Дата документу 27.11.2024
Справа № 334/6129/20
Провадження № 2/334/38/24
27 листопада 2024 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя
у складі: головуючого судді Ісакова Д.О.,
за участі секретаря судового засідання - Прийменко А.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Мідяного Є.О.,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання договору дарування недійсним,
27 жовтня 2020 до Ленінського районного суду м.Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_4 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що 13.12.2011 року було укладено договір купівлі-продажу будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до договору ОСОБА_1 отримував у власність 3/5 частки, а ОСОБА_4 1/5 частки вказаного будинку. Також 1/5 частки вказаного будинку у власність отримував неповнолітній ОСОБА_5 , який діяв за згодою батька ОСОБА_6 та матері ОСОБА_2 . Вказані частки в натурі не розділялись.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 .
У жовтні 2020 року позивачу ОСОБА_1 стало відомо, що ОСОБА_7 нібито 26.11.2013 року давав згоду на відчуження спільного майна подружжя, а саме 1/5 частки будинку АДРЕСА_1 . Вказаний дозвіл завірений нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Калініною О.В. під № 624.
Позивачем піддається під сумнів той факт, що померлий ОСОБА_7 надавав нотаріальну згоду на відчуження частки майна, що знаходилось у спільній власності подружжя, оскільки на той час він мав онкологічне захворювання та не вставав з ліжка. Вважають, що документ підписаний не ОСОБА_7 .
Просить суд визнати недійсним договір дарування між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 26.11.2013 року 1/5 частки житлового будинку з відповідною часткою господарчих та побутових будівель і споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який зареєстровано в реєстрі за №625 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Калініною Оленою Василівною.
21.12.2020 від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просила відмовити у задоволенні позову.
11.01.2021 ухвалою суду №334/6129/20, вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на будинок АДРЕСА_1 та заборонено іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаного будинку.
Цією ж ухвалою витребувано від Запорізького обласного нотаріального архіву оригінал згоди ОСОБА_7 , наданого ним 26.11.2013 року у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Калініної О.В. та зареєстрованого за реєстровим №624, як доказ у справі.
В судовому засіданні позивач та представник позивача надали пояснення за позовною заявою. Також, представник позивача - адвокат Мідяний Є.О. заперечував проти застосування строку позовної давності, посилаючись на те що ОСОБА_2 не надано жодного документального підтвердження щодо пропуску строку звернення до суду із позовною заявою.
Твердження заявниці, що на обізнаність про укладання оспорюваного договору свідчить той факт, що після смерті батька у 2017 році ніхто не звертався до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, також не заслуговують на увагу, так як в силу частиною 3 ст. 1268 ЦК України закріплено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
ОСОБА_1 та його батько - ОСОБА_7 проживали разом за однією адресою: АДРЕСА_1 . Тому ОСОБА_1 є таким, що прийняв спадщину, так як не подавав ніяких заяв про відмову від неї. Строки для отримання свідоцтва про право на спадщину у нотаріуса в такому разу законодавством не обмежені.
Так ст. 1296 ЦК України встановлено: спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
ОСОБА_1 не був учасником договору дарування між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 26 листопада 2013 року, не був присутнім при його укладанні, тому не міг знати про його існування, як стверджує заявниця, з листопада 2013 року.
ОСОБА_1 дізнався про наявність договору 13 жовтня 2020. На отриманій його матір'ю копії договору з нотаріального архіву стоїть саме ця дата посвідчення копії.
З позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 27.10.2020.
Представник відповідача - адвокат Мазур Г.В. просила застосувати позовну давність до позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування 1/5 частини будинку АДРЕСА_1 від 26 листопада 2013, посилаючись на те, що первісний позивач ОСОБА_4 особисто підписала договір дарування 26 листопада 2013, на момент укладення правочину їй було 65 років, доказів про наявність у неї на момент укладення договору дарування захворювань, які б могли бути підставою не усвідомлення нею факту укладення правочину, чи перебування у такому стані, при якому вона не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, позовна заява не містить.
Позивач ОСОБА_1 був обізнаний про укладення договору дарування ще з 2014 року, коли постало питання надання дозволу на розбудову окремого входу до частини домоволодіння ОСОБА_2 . Обізнаність ОСОБА_1 про укладення вказаного договору також підтверджує той факт, що коли помер їх батько ОСОБА_7 у 2017 році ніхто з них не звертався до нотаріальної контори з заявою про відкриття спадкової справи, що підтверджується Витягом зі Спадкового реєстру від 27.11.2020.
