волинської області, зареєстрованим у Спадковому реєстрі за № 56251105, ОСОБА_5 усе майно заповідав своїй дочці ОСОБА_1 (а. с. 15-17 том І).
В подальшому, ОСОБА_5 був складений інший заповіт, посвідчений 20 грудня 2019 року нотаріусом Нововолинської державної нотаріальної контори Бобак О. І., зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 65278035, згідно з яким усе майно, належне йому на час смерті він заповів позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_4 в рівних частках кожній (а с. 18-22 том І).
Крім того, з наявних в матеріалах справи письмових доказів: акту про нещасний випадок на виробництві № 9 від 23 березня 1988 року, медичної картки амбулаторного хворого встановлено, що 22 березня 1988 року ОСОБА_5 отримав виробничу травму, у зв'язку з чим його стан здоров'я значно погіршився, він став особою з інвалідністю першої групи та потребував стороннього догляду (а. с. 12-14 том І).
Звертаючись до суду з позовом та оспорюючи складений померлим ОСОБА_5 на ім'я відповідача ОСОБА_4 заповіт, позивач ОСОБА_1 вказувала, що, на її думку, фізичний та психологічний стан заповідача не дозволяв йому в момент вчинення даного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до частин першої, другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України (постанова Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц).
Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, визначенні статті 225 ЦК України. Частинами першої, другої цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно із частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
З наявного в матеріалах справи висновку судово-психіатричної експертизи № 247 від 15 червня 2022 року, призначеної ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 14 червня 2021 року за клопотанням представника позивача, вбачається, що ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент складання заповіту 20 грудня 2019 року на будь-який психічний розлад не страждав, усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними повною мірою (а.с. 165-168 том І).
Експерт ОСОБА_6 , який був допитаний судом першої інстанції в судовому засіданні за клопотанням представника позивача, підтвердив зроблений ним висновок та спростував допущені ним у п. 7, п. 11, п. 12 бланку висновку технічні описки, на які посилається сторона позивача, як на підставу для визнання даного доказу неналежним, вказавши правильну інформацію щодо форми проведення експертизи, статусу особи та справи, за якою проводилась експертиза.
Інших доказів на спростування висновку експертизи позивач ОСОБА_1 суду не надала. Зокрема, ухвала Нововолинського міського суду Волинської області від 25 квітня 2023 року про призначення за клопотанням представника позивача повторної комплексної посмертної судово-психіатричної та судово-медичної експертизи була повернута без виконання, саме з тієї причини, що позивачем не було оплачено витрати на проведення цієї експертизи (а. с. 23 том ІІ).
Крім того, допитана судом першої інстанції державний нотаріус Нововолинської державної нотаріальної контори Бобак О. І. підтвердила обставини, що під час складання оспорюваного заповіту заповідач ОСОБА_5 цілком розумів та усвідомлював свої дії та правові наслідки вчиненого правочину. Також зазначала, що в той самий період нею вчинялись й інші нотаріальні дії, під час яких також перевірялась дієздатність померлого ОСОБА_5 , та були оформлені довіреності на розпорядження відповідачем ОСОБА_4 грошовими коштами та рухомим майном останнього.
Отже, наведене дає підстави вважати, що у незначний проміжок часу, коли було вчинено спірний правочин - заповіт, заповідач до того здійснив ряд юридично значимих дій, які не може вчинити особа, котра неспроможна розуміти значення своїх дій та керувати ними.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про доведеність того факту, що на момент складання заповіту від 20 грудня 2019 року ОСОБА_5 був дієздатною особою, його волевиявлення, викладене в заповіті, було вільним, а сам заповіт відповідає положенням ЦК України, Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Доводи апеляційної скарги щодо неналежної оцінки судом першої інстанції показів свідків колегія суддів відхиляє, оскільки судом повно та всебічно було досліджено дані свідчення в комплексі, а посилання апелянта на покази викликаних за його ініціативою свідків, як на підтвердження того, що на момент укладення оспорюваного заповіту, спадкодавець був не в тому стані, коли особа може усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, не заслуговує на увагу, оскільки жоден з них не був присутній під час посвідчення оспорюваного заповіту, а тому не може бути обізнаним про обставини вчинення даного правочину.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку наданим доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не було доведено наявність обставин, які б могли свідчити про недійсність оспорюваного заповіту.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачає.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і по своїй суті зводяться до незгоди з встановленими обставинами справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував, а отже, не впливають на законність оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 26 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді