10 січня 2025 р. Справа № 480/8406/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської митниці на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 р. (ухвалене суддею Сидорук А.І.) по справі № 480/8406/22
за позовом ОСОБА_1
до Сумської митниці
про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Сумської митниці, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив: визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 09.11.2022 р. № 34-дс «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»; стягнути з відповідача на користь позивача суму надбавки за виконання особливо важливої роботи, командної премії та надбавки за виконання особистих ключових показників ефективності за грудень 2022 року (за вирахуванням обов'язкових платежів).
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 р. позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним і скасовано наказ Сумської митниці «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 09.11.2022 р. № 34-дс; зобов'язати Сумську митницю прийняти накази про встановлення позивачу в грудні 2022 року надбавки за особливо важливу роботу за IV квартал 2022 року та командної премії; в іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду 27.09.2024 р. та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства на період дії воєнного стану», Митного кодексу України, Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходив державну службу на посаді старшого державного інспектора відділу митного оформлення ''Центральний'' митного поста ''Суми''.
Наказом Сумської митниці № 12-дс від 19.10.2022 р. порушено дисциплінарне провадження стосовно позивача та утворено дисциплінарну комісію із затвердженням її складу.
26.10.2022 р. відповідачем прийнято наказ № 31-Ф ''Про встановлення надбавки за виконання особливо важливої роботи посадовим особам Сумської митниці на ІV квартал 2022 року'', відповідно до п. 3 наказу зазначено, що працівникам Сумської митниці, на яких накладено дисциплінарні стягнення, надбавку за виконання особливо важливої роботи у місяці накладення дисциплінарного стягнення не нараховувати.
Наказом Сумської митниці № 34-дс від 09.12.2022 р. позивачу оголошено догану за вчинення дисциплінарних проступків, що полягали у неналежному виконанні ним посадових обов'язків, оскільки при виконанні 25.04.2022 р. та 02.05.2022 р. митних формальностей за митними деклараціями за № UA805020/2022/004278, UA805020/2022/004515 позивач надав одержувачам товарів пільгу (преференцію) в обкладанні товарів ввізним митом, акцизним податком та податком на додану вартість.
Не погоджуючись із вищевказаним наказом відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ необґрунтований, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, та матеріалами справи підтверджено факт ненарахування та невиплати позивачу надбавки за особливо важливу роботу і командної премії виключно у грудні 2022 року, у зв'язку з накладенням на позивача дисциплінарного стягнення, а оскільки дисциплінарний проступок відсутній, то наявні підстави для встановлення позивачу у грудні 2022 року надбавки за особливо важливу роботу за IV квартал 2022 року та командної премії.
Суд апеляційної інстанції частково погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 7 Митного кодексу України (в подальшому - МК України) встановлений порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.
Відповідно до ч. 1 ст. 246 МК України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 266 МК України, декларант зобов'язаний: надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей.
Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022, затвердженим Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства на період дії воєнного стану» Податковий Кодекс України доповнено підпунктами 69.23 та 69.24 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ, відповідно до яких, тимчасово, з 1 квітня 2022 року на період дії воєнного стану на території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення товарів на митну територію України у митному режимі імпорту суб'єктами господарювання, які зареєстровані платниками єдиного податку першої, другої та третьої групи, крім фізичних та юридичних осіб, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу. Тимчасово, з 1 квітня 2022 року на період дії воєнного стану на території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, акцизним податком операції з ввезення фізичними особами на митну територію України автомобілів легкових, кузовів до них, причепів та напівпричепів, мотоциклів, транспортних засобів, призначених для перевезення 10 осіб i більше, транспортних засобів для перевезення вантажів у митному режимі імпорту.
Також вищевказаним Законом МК України доповнено п. 9-11 розділу ХХІ ''Прикінцеві та перехідні положення'' відповідно до якого тимчасово, на період з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства на період дії воєнного стану", але не раніше 1 квітня 2022 року, до припинення чи скасування воєнного стану на території України, пропуск та митне оформлення товарів, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України для вільного обігу, здійснюється з урахуванням таких особливостей звільняються від оподаткування ввізним митом: товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України підприємствами для вільного обігу, крім спирту етилового та інших спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, пива (крім квасу "живого" бродіння), тютюнових виробів, тютюну, промислових замінників тютюну, рідин, що використовуються в електронних сигаретах; автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли, транспортні засоби, призначені для перевезення 10 осіб i більше, транспортні засоби для перевезення вантажів, які ввозяться громадянами на митну територію України для вільного обігу.
