Дата документу 06.01.2025 Справа № 322/2001/24
Єдиний унікальний № 322/2001/24 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/807/60/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст. 170 КПК України
6 січня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю ОСОБА_6 ,
представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду провадження за апеляційною скаргою представника третьої особи щодо майна якої вирішується питання про арешт ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 26 листопада 2024 року, якою задоволено клопотання слідчого про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12024082300000167, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 листопада 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, -
Слідчий слідчого відділення відділення поліції №3 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_8 за погодженням з прокурором Новомиколаївського відділу Запорізької окружної прокуратури ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на автомобіль «УАЗ 3303-01», державний номерний знак НОМЕР_1 , в кузові якого знаходяться фрагменти спиляних дерев різних порід поліно-подібної форми в кількості близько 3.0548 метрів кубічних, який належить ОСОБА_10 , але яким фактично користується ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 17 листопада 2024 року було вилучено під час проведення огляду місця події.
Під час досудового розслідування встановлено, що 17 листопада 2024 року до відділення поліції №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області надійшло повідомлення зі служби «102» про те, що близько о 16 год. 06 хв. в с. Зарічне Запорізького району Запорізької області було зупинено автомобіль УАЗ, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_6 , який перевозив свіжо спиляну деревину без відповідних документів.
За даним фактом 18 листопада 2024 року розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.
В обґрунтування клопотання слідчий зазначив, що вилучений автомобіль, в кузові якого знаходяться фрагменти спиляних дерев різних порід поліно-подібної форми в кількості близько 3.0548 метрів кубічних є речовим доказом, має істотне значення для проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, оскільки зберегли на собі його сліди, або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час розслідування кримінального провадження та у подальшому будуть використані в якості речових доказів.
Слідчий суддя задовольнив клопотання про накладення арешту на майно, обґрунтувавши рішення тим, що без накладення арешту на майно існує реальна загроза приховування, передачі, відчуження, як самого автомобіля, так і приховування, пошкодження, псування, знищення, передачі, відчуження деревини, що знаходиться в ньому.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, представник третьої особи щодо майна якої вирішується питання про арешт ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на автомобіль марки УАЗ 3303-01 державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
В обґрунтування своєї скарги вказує, що ані ОСОБА_6 , ані іншій особі не повідомлено про підозру у даному кримінальному провадженні та органом досудового розслідування не доведено будь-якими доказами, що вилучене майно під час обшуку, на яке накладено арешт, є предметом злочину.
Крім того, зазначає, що прокурор чи слідчий не звернулися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді, чим порушили вимоги ч. 3 ст. 233, ч. 2 ст. 234, ч. 2 ст. 237 КПК України.
Вказує, що стороною обвинувачення не було надано суду допустимих доказів, в розумінні ст. 86 КПК України, щодо того, що власник майна ОСОБА_10 має будь-яке відношення до кримінального правопорушення або, що саме ним вчинено інкриміноване кримінальне правопорушення, тому відсутні підстави відповідальності даної особи за незаконні дії третіх осіб.
Крім того, в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді.
Виходячи зі змісту клопотання, як на підставу поважності пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді посилається на те, що копію оскаржуваної ухвали ОСОБА_6 отримав 2 грудня 2024 року, тобто вже після закінчення строку її оскарження в апеляційному порядку.
Заявлене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як убачається з наявної в матеріалах провадження розписки, ОСОБА_6 дійсно отримав копію оскаржуваної ухвали лише 2 грудня 2024 року (а.с. 57), у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку строк на апеляційне оскарження ухвали пропущений з поважних причин, а тому підлягає поновленню.
У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу та вказав, що арешт на деревину не накладено, проте, накладено арешт на автомобіль, в якому знаходиться деревина.
ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу та просив скасувати арешт, накладений на автомобіль.
Повідомлений належним чином прокурор до судового засідання апеляційного суду не з'явився, клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги не подавав.
Ураховуючи положення ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає, що неприбуття прокурора, не перешкоджає проведенню розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, ОСОБА_6 , його представника, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, якщо існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, перетворення, відчуження.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
При цьому слід врахувати, що у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК країни (збереження речових доказів) арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Отже, саме до компетенції органу досудового розслідування належить встановлення чи є вказане майно знаряддям чи предметом злочину, для чого, з метою його збереження, запобігання приховування, пошкодження, псування, зникнення, втраті, знищення, використання, пересування, передачі, відчуження.
Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування приведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 ст. 170 КПК України).
Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу), а також розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Таким чином, вирішуючи питання про застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, у кожному випадку розгляду відповідних клопотань слідчий суддя повинен:
- перевіряти наявність об'єктивної необхідності та виправданість такого втручання у права і свободи особи;
- з'ясовувати можливість досягнення мети, на яку посилається ініціатор клопотання, без застосування цих заходів;
- враховувати, що обов'язок довести наявність трьох необхідних складових для їх застосування (частина третя статті 132 КПК України) покладається на слідчого та/або прокурора;
- взяти до уваги розумність та співрозмірність обмеження прав власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб;
- враховувати, що докази на підтвердження обставин, викладених у клопотанні про застосування заходів забезпечення, подаються особою, яка заявляє таке клопотання.
