Справа № 420/22957/24
08 січня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючої судді - Бойко О.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання здійснити перерахунок та виплачувати надбавку за вислугу років з 01 січня 2024 року у розмірі 50% посадового окладу, вирішив адміністративний позов задовольнити.
І. Суть спору:
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом позивачки, ОСОБА_1 , до відповідача, Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому позивачка просить:
- визнати протиправним дії Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо встановлення надбавки за вислугу років на державній службі провідному спеціалісту відділу бухгалтерського обліку та звітності УФЗБО ГУНП в Одеській області ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року в розмірі 30% посадового окладу;
- зобов'язати ГУНП в Одеській області здійснити перерахунок та виплачувати надбавку за вислугу років на державній службі провідному спеціалісту відділу бухгалтерського обліку та звітності УФЗБО ГУНП в Одеській області ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» з 01 січня 2024 року у розмірі 50% посадового окладу.
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція позивача
Позивачка вважає, що застосування відповідачем, при розрахунку їй надбавки за вислугу років на державній службі, норм Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», якими порушуються її права на належний рівень оплати праці державних службовців суперечить Конституції України та Бюджетному кодексу України.
При цьому, позивачка просила врахувати, що Закон України «Про державну службу» та Закон України «Про державний бюджет України на 2024 рік» є спеціальними нормативно-правовими актами, але саме Закон України «Про державну службу» встановлює організаційні засади забезпечення державної служби і саме норми цього закону мають застосовуватись у випадку виникнення колізії з нормами інших законів. При цьому, Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону України «Про державну службу», а положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» вважати загальними нормами.
Таким чином, позивачка наголошує, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» щодо встановлення розміру надбавки за вислугу років на державній службі не відповідає нормам Конституції України та нормам спеціального Закону України «Про державну службу» № 889-VІІІ, а тому не може бути застосовано до визначення розміру надбавки за вислугу років.
(б) Позиція відповідача
09.08.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він поросив відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.
Так, представник звернув увагу, що правове регулювання відносин державної служби здійснюється не лише і не виключно Законом України "Про державну службу", але й іншими законами України, та навіть підзаконними нормативно-правовими актами. При цьому, конструкція норми частини другої статті 5 Закону України "Про державну службу" у взаємозв'язку з нормою частини першої цієї ж статті, надає підстави для однозначного висновку, що Закон України "Про державну службу" регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, у тому випадку, якщо інше не передбачено іншим законодавчим актом (законом). У цьому аспекті можна дійти також висновку, що не виключений випадок, коли законодавцем може бути прийнято закон, норми якого будуть спеціальними по відношенню до норм Закону України "Про державну службу".
Так, у вимірі обставин цього спору слід звернути увагу на те, що норма частини 1 статті 52 Закону України "Про державну службу" визначає правило обрахування надбавки за вислугу років на державній службі шляхом встановлення її на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу. Натомість Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" у пункті 10 розділу "Прикінцеві положення" установив, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу. Пунктом 12 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" фактично запроваджено нормативне регулювання оплати праці державних службовців тих державних органів, які провели класифікацію посад державної служби.
Прикметно, що згідно із пунктом 13 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць. Таким чином, правове регулювання оплати праці державних службовців нормами Закону України "Про державну службу" не є варіативним залежно від будь яких чинників, як от наприклад, проведення класифікації посад державної служби. Однак пункт 12 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" врегульовує вужче коло правовідносин, ніж стаття 52 Закону України "Про державну службу", оскільки визначає на період 2024 року умови оплати праці державних службовців тільки тих державних органів, які провели класифікацію посад державної служби. Це дає підстави для висновку, що у 2024 році норми пункту 12 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" є спеціальними відносно норм статті 52 Закону України "Про державну службу", а отже саме вони підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
30.07.2024 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
IV. Обставини, встановлені судом
Відповідно до наказу ГУНП в Одеській області від 25.10.2016 №1123 о/с стаж державної служби позивачки, що дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, станом на 01.10.2016 становило понад 22 роки. Позивачці було встановлено надбавку за вислугу років станом на 25.10.2016 у розмірі 50% посадового окладу.
На виконання пункту 12 розділу «Прикінцевих положень» Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» наказом ГУНП в Одеській області від 22.01.2024 №82 відповідно до схеми посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням сімей і рівнів посад, юрисдикції та типів державних органів у 2024 році, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року №1409 «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році» позивачці встановлено посадовий оклад 10309 гривень та враховуючи те, що стаж державної служби станом на 01.01.2024 позивачки становив більше 22 років, надбавка за вислугу років з урахуванням пункту 12 розділу Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлена в розмірі 30% посадового окладу.
Не погоджуючись із вказаними діями відповідача, позивачка звернулась до суду із вказаним адміністративним позовом.
V. Джерела права та висновки суду.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до задоволення. Свій висновок вмотивовує наступним чином.