Отже з часу вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_1 та ОСОБА_4 довідалися або мали фактичну можливість довідатися про порушення свого права, та саме від часу укладення договору (листопад 2013 року) розпочався перебіг позовної давності. Звернувшись до суду у жовтні 2020 року з зазначеним позовом Позивачі пропустили строк позовної давності. При цьому, в порушення вимог процесуального закону Позивачами, не було надано суду заяву про поновлення пропущеного строку позовної давності та не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності пропуску такого строку.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши позивача та відповідача, їх представників, надані докази, суд дійшов до наступних висновків.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтями 81-83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Положеннями статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що 13.12.2011 року було укладено договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 . Відповідно до договору ОСОБА_1 отримував у власність 3/5, а ОСОБА_4 1/5 частки вказаного будинку. Також 1/5 частки вказаного будинку у власність отримував неповнолітній ОСОБА_5 , який діяв за згодою батька ОСОБА_6 та матері ОСОБА_2 . Вказані частки в натурі не розділялись.
26.11.2013 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Калініною О.В. було посвідчено договір дарування 1/5 частку житлового будинку з відповідною частиною господарчих та побутових будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 82,2 кв.м., розташований на земельній ділянці площею 3233 кв.м., реєстровий №625, відповідно до якого ОСОБА_4 безоплатно передала у власність Обдарованого ОСОБА_2 , а остання прийняла в дар 1/5 частку житлового будинку з відповідною частиною господарчих та побутових будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 82,2 кв.м., розташований на земельній ділянці площею 3233 кв.м.
26.11.2013 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Калініною О.В. було посвідчено заяву ОСОБА_7 , якою він дає згоду своїй дружині - ОСОБА_4 на дарування нажитого ними за час перебування в зареєстрованому шлюбі нерухомого майна: 1/5 частки житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , дочці ОСОБА_2 , що зареєстровано в реєстрі за №624.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 .
Позивачем піддається під сумнів той факт, що померлий ОСОБА_7 надавав нотаріальну згоду на відчуження частки майна, що знаходилось у спільній власності подружжя, оскільки на той час він мав онкологічне захворювання та не вставав з ліжка. Вважає, що документ підписаний не ОСОБА_7 .
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, статей 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статей 3, 6, 627 ЦК України в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини 2 та частини 3 статті 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Згідно із статею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Відповідно до частини 2 стптті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини 1 та частини 4 статті 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.
При цьому, договір є правочином. Загальні вимоги, додержання яких є необхідними умовами для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені в статті 203 вказаного Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 ЦК України).
Під час розгляду справи відповідачем наданий висновок експертного дослідження від 16.01.2021 №283, який не може бути прийнятий судом у якості належного доказу у цій справі, оскільки експерт-криміналіст Кравченко О.А. не попереджався про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Ухвалою №334/6129/20 від 12.01.2024 у цій справі було призначено судову почеркознавчу експертизу документів за спеціальністю 1.1 Дослідження почерку і підписів, проведення якою було доручено експертам Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Відповідно до висновку експерта №188-24 від 27.05.2024 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи по матеріалам цивільної справи №334/6129/24 встановлено, що підпис, який міститься у графі «Підпис» який має буквену транскрипцію «П.Ковинєв» в нотаріально посвідченій заяві, яка зареєстрована в реєстрі №624. ОСОБА_7 від 26.11.2013 року, якою він дає згоду на дарування нажитого нерухомого майна своїй дружині - ОСОБА_4 , виконаний не ОСОБА_7 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_7 .
Щодо застосування строку позовної давності, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Частинами 4, 5 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Така ж позиція викладена у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до якого, установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Між тим, позовні вимоги не можуть бути задоволенні через пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом. Відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності як підстави для відмови в задоволення позову, а позивачем не надано доказів поважності причин пропуску строків звернення з позовом про визнання договору дарування недійсним, з заявою про поновлення такого строк позивач не звертався.
Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У зв'язку із зазначеним, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності.
Питання про розподіл судових витрат в цій справі сторони не порушували.
Керуючись статтями: 12, 13, 76-82, 89, 141, 256, 259, 263-265, 267, 268, 354 ЦПК України,
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання договору дарування недійсним.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Ісаков Д.О.