Справа № 127/24989/24
Провадження № 22-ц/801/102/2025
Категорія: 42
Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
13 січня 2025 рокуСправа № 127/24989/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,
суддів Сопруна В. В., Стадника І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Романюк Л. Ф. в залі суду в місті Вінниця, дата складення повного тексту рішення 06.11.2024,
в цивільній справі № 127/24989/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту,
встановив:
Короткий зміст вимог
В липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 15.07.2021 між ТОВ «Вендор-Фінанс» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання фінансового кредиту № ВН 23-01502, за умовами якого товариство надало позичальнику кредит у розмірі 10 000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 18,3% за кожні 30 днів.
ТОВ «Вендор-Фінанс» виконало взяті на себе зобов'язання у повному обсязі, однак відповідач умови договору належним чином не виконував, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 01.06.2024 складає 53 514,96 грн., з них 8477,97 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 45036,99 грн. - заборгованість по процентах за період з 15.07.2024 по 01.06.2024.
05 вересня 2022 року між ТОВ «Вендор-Фінанас» та ТОВ «Кредит готівкою» було укладено договір факторингу № 1-09Ф, за умовами якого право вимоги до ОСОБА_2 перейшло до ТОВ «Кредит готівкою».
12 грудня 2023 року між ТОВ «Кредит готівкою» та ТОВ «ФК «Гефест» укладено договір відступлення права вимоги № 12122023, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Гефест».
13 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Гефест» було укладено договір відступлення права вимоги за кредитним договором від 15.07.2021, укладеним з ОСОБА_2 .
Посилаючись на викладені обставини, позивач звернувшись в суд із даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № ВН 23-01502 від 15.07.2021 у розмірі 53 514,96 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 листопада 2024 року у задоволені позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що доказів, які б свідчили про те, що позивач ОСОБА_1 викупив право вимоги за кредитним договором до ОСОБА_2 у банку, який перебуває в стадії ліквідації, матеріали справи не містять. Оскільки ОСОБА_1 уклав договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги як фізична особа, не маючи статусу суб'єкта підприємницької діяльності, ліцензій та дозволів на здійснення банківської діяльності, у тому числі за валютними операціями, правові підстави для задоволення даного позову відсутні.
Водночас місцевим судом зазначено, що право вимоги за договором про надання фінансового кредиту № ВН 23-01502 від 15.07.2021 не могло перейти від ТОВ «ФК «Гефест» до ОСОБА_1 , а тому останній не може вимагати стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 13 листопада 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий - суддя Войтко Ю. Б., судді: Сопрун В. В., Стадник І. М.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 листопада 2024 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволені позову не взяв до уваги, що ОСОБА_1 на даний час є особою, яка має право вимоги до боржника в частині повернення заборгованості за договором та всіх інших платежів до договору, а тому є належним позивачем у даній справі.
У скарзі посилався на ті ж обставини, що і в позовній заяві. Зазначає, що він виконав свої зобов'язання по оплаті шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок цедента, що підтверджується квитанцією про сплату коштів. Укладений між ним та ТОВ «ФК «Гефест» договір відступлення прав вимоги №13122023/1 у визначеному законом порядку недійсним визнаний не був, інші учасники справи не заявляли вимог про недійсність (нікчемність) даного договору, оскільки внаслідок укладення цього договору відбулася заміна кредитора, суд дійшов помилкового висновку, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги. Судом не було взято до уваги правові висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010.
Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу
Сторони не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що 15.07.2021 між ТОВ «Вендор-Фінанс» та ОСОБА_2 укладено договір про надання фінансового кредиту №ВН23-01502, за умовами якого товариство надало позичальнику кредит у розмірі 10 000 грн. (п.1.4), строком на 15 періодів по 30 днів, а саме з 15.07.2021 по 08.10.2022 (п.1.5) зі сплатою відсотків у розмірі 18,3% від суми наданого кредиту за кожні 30 днів користування (п.1.6). (а.с. 5).
15.07.2021 ОСОБА_2 підписав графік внесків за договором (а.с. 6), анкету (а.с. 7), заяву позичальника на отримання фінансового кредиту (а.с. 8) та паспорт споживчого кредиту (а.с. 9).
Факт отримання позичальником кредитних коштів у розмірі 10 000 грн. підтверджується копією видаткового касового ордеру від 15.07.2021 (а.с. 10).
05.09.2022 між ТОВ «Вендор-Фінанс» та ТОВ «Кредит Готівкою» укладено договір факторингу №1-09Ф, відповідно до якого ТОВ «Вендор-Фінанс» відступило ТОВ «Кредит Готівкою» право вимоги за кредитними договорами, зазначеними у відповідних реєстрах прав вимоги (а.с. 14-17).
Відповідно до витягу з реєстру права вимоги від 09.09.2022, що є додатком до договору факторингу №1-9Ф від 05.09.2022, до ТОВ «Кредит Готівкою» перейшло право вимоги за кредитним договором №ВН23-01502 від 15.07.2021, позичальником за яким є ОСОБА_2 (а.с.18).
Факт сплати за даним договором підтверджується випискою за контрагентом (а.с. 19-20).