Статтею 19 Конституції України визначено, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до своєї преамбули Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (надалі Закон № 1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно з ст. 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України "Про державну службу" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 150 Закону № 1402-VIII, розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до найнижчої за умовами оплати праці посади державної служби, установлюється в розмірі, встановленому законодавством про державну службу. Розмір посадових окладів інших працівників апарату суду збільшується на відповідний коефіцієнт пропорційно посадовим окладам працівників, посади яких віднесені до попередньої за умовами оплати праці посади державної служби в такому суді з урахуванням юрисдикцій державних органів.
Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII), відповідно до його преамбули, визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Статтею 3 Закону № 889-VIII визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця (ч. 1).
Дія цього Закону поширюється на державних службовців: […] 8) інших державних органів.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону № 889-VIII, державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).
Згідно з ч. 1 ст. 46 Закону № 889-VIII, стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років.
Відповідно до ч.ч. 1-2, 4-5, 8 ст. 50 Закону № 889-VIII, держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення).
Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.
Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.
Особливості оплати праці державних службовців в апаратах (секретаріатах) судів та інших органах системи правосуддя визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону «Про державну службу», надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Поряд із цим, п.п. 10, 12 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX (далі Закон № 3460-IX) установлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22цього розділу.
У 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.
Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. […]
Норми Закону України"Про державну службу" щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Також, листом Національного агентства України з питань державної служби від 19.01.2024 № 926/92-24 надано роз'яснення, що «пунктами 10, 12 Прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік (далі Закон) установлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20 22 цього розділу.
Пунктом 12 Прикінцевих положень Закону встановлено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.
Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з пунктом 13 Прикінцевих положень Закону умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць.
Отже, у 2024 році оплата праці державних службовців державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1409 Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році з урахуванням пункту 12 Прикінцевих положень Закону.
Державним службовцям державних органів, які провели класифікацію посад державної служби, надбавка за вислугу років у 2024 році встановлюється на рівні 2 відсотків від посадового окладу за кожний рік стажу державної служби та не може перевищувати 30 відсотків посадового окладу».
Окремо зазначено, що роз'яснення міністерств, інших центральних органів виконавчої влади мають лише роз'яснювальний характер і не встановлюють правових норм.
Поряд із цим, слід відмітити, до Закону № 889-VIII будь-яких змін щодо зменшення щорічного та граничного відсотку набавки за вислугу років, у тому числі, у зв'язку із проведенням класифікації посад не вносилось.
З викладеного є очевидним, що на теперішній час діють дві норми щодо визначення розміру надбави за вислугу років державним службовцям, це п. 12 Закону № 3460-IX, який поширюється на державних службовців органів, у яких проведено класифікацію посад, та ч. 1ст. 52 Закону № 889-VIII, яка поширюється на усіх без виключення державних службовців, оскільки жодних застережень з цього приводу ця норма не містить.
Водночас, слід урахувати, що п. 12 Закону № 3460-IX зменшує граничний розмір надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, а також зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, тобто запроваджує менший розмір спірної надбавки, ніж це передбачено ч. 1ст. 52 Закону № 889-VIII.
У рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, яке набрало законної сили 21.09.2023 року, суд зазначив, що «надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що врегулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а виснувала, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Слід також звернути увагу, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання є колізією норм права.
За загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Під юpидичною кoлізією (від лaтинського «collisio» зіткнення) слід розуміти cyпepeчніcть aбo poзбіжніcть між нормативно-правовими актами, якими врегульовано одній й ті ж aбo спорідненні правовідносини.
У п. 2.1 Рішення від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 Конституційний Суд України зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Виходячи із засад теорії права, оскільки Закон № 889-VIII та Закон № 3460-IX мають однакову юридичну силу, при цьому Закон № 3460-IX прийнятий пізніше, у спірних правовідносинах має місце змістовна та темпоральна колізії.
У випадку одночасного існування змістовної та темпоральної колізії між більш ранньою cпeціaльнoю нopмoю і пізнішoю зaгaльнoю нopмoю пepeвaгy мaє paнішe пpийнятa cпeціaльнa нopмa, тобто ч. 1ст. 52 Закону № 889-VIII у спірних правовідносинах.
Поряд із цим, у рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України в вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Згідно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік (справа про соціальні гарантії громадян) від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007, законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).
При цьому також слід урахувати, що роз'яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.
За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що належать до задоволення.
VI. Судові витрати
Враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат суд не вирішує.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 139, 244-246 КАС України, суд -
1.Адміністративний позов задовольнити.
2.Визнати протиправним дії Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо встановлення надбавки за вислугу років на державній службі провідному спеціалісту відділу бухгалтерського обліку та звітності УФЗБО ГУНП в Одеській області ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року в розмірі 30% посадового окладу.
3.Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області здійснити перерахунок та виплачувати надбавку за вислугу років на державній службі провідному спеціалісту відділу бухгалтерського обліку та звітності УФЗБО ГУНП в Одеській області ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» з 01 січня 2024 року у розмірі 50% посадового окладу.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління Національної поліції України в Одеській області, адреса: 65080, м. Одеса, вул. Ак. Філатова, 15А, код ЄДРПОУ 40108740.
Суддя Оксана БОЙКО