Справа № 420/35502/24
08 січня 2025 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.
розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16.04.2022 року по 18.07.2022 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у сумі 4 463,15 гривень щомісячно за період з 16.04.2022 року по 18.07.2022 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 у загальній сумі 13 749,39 грн.
Представником відповідача подано до суду заяву про залишення адміністративного позову без розгляду, у зв'язку із пропущенням позивачем строку звернення до суду, обґрунтоване тим, що ОСОБА_1 звернувся з даним позовом з порушенням строку звернення до суду, встановленого ст. 122 КАС України.
Від представника позивача надійшла заява про заперечення щодо заяви відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду. В обґрунтування заяви представник позивача зазначив, що спірні правовідносини стосуються неповної виплати грошового забезпечення за період з 16.04.2022 року по 18.07.2022 року. В зазначений період діяла редакція ч.2 ст.233 КЗпП України, за змістом якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. 19.07.2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX, яким внесено зміни до ч.2 ст. 233 КЗпП та обмежено строк звернення до суду трьома місяцями з дня одержання письмового повідомлення про усі виплачені суми. А з урахуванням зупинення строків на період дії карантину внаслідок коронавірусної хвороби, такі строки закінчились для позивача 01.10.2023 року. З цього приводу позивач вважає за необхідне наголосити на незворотності дії у часі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин2 № 2352-IX. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Оскільки спірні правовідносини стосуються періоду 16.04.2022 року по 18.07.2022 року, то такі виникли та припинились у період до набрання законної сили означеного вище закону про внесення змін до ст. 233 КЗпП України. Відтак, ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції від 19.07.2022 року не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах. Отже, право на звернення позивача з цим позовом не обмежене будь-яким строком. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у рішенні від 06.04.2023 року у справі №260/3564/22, від 20.11.2023 року у справі №160/5468/23. Отже, оскільки в цій справі позовні вимоги заявлено за період, в якому строк звернення до суду був необмеженим, то незалежно від зміни такого строку в майбутньому нові правила не мають зворотної дії, а до юридичної ситуації позивача застосовується законодавство, яке було чинним на момент виникнення відповідних правовідносин. За таких обставин, позивач вважає що ним не пропущений строк звернення до суду.
Суд вважає, що заява представника відповідача необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано у межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами частин 1 та 2 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116).
У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16.04.2022 року по 18.07.2022 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у сумі 4 463,15 гривень щомісячно за період з 16.04.2022 року по 18.07.2022 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 у загальній сумі 13 749,39 грн.
Положення ст.122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 року №8-рп/2013 та №9-рп/2013.
Так, у Рішенні від 15.10.2013 року №8-рп/2013 (справа №1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні», «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст.18 Закону України від 05.10.2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є недоплачене грошове забезпечення позивача, зокрема індексація грошових доходів.
Так, Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 року №1-рп/99, від 13.05.1997 року №1-зп, від 05.04.2001 року №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 року у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії ч.1 ст.233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
На момент виникнення спірних правовідносин ч. 2 ст.233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що право позивача на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022 року), не обмежене будь-яким строком.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі №160/5468/23 від 20.11.2023 року.
Крім того, відповідно до ч. 13, 15 ст. 171 КАС України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Суд звертає увагу, що позивачу не надавався строк для усунення недоліків шляхом подання клопотання про поновлення строку звернення до суду у відповідності до ст. 171 КАС України, а тому позовна заява позивача не може бути залишена без розгляду.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 248, 256 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Леонід СВИДА