справа № 619/2612/24
провадження № 1-кп/619/132/25
іменем України
10 січня 2025 року Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складі: головуючого судді ОСОБА_1
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження № 12024221230000078 від 18.01.2024 за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Козача Лопань, Дергачівського району, Харківської області, українця, громадянина України, освіта середня, пенсіонера, зареєстрованого та мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
встановив:
У провадженні судді Дергачівського районного суду Харківської області ОСОБА_1 перебуває кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 12024221230000078 від 18.01.2024 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки продовжують існувати ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КК України.
Обвинувачений та захисник в судовому засіданні проти клопотання заперечували, зазначивши, що клопотання прокурора не доведено належними та допустимими доказами. Наміру втекти у обвинуваченого немає. Обвинувачений є раніше не судимою особою, є пенсіонером, має міцні соціальні зв'язки, має низку захворювань, просили змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт.
Заслухавши клопотання прокурора та думку обвинуваченого та його захисника, оцінивши в сукупності всі обставини, в тому числі передбачені п. п. 1-11 ч. 1 ст. 178 КПК України, суд дійшов такого висновку.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 21.11.2024 щодо ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 19.01.2025 включно.
Частиною першою ст. 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Підставою для продовження тримання особи під вартою є, зокрема, встановлення, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити.
Як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу, в тому числі його продовження, ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.
Під час встановлення ризиків кримінального провадження суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню. Оцінюючи таку поведінку обвинуваченого, суд має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Суд при оцінці ризиків, на які посилається прокурор у своєму клопотанні на предмет їх зменшення, або з'явлення нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою зазначає, що судовий розгляд кримінального провадження тільки призначено, свідки не допитувались, письмові докази не досліджувались.
Щодо ризику переховування обвинуваченого від суду, суд зазначає наступне.
В обґрунтування ризику переховування обвинуваченого від суду прокурор посилається на покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років, яке загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим за вчинення особливо тяжкого злочину, що може бути само по собі мотивом переховуватись від суду з метою уникнення від покарання.
У розумінні практики ЄСПЛ, тяжкість обвинувачення хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення, у сукупності з іншими обставинами, збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Зокрема, у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року, ЄСПЛ зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, строк покарання за санкцією вказаного злочину передбачає позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
Оцінивши доводи, наведені у клопотанні, суд вважає, що сторона обвинувачення у судовому засіданні довела наявність підстав вважати, що продовжує існувати ризик того, що обвинувачений може вчинити спроби переховуватися від суду, у зв'язку з чим наявність вказаного ризику, на думку суду, є доведеним.
Щодо ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків, як зазначив прокурор, наявність цього ризику підтверджується тим, що на даний час свідки ще не допитані у судовому засіданні,обвинувачений може впливати на них.
Оцінюючи можливість впливу на свідків, суд виходить із передбаченої Кримінальним процесуальним кодексом України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1 та ч. 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від потерпілих, свідків та дослідження їх судом.
Оскільки допит свідків на стадії судового розгляду ще не здійснено, вказане дає підстави обґрунтовано припускати вірогідність незаконного впливу обвинуваченого на них з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що ризик незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні не зменшився та продовжує існувати щодо обвинуваченого.
В обґрунтування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурором зазначено, що ОСОБА_5 перебуваючи на волі, може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Суд, враховуючи, що обвинувачений раніше не судимий, зазначає, що прокурором існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не обґрунтовано належним чином та не доведено відповідними доказами.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Оскільки ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років, ризики, передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшилися та продовжують існувати, отже виправдовують продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, враховуючи вимоги п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України, а фактичні обставини інкримінованого останньому особливо тяжкого злочину свідчать про підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, вказують на обґрунтованість заявленого прокурором клопотання.
Суд не бере до уваги доводи обвинуваченого про те, що він може перебувати під домашнім арештом за адресою проживання, оскільки, такий запобіжний захід, на даній стадії кримінального провадження не забезпечить запобіганню тим ризикам, які були встановлені у судовому засіданні та були підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Суд не вбачає можливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу, оскільки інші запобіжні заходи не здатні в повній мірі запобігти зазначеним ризикам, отже, клопотання обвинуваченого та захисника про зміну запобіжного заходу задоволенню не підлягає.
Враховуючи наведене, оскільки вказані у клопотанні прокурора ризики продовжують існувати, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, суд на даній стадії судового провадження вважає за доцільне продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного стосовно обвинуваченого до 9 березня 2025 року включно.
Керуючись ст. 176, 177, 183, 194, 197, 199, 315, 392 КПК України, суд
постановив:
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 9 березня 2025 року.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та направити начальнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».
Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою обвинуваченого може бути оскаржена протягом 5 днів з дня її оголошення, безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Для обвинуваченого строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення йому копії ухвали.
Повний текст ухвали проголошено 13.01.25 о 15 год. 00 хв.
Суддя ОСОБА_1