Колегія суддів приходить до висновку, що накладаючи арешт на майно, яке вказане в клопотанні слідчого, слідчий суддя вищезазначених вимог закону дотримався, правильно вирішив питання про накладення арешту на таке майно, врахувавши вимоги кримінального процесуального закону при застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Так, із матеріалів провадження убачається, що відділенням поліції №3 Запорізького районного управління поліції Головного Управління Національної поліції в Запорізькій області здійснюється досудове розслідування в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024082300000167 від 18 листопада 2024 року.
Із фабули витягу з ЄРДР випливає, що 17 листопада 2024 року до відділення поліції №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області надійшло повідомлення зі служби «102» про те, що близько о 16 год. 06 хв. в с. Зарічне Запорізького району Запорізької області було зупинено автомобіль УАЗ, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_6 , який перевозив свіжо спиляну деревину без відповідних документів (а.с. 7).
Із протоколу огляду місця події від 17 листопада 2024 року убачається, що під час огляду вилучено транспортний засіб марки УАЗ, держаний номерний знак НОМЕР_1 , з деревиною (фрагментами) різних порід, загальним об'ємом приблизно 4 куба (а.с. 14-19).
В письмових пояснення ОСОБА_6 вказав, що він придбав у свого знайомого деревину різних порід, яку вони разом завантажили до свого автомобіля. По шляху слідкування додому - в с. Зарічне Запорізького району Запорізької області його зупинили працівники відділення поліції №5 Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області (а.с. 22, 31).
Постановою слідчого від 18 листопада 2024 року вказане в клопотанні слідчого майно визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні (а.с. 25-26).
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі, предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Із матеріалів клопотання убачається, що на даний час здійснюється досудове розслідування за ч. 1 ст. 246 КК України.
Диспозиція ч. 1 ст. 246 КК України передбачає кримінальну відповідальність за незаконну порубку дерев або чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, перевезення, зберігання, збут незаконно зрубаних дерев або чагарників, що заподіяли істотну шкоду.
Предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 246 КК України є в тому числі дерева у лісах, а також у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах України.
Об'єктивна сторона злочину полягає в незаконній порубці лісу.
Із наявних в матеріалах клопотання доказів убачається, що ОСОБА_6 , який здійснював перевезення на автомобілі «УАЗ 3303-01», державний номерний знак НОМЕР_1 , фрагменти спиляних дерев різних порід поліно-подібної форми у кількості близько 3.0548 метрів кубічних, не було надано документів, які б вказували на законність походження деревини.
Отже, із наведеного випливає, що є всі підстави вважати, що предметом вказаного злочину, на даному етапі досудового розслідування є фрагменти спиляних дерев різних порід поліно-подібної форми у кількості близько 3.0548 метрів кубічних.
Крім того, слід вказати, що досудове розслідування тільки розпочалося, особи, причетні до незаконної порубки дерев не встановлені, саме в автомобілі «УАЗ 3303-01», державний номерний знак НОМЕР_1 була виявлена можливо незаконно спиляна деревина, перевезення якої без транспорту неможливе, з огляду на її довжину, кількість, вагу, а тому, на переконання колегії суддів, слідчий суддя цілком обґрунтовано наклав арешт на автомобіль, в якому знаходилась деревина, ураховуючи і те, що диспозиція ч. 1 ст. 246 КК України встановлює кримінальну відповідальність і за перевезення незаконно зрубаних дерев.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, яке є предметом розгляду апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги про те, що після проведення огляду, прокурор та слідчий не звернулись з клопотанням про проведення обшуку, є безпідставними, з огляду на таке.
Так, за змістом ст. 223, 237 КПК України огляд є слідчою (розшуковою) дією, що проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами КПК України, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КПК України під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які перебувають у володінні особи.
Водночас, у ч. 1 ст. 233 КПК України, яка визначає порядок проникнення до житла та іншого володіння особи, передбачено, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
Із доданих до клопотання слідчого про арешт майна доказів випливає, що огляд автомобіля «УАЗ 3303-01», державний номерний знак НОМЕР_1 , який відбувався 17 листопада 2024 року проводився з метою його огляду, відповідно до вимог ч. 1 ст. 233 КПК України, за добровільною згодою ОСОБА_6 (а.с. 13).
Отже, із наведеного, колегія суддів вважає, що огляд вказаного автомобіля відбувався без порушень вимог КПК України, передбачених для проведення огляду.
Доводи з приводу того, що в даному кримінальному провадженні жодній особі не повідомлено про підозру також не спростовують висновків слідчого судді з огляду на те, що КПК України не вимагає, щоб на момент розгляду клопотання про арешт майна у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, та конкретній особі було повідомлено про підозру.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що слідчий суддя при винесенні рішення про задоволення клопотання про арешт майна, керувався зібраними на той час доказами, які у сукупності вказують на можливе вчинення кримінального правопорушення, предметом якого є майно, на яке накладено арешт.
Зважаючи на вищевикладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, діяв у спосіб і у межах законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи стосовно необґрунтованості судового рішення слід визнати непереконливими.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 132, 170, 171, 173, 404, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Поновити представнику третьої особи щодо майна якої вирішується питання про арешт ОСОБА_6 - адвокату ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 26 листопада 2024 року.
Апеляційну скаргу представника третьої особи щодо майна якої вирішується питання про арешт ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 26 листопада 2024 року, якою задоволено клопотання слідчого про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12024082300000167, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 листопада 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4