Справа № 420/32185/24
09 січня 2025 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бжассо Н.В., розглянув у письмовому провадженні в м. Одеса за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії від 12.12.2023 року № 155250025046.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.09.1982 року по 14.02.1984 року в рибколгоспі ім. Чапаєва, з 29.06.1992 року по 06.05.1993 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Рибтрансфлот» та призначити пенсію по інвалідності, починаючи з дня звернення, а саме - 09.10.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 09.10.2023 року він звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області від 16.10.2023 року № 155250025046 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідної кількості страхового стажу. Позивач добровільно сплатив страхові внески на пенсійне страхування за 2,5 роки з метою отримання необхідного страхового стажу та призначення пенсії по інвалідності. 06.12.2023 року позивач повторно звернувся до управління із заявою про призначення пенсії по інвалідності, однак ГУ ПФУ в Миколаївській області прийняло рішення № 155250025046 від 12.12.2024 року про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідної кількості страхового стажу. Позивач зазначає, що факт його роботи з 01.09.1982 року по 14.02.1984 року в рибколгоспі ім. Чапаєва, з 29.06.1992 року по 06.05.1993 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Рибтрансфлот», підтверджується трудовою книжкою позивача та доданими до заяви доказами. На підставі наведеного, позивач вважає рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївській області незаконним, а своє право на отримання пенсії по інвалідності - порушеним, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 11.11.2024 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду, поновлено ОСОБА_1 пропущений з поважних причин строк звернення до суду із вказаним позовом, відкрито провадження у справі за правилами за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
19.11.2024 року від представника відповідача, ГУ ПФУ у Миколаївській області, надійшов відзив на позов, згідно з яким, За результатами розгляду заяв про призначення пенсії Позивачу встановлено, що під час призначення пенсії по інвалідності до страхового стажу не були враховані період, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.09.1982: - з 01.09.1982 по 14.02.1984 в рибколгоспі ім. Чапаєва, оскільки відсутня інформація щодо встановлення мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів); - з 29.06.1992 по 06.05.1993, оскільки запис про причини звільнення у трудовій книжці внесено з порушенням вимог Iнструкцiї про порядок ведення трудових книжок працiвникiв затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58), а саме, відсутнє посилання на чинне законодавство, відповідну статтю та пункт закону. З урахуванням викладеного Позивачу відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності за заявою від 06.12.2023 у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
21.11.2024 року від представника відповідача, ГУ ПФУ в Одеській області, надійшов відзив на позов, згідно з яким позивачу правомірно відмовлено в зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи.
25.11.2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній вказує про безпідставність посилань відповідача на Інструкцію № 58, оскільки вона не була чинною станом на час виникнення спірних правовідносин.
Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 229211 від 13.10.2022 року, ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності безстроково.
Судом встановлено, що 06.12.2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся з заявою про призначення пенсії по інвалідності до територіальних органів Пенсійного фонду України відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №155250025046 від 12.12.2023 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності. У рішенні зазначено, що необхідний страховий стаж становить 14 років на день настання інвалідності або 15 років на день звернення. Страховий стаж позивача визначено 13 років 01 місяць 29 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 01.09.1982: - з 01.09.1982 по 14.02.1984 в рибколхозі ім.Чапаєва, оскільки відсутня інформація щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів); - з 29.06.1992 по 06.05.1993, оскільки запис про причини звільнення у трудовій книжці внесено з порушення вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємстві, в установа і організаціях, а саме: відсутнє посилання на чинне законодавство, відповідну статтю та пункт закону.
Також, судом встановлено, що позивач попередньо звертався до ГУ ПФУ в Одеській області із аналогічною заявою, однак рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 16.10.2023 року № 155250025046 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку із недостатнім страховим стажем та неврахуванням періоду роботи з 01.09.1982 по 14.02.1984 в рибколхозі ім. Чапаєва, оскільки відсутня довідка про кількість фактично відпрацьованих днів і встановлений річний мінімум.
Вказане рішення позивач не оскаржував, однаку 22.11.2023 року уклав з ГУ ДПС в Одеській області договір № 02315539100117 про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та добровільно сплатив єдиний внесок за період з січня 2021 року по квітень 2022 року включено.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) є спеціальним законом, яким визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058, закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 31 Закону № 1058, пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону № 1058, особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.
Згідно з абзацом 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Закону № 1058 питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» (надалі Закон № 1788), відповідно до ст. 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст. 62 Закону України № 1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На момент внесення у трудові книжку позивача записів була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах та організаціях, затверджених постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974 року (далі - Інструкція № 162). Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Пунктом 2.4 Інструкції № 162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162, питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців», при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови, відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Відповідно до записів в трудовій книжки колгоспника НОМЕР_1 від 01.09.1982 року, у період з 29.06.1992 року по 06.05.1993 року ОСОБА_1 працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Рибтрансфлот». Записи щодо прийняття на роботу позивача та звільнення не містять виправлень, завірені печаткою, внесені у хронологічному порядку, а тому суд робить висновок, що з урахуванням п. 18 постанови «Про трудові книжки робітників та службовців», ГУ ПФУ в Миколаївській області безпідставно не зарахувало вказаний період роботи до страхового стажу позивача. Твердження відповідача про відсутність посилання у записі про звільнення посилань на відповідний пункт та статтю закону суд вважає надмірним формалізмом, який не може бути підставою для неврахування зазначеного періоду до страхового стажу.
Щодо періоду роботи ОСОБА_1 з 01.09.1982 року по 14.02.1984 року в рибколгоспі ім. Чапаєва, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 (далі - Основні положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).
Згідно із пунктом 6 Основних положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних положень).
Цією постановою також затверджений зразок трудової книжки колгоспника, який передбачає, що трудова книжка колгоспника містить окремі розділи, зокрема: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Зміст наведених норм свідчить, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 120/2366/21-а.
Однак, трудова книжка колгоспника НОМЕР_1 від 01.09.1982 року не містить записів про трудову участь позивача у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Отже, відповідачем правомірно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 01.09.1982 року по 14.02.1984 року в рибколгоспі ім. Чапаєва.
Також, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.02.2018 року у справі № 826/1460/16 вказано, що належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального права.
Таким чином, оскільки оскаржуване рішення приймало ГУ ПІУ в Миколаївській області, суд робить висновок про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії від 12.12.2023 року № 155250025046 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 період роботи з 29.06.1992 року по 06.05.1993 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Рибтрансфлот».
Щодо вимоги позивача про призначення пенсії по інвалідності, починаючи з дня звернення, а саме - 09.10.2023 року, суд зазначає наступне.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями
При цьому, відповідно до положень ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, суд не може перебрати на себе повноваження пенсійного органу у вказаній справі та прийняти рішення про призначення позивачу пенсії за віком.
Проте, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності від 06.12.2023 року, із врахуванням висновків суду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду із вказаним позовом, а тому судові витрати з відповідача на користь позивача не стягуються.
Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 139, 205, 243, 245, 246, 255, 257- 262, 295 КАС України, суд
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії від 12.12.2023 року № 155250025046.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 29.06.1992 року по 06.05.1993 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Рибтрансфлот» та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності від 06.12.2023 року, із врахуванням висновків суду.
В іншій частині позову - відмовити.
Відповідно до ст.255 КАС України, рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч.1 ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ: 13844159).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385).
Повний текст рішення складений та підписаний судом 09.01.2025 року.
Суддя Н.В. Бжассо