Справа № 420/40673/24
10 січня 2025 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Дубровна В.А, перевіривши виконання вимог статей 160-161 КАС України за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії ,
встановила:
До суду з позовом звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області ), у якому, просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо здійснення нарахування пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити нарахування заборгованих пенсійних виплат в повному обсязі ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 6 частини 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Ознайомившись з адміністративним позовом та доданими до нього документами, суддя вказує про таке.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Така підстава для відмови у відкритті провадження у справі як існування рішення суду, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження у справі.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
Позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів позови вважаються не тотожними і суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у справі (закрити провадження, якщо воно вже відкрито).
Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Такого висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 07.12.2023 у справі № 160/19012/21.
Зі змісту позовних вимог та їх обґрунтування вбачається, що предметом позову є не згода позивача з нездійсненням пенсійним органом одноразово та в повному розмірі нарахування заборгованих пенсійних виплат на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 року по справі № 420/13903/21 та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 року по справі № 420/14313/23.
Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 року по справі № 420/13903/21 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 15 липня 2021 року з урахуванням стажу роботи за Списком № 1 з 02.10.1989 року по 19.12.1989 року, проходження служби з 21.12.1989 року по 26.12.1991 року, з 24.02.1992 року по 30.06.1997 року, з 20.10.2000 року по 10.02.2003, з 18.04.2011 року по 01.12.2020 року.
Крім того, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 року по справі № 420/14313/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії за віком в розмірі 80% середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність відповідно до ст. 8 Закону України “Про підвищення престижності шахтарської праці» з 01.06.2023 року.
Згідно листа ГУ ПФУ в Одеській області від 11.11.2024 року №30319-29062/В-02/8-1500/24, який став підставою звернення до суду з даним позовом, повідомлено позивача, зокрема,
- на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 по справі № 420/13903/21, ОСОБА_1 призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону з 15.07,2021 з урахуванням стажу роботи за Списком № 1 з 02.10.1989 по 19.12.1989, проходження служби з 21.12.1989 по 26.12.1991, з 24.02.1992 по 30.06.1997, з 20.10.2000 по 10.02.2003,3 18.04.2011 по 01.12.2020. Сума доплати згідно зазначеного рішення з 15.07.2021 по 31.01.2022 складала 49 006,29 грн.
- відповідно до Порядку виплати пенсій (щомісячного довідного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою КМ України від 10.11.2021 № 1165, борг в сумі 49006,29 грн. включено до Переліку боргів 13 жовтня 2022 року. У період з липня 2023 року по жовтень 2024 року за рахунок виділеного фінансування Головним управлінням ОСОБА_1 на поточний рахунок, відкритий в банківській установі АТ "Ощадбанк" нараховано частину боргу в сумі 6319,04 грн, залишок боргу становить 42687,25 грн.;
- на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 по справі № 420/14313/23 ОСОБА_1 перераховано пенсію в розмірі 80% середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність відповідно до ст. 8 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці" з 01.06.2023. Сума доплати згідно зазначеного рішення за період з 01.06.2023 по 31.10.2023 становить 28 112,20 грн, яка 09.10.2023 внесена до перелік боргів відповідно до Порядку № 1165.
- на додаткову відомість на поточний рахунок, відкритий в банківській установі АТ "Ощадбанк", з датою виплати 12 число на листопад 2024 року ОСОБА_1 нараховано борг в сумі 2361,00 грн. Отже, залишок невиплаченого боргу становитиме 68 438,45 грн, який буде поступово погашатися після виділення Головному управлінню відповідного фінансування та на умовах порядку та механізмів, визначених Порядком № 1165.
Тобто, позивач, звертаючись із цим позовом, фактично просить суд зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області виконати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 року по справі № 420/14313/23 та від 15.11.2021 року по справі № 420/13903/21 в частині виплати перерахованої пенсії одноразово та в повному розмірі.
При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається.
Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №9901/433/18, від 05.05.2022 у справі №380/11595/20.
Крім того, в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.02.2022 у справі №420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021 у справі №611/26/17, від 07.02.2022 у справі №200/3958/19-а.
Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі № 520/7983/21, аналізуючи положення статті 129-1 Конституції України у взаємозв'язку із статтею 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», дійшов висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.
Подібний висновок також сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.02.2022 у справі № 520/3601/19, від 01.06.2022 у справі №640/25836/20 та від 26.07.2023 у справі № 640/17504/19.
Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У частині першій статті 11 Закону № 1404-VIII йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, від 16.02.2019 у справі № 816/2016/17 та у постановах Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 320/19014/23, від 21.02.2024 у справі № 140/17323/23 та від 19.09.2024 у справі № 400/3650/24.
Згідно зі статтею 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Верховний Суд звертає увагу, що вищезазначені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Зазначені висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 06.08.2024 у справі № 560/4755/20, від 14.08.2024 у справі № 580/5660/22, від 19.09.2024 у справі № 400/3650/24.
За вказаних обставин, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправною бездіяльність, яка полягає у невиконанні судових рішень у справах № 420/14313/23 та № 420/13903/21. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судами та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Суд зауважує, що у разі, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Отже, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 400/3416/20, від 06.08.2024 у справі № 560/4755/20, від 14.08.2024 у справі №580/5660/22, від 21.08.2024 у справі № 200/63/23.
Підсумовуючи вище наведене, суд зазначає, що з огляду на предмет та підстави позовної заяви, наявні підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі відповідно до пункту 2 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 243, 248 КАС України,
ухвалила:
Відмовити у відкритті провадження у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали направити позивачу.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя В.А. Дубровна