Справа № 347/2896/24
Провадження № 2/346/768/25
про відмову у відкритті провадження у справі
13 січня 2025 р.м. Коломия
Суддя Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області Третьякова І.В., дослідивши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування заподіяної майнової та моральної шкоди, -
07.01.2025 р. на адресу Коломийського міськрайнного суду Івано-Франківської області з Івано-Франківського апеляційного суду надійшли матеріали вказаної цивільної справи з ухвалою від 31.12.2024 року про визначення підсудності цивільної справи №347/2896/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування заподіяної майнової та моральної шкоди Коломийському міськрайонному суду Івано-Франківської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.01.2025 справа була передана на розгляд судді Третьяковій І.В.
Суддею встановлено, що 20.12.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Косівського районного суду Івано-Франківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування заподіяної майнової та моральної шкоди, в якій просив стягнути з ОСОБА_2 , яка працює на посаді судді Косівського районного суду Івано-Франківської області, на його користь 400000 грн. заподіяної нею майнової шкоди та 1000000 грн. в рахунок відшкодування заподіяної нею моральної шкоди, а всього в сумі 1400000 грн., а також стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судові витрати у справі.
Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що позивач є юристом і працює адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №129, виданим рішенням Івано-Франківської КДКА 15.09.1994 року за №4, що є єдиним джерелом його доходу.
12.09.2023 між позивачем та ОСОБА_3 укладено Договір №12092023-кп про надання йому, потерпілому від кримінального правопорушення, правничої допомоги. Розмір гонорару, який ОСОБА_3 , зобов'язувся сплатити позивачу за надані послуги становила 400000 грн. дану суму гонорару ОСОБА_3 зобов'язувся сплатити позивачу не пізніше дати прийняття судом рішення у кримінальній справі.
02.10.2024 року відповідач (суддя Косівського районного суду Івано-Франківської області) діючи умисно та всупереч закону усунула його, представника потерпілого Федчука В.В., від участі в кримінальній справі. І як наслідок, 18.12.2024 року ОСОБА_3 повідомив його, що укладений між ними Договір про надання правничої допомоги він змушений розірвати, і від оплати за надані позивачем йому послуги, відмовляється.
Позивач вважає, що саме з вини відповідача йому заподіяно збитки, які він міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено відповідачем (упущена вигода), що становить 400000 грн.
Крім того, позивач вказує, що відповідачем в результаті порушення прав позивача йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає у приниженні його честі та гідності, а також його ділової репутації. Зазначає, що працює адвокатом з 1994 року, а правничою діяльністю займається на підставі ліцензії МЮ України від 1990 року. В цього, як фахового юриста, є виграні справи у Верховному Суді України та Європейському Суді з прав людини. Незаконно усунувши його, адвоката, від участі у справі, відповідач своїми протиправними діями викликала в нього душевні страждання, які він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо себе. Моральну шкоду позивач визначає в розмірі 1000000 грн.
Дослідивши в даній справі зміст заявлених вимог та перевіривши додержання усіх передумов для відкриття провадження, суд дійшов до наступного висновку.
Предметом спору у цій справі є відшкодування шкоди, завданої позивачу ухваленим процесуальним рішенням судді.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках завдання шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц викладено висновок, що позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.
ОСОБА_1 обставини завдання йому шкоди обгрунтовує тим, що суддя Косівського районного суду Івано-Франківської області Кіцула Ю.С. 02.10.2024 року прийняла процесуальне рішення про усунення позивача, як представника потерпілого в кримінальному провадженні.
Згідно з частинами першою, одинадцятою статті 49 Закону України від 07 липня 2010 року№ 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Законом встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12 березня 2009 року у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine)).
Схожий висновок висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Закони України не передбачають розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов'язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.
Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.
Позовні вимоги про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.
У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду(судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 рокуу справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine» від 21 грудня 2010 року).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на підстави та зміст позову, викладені вище мотиви та висновки позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування заподіяної майнової та моральної шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.
При цьому суддею враховано позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 24.11.2021 року в справі №686/31901/19, відповідно до якої суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 186, ст.. 293, 294, 300 ЦПК України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування заподіяної майнової та моральної шкоди.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду безпосередньо або через Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Третьякова І. В.