12.12.2023 між ТОВ «Кредит Готівкою» та ТОВ «ФК «Гефест» укладено договір про відступлення прав вимоги №12122023, відповідно до якого ТОВ «Кредит Готівкою» відступило ТОВ «ФК «Гефест» право вимоги за кредитними договорами (а.с. 21-22).
З витягу додатку №1 до договору відступлення прав вимоги №12122023 від 12.12.2023 вбачається, що до ТОВ «ФК «Гефест» перейшло право вимоги за кредитним договором №ВН23-01502 від 15.07.2021, позичальником за яким є ОСОБА_2 (а.с.23).
Факт сплати за даним договором підтверджується копією платіжної інструкції №346687221 від 12.12.2023. (а.с. 24).
13.12.2023 між ТОВ «ФК «Гефест» та ОСОБА_1 укладено договір відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № 13122023/1, відповідно до якого ТОВ «ФК «Гефест» відступило ОСОБА_1 право вимоги до боржників за кредитними договорами (а.с. 25-26).
З витягу з додатку №1 до договору відступлення прав вимоги №13122023/1 від 13.12.2023, який підписано ОСОБА_1 сліду, що до нього перейшло право вимоги за кредитним договором №ВН23-01502 від 15.07.2021, позичальником за яким є ОСОБА_2 . Сума заборгованості за договором кредиту становить 10 872,92 грн. (а.с.27).
Факт сплати за договором відступлення права вимоги №13122023/1 від 13.12.2023 підтверджується копією квитанції АТ КБ «ПриватБанк» №0.0.3355979871.1 від 13.12.2023 (а.с. 28).
З наданого ОСОБА_1 розрахунку заборгованість ОСОБА_2 станом 01.06.2024 складає 53 514,96 грн., з них 8477,97 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 45036,99 грн. - заборгованість по процентах за період з 15.07.2024 по 01.06.2024 (а.с. 13).
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно положень частини першої статті 369ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами в зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).
Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов'язанні.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.
Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом, наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому слід ураховувати, що у зв'язку з заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року указано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.
З наведених норм права слідує, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.
Указаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачала і в постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 відступила від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), лише конкретизувавши цей висновок так, що: «відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації».
Отже якщо попередній кредитор (банк) не перебуває у процедурі ліквідації, фізична особа не може бути стороною договору про переуступку права вимоги за кредитним договором.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Установлено, що 05.09.2022 між ТОВ «Вендор-Фінанас» та ТОВ «Кредит готівкою» укладено договір факторингу № 1-09Ф, за умовами якого право вимоги за договором про надання фінансового кредиту №ВН23-01502 від 15.07.2021, позичальником за яким є ОСОБА_2 , перейшло до ТОВ «Кредит готівкою».
12 грудня 2023 року вимога за указаним кредитним договором була відступлена ТОВ «ФК «Гефест» на підставі договору відступлення права вимоги № 12122023.
13 грудня 2023 року ТОВ «ФК «Гефест» на підставі договору відступлення права вимоги № 13122023/1 відступило фізичній особі ОСОБА_1 право вимоги за договором про надання фінансового кредиту №ВН23-01502 від 15.07.2021.
Водночас, доказів того, що попередній кредитор ТОВ «ФК «Гефест» був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації матеріали справи не містять та судом таких обставин не встановлено.
Суд першої інстанції зазначивши, що у даній відбулася заміна кредитодавця (ТОВ «Гефест»), який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу ( ОСОБА_1 ), який не наділений правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ, а відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи, що оформлено договором від 13 грудня 2023 року №13122023/1, суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову, зазначивши при цьому, що позов подано особою, яка у цій справі не набула права вимоги за пред'явленим позовом.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12 квітня 2022 року у справі № 214/932/16 (провадження № 61-10336св19) та від 03 травня 2022 року у справі № 213/1198/15-ц (провадження № 61-867св22).
Отже рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Наведеним вище спростовуються доводи апеляційної скарги з приводу доведеності факту набуття ОСОБА_1 права вимоги до ОСОБА_2 за договором про надання фінансового кредиту.
Аргументи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано правові висновки, викладені в постанові ВС від 14.11.2018 по справі № 2-383/2010, від 4.08.2021 по справі № 761/29343/16-ц, апеляційний суд відхиляє, оскільки фактичні обставини справи зазначені в наведених постановах ВС є відмінними від обставин цієї справи, а висновки суду першої інстанції зроблені з урахуванням правових позицій викладених в постановах ВС від 12.04.2022 у справі № 214/932/16 та від 3.05.2022 у справі № 213/1198/15-ц.
У апеляційній скарзі скаржник хоча і посилається на незаконність оскаржуваного рішення та на те, що воно ухвалене із порушенням норм чинного законодавства, однак у чому конкретно це полягає він не зазначає, а лише цитує зміст позовної заяви, тому такі посилання скаржника є безпідставними.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення та ОСОБА_1 на підставі п.9 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору як особа з інвалідністю, підстав для перерозподілу судового збору судом апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Ю. Б. Войтко
Судді: В. В. Сопрун
І. М. Стадник