Справа № 420/39016/24
про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
09 січня 2025 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Хлімоненкова М.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до 8 спортивного клубу Міністерства оборони України, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до 8 спортивного клубу Управління фізичної культури і спорту Міністерства оборони України, у якому позивач просить суд:
1.Визнати протиправними дії 8 спортивного клубу Управління фізичної культури і спорту МО України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення із 29 січня 2020 року по 31 травня 2024 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2024 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2024 роки, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби за 17 календарних років у 2024 році, грошової компенсації за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки у кількості 50 днів у разі звільнення з військової служби у 2024 році без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 у сумі 2102 грн., Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 у сумі 2270 грн., Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 у сумі 2481 грн., Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 у сумі 2684 грн., Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 у сумі 2920 грн.,
2.Зобов'язати 8 спортивний клуб Управління фізичної культури і спорту МО України здійснити перерахунок та виплату мені, ОСОБА_1 , грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2024 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2024 роки, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби за 17 календарних роки у 2024 році, грошової компенсації за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки у кількості 50 днів у разі звільнення з військової служби у 2024 році з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 у сумі 2102 грн., Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 у сумі 2270 грн., Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 у сумі 2481 грн., Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 у сумі 2684 грн., Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 у сумі 2920 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум та норм виплати грошового забезпечення, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. № 44.
Позовна заява підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства та підсудна Одеському окружному адміністративному суду.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі судом було встановлено, що даний позов подано з пропуском встановленого законом строку та звертаючись до суду із цим позовом поза межами установлених норами чинного законодавства строків, позивач не надала заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин пропуску та доказів, що підтверджуються їх поважність.
За вказаного, ухвалою суду від 25.12.2024 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.
03.01.2025 від позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку, у якій просить поновити строк звернення до суду з цією позовною заявою до 8 спортивного клубу Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити певні дії, та також, щодо повної назви відповідача, вважати відповідачем - 8 спортивний клуб Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ - 26613881).
У своїх доводах позивач зазначає, що в період з 20.10.2017 року по 31.05.2024, вона проходила військову службу у 8 спортивному клубі Міністерства оборони України. Також, особливостями проходження військової служби являється той момент, що відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року (зі змінами) у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022 року по теперішній час.
Позивач звертає увагу, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 29.09.2022 по справі №500/1912/22: протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. До того ж, при звільненні з військової служби, нею не було отримано інформації про нараховане та виплачене грошове забезпечення, за період проходження військової служби у 8 спортивному клубі Міністерства оборони України в розрізі його складових, а саме розмір посадового окладу та окладу за військовим званням. Лише після отримання мною зазначеної інформації листом від 12.11.2024 року № 287 фактично стало відомо про порушення свого права.
Окремо, у заяві позивач зауважує на тому, що у період з 27.10.2022 по теперішній час вона являється внутрішньо переміщеною особою з м. Херсон, який відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, являється територією активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.
Таким чином, за твердженнями позивачки, звернення із вказаним адміністративним позовом у листопаді 2024 року здійснюється в межах тримісячного строку, що визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України та відповідає приписам ч. 3 ст. 122 КАС України.
Оцінюючи доводи позивача з приводу строку для звернення до суду з цим позовом, суд виходить з наступного.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
За приписами ч.1, ч.3 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи правову позицію Верховного Суду, сформовану у судовому рішенні від 06.04.2023 за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, предметом спору якої також є недотриманням законодавства про оплату праці, у якій предметом дослідження Верховним Судом було, зокрема, питання строку звернення до суду з таким позовом, перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
У відповідності до приписів ч.2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з цим, Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
Отже, поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, що узгоджується з правовими вимоками Верховного суду, сформованими у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22.
Суд звертає увагу на усталену практику Верховного Суду із спірного питання щодо застосування строків у аналогічних правовідносинах, відповідно до якої після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 03 серпня 2023 року в справі № 280/6779/22 і від 06 березня 2024 року в справі № 600/5050/23-а, від 07 жовтня 2024 року у справі №500/7802/23.
Отже, строк для звернення до суду з позовними вимогами стосовно перерахунку грошового забезпечення обмежений 3-ма місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а стосовно виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - 3-ма місяцями з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Тобто, за змістом вищезазначених норм, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Таким чином, законодавством регламентований розумний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Крім того, постановою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 500/1224/23 передбачено наступне: Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів (пункт 45).
Згідно ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.
Згідно матеріалів позову, позивач 16.12.2024 звернувся до суду із позовом, в тому числі, про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.05.2024, відтак враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.07.2022 застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а до вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 - у редакції норми частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України після 19.07.2022, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Суть спірних правовідносин зводиться до незгоди позивача з розміром виплаченого грошового забезпечення за період проходження нею військової служби у 8 спортивному клубі Міністерства оборони України з 29.01.2020 по 31.05.2024, яке виплачувалось позивачці щомісячно.
Отже, з отриманням грошового забезпечення у спірні періоди позивачу достеменно було відомо про його розмір.
Тому, протягом 3 місяців з дати кожного його отримання (після 19.07.2022) позивач мала право звернутися з позовом щодо правильного його розрахунку.
Також, у позові ставиться питання щодо незгоди позивача із розрахунком виплат належних їй при звільненні та виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, яке відбулось 31.05.2024.
Суд звертає увагу, що в матеріалах позову наявна копія наказу від 31.05.2024 № 73 про виключення позивачки зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, у якому зазначено про належні позивачці виплати при звільненні зі служби.
Отже, з отриманням цього наказу, та з дня отримання документів з питань грошового забезпечення при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, позивачка була обізнана про розмір виплачених їй при звільненні сум.
Станом на час виключення позивачки зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, стаття 233 КЗпП України діяла в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яка визначала трьохмісячний строк звернення до суду з позовом про стягнення належних при звільненні сум.
Відтак, з позовом про суми, нараховані та виплачені позивачці при звільненні, вона мала право звернутись до суду протягом тримісячного строку з дня отримання документів з питань грошового забезпечення при звільненні, яке відбулось 31.05.2024.
Втім із цим позовом ОСОБА_1 до суду звернулась лише 16.12.2024, тобто з пропуском встановленого законом строку щодо вимог, починаючи з 19.07.2022 по 31.05.2024.
Водночас, у заяві про поновлення пропущеного строку позивачем не вказано жодних переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом його порушених прав у строки, встановлені ст. 233 КЗпП України, а наведені ним обставини носять загальний характер та не є достатніми для висновку про наявність обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом в частині вимог, що стосуються періоду з 19.07.2022.
Суд оцінює критично посилання позивача на те, що лише після отримання відповіді від відповідача на своє звернення, вона дізналась про порушення своїх прав в частині отримання у належному розмірі грошового забезпечення за спірний періоди та виплачених при звільненні сум, оскільки день отримання позивачем відповіді від відповідача про розрахунок грошового забезпечення позивача не є днем, коли вона у дійсності дізналась (повинна була дізнатися) про порушення свого права, а є днем, коли вона почав вживати активні дії щодо захисту ймовірно порушеного свого права на отримання грошового забезпечення в належному розмірі. Під час проходження військової служби позивач не була позбавлений можливості звернутися до відповідача за роз'ясненнями щодо складових грошового забезпечення протягом його виплати щомісячно починаючи з 19.07.2022 року по 31.05.2024 та про порядок його обчислення. Наявність перешкод для такого звернення ОСОБА_1 не доведено суду ані під час звернення до суду, ані у заяві, поданій на виконання ухвали суду про залишення позову без руху.
Також, позивачкою не доведено неможливості/наявності перешкод одразу після звільнення та виплати усіх належних їй сум під час звільнення звернутися до відповідача за роз'ясненням щодо порядку та складових їх обрахунку, та так само не доведено перешкод для такого звернення.
Суд звертає увагу, що аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Разом з цим, зі змісту заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду не встановлено судом, що позивач не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений нормами чинного законодавства строк.
Суд також враховує, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Щодо посилань позивача на введення воєнного стану в Україні, суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Суд зауважує, що неможливість здійснення процесуальних прав учасником процесу задля визнання підстави поважною причиною пропуску процесуального строку має бути реальною. Саме по собі покликання на воєнний стан не може свідчити про неможливість виконувати процесуальні права та обов'язки вчасно.
З аналогічних викладеним вище підстав, суд оцінює як неґрунтовні і посилання позивачки на те, що вона є внутрішньо переміщеною особою, оскільки ця обставина також, поза розумним сумнівом, не свідчить про наявність об'єктивних перешкод у своєчасному зверненні до суду із даним позовом.
За приписами ст.1 та 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав що, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, апеляційне чи касаційне оскарження, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип “res judicata», особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа «Безруков проти Росії», п. 34).
Втім, підсумовуючи усе вищевикладене, дослідивши надані позивачкою доводи та письмові докази у сукупності, судом зроблено висновок, що позивачем пропущено строк для звернення до суду із цим позовом з неповажних причин щодо вимог починаючи з 19.07.2022 по 31.05.2024.
З урахуванням наведеного, суд не знаходить підстав для задоволення заяви позивача про поновлення процесуального строку, оскільки причини пропуску строку для звернення до суду з цим позовом в частині позовних вимог з 19.07.2022 по 31.05.2024 суд вважає неповажними.
Згідно з ч.1, 2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Зазначене кореспондується із приписами п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, відповідно до якого позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
На підставі викладеного, позовна заява в частині позовних вимог що стосуються обрахунку та виплати грошового забезпечення позивача за період з 19.07.2022 по 31.05.2024 підлягає поверненню позивачеві.
На підставі викладеного, керуючись ст. 121-123, 160, 161, 169, 241-243, 248, 256 КАС України, суд,
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку для звернення до суду з даним позовом до 8 спортивного клубу Міністерства оборони України, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог стосовно періоду з 19.07.2022 по 31.05.2024, та відмовити у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку для звернення до суду з цим позовом в указаній вище частині.
Позовну заяву ОСОБА_1 до 8 спортивного клубу Міністерства оборони України в частині позовних вимог про визнання протиправними дій 8 спортивного клубу Міністерства оборони України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 31.05.2024, грошової допомоги на оздоровлення за період з 19.07.2022 по 31.05.2024, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 19.07.2022 по 31.05.2024, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби за 17 календарних років у 2024 році, грошової компенсації за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки у кількості 50 днів у разі звільнення з військової служби у 2024 році без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 у сумі 2481 грн., Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 у сумі 2684 грн., Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 у сумі 2920 грн.; зобов'язання 8 спортивний клуб МО України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за період з 19.07.2022 по 31.05.2024, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 19.07.2022 по 31.05.2024, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби за 17 календарних років у 2024 році, грошової компенсації за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки у кількості 50 днів у разі звільнення з військової служби у 2024 році з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 у сумі 2481 грн., Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 у сумі 2684 грн., Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 у сумі 2920 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум та норм виплати грошового забезпечення, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. № 44, - повернути позивачу.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 294-297 КАС України до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА