Справа № 420/37156/24
10 січня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384) в особі Приморського районного відділу в місті Одеса Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Канатна, 101, м. Одеса, 65039) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в особі Приморського районного відділу в місті Одеса Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якій позивач просить:
визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Приморського районного відділу в місті Одеса Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь №51 15-1905/51 15.1-24 від 05.11.2024) щодо відмови в оформленні та видачі, паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Приморського районного відділу в місті Одеса Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є матір'ю та законним представником неповнолітньої дитини ОСОБА_2 .
У зв'язку з необхідністю отримання паспорта громадянина України зразка 1994 року, у жовтні 2024 року позивачі звернулись до Приморського районного відділу в місті Одеса Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із проханням щодо оформлення та видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року.
Однак, у видачі паспорта громадянина України неповнолітній ОСОБА_2 було відмовлено, про що свідчить відповідь № 5115-1905/5115.1-24 від 05.11.2024, всупереч тому, що з моменту настання 14 років дитина має законне право на отримання паспорта громадянина України.
Позивач зазначає, що позитивної відповіді по суті поставлених питань заявники не отримали, листи-відповіді містять перелік нормативно-правових актів та цитують окремі їх норми, що не вирішує проблеми з отримання на законних підставах паспорта громадянина України у формі книжечки.
Позивач вважає безпідставним посилання органу ДМС України на те, що для отримання паспорта зразка 1994 року позивачем та дитиною необхідне надання рішення суду, оскільки Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ передбачає оформлення та видачу паспорта без будь-яких судових тяганин, а наказ МВС України № 456 від 06.06.2019, який прийнятий на виконання постанови КМУ України № 398 від 03.04.2019, передбачає процедуру оформлення та видачі паспорта зразка 1994 року при наявності рішення суду, якого в позивача на час звернення не може та не могло бути. Таке рішення може бути подано лише при наявності оскарження протиправних дій органів ДМС України.
Позивач заперечує щодо посилання відповідача у якості підстави відмови у видачі паспорту зразка 1994 року в формі книжечки на те, що заявник не досяг 16-річного віку, як передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, та вказує, що ч.2 ст. 14, ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» не забороняють оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з досягненням 14 років. ОСОБА_2 досяг 14 років, тому вік має право на паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки. Більш того, ст. 21 цього ж Закону зобов'язує дитину отримати паспорт громадянина України у зв'язку з досягненням 14 років.
Крім того, відмову відповідача у видачі дитині паспорта громадянина України у формі книжечки позивач вважає неправомірною з огляду на те, що позивач та її дитина є православними віруючими. Відмова від отримання біометричного паспорта не є їх окремою думкою, це позиція Української Православної Церкви, про що зазначено не лише в позові, а й у зверненнях Української Православної Церкви.
Позивачем також було зазначено, що 19.09.2018 постановою Великої палати Верховного суду по зразковій справі №806/3265/17 аналогічні позовні вимоги до Управління Державної міграційної служби у Житомирській області в особі Коростенського районного відділу задоволено, визнано протиправними дії та зобов'язано позивачу ОСОБА_3 видати паспорт-книжечку зразка 1994 року.
Позивач вважає, що відмова в оформленні паспорту громадянина України зразка 1994 року в формі паспортної книжечки є порушенням основоположних прав її дитини, як людини і громадянина, у зв'язку із чим звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 09.12.2024 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з розглядом справи без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
23.12.2024 року від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідач зазначив, що належним відповідачем у справі є саме Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області. Враховуючи, що Приморський відділ є структурним підрозділом Головного управління, представництво його інтересів у суді належить до компетенції Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
Щодо суті спірних правовідносин відповідач підтвердив, що 23.10.2024 до Приморського відділу надійшла заява ОСОБА_2 та його законного представника ОСОБА_1 від 23.10.2024 про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII у вигляді книжечки без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і без присвоєння унікального номера запису в ЄДДР (УНЗР) у зв'язку з досягнення 14-річного віку.
Приморський відділ у межах строку визначеного ЗУ "Про звернення громадян" надали позивачам письмову відповідь від 05.11.2024 № 5115-1905/5115.1-24 на їх заяву з відповідними роз'ясненнями щодо порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року.
Не погоджуючись з отриманою відповіддю від 05.11.2024 позивачі 02.12.2024 звернулись до суду з даним адміністративним позовом.
Однак, як повідомив відповідач, 16.07.2015 ОСОБА_1 звернулась до Приморського відділу з заявою про отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм для ОСОБА_2 та 21.07.2015 ОСОБА_2 було документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм серії НОМЕР_2 дата видачі 21.07.2015, орган видачі 5115.
Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області зазначає, що під час оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм серії НОМЕР_2 дані стосовно позивача були внесені до Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і було присвоєно унікальний номер запису в ЄДДР (УНЗР): 20090609-00251. Звернення за оформленням та видачею паспорта громадянина України у вигляді книжечки відбулось 05.11.2024, тобто після оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм серії НОМЕР_2 та внесення інформації до ЄДДР і присвоєння УНЗР.
ТУ ДМС в Одеській області вважає безпідставними посилання позивача на те, що враховуючи її релігійні переконання та існуючу позицію що до цього православної церкви вона не може приймати номери, оскільки даний номер є незмінним та вже присвоєний при оформленні паспорту громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм.
Крім того, як стверджує відповідач, при зверненні до Приморського відділу та ГУ ДМС в Одеській області із заявою, позивач не зазначила про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність видачі паспорта із безконтактним носієм інформації. Відображення таких обставин має місце лише в позовній заяві.
ГУ ДМС в Одеській області також наголошує, що ОСОБА_2 до заяви про отримання паспорту-книжечки не надано повного переліку документів, передбаченого п.1. Розділу ІІІ наказу МВС України від 06.06.2019 № 456 «Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України».
Відтак, на переконання відповідача, підстави для задоволення позову відсутні.
Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались, додаткові докази не надходили.
З урахуванням вищенаведеного, суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 є матір'ю та законним представником неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , що підтверджується наявним у матеріалах справи свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим 08.07.2009 року Першим Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в книзі реєстрації народжень 08.07.2009 року зроблено відповідний запис № 271.
16.07.2015 року 09.07.2019 ОСОБА_2 та його законний представник ОСОБА_1 звернулися до ГУ ДМС в Одеській області з заявою-анкетою для внесення інформації щодо ОСОБА_2 до Єдиного державного демографічного реєстру у зв'язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
21.07.2015 року ОСОБА_2 було документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 дата видачі 21.07.2015, орган, що видав - 5101 Приморський відділ у м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області.
23.10.2024 року ОСОБА_2 разом із законним представником - ОСОБА_1 (мати) звернулись із заявою до Приморського відділу в місті Одеса Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо оформлення та видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР), відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Як зазначено у цій заяві, разом із заявою подано: свідоцтво про народження ОСОБА_2 ; дві фотокартки 3,5х4,5 см ОСОБА_2 ; заява ОСОБА_2 за формою; листи Міністерства освіти і науки України від 24.06.2020, від 11.03.2021.
Листом Приморського відділу в місті Одеса Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 05.11.2024 року вих. №5115-1905/5115.1-24, у відповідь на вказане звернення позивачам повідомлено про те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 «Про внесення змін до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (набрала чинність 07.06.2019), до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 внесено зміни, якими передбачається, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджено наказом МВС від 06.06.2019 № 456, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 червня 2019 року № 620/33591. Таким чином, за відсутності відповідного рішення суду на сьогодні у Приморського районного відділу в місті Одеса Головного управління Державної міграційної служби України ГУДМС в Одеській області відсутні правові підстави оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Листом також повідомлено, що гр. ОСОБА_2 документувався паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 від 21.07.2015 року, орган, що видав 5115 та присвоєно УНЗР: 20090609-00251.
Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо видачі неповнолітній дитині паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки (на паперових носіях без використання засобів Єдиного державного демографічного реєстру), позивачка звернулася до суду з даним позовом, оскільки вважає порушеними права своєї дитини.
До матеріалів справи позивачем також надано виписку з церковної книги про здійснення таїнства хрещення, у зв'язку із чим за своїми релігійними переконаннями вона та її неповнолітня дитина відмовляються від отримання паспорта у формі ІD-картки.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
В свою чергу, за приписами ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося “згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було “необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення ЄСПЛ у справі “Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи, визначає Закон України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон № 5492-VI).
Частиною 1 статті 4 Закону №5492-VI встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Стаття 13 цього Закону визначає назви та види документів, що оформляються із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Частиною першою статті 13 Закону № 5492-VI передбачено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України; 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус. Пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.
Документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, включають паспорт громадянина України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 № 1474-VIII, який набрав чинності з 1 жовтня 2016 року, статтю 13 Закону № 5492-VI доповнено частиною 3 такого змісту: «Паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія».
Частинами 1, 2, 4, 5 ст.14 Закону № 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова №302) затверджено:
зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2;
зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4;
Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно з пунктами 1-3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою №302, (далі - Порядок №302) паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні дані особи.
Позивач зазначає, що неможливість отримання паспорта громадянина України зразка 1994 року в формі книжечки є порушенням принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вона згоди на таку обробку не надає.
Правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, регулює Закон України “Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297-VI, який спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних.
Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.
Частиною першою статті 10 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачено, що внесення інформації до Реєстру здійснюється з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України “Про захист персональних даних», мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про захист персональних даних», персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
За приписами ч. 5 ст. 6 Закону України “Про захист персональних даних», обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 6 ст. 6 Закону України “Про захист персональних даних»).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
За практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст.8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну “закон» є автономним, та до якості “закону» ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі “Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном “закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам “доступності» та “передбачуваності».
Таким чином, норми ст.13 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було “встановлене законом») не було “необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст.8 Конвенції.
Вищезазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у рішенні у зразковій справі № 806/3265/17.
Між тим, судом встановлено, що позивач, звертаючись 16.07.2015 року із заявою-анкетою для внесення інформації щодо ОСОБА_2 до Єдиного державного демографічного реєстру у зв'язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон вже надавав згоду на обробку персональних даних із використанням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, і унікальний номер запису в Реєстрі вже був сформований.
21.07.2015 року ОСОБА_2 було документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 дата видачі 21.07.2015, орган, що видав - 5101 Приморський відділ у м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області. У зв'язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон, в цей же день, 21.07.2015 року ОСОБА_2 було присвоєно УНЗР. Дана обставина учасниками справи не заперечується.
Отже, враховуючи, що згідно приписів статті 10 Закону № 5492-VI унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним і присвоєний унікальний номер запису в реєстрі поширюється і на паспорт громадянина України, доводи позивача про відсутність надання згоди на обробку персональних даних та присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі, як на підставу відмови в отриманні паспорта у вигляді ID-картки суд вважає безпідставними та неправомірними.
Вищенаведене відповідає правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 29.02.2024 року по справі №280/5678/22, від 08.06.2023 року по справі №380/5977/21, від 22.03.2024 року по справі №540/4500/21, які підлягають врахуванню у даній справі.
Стосовно посилання позивача на сповідування Православ'я, як на підставу для відмови від отримання біометричного паспорта, суд враховує, що при зверненні 23.10.2024 року із заявою до Приморського відділу в місті Одеса Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо оформлення та видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, позивач не зазначав про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, вперше наголосивши на цьому лише в адміністративному позові.
З урахуванням викладеного, суд доходить до висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., так само отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки не є порушенням прав позивача та не є втручанням у приватне і сімейне життя.
Таким чином, суд не вбачає правових підстав, для визнання протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Приморського районного відділу в місті Одеса Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні та видачі, паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 .
Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384) в особі Приморського районного відділу в місті Одеса Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Канатна, 101, м. Одеса, 65039) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук
.