Відповідно до ст. 4 ч. 1 п. 4 МК України, ввезення товарів, транспортних засобів на митну територію України - це сукупність дій, пов'язаних із переміщенням товарів, транспортних засобів через митний кордон України у будь-який спосіб у відповідному напрямку; пропуск товарів через митний кордон України - надання митним органом відповідній особі дозволу на переміщення товарів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення.
Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що поняття переміщення, пропуску та ввезення не є тотожними. Крім того, законом не встановлюється будь-яких стадій операції з ввезення, зокрема не виділяється початок операції ввезення, а тому ототожнення відповідачем понять переміщення товарів та їх ввезення не ґрунтується на вимогах закону.
Наведені п. 9-11 розділу ХХІ МКУ та п.п. 69.23, 69.24 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ також не містять такої умови їх застосування, як переміщення товарів через митний кордон України після 01.04.2022 р.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаними нормами не встановлено терміни застосування передбаченого звільнення від сплати акцизного податку, податку на додану вартість та ввізного мита, а не умови такого застосування.
Відповідно до п. 206.1 ст. 206 Податкового кодексу України, під час ввезення товарів на митну територію України суми податку підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, крім операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування.
Датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення (п. 187.8 ст. 187 Податкового кодексу України).
Датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України є дата подання контролюючому органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов'язання контролюючим органом у визначених законодавством випадках (п. 216.4 ст. 216 Податкового кодексу України).
Відповідно до ст. 278 МК України, датою виникнення податкових зобов'язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митному органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов'язання митним органом у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.
Вказані норми є тотожними, а саме в частині визначення моменту виникнення у платника обов'язку сплати податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України. До моменту подання митної декларації такий обов'язок не виникає.
Згідно із ч. 1 ст. 3 МК України, при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно норми законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України.
Таким чином, оскільки у період подання платниками митних декларацій № UA805020/2022/004278, № UA805020/2022/004515, норми п. 9-11 розділу ХХІ МК України та п.п. 69.23 та 69.24 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України були чинними, то у позивача відсутні підстави для застосування норм ПК України та МК України, в редакціях чинних до внесення змін Закону № 2142-ІХ.
Згідно із ч. 1 ст. 65 Закону України «Про державну службу», підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених згаданим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 65 Закону України «Про державну службу», одним з видів дисциплінарних проступків є невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 67 Закону України «Про державну службу», дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків.
Таким чином, дисциплінарне стягнення - це передбачена законом міра примусу, що застосовується певним органом до працівника, який порушив трудову дисципліну, тобто вчинив дисциплінарний проступок. При цьому, для застосування дисциплінарного стягнення уповноваженому органу необхідно встановити наявність всіх елементів складу дисциплінарного проступку: об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта, суб'єктивної сторони, а також врахувати інші обставини, що мають значення (ступінь тяжкості, наявність шкоди, особу працівника, тощо).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач не довів, що в діях позивача при здійсненні митних формальностей містилися ознаки суб'єктивної сторони складу дисциплінарного проступку, а саме вини.
Відповідач, застосовуючи до позивача дисциплінарне стягнення, зокрема, виходив з того, що вчинення позивачем протиправних дій при здійсненні митних формальностей призвело до зменшення надходжень до державного бюджету.
Проте, доказів такого зменшення ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції відповідачем не подано.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування наказу Сумської митниці «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 09.11.2022 р. № 34-дс, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції, відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, в цій частині залишає без змін.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , в частині визнання протиправним і скасування наказу Сумської митниці «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 09.11.2022 р. № 34-дс та зобов'язання відповідача прийняти накази про встановлення позивачу в грудні 2022 року надбавки за особливо важливу роботу за IV квартал 2022 року та командної премії, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до п.п. 5, 8 ч. 1 ст. 585 МК України, заробітна плата посадової особи митних органів складається зокрема з: надбавки за виконання особливо важливої роботи та командної премії.
Порядок встановлення, призупинення, зменшення чи скасування надбавок та встановлення премій, зазначених у пунктах 2, 3, 5-9 частини другої цієї статті, визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 585 МК України).
Постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 20.10.2021 р. затверджено Порядок встановлення, призупинення, зменшення чи скасування надбавок та встановлення премій посадовим особам митних органів, посадовим особам та працівникам спеціалізованого підрозділу апарату Державної митної служби, які безпосередньо здійснюють розроблення програмного забезпечення для митних органів (в подальшому - Порядок).
Згідно із п. 3 Порядку, посадовим особам митних органів в межах фонду оплати праці Держмитслужби та її територіальних органів, зокрема з урахуванням його економії, встановлюються надбавка за виконання особливо важливої роботи.
Пунктом 7 Порядку встановлено, що надбавка за виконання особливо важливої роботи встановлюється на квартал у розмірі до 200 відсотків з урахуванням завантаженості, складності та систематичності виконання відповідної роботи та виплачується щомісяця. Така надбавка встановлюється з урахуванням одного з таких критеріїв: забезпечення адміністрування митних платежів та/або здійснення митного оформлення, та/або здійснення митного контролю, та/або проведення заходів, пов'язаних з виявленням, попередженням та припиненням контрабанди і порушень митних правил; забезпечення та участь у впровадженні реформ у митній системі; участь у розробленні проектів нормативно-правових актів або участь в опрацюванні проектів нормативно-правових актів, що надійшли на погодження до Держмитслужби (якщо посадовою інструкцією передбачено виконання таких робіт); виконання роботи, що вимагає від посадової особи митного органу особливої організаційно-виконавчої компетентності та відповідальності.
Пунктом 10 Порядку передбачено, що посадовим особам митних органів у межах фонду оплати праці з урахуванням його економії можє встановлюватися командна премія.
Розмір командної премії посадових осіб митних органів визначається у відсотках до посадового окладу та залежить від їх особистого внеску в загальний результат роботи з урахуванням таких критеріїв: ініціативність у роботі; якість та своєчасність виконання завдань, визначених посадовою інструкцією/контрактом посадової особи митного органу; виконання додаткового обсягу завдань (участь у реалізації національних реформ, роботі комісій, робочих груп, збільшення обсягу виконуваних робіт тощо); дотримання правил внутрішнього службового розпорядку. Загальний розмір командної премії, яку може отримати одна посадова особа митного органу за рік, не може перевищувати 30 відсотків її посадового окладу за рік (п.16 Порядку).
Пунктом 19 Порядку передбачено, що встановлення командної премії та надбавок посадовим особам митних органів здійснюється керівником Держмитслужби.
Надбавки для посадових осіб митних органів, крім надбавок, визначених абзацами 2 і 3 пункту 3 цього Порядку, можуть бути зменшені, призупинені чи скасовані суб'єктом встановлення таких надбавок. Зменшення, скасування чи призупинення виплати надбавок здійснюється у порядку, визначеному для їх встановлення. У разі несвоєчасного або неналежного виконання завдань, погіршення якості роботи та/або накладення на посадових осіб митних органів дисциплінарного стягнення надбавки скасовуються або їх розмір зменшується (п.п. 24-25 Порядку).
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що встановлення, зменшення або збільшення командної премії та надбавок посадовим особам митних органів здійснюється керівником Держмитслужби.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
За наслідками аналізу вказаних положень, можна дійти висновку, що дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові справа № 420/23439/21 від 28.02.2024 р.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Водночас, зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що чинним законодавством встановлено, що керівник Держмитслужби здійснює встановлення, зменшення або збільшення командної премії та надбавок посадовим особам митних органів, тобто, прийняття наказу про встановлення позивачу надбавки та командної премії є дискреційними повноваженнями керівника Держмитслужби, та за своєю правовою природою виключною компетенцією (дискреційними повноваженнями суб'єкта владних повноважень), а втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про зобов'язання відповідача прийняти накази про встановлення позивачу в грудні 2022 року надбавки за особливо важливу роботу за IV квартал 2022 року та командної премії, у зв'язку з чим, відповідно до ст. ст. п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає необхідним скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 р. в цій частині та прийняти в сканованій частині постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, від 16.11.2023 р. у справі № 640/16003/22, від 10.07.2024 р. у справі № 340/1498/22.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 р. у справі № 826/4959/16.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2023 р. у справі № 755/2587/17 та Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 р. у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 р. у справі № 520/9115/19, № 640/19536/18 від 03.02.2022 р.
Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених ним при розгляді справи у суді першої інстанції, подано копії: договору про надання професійної правничої допомоги від 19.12.2022 р., укладеного між адвокатом Биковою Р.Ю та позивачем, в якому зазначено, що розмір гонорару становить 7000 грн.; квитанції № 114 від 10.02.2023 р. на суму 7000 грн; оригінал ордеру на надання правничої допомоги від 19.12.2022 р. серії ВМ № 1032058.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції зазначає, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, у зв'язку з чим витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Сумської митниці в розмірі 3500 грн., у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції, відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, в цій частині залишає без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 315, 316, 317 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Сумської митниці - задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 р. по справі № 480/8406/22 - скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 р. в частині зобов'язання Сумської митниці прийняти накази про встановлення ОСОБА_1 в грудні 2022 року надбавки за особливо важливу роботу за IV квартал 2022 року та командної премії.
Прийняти в цій частині постанову, якою відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 р. залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду .
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін