Справа № 420/26036/24
09 січня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним рішення військової частини НОМЕР_2 від 27.07.2024 року № 2/24/507, щодо не звільнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 за його рапортом від 12.07.2024 року, за сімейними обставинами, а саме: на підставі абз « 12» п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи (своєю мамою);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 , НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за сімейними обставинами, а саме: на підставі абз « 12» п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, а саме за рідною матір'ю.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є військовослужбовцем, призваний по мобілізації, проходить військову службу та перебуває у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого навідника мінометної батареї ВЧ НОМЕР_1 .
12.07.2024 року позивачем подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
До рапорту додано необхідні документи, що підтверджують ці обставини. Вказаний рапорт позивач направив до відповідача засобами поштового зв'язку, проте відповідачем прийнято рішення про відмову у звільненні з військової служби.
Вважаючи рішення військової частини НОМЕР_2 від 27.07.2024 року № 2/24/507, щодо не звільнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за його рапортом від 12.07.2024 року, за сімейними обставинами, а саме: на підставі абз « 12» п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 21.08.2024 року відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (ст. 262 КАС України); встановлено, що справа буде розглянута судом на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
До суду від вч НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що рапорт позивача від 07.07.2024 року був опрацьований військовою частиною НОМЕР_1 та надісланий в порядку підпорядкування до військової частини НОМЕР_2 для прийняття рішення, на що була отримана відповідь за вих. № 2/24/507 від 27.07.2024 року.
Відповідач вказує, що командир військової частина НОМЕР_1 має лише номенклатуру призначення за “шпк» підполковник - окремий батальйон, а не бригади, тобто у командира військової частини НОМЕР_1 відсутні повноваження щодо самостійного прийняття рішення про звільнення позивача.
Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до відомостей, які надані позивачем під час зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , надано інформацію шляхом власноручно написаної автобіографії, відповідно до якої у позивача є сестри, які мешкають в Одеській області, з чого вбачається, що є інші особи-родичі, які можуть здійснювати догляд за матір'ю позивача.
Крім того, позивачем подано акт встановлення факту здійснення догляду від 12.10.2023 року та довідку про проживання від 18.10.2023, тобто зазначені документи були видані майже рік тому. Однак, вказані документи не можуть вважатися належними доказами спільного проживання та догляду, оскільки позивач з 2022 року перебуває на військовій службі та з грудня 2022 року постійно перебуває в районі виконання бойових завдань в Херсонській області.
Також зазначено, що позивачем разом з рапортом було надано засвідчену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА № 504335 від 19.12.2023 року, в якій зазначено лише про висновок про умови та характер праці (п. 12): обмеження фізичних навантажень, догляд на непрофесійній основі», а не про потребу у постійному сторонньому догляді. Також позивачем до рапорту копію висновку № 387 (форми № 080-4/ о), завірену управлінням соціальної політики Чорноморської міської ради, висновку № 387 від 02.10.2023р., в якому також не зазначено код ЄДРПОУ закладу охорони здоров'я, де заповнюється форма, та не надано доказів того, що управління соціальної політики Чорноморської міської ради наділено в установленому законодавством порядку права завіряти копії документів, які видані закладом охорони здоров'я, що є порушенням вимог пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170, відповідно до якого звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Разом з тим, зазначеним висновком рекомендовано соціальні послуги (п. 4) «отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи», тобто зазначений висновок не передбачає потребу в постійному сторонньому догляді.
Відповідач зазначає, що оскільки позивачем не надано на підтвердження права на звільнення всіх документів, які належним чином засвідчені, а також не пред'явлено оригінали таких документів для підтвердження автентичності наданих копій документів, та взагалі не надано доказів на підтвердження наявності підстав для звільнення, а саме не надано доказів щодо відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, а отже за таких обставин військовою частиною НОМЕР_2 розглянуто рапорт позивача в установленому законодавством порядку та правомірно відмовлено позивачу у звільнені на підставі поданих ним документів на звільнення.
Враховуючи вищевикладене, вч НОМЕР_1 вважає вказаний позов безпідставним, необґрунтованим та таким що не підлягає задоволенню.
23.09.2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовослужбовцем, призваний по мобілізації, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі абз. 12. п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з питань проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 №5 від 22.07.2024 року, висновком комісії вирішено повернути без реалізації матеріали та подання на звільнення старшого матроса ОСОБА_1 через ненадання достатніх підстав та підтвердження відсутності інших осіб, котрі можуть здійснювати такий догляд, а саме дітей, батьків, рідних братів та сестер, бабусі та дідуся чи онуків такої особи, якщо інші члени сім'ї самі не потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної комісії чи лікарської консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Листом вч НОМЕР_4 №2/24/507 від 27.07.2024 року повернуто без реалізації матеріали та подання на звільнення старшого матроса ОСОБА_1 через ненадання достатніх підстав та підтвердження відсутності інших осіб, котрі можуть здійснювати такий догляд, а саме дітей, батьків, рідних братів та сестер, бабусі та дідуся чи онуків такої особи, якщо інші члени сім'ї самі не потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної комісії чи лікарської консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Вказаним листом також запропоновано усунути зазначені недоліки та за наявності підстав надіслати документи на звільнення повторно.
Вважаючи протиправним рішення військової частини НОМЕР_2 від 27.07.2024 року № 2/24/507 щодо не звільнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за його рапортом від 12.07.2024 року, за сімейними обставинами, а саме: на підставі абз « 12» п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, № 734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, від 06.05.2024 № 272/2024, від 23.07.2024 №469/2024, від 28.10.2024 №740/2024 затвердженими відповідними законами України, продовжувався строк дії воєнного стану в Україні, востаннє продовжено з 05:30 12.08.2024 строком на 90 діб, тобто до 08.02.2025 року.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов'язок» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII, тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами першою, третьої статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «;Про Збройні Сили України», «;Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону №2232-XII).
Відповідно до Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 року № 735, у роботі з письмовими (електронними) та усними зверненнями громадян має забезпечуватись кваліфікований, неупереджений, об'єктивний і своєчасний розгляд звернень. До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать дії, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина будь-які обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Суд наголошує, що рапорт це вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим звернення військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.
Відповідно до Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ) вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов'язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Як встановлено судом, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі абз 12 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи (своєю мамою).
Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п. 1 розділу ІІІ наказу Міністерства оборони України від 06.08.2024 року № 531 "Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України" (далі - Наказ № 531), у паперовому рапорті військовослужбовець вказує найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з п. 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно з п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів з моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Виходячи з аналізу вищезазначених правових норм, суд дійшов висновку, що рапорт, як офіційна форма звернення військовослужбовця до вищої посадової особи, передбачає його опрацювання та надання відповіді по суті порушених в ньому питань.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.
Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу":
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення №1153/2008).
Згідно з пунктом 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за № 438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких, зокрема така обставина, що визначена позивачем.
Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Відповідно до п. 31 Статуту ЗСУ начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Тобто, у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту прямими командирами, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі і так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Відтак, суд резюмує, що у будь-якому випадку остаточне рішення (позитивне чи негативне) за рапортом військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути прийняте командиром військової частини або іншою посадовою особою, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Судом враховано, що позивачем подано рапорт із урахуванням необхідності подальшого руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання (по команді) та проставлення відповідних резолюцій.
При цьому, судом встановлено, що листом вч 7382 №2/24/507 від 27.07.2024 року повернуто без реалізації матеріали та подання на звільнення старшого матроса ОСОБА_1 через ненадання достатніх підстав та підтвердження відсутності інших осіб, котрі можуть здійснювати такий догляд, а саме дітей, батьків, рідних братів та сестер, бабусі та дідуся чи онуків такої особи, якщо інші члени сім'ї самі не потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної комісії чи лікарської консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Водночас, надання листа із фактичною відмовою не звільняє відповідача, як суб'єкта, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби, від обов'язку прийняття рішення, за наслідком розгляду рапорту про звільнення останнього з військової служби або мотивованої відмови в такому.
Суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Таким чином, належні та допустимі докази того, що рапорт позивача розглянуто відповідно до вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та за наслідками розгляду такого прийнято відповідне рішення в матеріалах справи відсутні.
При цьому, суд зазначає що суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Таким чином, належні та допустимі докази того, що рапорт позивача розглянуто відповідно до вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та за наслідками розгляду такого прийнято відповідне рішення в матеріалах справи відсутні.
Суд зазначає, що у контексті вказаної справи та наведених підстав позову, суд не встановлює та не визначає наявність права позивачка на звільнення, належність поданих документів, оскільки відповідачем не прийнято рішення у встановленому законом порядку за наслідками розгляду рапорта позивача.
Разом з тим, суд констатує, що саме відповідач є суб'єктом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за наслідком розгляду рапорту про звільнення з військової служби або надання мотивованої відмови в такому.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України», заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі Кудла проти Польщі, заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського Суду з прав людини від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України», заява №20390/07).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
У постанові від 11.02.2020 у справі №0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначає, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21.
Відтак, оскільки матеріалами справи не підтверджено прийняття відповідачем рішення за наслідками розгляду поданого позивачем рапорту про звільнення з військової служби, тоді як вирішення цього питання є дискреційними повноваженнями посадових осіб військової частини НОМЕР_2 , суд дійшов висновку, що відповідач - вч НОМЕР_2 допустив протиправні дії щодо неналежного розгляду рапорту позивача та неприйняття рішення за результатами розгляду вказаного рапорта, а тому, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання вч НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт позивача по суті та прийняти відповідне рішення.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_2 , НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за сімейними обставинами, а саме: на підставі абз 12, п.3, ч. 12, ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, а саме за рідною матір'ю, суд зазначає наступне.
З урахуванням висновку суду щодо протиправних дій вч НОМЕР_2 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про звільнення з військової служби на підставі абз 12 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, та не прийняття рішення про звільнення з військової служби або відмови у звільненні, в задоволенні цих вимог слід відмовити як передчасних, оскільки відповідачем не вчинено жодних дій які б свідчили про належний розгляд рапорта ОСОБА_1 від 07.07.2024 року.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
З урахуванням висновку суду про часткове задоволення позову, наявні підстави для стягнення з Військової частини НОМЕР_2 на користь позивача судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення виготовлено та підписано після виходу судді з відпустки.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 07.07.2024 року про звільнення з військової служби на підставі абз 12, п.3, ч. 12, ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я та не прийняття рішення про звільнення з військової служби або відмови у звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 07.07.2024 року про звільнення з військової служби на підставі абз. 12 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я та прийняти відповідне рішення.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1211, 20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень, двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя Самойлюк Г.П.