Справа № 160/18567/24
09 січня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ігнорування рапорту на звільнення з військової службу ОСОБА_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт від 19 червня 2024 року щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 ;
- звільнити із Збройних Сил України військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 старшого сержанта ОСОБА_1 згідно пп. ж, п. 3, ч. 5, ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України.
18 червня 2024 року ОСОБА_1 подав рапорт до військової частини НОМЕР_1 через Міністерство оборони України щодо звільнення його з військової служби, у зв'язку з закінченням строку служби, з дня закінчення строку контракту укладеного ним під час дії воєнного стану. Контракт був укладений 06 червня 2023 року з терміном дії на один рік.
Вказаний рапорт позивач направив до відповідача засобами поштового зв'язку.
Проте відповідачем не розглянутий рапорт позивача про звільнення з військової служби та не прийнято рішення щодо звільнення з військової служби або відмови у звільненні з військової служби.
Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 року адміністративну справу №160/18567/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії передано на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду за підсудністю.
Ухвалою від 26.08.2024 року прийнято до провадження справу №160/18567/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків позову.
Ухвалою від 10.09.2024 року відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (ст. 262 КАС України); встановлено, що справа буде розглянута судом на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
Ухвалою від 04.10.2024 року клопотання представника відповідача про продовження строку для подання відзиву у справі № 160/18567/24 задоволено.
Продовжено військовій частині НОМЕР_1 строк для подання відзиву по справі № 160/18567/24, встановлений ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 року, на п'ять днів з дня отримання копії ухвали суду про продовження строку для подання відзиву.
До суду від відповідача надійшов відзивна позовну заяву, в якому в обгрунтування правової позиції зазначено, що начальнику загону здійснена доповідь рапортом від 06.06.2024 №27/28580/24-Вн, за результатами якої стало відомо, що 05.06.2024 у період 22.00- 22.50 під час контрольної перевірки полковником ОСОБА_2 особового складу за місцями відпочинку у МТД н.п. Дронівка було виявлено відсутність старшого сержанта ОСОБА_1 у підрозділі, організовані пошукові заходи результатів не дали, телефон вимкнений. Одночасно, згідно наказу начальника загону від 07.06.2024 №481-ОС «Про особовий склад» позивач знятий з усіх видів забезпечення на підставі абзацу 13 пункту 5 глави 2 розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу державної прикордонної служби України №468 від 06.06.2017, з 05.06.2024.
Наказом від 08.06.2024 №2948-АГ «Про призначення службового розслідування» призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення місця тимчасової дислокації підрозділу ( АДРЕСА_1 ) старшим сержантом ОСОБА_3 .
Згідно наказу начальника загону від 15.06.2024 №530-ОС «Про особовий склад» позивач зарахований у розпорядження начальника загону на підставі пункту 127 підпункту 8 (коли більше десяти днів відсутні відомості про місцезнаходження військовослужбовця, - до повернення військовослужбовця до органу Держприкордонслужби (у разі неприйняття іншого рішення про подальше проходження ним військової служби) або до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення померлим) Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, з 12 березня 2024 року.
За результатами проведеного службового розслідування складений висновок від 18.06.2024 №27/941/24-Вн, відповідно до якого факт самовільного залишення місця тимчасової дислокації підрозділу ( АДРЕСА_1 ) старшим сержантом ОСОБА_3 та його безпідставної відсутності з 05.06.2024 вважати таким, що знайшов своє підтвердження. Наказом начальника загону від 22.06.2024 №3378-АГ «Про результати службового розслідування» визначено матеріали службового розслідування направити до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорськ та відділу внутрішньої та власної безпеки по НОМЕР_2 прикордонному загону Головного відділу внутрішньої та власної безпеки « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Державної прикордонної служби України для прийняття правового рішення. В подальшому, 01.08.2024 за №08/Т-7199/12737 на адресу загону надійшов лист Адміністрації Державної прикордонної служби України, з якого стало відомо, що позивач звернувся до Міністерства оборони України з рапортом від 19.06.2024, в якому просив звільнити з військової служби за підпунктом «ж» (у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідач зазначає, що позивачу надана відповідь (№08/Т-1475/1416 від 06.08.2024 року), якою проінформовано останнього щодо зняття його з усіх видів забезпечення та зарахування в розпорядження. Одночасно, роз'яснено порядок звернення з рапортом та запропоновано прибути у підрозділ для вирішення питання щодо звільнення зі служби.
Відповідач зазначає, що у даному випадку рапорт від позивача поданий в порядку статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України не надходив. На адресу загону надійшов лист Адміністрації Державної прикордонної служби України, у додатках якого містився рапорт від 19.06.2024, на який була надана вмотивована відповідь від 06.08.2024 №08/Т-1475/1416. Вказана відповідь була надіслана засобами поштового зв'язку на адресу позивача. Таким чином, в діях відповідача будь - яка бездіяльність відсутня.
Похідна вимога щодо зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт позивача від 19.06.2024 не може бути задоволена, оскільки рапорт від позивача в порядку статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України не надходив, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.
За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,
ОСОБА_1 проходить дійсну військову службу за контрактом.
Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 №506-ОС від 03.08.2023 року «Про особовий склад» зарахований до списків особового складу та всіх видів забезпечення, з 02.08.2023 року.
Наказом начальника загону від 11.10.2023 №649-ОС «Про особовий склад» призначений на посаду інспектора прикордонної служби 1 категорії - обчислювача вогневого відділення першого відділу прикордонної служби третьої прикордонної комендатури швидкого реагування.
ОСОБА_1 подав рапорт від 19.06.2024 року до військової частини НОМЕР_1 через Міністерство оборони України щодо звільнення його з військової служби на підставі пп.ж п.3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Вказаний рапорт позивач направив засобами поштового зв'язку.
Листом Міністерства оборони від 01.08.2024 року повідомлено ОСОБА_1 , що питання звільнення з військової служби не належить до компетенції Міністерства оборони України. Вказаним листом заявника повідомлено про надсилання вказаного звернення для розгляду за належністю до Адміністрації Державної прикордонної служби України.
Позивач зазначає, що станом на дату подання позову відповідачем не розглянуто рапорт позивача про звільнення з військової служби та не прийнято рішення щодо звільнення з військової служби або відмови у звільненні з військової служби, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з цим позовом.
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, № 734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, від 06.05.2024 № 272/2024, від 23.07.2024 №469/2024, від 28.10.2024 №740/2024 затвердженими відповідними законами України, продовжувався строк дії воєнного стану в Україні, востаннє продовжено з 05:30 12.08.2024 строком на 90 діб, тобто до 08.02.2025 року.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. (далі - Закон).
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом. Наказом начальника загону №649-ОС від 11.10.2023 року «Про особовий склад» призначений на посаду інспектора прикордонної служби 1 категорії - обчислювача вогневого відділення першого відділу прикордонної служби третьої прикордонної комендатури швидкого реагування.
Статтею 24 Закону унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Предметом спору у цій справі є допущена бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби та не прийняття рішення щодо звільнення з військової служби або відмови у звільненні з військової служби.
Відповідно до Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 №735, у роботі з письмовими (електронними) та усними зверненнями громадян має забезпечуватись кваліфікований, неупереджений, об'єктивний і своєчасний розгляд звернень. До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать дії, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина будь-які обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Суд наголошує, що рапорт - це вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.
Відповідно до Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ) вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов'язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Як встановлено судом, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та засобами поштового зв'язку направив рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп.ж п.3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Суд зазначає, що в даній справі суд не встановлює та не визначає наявність права позивача на звільнення з військової служби, а також належність поданих документів, оскільки вказане не є предметом даного спору.
Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п. 1 розділу ІІІ наказу Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531 «Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України» (далі - Наказ №531), у паперовому рапорті військовослужбовець вказує найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з п. 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно з п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів з моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Виходячи з аналізу вищезазначених правових норм, суд дійшов висновку, що рапорт, як офіційна форма звернення військовослужбовця до вищої посадової особи передбачає його опрацювання та надання відповіді по суті порушених в ньому питань.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.
Так, пп. 2 п. 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»:
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз. 3 п. 241 Положення №1153/2008).
Згідно з п. 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до п. 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
На підставі ст. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту ЗСУ начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Тобто, у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту прямими командирами, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі і так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Відтак, суд резюмує, що у будь-якому випадку остаточне рішення (позитивне чи негативне) за рапортом військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути прийняте командиром військової частини або іншою посадовою особою, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Судом враховано, що позивачем подано рапорт із урахуванням необхідності подальшого руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання (по команді) та проставлення відповідних резолюцій.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут збройних сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі Дисциплінарний статут).
Статтею 110 Дисциплінарного статуту встановлено, що усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі:
- прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод;
- незаконного покладення на них обов'язків або незаконного притягнення до відповідальності.
Заява чи скарга з інших питань службової діяльності подається безпосередньому командирові (начальникові) тієї особи, дії якої він оскаржує, а в разі, якщо особи, які подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, заява чи скарга подається в порядку підпорядкованості. У такому самому порядку подаються пропозиції (ст. 111 Дисциплінарного статуту).
Згідно статті 117 Дисциплінарного статуту пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
З наведених правових норм вбачається, що право військовослужбовця на реалізацію свого права, зазначеному у рапорті, як і права на інформацію - кореспондує з обов'язком відреагувати на рапорт.
Водночас, такий рапорт командиром Військової частини НОМЕР_1 не розглянуто та, відповідно, жодного рішення за результатом розгляду рапорту позивача відповідачем прийнято не було.
Разом з тим, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження розгляду рапорта позивача по суті з обґрунтуванням підстав для відмови у звільненні позивача з військової служби, так само як і відсутні у матеріалах справи будь-які докази, що підтверджували б прийняття рішення на користь позивача.
При цьому, суд зазначає що суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Таким чином, належні та допустимі докази того, що рапорт позивача розглянуто відповідно до вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та за наслідками розгляду такого прийнято відповідне рішення в матеріалах справи відсутні.
Разом з тим, суд констатує, що саме відповідач є суб'єктом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за наслідком розгляду рапорту про звільнення з військової служби або надання мотивованої відмови в такому.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України», заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі Кудла проти Польщі, заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського Суду з прав людини від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України», заява №20390/07).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
У постанові від 11.02.2020 у справі №0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначає, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21.
Відтак, оскільки матеріалами справи не підтверджено прийняття відповідачем рішення за наслідками розгляду поданого позивачем рапорту про звільнення з військової служби, тоді як вирішення цього питання є дискреційними повноваженнями уповноваженої особи Військової частини НОМЕР_1 , де проходить службу військовослужбовець, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту позивача, а тому, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача розглянути рапорт позивача по суті та прийняти відповідне рішення.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача звільнити із Збройних Сил України військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 старшого сержанта ОСОБА_1 згідно пп. ж, п. 3, ч. 5, ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», суд зазначає наступне.
З урахуванням висновку суду щодо протиправної бездіяльності відповідача відносно розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пп.ж п.3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та не прийняття будь-якого рішення, в задоволенні цих вимог слід відмовити як передчасних, оскільки відповідачем не вчинено жодних дій які б свідчили про розгляд рапорта ОСОБА_1 від 19.06.2024 року про звільнення з військової служби на підставі пп.ж п.3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
З урахуванням висновку суду про часткове задоволення позову, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення виготовлено та підписано після виходу судді з відпустки.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорта ОСОБА_1 від 19.06.2024 року про звільнення з військової служби на підставі пп.ж п.3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 19.06.2024 року про звільнення з військової служби на підставі пп.ж п.3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та прийняти відповідне рішення.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень, дев'яносто шість копійок).
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя Самойлюк Г.П.